Капітальне будівництво є окремою галуззю економіки країни та характеризується певними організаційно-технологічними особливостями, які суттєво впливають на організацію обліково-аналітичного процесу на підприємствах. Великий внесок у дослідженні цієї проблеми зробили такі вчені-економісти, як В.В. Бабич, А.А. Баширов, М.Г. Волков, М.Ф. Дячук, О.С. Нарінський, М.С. Пушкар та інші.
Важливим проблемним питанням для подальшого розвитку будівельних організацій є скорочення собівартості їх продукції. Найбільшу питому вагу у загальних витратах даних підприємств займають матеріальні витрати. Питома вага матеріальних витрат в операційних витратах на таких підприємствах галузі, як ВАТ «Холдингова компанія «Київміськбуд», ЗАТ «ПБО Львівськбуд», ВАТ «Тернопольбуд» у 2008 році становила відповідно 55,42%, 30,49%, 59,09%. Для скорочення матеріальних витрат, перш за все, слід ефективно використовувати наявні виробничі запаси, як основну складову матеріальних витрат, прогнозувати оптимальний їх розмір на майбутнє.
Мета прогнозного аналізу виробничих запасів – це виявлення найстійкіших закономірностей і тенденцій у попередньому періоді, прогнозування на їхній основі показників на перспективу, вибір альтернатив розвитку, розробка практичних рекомендацій для визначення найкращого варіанта розвитку підприємства.
Ефективність прогнозування виробничих запасів можлива лише за умов:
• правильного вибору методу прогнозування відповідно до його мети та методу внутрішньовиробничого планування згідно з завданнями, обсягом і характером наявної інформації;
• наукового обґрунтування використовуваних норм витрат запасів;
• систематичності перевірки істотності результатів прогнозу чи адекватності прогнозної моделі.
Методологія прогнозування має, на нашу думку, шість завершених етапів.
Перший етап називають аналізом, що передбачає опрацювання нормативної бази, необхідну для подальших достовірних розрахунків. Сукупність нормативів треба визначати через моделювання критерію ефективності об’єкта прогнозу.
Другий етап прогнозування пов'язаний зі спеціальними дослідженнями можливих змін умов у діапазоні від «як змінюються умови, якщо не вживати жодних заходів» до «як зміняться умови, якщо застосувати реально можливі управлінські дії».
Третій етап прогнозування передбачає застосування традиційних методів внутрішньовиробничого планування, за допомогою яких стан об’єкта доводять до прогнозних умов, тобто з’являється відповідь на запитання: «Що станеться з об’єктом, якщо його розмістити в нових умовах?».
Четвертий етап прогнозування пов'язаний із визначенням степеня кількісної та якісної пропорційності у структурах об’єкта, диспропорцій, що можуть виникнути при зміні умов.
П’ятий етап прогнозування – це пошук оптимального варіанта використання ресурсів при забезпеченні якісної і кількісної пропорційності між параметрами умов та параметрами об’єкта. В економіці цей етап називають розподільчим.
Шостий етап – розробка процедури підтримки об’єкта в стані заданої рівноваги при раптовій дії неврахованих чинників і визначення оптимальних розмірів резервів для усунення ризику.
Дотримання зазначених етапів дозволить об’єктивно розрахувати прогнозний розмір виробничих запасів, необхідних для здійснення безперервної діяльності будівельної організації і як наслідок скорочення собівартості продукції.

Список використаних джерел:

1. Попович П.Я. Операційний аналіз: проблеми та перспективи розвитку: Монографія. – Тернопіль: Економічна думка, 2007. – 168 с.
2. Драч С.В. Перспективний аналіз виробничих запасів // Збірник наукових праць. – Тернопіль: Тернопільська академія народного господарства, 2004. – Вип. 4. – С. 347-350.