Міжнародна інтеграція є об’єктивним, складним та суперечливим явищем, що розвивається у протистоянні з дезінтеграційними тенденціями у світовій економіці. Стабільний економічний розвиток кожної країни сьогодні розглядається у взаємозв’язку з функціонуванням світового господарства, невід’ємним елементом якого є національна економіка будь-якої країни.
Дослідженню процесів інтеграції соціально-економічної системи України у світовий економічний простір присвячена значна кількість робіт вітчизняних науковців – В.С. Загорського, І.І. Ковача, С.Е. Сердака, В.В. Паппа. Одні з них розглядають інтеграцію України через формування та розвиток відкритих для зовнішнього середовища соціально-економічних систем регіонів [2]. Інші вважають, що прискорення інтеграції можливе за рахунок наукового потенціалу. У будь-якому випадку міжнародна інтеграції України в контексті глобалізації становить значний теоретичний інтерес і практичну цінність для української спільноти, оскільки зовнішньоекономічна стратегія створює умови для максимально ефективної взаємодії національної економіки України зі світовою, відповідно зміна цієї стратегії повинна орієнтуватися на те, щоб органічно увійти до міжнародного поділу праці та використати інші переваги, які надає інтеграція у світове господарство [4].
В Україні поступово формуються передумови включення її економіки до глобальних та європейських економічних процесів – напрями забезпечення її інтеграції у світову економічну систему: створюються цілісна картина національного законодавства у сфері митних відносин, механізм регулювання зовнішньоекономічної діяльності шляхом його гармонізації відповідно до норм і стандартів ГАТТ/СОТ та країн Євросоюзу. Але слід наголосити на тому, що інтегрування української економіки має здійснюватись з урахуванням особливостей перехідного етапу їрозвитку, а також очікуваних геополітичних і економічних змін в Європі, пов`язаних зі вступом нових країн до ЄС [5].
В умовах дуалістичного характеру і нової парадигми розвитку зовнішньоекономічних зв`язків України можна виділити два основних варіанти її інтеграційної стратегії: вектор європейської інтеграції – членство в ЄС та вектор, націлений на співробітництво з країнами Співдружності незалежних держав і Чорноморського економічного співробітництва.
Ставлячи перед собою мету інтеграції до європейських структур, Україна усвідомлює, що західним державам належить провідна роль у світовому економічному комплексі, міждержавних інституційних механізмах управління глобальними і регіональними процесами.
Вплив глобалізаційних процесів на економіку України зазнає зустрічних перешкод, які і стають на заваді швидким темпам інтеграції По-перше, за даними Світового банку, ВНП на душу населення в Україні є одним з найнижчих у світі – 135 місце [1, с. 51], - це свідчить про недоречність беззастережного відкриття кордонів країни. По-друге, Україна не використовує свої конкурентні переваги – ресурсозабезпеченість, вигідне геоекономічне розташування. По-третє, більшість пропонованих інноваційних ідей на вітчизняних підприємствах відхиляються, адже для національних виробників немає достатньої внутрішньої мотивації застосування інноваційної політики. За такого рівня економічного розвитку навряд чи можна розраховувати на швидку й ефективну інтеграцію до економічних об’єднань. Між тим розвиток процесу економічної інтеграції полягає у лібералізації і синхронізованому відкритті ринків ЄС та України, взаємному збалансуванні торгівлі, наданні на засадах взаємності режиму сприяння інвестиціям з ЄС в Україну та українським експортерам на ринках ЄС, запровадженні спільного правового поля і єдиних стандартів у сфері конкуренції та державної підтримки виробників [1]. Незважаючи на існуючі суперечності, Україна намагається глобалізуватися, але потрібно це для неї чи ні?..
Основною перешкодою на непростому шляху до Європи є те, що вітчизняна економіка потребує структурного реформування та інноваційного напряму розвитку [3, с.25]. Європейська інтеграція надає нові можливості для України та її регіонів. Однак разом з тим вона може завдати істотних негативних соціально-економічних наслідків для тих регіонів, які не мають стратегії конкурентоспроможності.
Отже, пріоритетним завданням розвитку вітчизняної економіки у контексті інтеграції та глобалізації має бути наближення її до рівня провідних країн світу шляхом підвищення стимулів до праці, активізації інноваційного процесу, покращення інвестиційного клімату, адаптації законодавства до сучасних умов господарювання, всебічної підтримки підприємництва [5].

Список використаних джерел:
1. Карлова І.О. Глобалізація: сутність, наслідки та вплив на соціально-економічний розвиток України // Актуальні проблеми економіки. – 2008. - №11. – С. 41-52.
2. Ковач І.І. Конкурентоспроможність регіонів у контексті європейської інтеграції України // Інвестиції: практика та досвід. – 2008. – №18. –
С. 49-51.
3. Папп В.В. Структурна трансформація економіки України у контексті євро інтеграційних процесів // Регіональна економіка. – 2008. - №1. – С. 23-30.
4. Пасічна О.Ю. Структурний підхід до формування зовнішньоекономічної стратегії держави в умовах глобалізації // Актуальні проблеми
економіки. – 2009. – №3. – С. 17-27.
5. http://h.ua/story/84597/ - Засади регіональної політики України в контексті євроінтеграційних процесів.