Наук. кер. – к.е.н., доцент Малько В.І. Київський національний економічний університет ім. В. Гетьмана м. Київ
ОСОБЛИВОСТІ ФІНАНСОВОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ РЕГІОНАЛЬНОЇ ПОЛІТИКИ В ГЛОБАЛІЗОВАНОМУ СЕРЕДОВИЩІ В УМОВАХ ЄВРОІНТЕГРАЦІЇ
На сьогоднішній день наукою чітко визначено, що під впливом глобалізаційних процесів в політичному, соціально-економічному гуманітарному розвитку світового співтовариства з кожним днем зростатиме значимість співвідношення глобальних, регіональних і національних проблем. Глобалізаційні процеси та їх розгортання значно обмежило держави в задоволенні їх національних інтересів і в той же час збільшилась роль регіонів у міжнародних і внутрішньо-національних інтересах. Вищенаведені процеси та їх розгортання ставлять багато проблем, розв’язання яких вимагає нових стратегічних рішень, стратегічних пріоритетів, які б полегшили входження України у глобальні економічні структури в умовах євро інтеграції. Фінансова стратегія соціального та економічного розвитку України повинна формуватись за принципом «піраміди» з низу вверх, в кожному її регіоні і узагальнюватись у виникаючих макрорегіонів на інноваційно-інтклектуальних засадах, тобто тільки держава як єдиний політичний і правовий інститут, що володіє усіма засобами владних повноважень, здатна і має можливість сформувати і реалізувати стратегію ефективного розвитку, посилаючись при цьому на активну позицію регіонів. Регіон можна розглядати як територіальну систему, в якій відбувається виробництво, розподіл, обмін і споживання матеріальних благ і послуг. У такому випадку регіон характеризується не тільки як підсистема країни з внутрішнім механізмом відтворення, яка має, окрім системних властивостей (територіальна і господарська єдність, цілісність, зв'язок з комплексом країни), ще й специфічні риси: регіональні умови відтворення ВВП, основних фондів і робочої сили, джерела капіталовкладень і затрат на утримання невиробничої сфери, особливості розподілу регіональних трудових ресурсів, формування доходів населення і можливості їх товарного покриття, фактори соціального, національного, демографічного характеру. Відтворювальний підхід передбачає використання в органічній єдності всіх фаз відтворювального циклу у часі та просторі і дає можливість розкрити численні істотні сторони виробничих і соціальних відносин у їхній різноманітності й особливих формах прояву. Саме цей підхід, на нашу думку, дозволяє кваліфікувати його як регіонально-відтворювальний [7, с.19]. В процесі відтворення формується регіональна відтворювальна цілісність, відносно відокремлена у соціально-економічному розумінні, що має свої особливі економічні інтереси, джерела розвитку та внутрішні фактори, раціональне використання яких забезпечує розв’язання регіональних проблем. Основною ланкою реалізації регіональної політики в Україні є область. Саме області, на думку численних авторів, мають бути відповідними соціально-економічними комплексами, збалансованими функціональними підсистемами – природно-ресурсною, розселенською, виробничою, соціальною, демографічною, економічною тощо – і специфічним виробничим циклом. Під регіональною політикою зазвичай розуміють – політику планування розвитку певних територій і місцевості з врахуванням необхідних умов, які повинні зростати динамічно: кількісно і якісно. Німецький учений П. Франкенфельд, розрізняючи регіональну політику як компенсацію недоліків регіонів і як конкурентну політику та політику розвитку, підкреслює, що всі регіони змушені здійснювати регіональну економічну політику для того, щоб витримувати конкуренцію інших регіонів, і регіональна політика не є привілеєм економічно слабких територій задля компенсації недоліків. У глобалізованому світі регіональна політика перетворилася швидше в параметр конкуренції, і в більшості випадків регіони використовують усі засоби для підвищення своєї привабливості для інвесторів[10]. І це за умови, коли (за Мануелем Кастельсом) капітал нині працює в глобальному масштабі, в реальному часі і мереженій конфігурації, реалізується, інвестується і накопичується перш за все у сфері обігу, тобто як фінансовий капітал, керований електронними мережами. Подальше накопичення капіталу і фінансова діяльність