Розвиток туристичної галузі в нашій державі має важливе значення, оскільки Україна має всі можливості для цього. Також необхідно враховувати той факт, що відсутність в Україні у перші роки незалежності структур і важелів державного регулювання туризму призвело до руйнування важливих складових інфраструктурної галузі, розпаду соціально орієнтованого внутрішнього туризму, погіршення матеріально-технічної бази.
Дослідженням даного питання займалися ряд вчених і науковців, такі, як: М. Я. Лємешев, В. К. Мамутов, П. В. Гудзь, В. К. Федорченко, С. І. Попович, І. М. Школа, М. І. Долішній, М. К. Орлатий. А. Т. Матвієнко, В. І. Цибух, М П. Крачило, Г. П. Науменко, П. Т. Саблук, В. В. Шмагіна, А. І. Амоші, О. О. Любіцева.
Як підкреслюється в Державній програмі розвитку туризму на 2002-2010 роки, головною метою політики держави є створення конкурентоспроможного на світовому ринку вітчизняного туристичного продукту, збільшення обсягів реалізації туристичних послуг, додаткових робочих місць, валютних надходжень, впровадження на основі міжнародного досвіду ефективної моделі інвестиційної політики в галузі туризму[7, 935].
Основними цілями розвитку туристичної галузі є:
- збільшення потоку іноземних туристів в Україну, кількості внутрішніх туристів;
- удосконалення нормативно-законодавчої бази діяльності підприємств галузі;
- налагодження потужної реклами вітчизняного туристичного продукту;
- впровадження сучасних інформаційних технологій для забезпечення діяльності національної туристичної галузі;
- будівництво нових, модернізація діючих туристичних об’єктів за рахунок залучення коштів вітчизняних та іноземних інвесторів, кредитних коштів;
- удосконалення системи державної статистичної звітності в галузі туризму.
Перші етапи виконання цих завдань свідчать про те, що даний процес може бути дуже тривалим складним та вимагати докорінної зміни економічних та соціальних відносин.
Потребує врегулювання ситуація в санаторно-курортному господарстві. Основні проблеми розвитку курортів України зумовлені, перш за все, відсутністю протягом тривалого часу вертикальної структури управління в курортній сфері у зв’язку з не визначенням спеціального уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань курортів. Так, санаторії є у підпорядкуванні Кабінету Міністрів України та практично всіх міністерств і відомств України. При цьому лише 205 закладів(42% від діючих в Україні) підпорядковані Міністерству охорони здоров’я, решта мають таке підпорядкування: 167 закладів(34%) – іншим міністерствам і відомствам, 107 санаторіїв(22%) входять до складу ЗАТ «Укрпрофоздоровниця», 9 санаторіїв – різним громадським організаціям і спілкам[2,103].
Згідно з рекомендаціями українських та іноземних експертів Україна має розвивати діловий туризм, який є одним з найприбутковіших і світі та має хороші перспективи для розвитку в нашій країні. Проте, для того, щоб м. Київ та інші міста України могли достойно конкурувати з такими світовими центрами, як Лондон, Париж, Відень, Женева тощо, необхідно модернізувати, передусім готельну інфраструктуру, а також збудувати хоча б один конгрес-центр, що відповідатиме світовим стандартам[3,177].
Суттєве значення має облік наявних туристично-рекреаційних ресурсів.
На жаль Державною програмою розвитку туризму на 2002-2010 роки не передбачено розробка системи обліку даних ресурсів[10,153].
Головним завданням інформаційно-рекламної політики у туристичній галузі повинно стати завоювання провідних позицій для вітчизняного тур продукту на ринках країн СНД та формування позитивного іміджу в країнах ЄС, США, Південній Кореї, Китаї, Канаді, Японії. Слід приділити окрему увагу «просуванню» українського продукту на ринки країн Близького сходу та Перської затоки.
Виходячи з вищесказаного, одним з пріоритетних напрямів державної туристичної політики України є розвиток іноземного туризму. В нашій державі є всі можливості для цього: особливості географічного розташування, сприятливий клімат, багатство природно-ресурсного, історико-культурного та туристично-рекреаційного потенціалу. Проте спостерігаються значні диспропорції у розвитку в’їзного туризму на території країни. Наприклад, протягом 2006 року 80% іноземних туристів відвідали чотири регіони України, а саме: м. Київ(39%), АР Крим(18%), м. Севастополь(12%), Одеську область(11%). Найменша кількість туристів відвідала Житомирську, Луганську, Сумську, Тернопільську, Кіровоградську області. Поряд з цим Україна має низьку репутацію та малу довіру до неї з боку іноземних відвідувачів через відносно низьку конкурентоспроможність вітчизняного туристичного продукту. Тому необхідно створити відповідну маркетингову стратегію, яка б сприяла збільшенню кількості іноземних відвідувачів, допомогла б створенню позитивного іміджу країни на світовому туристичному ринку. Формування даної стратегії потребує комплексного аналізу основних чинників, які на даний момент негативно позначаються на розвитку такого виду туризму[8,200]. Найважливішою проблемою є те, що туристично-рекреаційний потенціал України мало відомий закордонному споживачеві. Для подолання даної перешкоди необхідно[10, 237]:
- розробити національну систему бронювання та резервування туристичних послуг ;
- створити й підтримувати функціонування веб-сайта з туристичними пропозиціями регіонів України;
- проведення регулярних рекламних каманій у ЗМІ з метою представлення України у світовому туристично-рекламному просторі;
- відкриття туристичних представництв України за кордоном та забезпечення їх необхідною кількістю різноманітних інформаційно-рекламних матеріалів про туристично-рекреаційні можливості України.
