Стабільний розвиток економіки будь-якої країни забезпечується наявністю конкурентоспроможної продукції, яка може бути представлена не лише на внутрішньому ринку. Пошук таких виробників стає провідним завданням для забезпечення економічного успіху держави. Металургійний комплекс є базовою галуззю національного економіки України, що дає змогу виконати важливі народногосподарські плани. Саме ця галузь донедавна забезпечувала 50 відсотків валютних надходжень в Україну, задоволення потреби всіх галузей народного господарства України в металопродукції як основному конструкційному матеріалі, зайнятість населення. Тому досить актуальною в наш час постає проблема модернізації та реструктуризації цієї галузі економіки, і, відповідно збільшення конкурентоспроможності металургійної продукції на зовнішньому ринку [1].
Відбитком важливості вивчення даної проблеми є велика кількість досліджень у зазначеному напрямку, як зарубіжних спеціалістів, так і в останні роки вчених-економістів країн СНД. Серед закордонних економістів, що зробили істотний внесок у розробку методів аналізу ринку, дослідження проблем конкурентоспроможності необхідно в першу чергу назвати М.Портера, Ф. Котлера, Дж. Еванса, Б. Бермана, С. Маджаро, А. Дайана, Ф. Букереля та ін. Провідними російськими та українськими спеціалістами в цій галузі є такі вчені як Азоєв Г.Л., Буркинський Б.В., Зав'ялов П.С., Ільяшенко С.М., Кретов І.І., Перерва П.Г., Хруцький В.Е., Юданов А.Ю. та деякі інші.
Метою даного дослідження є виявлення причин зниження конкурентоспроможності продукції гірничо-металургійного комплексу на зовнішніх ринках та визначення подальших напрямів розвитку металургійної галузі України.
На сьогоднішній день, в умовах світової фінансової кризи, не дивним є зменшення продажів вітчизняної продукції за кордоном. Проте, не варто «списувати» всі негаразди на кризовий стан економіки у світі, необхідно перш за все розібратись з проблемами, які виникли вже давно і щорічно поглиблюються, та відповідно „сприяють” зниженню конкурентоспроможності продукції, визначити певні шляхи виходу з цієї важкої ситуації задля збереження металургійної галузі України «на плаву». Яскравим доказом, що висвітлює загальний стан конкурентоспроможності української економіки можна назвати результатами звіту щодо конкурентоспроможності країн світу - IMD World Competitiveness Yearbook 2008, що аналізує та рейтингує спроможність націй створювати та підтримувати середовище, яке забезпечує конкурентоспроможність національних виробників, Україна посіла 46-те місце серед 55 прорейтингованих країн. За даними звіту про конкурентоспроможність України Всесвітнього економічного форуму, Україна, за даними минулого року посіла 73 місце в переліку 131 країни [4]. Окрім того, варто зазначити, що одним з найнегативніших фактів є те, що виробники, які працюють в промисловому комплексі перебувають в неконкурентних умовах не лише по відношенню до зовнішніх глобальних компаній, а й до внутрішнього ринку. Щорічно продукцію національного товаровиробника витісняють імпортовані товари, що негативно впливає на зовнішньоторгівельне сальдо нашої держави, на надходження в держбюджет України, падає зайнятість, зменшуються прибутки металургійних підприємств, що тягне за собою неспроможність купувати нові енергозберігаючі, більш новітні економні технології виробництва тощо.
Однією з причин такого становища є те, що на відміну від багатьох країн, де держава підтримує насамперед сферу інновацій та високих технологій, в Україні відсутня цілеспрямована політика щодо надання державної допомоги пріоритетним галузям. Тому розмір коштів для певної галузі визначається насамперед впливовістю лобістських груп.
Проблеми галузей, що підтримуються державою багато в чому обумовлені тим, що в період їх процвітання, підприємства не здійснювали необхідних інвестицій у модернізацію виробництва, тому під час скорочення ринків, їх продукція стала просто неконкурентноздатною на зовнішніх ринках по ціні. Ще рік тому вироблялося 43 млн. тон сталі на старих доменних печах і 80% йшло на експорт [4]. На той час кон’юктура на світових ринках була сприятливою - підприємства отримували прибуток, але не модернізували засоби виробництва. На сьогодні разом із обвалом світових ринків зменшився і попит і ціни на продукцію металургійної галузі, держава готова витрачати грошові ресурси з бюджету на її підтримку, тоді як спочатку необхідно було створювати сприятливі умови для модернізації підприємств, щоб знизити енергоспоживання металургійних підприємств, та відповідно знизити частку енергетичних ресурсів в структурі собівартості продукції, держава продовжує стимулювати конкурентоспроможність металургійних підприємств за рахунок надання пільг у вартості енергоресурсів.
