Чікал Ксенія,
1 курс, спец Маркетинг, д.ф.н.,
Наук. кер. Городницька Л. В.,
Чернівецький торговельно-економічний інститут КНТЕУ,
м.Чернівці
Розвиток науки та освіти з 1991 року по сьогодення
1991 року Україна здобула незалежність і це спричинило великий поштовх до створення нового, кращого життя. Актуальність цієї теми полягає в тому, що вона розкриває потенціал та можливості нашої країни в сфері освіти та науки.
На момент розпаду Радянського Союзу в Україні працювало 143 вищих навчальних заклади і 742 технікуми та училища, в яких навчалося в цілому 1,6 млн студентів . Першим кроком до перебудови освітньої галузі, став Закон України “ Про освіту ” прийнятий 1991 року. Освіту визнано пріоритетною сферою, основою культурного, економічного, духовного та соціально розвитку як суспільства, так і держави. Вона ґрунтується на засадах гуманізму, демократії, національної свідомості, взаємоповаги між націями та народами. Також закон встановлює основні принципи освіти, її структуру, права та обов'язки учнів, студентів, викладачів, батьків .
В 2003 році відбувся перехід старшої школи на профільне навчання, відкрилося багато класів з різними профільними спрямуваннями. З’явилася велика кількість коледжів, ліцеїв та гімназій, що значно урізноманітнило навчальне життя учнів . Велика увага зверталася вивченню української історії та культури, народознавства, географії.
У 2000 р. було запроваджено 12-річну тривалість навчання в середній школі, 12-бальну систему оцінювання знань, велика увага приділяється посиленню практичного спрямування освіти, використанню новітніх технологій, зокрема комп'ютерних, вивченню іноземних мов, вихованню громадянина-патріота. Мова викладання в навчальних закладах була приведена у відповідність до етнічного складу населення. За роки незалежності більшість навчальних закладів України переведена на рідну мову викладання (у 2001 р. українською мовою навчалося 67,4 % учнів) [1,c.261].
З метою тіснішого зв'язку з середньою освітою були злиті воєдино Міністерство народної освіти та Міністерство вищої і середньої спеціальної освіти в одне — яке дістало назву Міністерство освіти і науки України. Скасовано вечірню та скорчено заочну форми навчання. Відбувся перехід на ступеневу форму підготовки: кваліфікований робітник, молодший спеціаліст, бакалавр, спеціаліст ,магістр.
Колосальними темпами зростало число вузів. Якщо в 1990 році в Україні було 149 інститутів і університетів, то в 2010 році - вже 349, з них 103 приватної форми. Збільшилася кількість спеціальностей. Значна увага приділяється підготовці науково-педагогічних кадрів. Ширяться міжнародні зв’язки вишів. Традиційними стали спільні дослідження, обмін студентами. Особливого резонансу набуло залучення України до Болонського процесу, який було розпочато у 1998 р. [2,c.136-137].
У 2008 р. відмінено вступні іспити до ВНЗ ,замість них впроваджено зовнішнє незалежне оцінювання, що дає майбутнім студентам рівні можливості потрапити до омріяних вузів.
До досягнень у перебудові галузі освіти варто зарахувати відновлення діяльності Києво-Могилянської та Острозької академій, відкриття в Києві Національної академії управління, Академії фінансистів у Донецьку, Дипломатичної академії в Києві, Міжрегіональної Академії управління персоналом, низки нових університетів [3,c.230].
Для покращення роботи вищих навчальних заклад запроваджено регулярне їх ліцензування та акредитацію.
Як ми бачимо освіта в Україні розвивалася досить швидко , але й наука не була позаду. У 2001 році науковий комплекс України нараховував 1479 наукових організацій та 113,3 тисячі спеціалістів. За оцінкою ЮНЕСКО, Україна в середині 1990-х років займала сьоме місце в світі за потужністю наукового комплексу. Найвідомішою організацією була та є Академія Наук ,яку з 1994 року проголошено Національною. В її системі створено низку нових суспільствознавчих наукових інститутів: Інститут української археології ім. М. Грушевського (з філіями у Дніпропетровську і Львові), Інститут української мови, Інститут сходознавства ім. А. Кримського, Інститут світової економіки і міжнародних відносин, Інститут соціологічних досліджень, Інститут народознавства ім. І. Крип'якевича та ін. Вони мають тісні зв’язки з провідними науковими центрами світу.
У 1990-ті роки в Україні були засновані Академія наук вищої школи, Українська академія аграрних наук, Академія медичних наук, Академія мистецтв, Академія правових наук (нині - Національна). Виникла низка дослідних інститутів та центрів як громадських об'єднань науковців, наукових товариств. Зокрема, з 1989 р. в Україні діє відновлене Наукове товариство ім. Т. Шевченка.
У 1993 р. в Києві було створено Міжнародну асоціацію академій наук (МААН) як неурядову самоврядну організацію. При МААН створені наукові ради з окремих проблем, зокрема з нових матеріалів, фундаментальних географічних проблем, обчислювальної математики та інших напрямів. Нині МААН є єдиною міжнародною структурою, яка зберігає та розвиває зв'язки між науковцями країн СНД.
Упродовж багатьох десятиліть провідні позиції у світовому електрозварюванні посідає Інститут електрозварювання ім. Є. Патона. Цей заклад у жовтні 2009 р. відсвяткував своє 75-річчя. Наукові розробки його колективу використовуються в усіх сферах технічної діяльності людини - у відкритому космосі, на землі та під водою. Одна з останніх новацій - зварювання живих м'яких клітин під час проведення хірургічних операцій. Уже виконано близько 50 тис. таких операцій .
Таким чином, можна дійти висновку, що Україна є досить розвиненою та самодостатньою державою, яка за роки своєї незалежності змогла зробити великий крок вперед і значно підняти освітній та науковий потенціал.
Список використаних джерел:
1. Павлова О. Ю. Історія української культури : навч.посіб. /О.Ю. Павлова–К. : Центр учбової літератури, 2012. – 344 с.
2. Перегуда Є.В. Історія української культури : навч.посіб. / Є.В. Перегуда , В.Ф. Панібудьласка, А.В. Тороп, В.П. Макогон , П.О. Дьомкін, В.Ф. Деревінський, С.В. Савойська, С.В. Стеценко, В.В. Бабич, Т.В. Шевельова, П.П. Оксюковський–К. : Київський національний університет будівництва і архітектури, 2010. – 152 с.
3. Бокань В.А. Історія культури України: навч.посіб. / В.А. Бокань , А. П. Польовий –К. : Міжрегіональна академія управління персоналом, 2002. – 255 с.
