Облік основних засобів зазнав кардинальних змін, що в основному вплинуло на процес аудиту, особливості його здійснення та підбиття підсумків. Використання науково обгрунтованої організації та методики здійснення аудиту є об’єктивним процесом, оскільки сприяє достовірності відображення інформації про вартість основних засобів на рахунках бухгалтерського обліку, об’єктивній оцінці вартості основних засобів, правильному нарахуванню амортизації, розрахунку собівартості продукції (робіт, послуг) і визначенню фінансового результату. Оскільки специфіка аудиту основних засобів пов’язана із певними особливостями, практика показує, що існує потреба вдосконалення послідовності проведення аудиту основних засобів в Україні[5 c.256].
Для виконання у 2009 році зазначеного порядку дослідження аудитору слід враховувати зміни, які відбулися у нормативно-правовій базі з бухгалтерського обліку. Із набуттям чинності з 01.01.2008 року ПБО 27 «Необоротні активи, утримані для продажу, та припинення діяльності» та ПБО 32 «Інвестиційна нерухомість» в обліку відбулося зміщення акцентів у порядку розподілу необоротних активів у частині нерухомості. Так, починаючи з 1 січня 2008 року підприємства повинні виділяти три складові нерухомості: інвестиційну, операційну нерухомість та необоротні активи, утримувані для продажу, які до цього часу відображалися в балансі як основні засоби.
Таким чином відбувається трансформація частини необоротних активів, які підприємство утримує для продажу і очікує протягом року з дати визнання їх такими у оборотні активи. Такий необоротний актив відображається у новому розділі IV «Необоротні активи та групи вибуття» активу балансу [1].
Під час проведення аудиту основних засобів виникає потреба його планування, розподілу перевірки на кілька етапів та досягнення на кожному з них поставлених цілей. На стадії підготовки аудитору потрібно досконало дослідити нормативно-правову базу, звернути увагу на внесені зміни та доповнення до законодавчих норм, які регулюють бухгалтерський облік та аудит. Впровадження положень бухгалтерського обліку, зокрема ПБО 7, внесло розмежування бухгалтерського обліку та вимог податкового законодавства, тому господарюючі суб’єкти змушені вести подвійний облік стану й руху основних засобів. Відтак, аудитор при перевірці має звернути увагу на правильність відображення операцій із засобами праці як у бухгалтерському обліку, так і відповідно до вимог податкового законодавства[3.c.315].
Усю попередню узагальнюючу інформацію аудитор може зібрати, провівши тест внутрішнього контролю основних засобів. Після цього через тестування здійснюють інвентаризацію з відповідною вибірковою перевіркою записів у інвентаризаційних відомостях. Це дає можливість знизити ризик аудиторської перевірки аудитором, впевнитися, що результати проведеної раніше інвентаризації є достовірними [4 c.123]. При цьому досліджують попередні інвентаризаційні матеріали, виявляють, чи з усіма матеріально відповідальними особами укладено договори, чи всі основні засоби закріплені за ними, чи є на підприємстві зайві, не задіяні у виробничому процесі основні засоби, які потрібно реалізувати або ліквідувати. Якщо в результаті вибіркової інвентаризації виявлено надлишкові основні засоби, потрібно з`ясувати право власності на них. Якщо власником є підприємство, але виявлений основний засіб не задокументовано, то слід правильно його оцінити відповідно до реальної (справедливої) вартості та з`ясувати суму зносу, орієнтуючись на технічний стан. По закінченні такої експертизи складають акт [2.c.177]. Результати виявлених відхилень (якщо такі є) разом із рекомендаціями аудитор формує в усній формі чи надсилає листа до керівництва досліджуваного суб’єкта господарювання.