В нашій країні чавун та сталь виготовляється так, як в Європі 40-50 років тому, хоча одиниця сучасного обладнання здатна замінити три одиниці застарілого. При цьому проблеми металургійної галузі намагаються вирішити за рахунок інших галузей, тим самим поглиблюючи проблему, оскільки галузь не зможе конкурувати завжди за рахунок дешевих ресурсів, в той час як в основних країнах-конкурентах здійснюється модернізація обладнання, підвищується продуктивність праці.
Чимало експертів вважають, що загалом металургійна промисловість повільно, але впевнено йде до зупинки - і фізичної, і моральної, не зважаючи на те, що це - єдина галузь виробництва в Україні, яка ще більш-менш конкурентоспроможна на зовнішньому ринку. Однак, забезпечуючи країну валютою, металурги програють самі, оскільки собівартість продукції металургійних підприємств істотно вища за ціну наших експортних виробів. внутрішні ціни на деякі види металопрокату ще на початку року були на 20-50% вищі за експортні. Зараз, у зв’язку з валютно-фінансовою кризою, розрив між ними ще збільшиться. Адже у півтора рази зросли тарифи на транспортні перевезення, які становлять 15% собівартості металургійної продукції [4]. Попри запевнення уряду, зростають ціни на природний газ. Все дорожче продається вітчизняне коксівне вугілля. У результаті зростають ціни на металургійну продукцію, а кількість замовлень на внутрішньому ринку скорочується.
Величезна проблема вітчизняного металургійного комплексу в тому, що Україна отримала його у спадщину надзвичайно енергоємним. На думку багатьох експертів половину заводів потрібно закрити, оскільки окрім збитків вони нічого не приносять. Потрібно дати змогу розвиватись і далі таким заводам як «Азовсталь», заводи ім. Ілліча, ім. Дзержинського, «Криворіжсталь», «Запоріжсталь», «Дніпроспецсталь» і Донецький комбінат. Проте є й інші, менші металургійні заводи, які стають містоутворюючими. У таких випадках вкрай необхідною є реструктуризація металургії, котра враховує внутрішню й зовнішню потреби в металі, його рентабельність. Без цього застаріла українська металургія перетвориться на джерело екологічної небезпеки в Європі, а металурги - в соціально- і навіть вибухонебезпечний прошарок населення України [3].
З огляду на такий стан, необхідно вжити ряд заходів, які сприятимуть вдосконаленню виробництва продукції металургійного комплексу, а відповідно збалансуванню категорій «ціна»-«якість», що сприятиме виходу на зовнішні ринки конкурентоспроможної продукції.
Серед таких заходів можна назвати наступні. Експерти наголошують на необхідності переглянути і модифікувати Програму розвитку промисловості на період до 2013 року, визначивши в ній вузькі сектори виробництва, що орієнтуються на зовнішні ринки та поглиблення зовнішньоекономічних зв’язків. Це дозволить забезпечити цільове концентроване спрямування матеріальних, трудових та фінансових ресурсів н таких «проривних» напрямах. Окрім того, варто узгодити пріоритети державного інвестування з політикою структурної модернізації, зайнятості, стимулювання експорту, розширити організаційну інфраструктуру (правову, інформаційну та консалтингову) підтримки виробників в умовах членства України в СОТ; підвищити прозорість та ефективність системи митного обслуговування експортно-імпортних потоків, спрямованих в першу чергу на обмеження нелегального імпорту та експорту, вивезення капіталу та викривлення конкуренції на внутрішньому ринку; розробити програму поступового скасування обмежень у торгівлі з країнами ЄС в рамках підготовки до запровадження зони вільної торгівлі.
Підсумовуючи, можна стверджувати, що металургійний комплекс займає найбільшу частку в промисловості України(а поряд з цим важливим є також надзвичайно велика частка експорту цього виду продукції в загальному його об’ємі з року в рік), і, саме сприяння розвитку і вдосконаленню існуючих технологій, технік виробництва, обладнання, устаткування сприятиме зростанню конкурентоспроможності продукції цієї галузі, що є надзвичайно важливим, особливо з погляду розміру находжень до бюджету від її продажу. Все це стає особливо актуально саме тепер, в умовах світової фінансової кризи, адже зволікання у вирішенні цього питання може зумовити його повну непотрібність через кілька років – через повну непотрібність порятунку вже на той час занедбаної та зайвої для економіки України металургійної галузі.

Список використаних джерел:
1. Постанова Верховної Ради України «Про Концепцію розвитку гірничо-металургійного комплексу України до 2010 року» від 17 жовтня 1995 року N 385/95-ВР
1. http://www.niss.gov.ua/monitor/monitor_5/rozv_galus.htm
2. Драч М. Україна буде змушена розпрощатися з половиною великих металургійних комбінатів // Точка зору.-04.11.2008.
3. Панченко В.Г. Механізми і інструменти подолання кризи в промисловому комплексі України // http://www.uspishnaukraina.com.ua/uk/news/1197.html
4. 5. Управління міжнародною конкурентоспроможністю підприємства (організації): Навчальний посібник / За ред. І.Ю.Сіваченка. - К.: ЦНЛ, 2003.- 186 с.