дедалі більше здійснюється на глобальних фінансових ринках, а з цих мережених структур випливають інвестиції в усі сфери економічної діяльності. Взаємозалежні фінансовий і промисловий капітал, спираючись на високі технології, знання та інформацію, визначають долю корпорацій, сімейних заощаджень, національних валют і регіональних економік. Як стверджує Мануель Кастельс, загальний підсумок дорівнює нулю, оскільки виграш переможців оплачують переможені, – ті, хто програв [11]. Отже, визначальним, на наш погляд, є саме чинник прямого впливу – конкурентне середовище. Особливо, якщо враховувати, що за умов ринкового саморегулювання розподіл ресурсів можливий лише за умови, коли жоден з учасників ринку не може покращити свого стану, не погіршивши стану інших суб’єктів ринку, що відоме як ефект Парето [3, с.26]. Значна кількість авторів підкреслюють, що не завжди адекватним є визначення конкурентоспроможності країни і регіону через досягнення позитивного балансу в торгівлі або збалансованості з експорту-імпорту. Нарощування обсягу експорту внаслідок низької зарплати й слабкої валюти з одночасним імпортом складних товарів, які місцеві виробники не можуть продуктувати на конкурентоспроможному рівні, може дати позитивне сальдо, але рівень життя населення при цьому знижуватиметься. Багато вчених пропонують для підвищення фінансової самостійності територіальних громад і регіонів формувати міські, районні, обласні бюджети переважно за рахунок власної доходної бази. Вони стверджують, що для цього необхідно хоча б п’ять років встановлювати стабільні нормативи відрахувань до місцевих бюджетів від загальнодержавних податків і зборів, забезпечити прозорість бюджетного процесу в державі, а кошти розподіляти між регіональними та територіальними громадами за нормативами мінімальної бюджетної забезпеченості та мінімальними соціальними стандартами. Вченими було зроблене узагальнення пропозицій щодо концепції формування бюджетів України, спрямованої на зміцнення фінансових основ місцевого самоврядування [1, с.263]: 1. З метою послаблення міжрегіональних диспропорцій та розвитку депресивних регіонів необхідне досягнення територіальної справедливості в оподаткуванні. Пріоритетною у забезпеченні справедливості має бути підтримка сильних регіонів, які віддають у Державний бюджет левову часку своїх надходжень, а не проведення вирівнювання соціально-економічного розвитку регіонів, оскільки обмеження бюджетної спроможності може призвести до вирівнювання усіх у бідність. 2. Оскільки пряма бюджетна підтримка всіх регіонів неможлива, джерела надходжень для поповнення місцевих бюджетів необхідно шукати на регіональному та місцевому рівнях, спираючись на територіальні громади, їх об’єднання, місцеве самоврядування, підприємницькі структури, формуючи для них сприятливі умови. Отже, регіони, територіальні громади мають перетворюватися з об’єктів у суб’єкти розвитку. 3. Забезпечення фінансового вирівнювання регіонів, що значно зумовлено фінансовою стійкістю бюджетів і досягається за рахунок відбору таких джерел податкових надходжень, які б сприяли реалізації повноважень, покладених державою на місцеві органи влади. Запровадженню ж системи фінансового вирівнювання має передувати ряд заходів. По-перше, визначення для кожного рівня влади властивих йому функцій та обов’язків. По-друге, закріплення за кожним рівнем влади встановлених стабільних податкових надходжень як у вигляді власних податків, так і у формі постійних квот у загальнодержавних податках, що дасть змогу кожному місцевому бюджету мати власні доходні джерела. 4. Законодавче закріплення об’єктивних критеріїв, на основі яких здійснюється фінансове вирівнювання. Основним таким критерієм є податкоспроможність регіону. Її визначення в розрізі окремої адміністративно-територіальної одиниці дасть можливість оцінити реальні можливості того чи іншого регіону щодо сплати до бюджету країни грошових ресурсів після задоволення потреб власних відтворювальних процесів. 5. Визначення нормативів розподілу загальнодержавних податків між державним і місцевими бюджетами на однаковому для всіх регіонів країни рівні. Проблеми економічного розвитку регіонів доцільно розв’язувати не шляхом диференціації цих нормативів, а за допомогою цільових субсидій з державного бюджету. 