В умовах становлення ринкових відносин будь-яке підприємство змушене функціонувати й розвиватися в нестабільному зовнішньому середовищі, тоді як внутрішні умови його життєдіяльності перебувають у відносно стабільному стані. Природно, що в такій ситуації виникає необхідність адаптації внутрішніх умов до зовнішніх факторів, що змінюються. Це обумовлює підвищення ефективності та раціоналізації управлінської праці загалом. В цих умовах значно зростає роль і місце саме управлінських кадрів, які покликані забезпечувати збір, систематизацію, передачу й обробку інформації, розробку або підготовку команд по управлінню всіма бізнес-процесами й реалізацію підготовлених рішень [2].
Таким чином, раціоналізація управлінської праці є однією з найбільш актуальних задач, вирішення якої забезпечує стійке положення підприємства на ринку і його динамічний розвиток. Саме управлінські кадри забезпечують будь-якій корпоративній структурі стабільний стан, необхідний для адаптації до зовнішніх умов, що змінюються, визначення нових цілей у розвитку бізнесу й шляхів досягнення цих цілей. Тому дослідження і розробка наукових основ та практичних рекомендацій щодо раціоналізації управлінської праці, її організації та стимулювання є одним з найбільш актуальних напрямів вирішення комплексу проблем у сфері праці в період становлення в країні ринкових відносин.
Істотний внесок у розробку проблем результативності й ефективності управлінської праці внесли дослідження вітчизняних економістів В. Василенка, М. Долішнього, Б. Кліяненка, А. Колота, І.Крижка, В. Лагутіна, Н. Лук’янченко, Н. Борецької, В. Мамутова, І.Петрової, І. Швець, М. Прокопенка, Г. Задорожнього, О. Турецького, О. Уманського, М. Чумаченка, та інших. Найбільш яскравими представниками зарубіжних економістів, які розглядали проблеми організації управлінської праці є Х. Мінцберг, Л. Дайєр, Ф. Тейлор, А.Файоль.
Безпосередньою метою управління працею є координація спільних зусиль колективу і забезпечення погоджених дій його членів, спрямованих на досягнення конкретних запланованих результатів. Організація управлінської праці, як система є результатом упорядкованої діяльності і невід'ємною складовою управління. Рівень ефективності управлінської праці залежить від здатності системи управління ефективно адаптуватися до обставин, що змінилися, з найменшими втратами оціночних показників [1].
Раціоналізація управлінської праці припускає створення таких умов, при яких кінцева мета управління досягається з найменшими витратами праці. Вона направлена на використання в процесі праці останніх досягнень науки і техніки менеджменту, а також передового управлінського досвіду. В основі раціональної організації управлінської праці лежать певні принципи [4].
Серед них виділяють принцип комплексності, який визначає, що проблема організації управлінської праці повинна вирішуватися з урахуванням всіх аспектів управлінської діяльності. Зазначений принцип припускає, що наукова організація управлінської праці розвивається не по одному напрямку, а по їхній сукупності і стосується всього управлінського колективу.
Принцип системності припускає взаємне узгодження проблем організації управлінської праці, усунення протиріч, у результаті чого створюється така система організації праці, у рамках якої усі її складові частини взаємно узгоджені і діють в інтересах ефективного функціонування всього підприємства [4].
Принцип стабільності означає, що трудовий колектив повинний працювати в умовах стабільності свого складу, функцій і розв'язуваних задач. Важливо, щоб зміна утримання і складу задач було обумовлено об'єктивно необхідними потребами і відбувалося на строго науковій основі.
Розглянуті вище принципи мають самостійне значення. Водночас вони доповнюють один одного, розкриваючи різноманітні засоби загального підходу до організації управлінської праці [3].
Отже, процвітання підприємства в кінцевому підсумку цілком залежить від міри оволодіння менеджерами досягненнями науки й практики в галузі управлінської діяльності. Це стосується насамперед організації та здійснення процесів управління персоналом і бізнесом; використання техніки управління; якостей управлінського персоналу, їхньої відповідності завданням підприємства, характеру і масштабам бізнесу; динамізму раціоналізації системи управління підприємством, а також умов праці персоналу [2].
Список використаних джерел:
1. Г.В. Осовська. Основи менеджменту. – К., Кондор, 2003.
2. В.Д. Немцов, Л.Є. Довгань, Г.Ф. Сініок. Менеджмент організацій: Навчальний посібник. – К., 2000.
3. А.І. Кредісов, Є.Г. Панченко, В.А. Кредісов. Менеджмент для керівників. – К., Знання, 1999.
4. М.О. Бесєдін, В.М. Нагаєв. Основи менеджменту: Підручник. – К., 2005.