Вступ. Розвиток світового господарства нерозривно пов'язаний із процесами глобалізації, які справляють суттєвий вплив на систему міжнародних економічних відносин, трансформують напрями і визначають тенденції розвитку національних економік. Трансформаційні зміни супроводжуються зростанням ролі офшорного сектора, який став невід’ємною складовою світової економіки.
Аналіз останніх досліджень і публікацій. Вивченням проблеми функціонування офшорних зон займалась низка науковців. Зокрема, слід відмітити праці Андрущенка Ю., Білої С., Волкової Ю., Гайдукової В., Кузнецової Н., Стецюка С., Підлісного І., Пешкова А., Черепа А., Островського В. та інших.
Метою даної роботи є визначення теоретичних основ заснування та функціонування офшорних зон, аналіз зарубіжного досвіду та виявлення основних тенденцій розвитку офшорного бізнесу в Україні.
Викладення основного матеріалу. Офшорними (англ."offshore" - "поза берегом") зонами називають країни (території) з низькою або нульовою податковою ставкою на всі або окремі категорії доходів, певним рівень банківської та комерційної секретності, мінімальною або повною відсутністю резервних вимог центрального банку чи обмежень по конвертованості валюти. Крім того більшість офшорних зон має відносно прості вимоги по ліцензуванню і регулюванню фінансових компаній і інших фірм [1, 43].
В сучасній літературі і діловому обороті поряд з терміном "офшорна зона" використовується поняття "податкова гавань", "фінансовий рай".
Особливістю офшорної юрисдикції є розповсюдження пільгового режиму виключно на нерезидентні компанії, які не здійснюють діяльність на території юрисдикції і, що найбільш важливо, забезпечення ефективного режиму фінансової конфіденційності.
Основними ознаками у визначенні офшорних зон виступають:
- низька або нульова податкова ставка на всі або окремі категорії прибутку;
- політична й економічна стабільність;
- гарантія дотримання фінансової і банківської таємниці;
- відсутність валютних обмежень;
- сучасні засоби зв’язку і добре обладнана мережа комунікацій;
- зручна правова система;
- виконання індивідуальних потреб інвесторів [1, 44].
При використанні офшорного інструменту першочерговим питанням, яке постає перед бізнесменом, є вибір країни-реєстрації. Цей вибір має ґрунтуватись, перш за все, на аналізі законодавства кожної офшорної зони, що має свої особливості та переваги щодо певного типу компаній та видів діяльності. Всі офшорні зони (країни офшору) діляться на три основні категорії:
1. Класична офшорна зона. До неї відносять країни, чиє законодавство дозволяє повністю звільнити офшорні компанії від оподаткування. В багатьох класичних офшорах вимоги до ведення фінансової звітності і наданню документів в органи влади або повністю відсутні, або зведені до мінімуму (до таких класичних офшорних зон відносяться, наприклад, Панама, Багами, Британські Віргінські острови і деякі інші).
2. Зона низького оподаткування. Вона включає країни, в яких офшорні компанії користуються помітними пільгами при оподаткуванні. Фінансова звітність для компаній, зареєстрованих в таких офшорних зонах, є обов’язковою. До таких країн, зокрема, відносяться Кіпр і Угорщина.
3. Інші зони, які створюють вигідні умови для податкового і фінансового планування: реєстрація офшорних компаній в країнах і адміністративних одиницях даної групи офшорних зон обумовлена тим, що завдяки деяким особливостям їх законодавства і побудові грамотних фінансових схем, можна звести до мінімуму податки на діяльність компанії. Наприклад, фінансова або холдингова діяльність голландської компанії, яка ведеться за межами Нідерландів, оподатковується по ставці менше 1%. Проте це не відміняє необхідності ведення бухгалтерського обліку для таких офшорних компаній. З найбільш популярних офшорних зон третьої групи можна відзначити Великобританію [3, 234].
Створюючи офшорну зону, держава переслідує стратегічні цілі, які доцільно буде об’єднати в такі групи:
- економічні;
- соціальні;
- науково-технічні.
Економічні цілі передбачають залучення іноземних інвестицій, зростання валютних надходжень в економіку всієї країни або її окремого регіону від реєстраційних зборів.
Соціальні цілі передбачають прискорення розвитку країни в цілому чи конкретної території в її складі, підвищення зайнятості і рівня доходів населення, створення висококваліфікованої робочої сили за рахунок вивчення і впровадження на практиці світового досвіду в сфері організації, управління, фінансів.
Науково-технічні цілі переслідують впровадження провідних закордонних технологій, насамперед інформаційних, у галузі засобів зв’язку і банківських операцій [1, 45].
Із зазначеного вище стає зрозумілим, що офшорні зони надають необмежену можливість доступу на міжнародні фінансові та інвестиційні ринки, але водночас вони є зручним полем діяльності для аферистів та шахраїв. Використання офшорних схем із кримінальною та злочинною метою несе потенційну загрозу для всієї світової спільноти.
Офшорні зони є інструментом для "відми¬вання" грошей і фінансування злочинної діяльно¬сті, в тому числі тероризму. За оцінками Міжнаро¬дного валютного фонду, світовий обсяг "відми¬вання" грошей становить від 2 до 5% ВВП, тобто близько 1 трлн дол. США на рік. Незаконна торгі¬вля зброєю, наркотиками, контрабанда дають величезні прибутки, але, як правило, у вигляді готівки. Для використання цих грошей необхідна "легалізація" доходів, тобто надання їм статусу законних. Для цього гроші обертають у безготів¬кову форму, потім вони проходять розроблену фінансову схему, після чого повертаються в лега¬льну економіку. Такі схеми не слід плутати з фінансовими схемами податкового планування, які можуть мати цілком законний характер.