Для підвищення ефективності та результативності така загальнодержавна програма розвитку іноземного туризму має доповнюватись стратегією розвитку кожного окремого туристичного регіону країни. Необхідною умовою є поліпшення транспортної інфраструктури прикордонної зони, в зонах автомобільних шляхів та міжнародних транспортних коридорів, а також їх облаштування усіма необхідними об’єктами.
Якщо детальніше розглядати туристичні регіони України, то необхідно звернути увагу на Українські Карпати. Ігнорування природоохоронного законодавства, безкарність правопорушників, відсутність науково-обгрунтованих планів рекреаційного освоєння гірських територій, особливо у високогір’ї, уже зараз призводить до непоправних втрат. З урахуванням цих обставин необхідно більш виважено підходити до туристичного освоєння Карпат. При цьому необхідно враховувати, що українсько-словацька номінація «Букові праліси Карпат» занесена до переліку об’єктів світової спадщини ЮНЕСКО, відповідними законами України передбачено розширення території природно-заповідного фонду та створення екологічної мережі.
З огляду на це, важливе значення може мати Міжнародна науково-практична конференція «Екотуризм і сталий розвиток у Карпатах». Після даної конференції було зроблено висновки, що розвиток екотуризму в Карпатському регіоні має велику перспективу, адже ця діяльність поліпшує міжнародний імідж регіону, економічний стан малих міст, селищ і сіл, дає прибуток місцевим бюджетам, створює нові робочі місця, збільшує дохід сімей, що спеціалізуються на наданні туристичних послуг[4,248].
Крім українських Карпат у сфері курортно-рекреаційного обслуговування основна доля припадає на три такі регіони, як: кримські курорти(65%), курорти Одеської(15%) і Львівської(8%) областей. Необхідною умовою десятки державної політики у туристичній галузі є забезпечення гарантій на іноземні інвестиції в туристичний бізнес.
Проведені дослідження свідчать про те, що Крим входить до першої десятки серед регіонів України по обсягу залучення іноземного капіталу, основна частка якого спрямована до рекреаційної сфери. Інвестування курортно-рекреаційної сфери відбувається переважно через плату за використання рекреаційних ресурсів.
Таким чином у Криму та в Україні в цілому простежується характерна для світових курортів зміна рекреаційних функцій територій, а саме: ослаблення лікувальної функції та посилення оздоровчо-розважальної спеціалізації.
Залучення прямих іноземних інвестицій дозволяє обновляти курортні міста й селища, активно реконструювати кримські оздоровниці, готелі, динамічно розвивати індустрію відпочинку.
Отже, сучасний етап економічного розвитку курортно-рекреаційної сфери вимагає модернізації рекреаційного потенціалу, удосконалення обслуговування, орієнтуючись на високоякісні послуги. Подальший розвиток туристичного бізнесу в Україні пов’язаний з активною інвестиційною політикою та ефективним використанням інвестиційного потенціалу національної економіки.
Список використаних джерел:
1.Безуглий І. В. Напрями удосконалення територіальної організації регіональної рекреаційно-туристичної системи// Формування ринкових відносин в Україні. – 2007.- №7-8(№8).- с. 93-97
2. Бухаріна. Л. М. Розробка стратегії розвитку сфери туризму в Україні// Економіка та держава. – 2009. - №1 – с. 103-105
3. . Гайдук А. Туризм у Німеччині: стан і перспективи//Регіональна економіка. – 2000. - №3. – с. – 176-180
4. Гамар Ф. Д. Екотуризм та сталий розвиток у Карпатах// Регіональна економіка. – 2008. - №1. – с. 247-251
5. Дмитренко В. М. Інструменти здійснення регуляторної політики у галузі туризму//Економіка та держава. – 2007. - №10. – с. 57-58
6. Пахля А. В. Україні доцільно запровадити практику обов’язкової сертифікаціі готелів// www. Tourism. Gov. ua/ publ. aspx?id=1046
7. Про затвердження Державної програми розвитку туризму на 2002-2010 роки: Постанова Кабінету Міністрів України від 29 квітня 2002р. №583//Офіц. вісн. України. – 2002. - №18. – с. – 935
8. Пурська І. С. Концептуальні засади створення маркетингової стратегії розвитку іноземного туризму в регіонах України// Регіональна економіка. – 2008. - №4. – с. 200-207
9. Стан та перспективи розвитку туризму в Україні. Щоріч. доп. (2003р.)/Авт. кол.: Цибух В. Г., Матвієнко А. Т., Самарцев Є. В. та ін. – К.: ДП Нац. турист. організація, 2003. – с. 182
10. Статистичний бюлетень: Щорічник. – К.: ДП ІВЦ «Держінфотур», 2006. – Вип. 5. - с. – 46