6. Поступове витіснення з бюджетної системи інструменту регулюючих податків шляхом зростання частки власних доходів, закріплення повністю або частково, включаючи спільні податки на постійній основі, надання права регіональним і місцевим органам влади встановлювати територіальні надбавки до ставок загальнодержавних податків, що сприятиме удосконаленню трансфертної політики та забезпечить зниження ротаційності бюджетів вищого рівня. Створення механізму міжрегіонального перерозподілу доходів місцевих бюджетів і їх вирівнювання. Це передбачає визначення мінімального рівня, до якого вирівнюються фінансові можливості регіонів, і коефіцієнтів перерозподілу таких доходів. 7. Поліпшенню роботи з виконанням бюджету, підвищенню реальності формування програм соціально-економічного розвитку регіону на перспективу сприяло б установлення розмірів відрахувань від загальнодержавних податків і неподаткових платежів для збалансування бюджетів самоврядування на довготривалий період – трьох-п’яти років. 8. Здійснення організації системи місцевого оподаткування забезпечить зміцнення фінансової бази місцевого самоврядування. Пріоритети повинні надаватися наповненню сільських, селищних, міських бюджетів саме через зростання ролі місцевих податків і зборів. 9. Дотування регіонів повинно встановлюватися лише у випадку перевищення потреб над податковими можливостями. 10. Створити у кількох регіонах України, що суттєво різняться за своїми економічними та природними умовами, експериментальні утворення для випереджаючого відпрацювання норм і механізму міжбюджетних відносин на новій основі протягом двох років. Необхідно створити такі умови, щоб місцеві та регіональні органи влади мали доступ до ринку кредитного та інвестиційного капіталу. Можливим варіантом є створення на національному рівні цільового фонду, який би кредитував місцеві органи влади. Підсумовуючи, можна сказати, що набувають актуальності спеціальні проекти, що стимулюють розвиток території та регіонів, ефективне використання місцевих ресурсів. Ці проекти повинні ґрунтуватися на партнерстві приватного, громадського та державного секторів (складових) розвитку регіону. Надалі нам необхідно здійснювати пошук нового змістового наповнення механізму суспільного відтворення в регіоні, який би забезпечував ліквідацію дефіциту програмності, процедурно-нормативного та правового закріплення, що базується на секторіально-регіональному аналізі. Список використаних джерел: 1. Борщ Л.М., Варналій З.С. Економічний та соціальний розвиток регіонів України: проблеми і перспективи // Регіональна економіка. 2004 - №3. - с.263-269. 2. Вовканич С., Цапок С. Територіальний поділ України: чинники інноваційного розвитку та євро інтеграції // Вісник НАН України, 2007.- №3. - с. 3-13. 3. Длугопольський О. Кластерна модель розвитку промислового виробництва як фактор ефективних структурних реформ // Економічний часопис – XIX. – 2003. - №2. - с. 5, 26-52. 4. Долішній М.І. Актуальні завдання інтенсифікації соціально-економічного розвитку регіонів України // Регіональна економіка. - 2005. - 32.- с. 7,14. 5. Євдокименко В.К., Ворошан А.Д. Глобалізація, регіоналізація і методологія регіонального управління економікою/ Науковий вісник Чернівецького університету: Збірник наук. праць. Вип. 281. Економіка. – Чернівці: Рута, 2006. 6. Луців О. Інноваційна діяльність як передумова підвищення конкурентоспроможності економіки регіону // Регіональна економіка. – 2005. - №1. - с. 203-210. 7. Маниліч М.І., Євдокименко В.К. Особливості регіонального економічного механізму на сучасному етапі – Монографія. Чернівці: видавничий дім «Букрек», 2005. - с. 19-22. 8. Полякова Ю., Бабець І. Перспектива участі регіонів України у формуванні національної інноваційної системи в умовах глобалізації // Регіональна економіка.- 2006.- №3.- с.96-102. 9. Семін Л.К. Регіональна політика: людський вимір: Монографія. – Львів: ІРДНАН України, 2004.- с. 201. 10.Франкенфельд П. Региональная политика Эвропейского союза и последствие расширения ЕС на Восток(доклад, прочитанный 11 декабря 2000 г. в Высшей школе г. Пфорухайма, ФРГ) // www.politekonom.ru/ec_pol/problems/integrazia/ 1021524648.htlm. 11/ / http://www.archipelad/ru.....
