3 курс, спец. «Товарознавство та комерц. д-ть», д/ф, Наук. кер. – Березовська В.О Чернівецький торговельно-економічний інститут КНТЕУ м. Чернівці
ПРОБЛЕМИ ТА ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИКУ ЦЕЛЮЛОЗНО-ПАПЕРОВОЇ ПРОМИСЛОВОСТІ В УКРАЇНІ
Мета статті. Метою роботи є дослідження основних проблем целюлозно-паперової промисловості України, обсягів виробництва та пошук шляхів прискореного розвитку промисловості. Аналіз досліджень і публікацій. Питанню становлення і розвитку целюлозно-паперової промисловості приділяли увагу Лихачов М.П, Малкін І.Т, Вейнова К.А, Мацюк О.Я, Глушкова Т.Г, Коптюх Л.А. Вироби целюлозно-паперової продукції широко використовується в різних галузях промисловості та в побуті. Виробництво паперу і картону є досить складним, багатоопераційним процесом, який потребує значної кількості різних видів волокнистих напівфабрикатів (целюлози, деревної маси, макулатури) і хімічних речовин. Цей процес пов’язаний також з великими витратами теплової та електричної енергії, свіжої води, супроводжується утворенням виробничих відходів і стічних вод, що згубно впливають на навколишнє середовище[4]. Целюлозно-паперова промисловість України не належить до базових галузей української промисловості (вона становить до 1% усього промислового виробництва), проте ця галузь має важливе значення в забезпеченні продукцією підприємств друку, торгівлі, будівництва, харчової та радіотехнічної промисловості[5]. Папір в Україні почали виробляти більше ніж 400 років тому. Щорічно галузь забезпечує випуск товарів на 5,5 млрд. гривень, при цьому 50 % його припадає на 42 потужні підприємства, розташовані у Львівській, Київській, Чернігівській, Луганській, Житомирській, Дніпропетровській, Одеській Хмельницькій областях[8]. У вітчизняній целюлозно-паперовій промисловості працює 42 підприємства, що виробляють папір та картон, та 380 підприємств різних форм власності, що займаються реалізацією картонно-паперової продукції[6]. Серед найбільших підприємств галузі можна назвати такі акціонерні товариства, як «Жидачівський ЦПК», «Київський КПК», «Рубіжанський КТК», «Корюківська фабрика технічних паперів», «Дніпропетровська ПФ», «Малинська ПФ». Більшість великих целюлозно-паперових підприємств України працюють вже понад сто років і лише 4 збудовані після 1960 року. Відтак, технічний стан галузі характеризується значним зносом основних фондів, що підтримуються переважно за рахунок відновлювального ремонту і модернізації. Як відомо, існуючі потужності підприємств з виробництва паперу і картону зорієнтовані, переважно на переробку макулатури та імпортованої целюлози. Основною продукцією целюлозно-паперових комбінатів України є газетний папір, друкарські види паперу, картон тарний, папір для гофрування, картон коробковий, палітурний картон, туалетний папір, зошити та шпалери[1]. З погляду зростання виробництва і прибутковості целюлозно-паперова промисловість України є однією з найбільш перспективних галузей економіки. Займаючи у ВВП України менш 1%, галузь протягом останніх років демонструє значні темпи росту табл.1. Ця промисловість України виробляє більше 150 видів продукції, але задовольняє потреби держави і населення в папері в середньому лише на 50%. Таблиця 1 Виробництво основних видів промислової продукції за 2011–2013 роки[3] Основні види продукції целюлозно-паперової промисловості 2011 р. 2012 р. 2013 р. Папір і картон графічного призначення, тис.т 33.4 17.8 13.7 Папір для виготовлення гігієнічних або косметичних серветок, рушників, скатертин, вата целюлозна і полотно з волокон целюлозних тис.т 131 138 146 Папір обгортковий сульфітний і папір некрейдований інший (крім паперу для писання, друкування чи іншого графічного призначення), тис.т 483 491 533 Коробки та ящики, з паперу або картону гофрованих, млн.м² 875 907 991 Зошити з паперу чи картону, млн.шт 385 366 400 Шпалери та вироби з паперу для покриття стін подібні; папір прозорий для вікон, млн.умовних кусків 187 189 185
Целюлозно-паперова промисловість об'єднує підприємства, які з рослинної сировини виробляють: папір, картон та вироби з них; штучне волокно, фібру і напівфабрикати (деревну масу), целюлозу. Основна сировина галузі деревина хвойних порід та відходи її обробітку, меншою мірою солома, волокно і костриця конопель та льону, бавовник, стебла очерету, рогозу, макулатура і ганчір’я[7]. Середнє світове споживання паперу і картону на душу населення за рік нині становить більше 52 кг, у Європі – 250 кг, у США – 365 кг, а в Україні – лише 32 кг. За цим показником Україна займає одне з останніх місць у Європі. При цьому потужність вітчизняних підприємств целюлозно-паперової промисловості становить майже 1,0 млн т паперу та картону на рік, що дає змогу виробляти більше 20 кг картонно-паперової продукції на душу населення[6]. Враховуючи завдання реалізації целюлозно-паперової галузі досягнення до 2020 р. рівня споживання картонно-паперової продукції в кількості 60 кг на душу населення, ринок такої продукції прогнозується в об’ємі 2,8 млн т. При цьому власне виробництво має досягти рівня 1,6 млн т за рахунок створення нових та модернізації наявних виробничих потужностей з випуску паперу і картону. Відтак можна розраховувати на значне насичення