Чимало вітчизняних суб’єктів господарювання, що опинилися у скрутному фінансовому становищі, постають перед проблемою пошуку коштів, необхідних для здійснення антикризових відновлювальних інвестицій. Крім того, фінансово - майновий стан більшості вітчизняних промислових підприємств характеризується наявністю значних сум непокритих збитків минулих років , диспропорційною структурую активів , іммобілізацією коштів в основних фондах невиробничого призначення, дебіторською заборгованістю, значними обсягами поточної заборгованості у пасивах підприємствах. Все це поряд з не результативною діяльністю унеможливлює залучення суб’єктами господарювання зовнішніх джерел фінансування через незацікавленість потенційних санаторів у їхньому збереженні.
Одним із ефективних способів сприяння пошуку джерел фінансування є санація балансу, яка передбачає раціоналізацію його структури. Питанням покращення структури балансу підприємство займалося чимало вітчизняних дослідників [3 с.200; 4с.100]. Однак, як ми вважаємо, ними не було достатньо повно визначено сам процес санування, його основні завдання, параметри та можливі способи здійснення.
Саме тому, метою даної статті є повніше описання процедури санації балансу як, одного з перших етапів антикризової програми підприємства, визначення цільових характеристик об’єкту та доповнення спектру можливих антикризових заходів.
Під санацією балансу на мою думку, слід розуміти комплекс заходів антикризового менеджменту в результаті якого досягається оптимізація величини і структури активів і пасивів підприємства. Санування балансу виконує не лише «декоративні» функції, його завданнями є:
- збільшення інвестиційної привабливості підприємства для потенційних інвесторів і санаторів;
- поліпшення ставлення кредиторів до підприємства;
- мобілізація додаткових внутрішніх фінансових резервів для подальшого розвитку.
Оновлення балансу повинен мати такі характеристики:
- достатність засобів для здійснення господарської діяльності у визначених керівництвом обсягах;
- наявність високо ліквідованих резерву коштів;
- відповідальність основних показників платоспроможності та фінансової стійкості своїм нормативним значенням ( коефіцієнт автономії не менше 0,5; коефіцієнт власними засобами – не менше 0,1);
- задовільне ний рівень показників ліквідності ( коефіцієнт поточної ліквідності не менше 1,5-2; коефіцієнт абсолютної ліквідності – не менше 0,25).
Основними заходами санації активу підприємства є:
1) продаж окремих низькорентабельних підрозділів, довгострокових інвестицій та зайвих основних засобів іншим підприємствам;
2) аудит (ревізія) виробничих запасів та реалізація понаднормативних надлишків;
3) стягнення дебіторської заборгованості з метою прискорення оборотності коштів ( факторинг, продаж векселів на фондовому ринку, звернення до господарського суду з метою примусового стягнення заборгованості).
Санація пасивів підприємства передбачає покриття збитків минулих років і створення необхідних резервних фондів за рахунок отриманого санаційного прибутку, а також зменшення частки поточної заборгованості. Окремі науковці [2 с. 234], [3 с.128], в якості одного з заходів санування пасивів, розглядають збільшення статутного фонду компанії шляхом додаткової емісії пайових цінних паперів або добровільних доплат власників. Однак, зважаючи на те, що для переважної більшості кризових підприємств таке залучення здійснити нереально, серед основних заходів санування пасивів слід назвати:
- зменшення статутного капіталу підприємства;
- конверсія боргу у власність;
- пролонгація строків повернення позикових коштів;
- добровільне зменшення заборгованості.
Для покриття збитків минулих років необхідним є створення санаційного прибутку. Такий прибуток утворюється в результаті зменшення статутного фонду підприємства, добровільних виплат власників його корпоративних прав або у разі списання кредиторами боржникам своїх вимог. Як зазначає О. Терещенко [4, с.158], санація балансу за рахунок санаційного прибутку доцільна лише тоді, коли вичерпано решта можливостей покриття балансових збитків ( після спрямування на це всіх відкритих і прихованих резервів). Цілями зменшення статутного фонду є:
- отримання санаційного прибутку, що спрямовується на покриття збитків;
- урівноваження ( перевищення) ринкової ціни акції підприємства з їхньою нормальною вартістю;
- проведення у відповідальність величини основних і оборотних засобів з розміром власного капіталу, оскільки з метою підвищення платоспроможності фірми може ухвалити рішення про продаж частини майна, що може бути причиною виникнення такої невідповідальності;
- концентрація статутного капіталу у руках найактивніших власників.
