6 курс, спец. «Управління фінансово-економічною безпекою» Наук. кер. - Сак Т.В., Східноєвропейський національний університет імені Лесі Українки М.Луцьк
БАНКІВСЬКЕ РЕГУЛЮВАННЯ І НАГЛЯД В АСПЕКТІ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ФІНАНСОВО-ЕКОНОМІЧНОЇ БЕЗПЕКИ: ВІТЧИЗНЯНА ТА ЗАРУБІЖНА ПРАКТИКА
Банківська система є основою економічного базису суспільства. Останнім часом значно зросла цікавість суспільства як до окремих банківських інститутів, так і до усієї банківської спільноти загалом, особливо до ролі банків в розвитку кризових явищ в країні. Незважаючи на те, що вітчизняний банківський сектор є досить розвинутим і на ринку України, станом на 01.01.2014 року функціонує 180 банків, що обслуговують 74,4 млн. клієнтів, забезпечення безпеки банківської системи в нашій країні є недосконалим [2]. Відсутність чіткої нормативно-правової бази, оперативного реагування на фінансові проблеми комерційних банків, збільшення рівня кредитних, валютних та інших видів ризиків вимагає формування гнучкої системи банківського нагляду. Дедалі частіше лунають заклики до глобальних змін організаційної структури банківського регулювання і нагляду в Україні. Для вирішення цієї проблеми доцільно приділити особливу увагу зарубіжному досвіду, а саме адаптації регулювання та нагляду банківських установ зарубіжних країн світу до вітчизняних умов, переймаючи з нього позитивні моменти та уникаючи негативних. Сучасний стан банківського нагляду характеризується тим, що в Україні досі не використовуються єдині підходи до нагляду за фінансовими установами, а натомість практикується використання секторної моделі. Секторна модель базується на чіткому розподілі завдань і функцій наглядових органів за діяльністю окремих секторів фінансового ринку – банківського, страхового і фондового. Так, згідно із ст. 21 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» повноваження з державного регулювання фінансових ринків і закладів надають¬ся таким структурам [3]: - Національному банку України; - Державній комісії з цінних паперів та фондового ринку ; - Державній комісії з регулювання ринків фінансових послуг. Дана модель має й певні недоліки. До основних негативних моментів можна віднести те, що за використання секторної моделі не завжди можна досягти узгодженості в діяльності наглядових органів щодо визначення стратегій розвитку фінансового ринку [1, с.149]. Питання зміни організаційної структури банківського регулювання і нагляду в Україні є елементом наукових і практичних дискусій тривалий період часу, в основі яких лежить теза про доцільність виведення нагляду безпосередньо з компетенції Національного банку України і організаційної побудови органу банківського нагляду як окремої структури, підпорядкованої Кабінету міністрів. Однією з основних причин створення такого органу є процес універсалізації вітчизняних фінансових установ, впровадження ними «змішаних» бізнес-продуктів. Наприклад, сучасні банківські продукти можуть містити в собі послуги страхування або пропозиції щодо управління цінними паперами клієнтів. Контроль за розвитком таких «змішаних» бізнес-продуктів значно ускладнює роботу спеціалізованого органу нагляду. Крім універсалізації, подальший розвиток одержує процес консолідації (об’єднання) фінансових установ у холдинги, корпорації, асоціації тощо. Але створення мегарегулятора має і свої недоліки, а саме: загроза створення регуляторної монополіста; високий рівень витрат, пов’язаних із фінансуванням мегарегулятора; нагляд за різними фінансовими установами одним регуляторним органом може спровокувати конфлікт інтересів (корпоративний ризик); складність наданням усім фінансовим установам однакого рівня захисту. Протягом останніх десяти років від секторної моделі відмовилися 13 європейських країн. Однак Греція, Іспанія, Кіпр, Литва, Словенія, а також Болгарія і Румунія зберігають секторну модель у повному обсязі, а Фінляндія і Люксембург орієнтуються на неї частково: в цих країнах один наглядовий орган здійснює нагляд і регулювання двох секторів – банківського та фондового. За умови використання моделі єдиного регулятора відбувається концентрація всіх наглядових функцій в єдиному наглядовому органі. У деяких країнах ці функції виконує центральний банк (Чехія, Словаччина), в інших – єдиний наглядовий орган відокремлено від центрального банку (Естонія, Латвія, Мальта, Угорщина). Отже, європейський досвід переконує нас у доцільності ґрунтовного вивчення можливості створення єдиного органу нагляду, до компетенції якого входив би нагляд за діяльністю фінансових установ різних секторів фінансової системи – банків, кредитних спілок, страхових компаній, пенсійних фондів, інвестиційних компаній тощо. Необхідність застосування моделі єдиного наглядового органу та системного регулювання фінансової сфери загалом. обумовлюється неспроможністю діючої системи вивести фінансовий сектор з кризи та відновити фінансово-економічну безпеку країни.
Список використаних джерел: 1. Бобиль В. В. Банківський нагляд на підставі оцінки ризиків / В. В. Бобиль // Регіональна економіка. – 2012. – № 2. – С. 147–153 2. Інформація про кількість клієнтів банків та кількість відкритих клієнтами рахунків [Електронний ресурс] // Офіційне інтернет-представництво НБУ. – Режим доступу: http://www.bank.gov.ua/control/uk/publish/article?art_id=66320. 3. Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг: Закон України від 12.07.2001 № 2664-III [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2664-14.