Боротьбу зі злочинним використанням офшо¬рів та відмиванням грошей здійснюють такі між¬народні організації, як FATF та ОЕСD. Перша ор¬ганізація була створена у 1989 р. на зустрічі "великої сімки" в Парижі. Вона отримала назву Групи фінансової протидії "відмиванню" грошей (Financial Action Task Force on Money Laundering - FATF). Друга організація - Організація економічного співробітництва та розвитку, яка об'єднує країни-однодумців для боротьби з коруп¬цією та фінансовими махінаціями. Крім цього, було створено кілька подібних регіональних груп, що об'єднують країни Карибського регіону, Азії, Європи, південної Африки [4, 83].
Явище офшорів в Україні існує вже понад 10 років, хоча в податковому законодавстві цей термін з'явився лише у 1997 р. в Законі України "Про оподаткування прибутку підприємств". Відповідно до ст. 18 цього Закону на валові витрати можна віднести лише 85% суми договору з компанією, що має офшорний статус. Крім того, Закон зобов'язує Кабінет Міністрів України щорічно затверджувати перелік офшорних зон. В Україні розвиток офшорного бізнесу стимулює комплекс чинників: вага податкового навантаження і неефективність фіскальної політики, несприятливий інвестиційний клімат і потужні мотиви до експорту капіталу за кордон, високі інвестиційні ризики і використання офшорних схем для приховування факту володіння інвестиційними об'єктами в Україні, криміналізація економіки і використання офшорних схем для відмивання прибутків, отриманих злочинним шляхом [2].
Для виявлення сумнівних фінансових операцій, а також для протидії відмиванню (“легалізації”) доходів, отриманих злочинним шляхом, Департаментом боротьби з відмиванням таких доходів постійно проводиться аналіз зовнішньоекономічних операцій, що здійснюються суб'єктами господарювання, у тому числі з використанням офшорних зон.
У результаті спостережень встановлено, що з початку 2008 року 68 суб'єктів господарювання України (резиденти) здійснили імпортні операції через фірми, зареєстровані в офшорних зонах, на загальну суму 64 млн. грн. Основними постачальниками (імпортерами) продукції з офшорних зон виступають компанії Ліберії - на загальну суму 41,8 млн. грн, Багамських островів - 7,65 млн. грн; Белізу - 4,96 млн. грн; Британських Віргінських островів - 2,78 млн. грн, Бахрейну - 2,12 млн. грн. [5].
Експортні операції через офшорні зони протягом року здійснювали 262 суб'єкта господарювання України на суму 3,64 млрд. грн. Зокрема, найбільші обсяги експортованої продукції направлялися на адреси компаній, зареєстрованих в офшорних зонах Британських Віргінських островів - у розмірі 3,47 млрд. грн; Гибралтар - 106,7 млн. грн; Белізу - 25,7 млн. грн; Багамських островів - 7 млн. грн. [5]. Як свідчить аналіз копій вантажо-митних декларацій, найчастіше фактичним одержувачем - нерезидентом виступає країна, відмінна від тієї, з якою українським підприємством була укладена угода. Метою застосування таких схем взаємовідносин є ускладнення перевірок контролюючих органів фактичного руху фінансових потоків одержаних злочинним способом. Застосування якомога більшої кількості контрагентів дозволить здійснити легалізацію доходів з найменшим ризиком їх викриття в майбутньому.
Висновки. Враховуючи вище викладене, можна стверджувати, що основним стимулом господарюючих суб’єктів для активного пошуку засобів планування та мінімізації податків є жорстке податкове законодавство країни. В країнах західної Європи для цього широко практикують створення офшорних зон. Останні є різновидом вільних економічних зон, характерними особливостями яких є створення для підприємців сприятливого валютно-фінансового, фіскального режиму, високого рівня банківської та комерційної таємниці, лояльності державного регулювання. Як свідчать оцінки спеціалістів, сьогодні майже половина світових капіталів проходить через офшорні території.
Проте не дивлячись на те, що дане економічне явище виникло досить недавно (друга половина ХХ ст.), офшори стали інструментом “відмивання” грошей, фінансування злочинної діяльності та сприяють розвитку нечесної податкової конкуренції. Крім того дане явище сприяє формуванню негативного корпоративного іміджу господарюючих суб’єктів, які використовують офшорні компанії в процесі своєї діяльності. В подальшому це знаходить прояв в недовірі з боку державної влади, в труднощах при одержанні кредитів і пошуку ділових партнерів.
Список використаних джерел:
1. Волкова Ю.О. Розвиток офшорних центрів у системі міжнародного бізнесу // Формування ринкових відносин в Україні. - 2008. - № 1. – С. 43-48.
2. Житарюк В.В., Самокіщук М.В., Столяр Ю.Є. Офшорний бізнес: його особливості та проблеми // http://intkonf.org/zhitary....roblemi
3. Пешко А.В. Офшорний бізнес, як складова світової економіки // Держава і регіони. – 2006. – №3. - С.233-236.
4. Стецюк С.С. Офшорні зони як інструмент мінімізації оподаткування та шляхи вдосконалення державного регулювання офшорної діяльності // Зовнішня торгівля: право та економіка. – 2008. - № 2. – С. 77-86.
5. http://news.finance.ua/ua/~/1/0/all/2008/12/26/147625