Законом України «Про господарські товариства» та Положенням про порядок збільшення ( зменшення) статутного фонду акціонерних товариств Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку передбачено 2 методи зменшення статутного фонду акціонерного товариства:
- зменшення номінальної вартості акцій ( деномінація);
- скорочення кількості акцій існуючої номінальної вартості.
Підприємство, якому загрожує банкрутство, має значну поточну заборгованість . Для зменшення такого ризику необхідно повернути кредиторам борги або ж реструктурувати їх. Способами реструктуризації заборгованості підприємства можуть бути:
- відступне;
- звільнення від сплати боргу за надання пакету акцій підприємства;
- двохсторонній взаємозалік заборгованості;
- багатосторонній взаємозалік заборгованості;
- придбання дисконтованих вимог до кредитора з наступним взаємозаліком;
- поступки кредиторів під час збереження боргу;
- оплата боргів банківським векселем.
Всі перераховані заходи потребують активної взаємодії підприємства з своїми кредиторами та фінансово-банківськими установами. Згідно з метою реструктуризації заборгованості відступне передбачає обмін активів компанії на різні поступки з боку кредиторів. Як відступне можуть використовуватись будь-які активи, що є його власністю. Одним з видів відступного є пропозиція надати пакет акцій, що є на балансі підприємства, в обмін на поступки кредитора. Однак, у цьому випадку акції нового випуску не можуть бути використані для купівлі боргу. Така угода укладається між кредитором і власниками підприємства, які готові поступитися частиною акцій підприємства в обмін на поліпшення його фінансового стану.
Взаємозаліки боргів є поширеним методом реструктуризації заборгованості. Можливість взаємозаліків виникає у двох випадках: там, де дві сторони заборгували одна одній, і там, де заборгованість має низка організацій. У процесі аналізу дебіторської і кредиторської заборгованості доволі часто з’ясовується, що підприємство має боргові зобов’язання перед компанією, до якої у нього є також зустрічні вимоги. У такій ситуації підприємство може зарахувати обидві суми. Цей метод є найшвидшим і найефективнішим для скорочення суми заборгованості, оскільки при цьому не відбувається обміну грошовими або іншими активами.
Подібно до двостороннього взаємозаліку вимог багатосторонній взаємозалік полягає в одночасному скороченні дебіторської заборгованості. Однак у цьому випадку в операцію залучаються більш ніж два підприємства, кожне з яких має борги перед одним підприємством і вимоги до іншого.
Придбання дисконтова них вимог до кредитора з подальшим взаємозаліком слід здійснювати, якщо підприємству вдалося виявити фірми, у яких є вимоги до його кредитора. Тоді можна спробувати викупити ці вимоги (бажано із значним дисконтом) і потім зробити повноцінний взаємозалік. Цей спосіб є значно простішим, ніж спроба встановити ланцюг боржників і кредиторів, але в цьому випадку підприємство повинно мати грошові або інші засоби, щоб придбати такі вимоги.
Оплата боргів банківським векселем – ще один із способів узгодження інтересів кредитора та боржника. Для використання цього способу підприємству необхідно звернутися до потужної фінансової установи і домовитися з нею про укладення кредитної угоди, за якою воно отримує кредит на вигідних для себе умовах в обмін на надання забезпечення банку та виплату останні позики не грошовими коштами, а своїми векселями, виписаними на підприємство. У цій операції підприємство фактично змінює своїх численних «незабезпечених» кредиторів на одного «забезпеченого» кредитора – банк, який надає кредит підприємству за процентною ставкою, нижчою, ніж ставка на ре структуровані борги. Кредитори виграють тому, що замість сумнівних боргів вони отримують цілком певні вимоги до банку. Тому боржник в обмін на таку впевненість у погашенні боргу може вимагати різновид виду поступок з боку кредиторів.
Санацію балансу не слід розглядати як відокремлений і самодостатній захід. Санування балансу має бути одним з перших етапів антикризової програми, який повинен забезпечити підприємство від банкрутства протягом необхідного для здійснення програм періоду, а також створити умови для впровадження наступних заходів, що вже передбачатимуть інвестування підприємства, його відновлення та розвиток.

Список використаних джерел
1. Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом: Закон України №784-14 від 30 червня 1999року // Вісник Верховної Ради України. – 1992. - №31. С.440.
2. Про господарські товариства: Закон України №1577 – 12 від 19.09.91р. // Вісник Верховної Ради України. – 1991. - № 49. – ст.. 682.
3. Стратегія і тактика антикризового управління фірмою / Під общ. ред. А.П. Градова і Б.І. Кузіна. – СПб.: Спеціальна література, 1996.
4. Терещенко О.О. Фінансова санація та банкрутство підприємства: Навч. Посібник. – К.: КНЕУ, 2000