Аудитор, підписуючи договір на проведення аудиту та надання аудиторських послуг, скоординовує свою діяльність на майбутні дії, формуючи програму проведення аудиту основних засобів, яка може включати такі реквізити: назву аудиторської фірми, що бере на себе зобов’язання у наданні якісних аудиторських послуг; найменування підприємства, організації, установи, що потребує аудиторських послуг; строки проведення аудиту основних засобів; кількість годин, розрахованих на проведення аудиту, тощо. Разом із тим сама програма проведення аудиту проектується за окремими стадіями та етапами перевірки, що є взаємопов’язаними між собою і доповнюють один одного. У них зазначають:
- цілі та основні поставлені завдання на кожному з них;
- аудиторські прийоми та методи, які використовують у процесі перевірки;
- відповідальних осіб, представників аудиторської фірми, що є виконавцями на окремих стадіях аудиторського процесу;
- строки перевірки у розрізі кожного етапу;
- кількість годин, розрахованих на перевірку конкретних операцій, стану та руху основних засобів і специфічних характеристик, виявлених аудитором тощо.
При укладенні договору та програми на проведення перевірки аудитор повинен керуватися Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про аудиторську діяльність» від 14.09.2006р. № 140-V, відповідно до якого він може здійснювати аудиторську діяльність в тому разі, якщо розмір винагороди за надання аудиторських послуг враховує необхідний час, належні знання, вміння, кваліфікацію, ступінь відповідальності аудитора для якісного виконання таких послуг і т. п. В свою чергу, це дасть змогу контролювати втрачений час на здійснення аудиторської перевірки, його нормувати та раціонально використовувати.
Аудит основних засобів – складова загального аудиту фінансово-господарської діяльності господарюючих суб`єктів.
Під час підготовки аудиторської перевірки основних засобів здійснюють планування. Сааме на цій стадії дуже важливо опрацювати площину аудиту та окреслити загальну послідовність його проведення.
При здійсненні аудиту основних засобів необхідно в обовязковому порядку формувати програму аудиту з чіткою розбивкою етапів на виконання робіт: перевірку документації, витрат, понесені у поліпшувальних цілях, капітальних вкладень, амортизаційних відрахувань, переоцінки отриманих і переданих в оренду основних засобів тощо. Загалом можна виділити такі етапи аудиторської перевірки основних засобів:
1) ознайомлення із обліковою політикою підприємства;
2) інвентаризація основних засобів;
3) визнання основних засобів, критерії віднесення до основних засобів;
4) класифікація основних засобів;
5) право власності;
6) встановлення одиниць обліку основних засобів;
7) перевірка достовірності оцінки основних засобів;
8) перевірка правильності нарахування амортизаційних відрахувань;
9) перевірка документів, що засвідчують надходження, переміщення, вибуття основних засобів;
10) перевірка правильності заповнення регістрів бухгалтерського обліку;
11) перевірка правильності відображення операцій на рахунках бухгалтерського обліку.
Аудитору в процесі перевірки необхідно визначити чи правильно встановлено одиницю обліку основних засобів – інвентарного обєкта, відображення переоцінки основних засобів, а також формування залишкової вартості основних засобів, здійснити перевірку нарахування амортизації за обєктами основних засобів, а також провести аудит капітальних вкладень.
Дотримання усіх наведених вище складових аудиторської перевірки, а також врахування змін законодавства, які відбулися в обліку необоротних активів, дасть змогу аудитору охопити загальну картину обліку основних засобів на підприємстві та його організацію, провести якісний аудит.

Список використаних джерел
1. Наказ Міністерства Фінансів України «Про затвердження змін до деяких положень бухгалтерського обліку» від 31.05.2008 р. №756.
2. Бондаренко Н.О., Полікаров В.Д., Попова С.М. Аудит субєктів підприємницької діяльності: Навч. посібник. – К., 2004. – 300с.
3. Кулаковська Л.П., Піча Ю.В. Організація і методика аудиту: Навч. посібник. – 2-ге вид.- К., 2005. – 560с.
4. Кругляк Б.С. Бухгалтерський облік на підприємствах: Навч. посібник. – Хмельницький, 2006. – 631с.
5. Усач Б.Ф., Душко З.О., Колос М.М. Організація та методика аудиту: Підручник. – К., 2006. – 295с.