внутрішнього ринку вітчизняною картонно-паперовою продукцією та на суттєве підвищення експортного потенціалу галузі. Недостатнє виробництво вітчизняних волокнистих напівфабрикатів (целюлози та деревної маси) змусило целюлозно-паперові підприємства України задовольняти свої потреби за рахунок імпорту сировини та орієнтуватись на виробництво таких видів паперової продукції, які виробляються з макулатури[1]. Політика протекціонизму, успішно застосовувана урядом останні кілька років, дозволила вітчизняним виробникам зайняти значну ринкову частку на українському ринку. Проте, серйозною проблемою галузі є дефіцит сировини на внутрішньому ринку і ріст цін на енергоресурси, що займають значну питому вагу в структурі собівартості продукції. Вирішення сировинної проблеми можливо або за рахунок будівництва на Україні заводу з виробництва целюлози, що планується почати найближчим часом, або за рахунок переходу підприємств на альтернативні види сировини. Багато виробників виходять з положення шляхом укладання довгострокових контрактів на імпорт целюлози і макулатури з країн СНД, Центральної і Східної Європи[7]. На сьогодні основною причиною недостатнього завантаження потужностей є погане забезпечення виробництва сировинними ресурсами (целюлозою, деревною масою, макулатурою). Вітчизняні виробники целюлози – Херсонський, Ізмаїльський та Жидачівський целюлозно-паперові комбінати – потерпають від світової фінансово-економічної кризи, внаслідок чого галузь залежить від імпорту, що змушує орієнтуватися на випуск продукції з макулатури[2]. В Україні в 2009 році утворилося близько 12 мільйонів тонн твердих побутових відходів, а з них щонайменше мільйон тонн – це відходи паперу та картону. Такого обсягу макулатури цілком достатньо, аби забезпечити потребу підприємств української целюлозно-паперової промисловості. Тим не менш, через відсутність ефективної системи роздільного збору відходів, українські підприємства щороку витрачають мільйони доларів на закупівлю за кордоном паперу та картону для утилізації (відходів та макулатури). Загальна потужність паперово- і картоноробних машин українських підприємств складає близько 1 млн. тонн паперу і картону в рік. Такі виробничі потужності вітчизняних картонно-паперових підприємств, за умови їх повного завантаження, у змозі переробити близько 900 тисяч тонн макулатури в рік. Однак, внаслідок недостатнього розвитку системи збору вторинної сировини та ринку вторинних ресурсів тисячі тонн паперу потрапляє на звалища, а на внутрішньому ринку спостерігається значний дефіцит макулатури, який покривається за рахунок імпорту[7]. Основним напрямом розвитку вітчизняних підприємств целюлозно-паперової промисловості на найближчу перспективу залишається здійснення реконструкції і модернізації діючих машин, що виробляють папір і картон; удосконалення існуючих технологічних схем виробництва картонно-паперової продукції; впровадження нових, ефективніших хімікатів і технологічних добавок з метою підвищення якості готової продукції; удосконалення і розвиток системи збору вторинної сировини в Україні. Для подальшого розвитку целюлозно-паперової промисловості у напрямку інтенсивної модернізації і реконструкції встановлених виробничих потужностей, а також залучення інвесторів для створення нових підприємств необхідно внести певні зміни до чинного законодавства з питань оподаткування з метою створення податкових пільг підприємствам, впровадження сучасних енергозберігаючих технологій[8]. Висновки і пропозиції: – целюлозно-паперова промисловість є однією з перспективних в економіці України; – обсяги виробництва продукції промисловості і рівень її споживання в Україні мають тенденцію до збільшення; – для здешевлення готової продукції в умовах дефіциту ресурсів слід розширювати виробництво паперу і картону з недеревних матеріалів; – необхідною умовою конкурентоспроможності підприємств галузі є модернізація обладнання з виробництва паперу і картону.
Список використаних джерел:
1. Барбаш В. А. Експортно-імпортний потенціал целюлозно-паперової промисловості України / В. А. Барбаш, Ю. А. Безрукава // Економічний вісник НТУУ "КПІ". – 2007. – С. 125. 2. Глушкова Т. Стан, проблеми та сучасні тенденції розвитку ринку картонно-паперових виробів в Україні / Т. Глушкова // Вісник Київ. нац. торг.-екон. ун-ту. 2005. № 2 (спецвипуск). С. 7175. 3. Державний комітет статистики України. Виробництво основних видів промислової продукції [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.ukrstat.gov.ua/ 4. Клименко Л. П. Техноекологія / Навчальний посібник / Л. П Клименко. Сімферополь. : Таврія, 2000. 542 с. 5. Михайлов В.І. Непродовольчі товари: Підручник / В.І Михайлов, Т.Г Глушкова, О.І Зельніченко. – К. : Книга, 2005. – 556 с. 6. Примаков С. П. Технологія паперу і картону: навч. посіб. – 2-е вид., перероб. / С. П. Примаков, В. А. Барбаш. – К. : ЕКМО, 2008. – 425 с. 7. Швороб Г. М. Проблеми і перспективи розвитку целюлозно-паперової промисловості України / Г.М. Швороб // Вісник ХНТУ. – 2010. №1. – С. 48. 8. Шкарлет С. М. Особливості розвитку целюлозно-паперової галузі України / С. М. Шкарлет, Т. О. Довга // Вісник Чернігівського державного технологічного університету. Чернігів. : ЧДТУ, 2011. № 1(48). 497 с.
