3 курс, спец «Облік і аудит», д.ф.н., Наук. кер. – Маначинська Ю.А., Чернівецький торговельно-економічний інститут КНТЕУ, м. Чернівці
ЗМІСТОВІ ХАРАКТИРИСТИКИ ФАКТОРИНГОВИХ ОПЕРАЦІЙ В БАНКІВСЬКІЙ СИСТЕМІ УКРАЇНИ
Серед суб’єктів господарювання, у яких постійно виникає необхідність поповнення обігових коштів, усе більшого поширення набуває факторинг – елемент позикового капіталу, що є альтернативою банківських кредитів. Для підприємств, які уже працюють або тільки планують працювати за факторинговими договорами, актуальним є питання обліку таких операцій [3]. Факторинг — це придбання права вимоги на виконання зобов’язань у грошовій формі за поставлені товари чи надані послуги, з прийняттям на себе ризику виконання таких вимог та прийом платежів [4]. У світі існують дві моделі розвитку факторингового бізнесу: європейська та американська. Європейська модель передбачає створення великих вузькоспеціалізованих факторингових компаній, які, як правило, були створені великими банками і згодом від них відмежувались. В американській моделі факторингові компанії утворювалися приватними підприємцями без участі банків. Український ринок факторингу розвивається за європейською моделлю, адже більша його частина (близько 80 контролюється комерційними банками [2]. В операції факторингу звичайно беруть участь три особи: фактор-банк – покупець вимоги, початковий кредитор (клієнт) і боржник, що одержав від клієнта товари з відстроченням платежу [3]. В основі факторингу лежить покупка банком-фактором рахунків-фактур клієнта на умовах негайної оплати частини вартості (70-90 відфактурованих поставок і оплати решти частини (за вирахуванням відсотка за кредит та комісійних платежів) у строго обумовлені терміни незалежно від надходження виручки від дебіторів [1]. Також банк-фактор у рамках здійснення факторингових операцій, крім надання кредиту, здійснює повне факторингове обслуговування – бухгалтерське, інформаційне, збутове, страхове, юридичне, яке включає обробку рахунків клієнта, контроль за виконанням строків платежів, фінансові консультації, захист інтересів клієнта при неплатоспроможності його боржників [3]. Розрізняють конвенційний та конфіденційний факторинг. У разі конвенційного факторингу дебітора повідомляють про придбання банком його фінансових зобов’язань. Відповідні платежі дебітор спрямовує безпосередньо до банку. При конфіденційному факторингу дебітору не повідомляють про придбання банком його зобов’язань. При цьому клієнт здійснює розрахунки з банком самостійно [4]. Договори факторингу можуть укладаються регресивним способом − фактор купує у клієнта право на всі суми, що належить отримати від боржника, проте у разі неможливості стягнення з боржника сум у повному обсязі підприємство-клієнт зобов’язане відшкодувати банку-фактору втрачені кошти; без регресу – ризик несплати заборгованості боржником банк бере на себе [1]. Щоб зменшити кредитний ризик, банки-фактори, на практиці, надають клієнту факторингове фінансування у два етапи: 1) спочатку в розмірі від 70 до 90 % суми переданої заборгованості покупця товарів/послуг, підтвердженої наданими документами. Відсоток тут залежить від того, наскільки надійним є боржник; 2) після отримання грошових коштів від боржника — решту 10 — 30 % коштів (за вирахуванням плати за факторинг) [3]. Розмір винагороди фактору за надані послуги з фінансування клієнта законодавство не встановлює. Сторони договору факторингу визначають такий розмір самостійно. Він залежить від масштабів та структури виробничої діяльності клієнта, трудомісткості робіт з обслуговування заборгованості, кількості та платоспроможності дебіторів, строку відстрочення платежу [2]. Однак ринок факторингових послуг в Україні є відносно новим та з ряду причин він досі не набув належного розвитку. Серед основних проблем розвитку ринку факторингу в Україні ключовими є: недосконалість вітчизняного законодавства у сфері факторингових послуг; низька проінформованість споживачів послуг; відсутність професійних навичок та досвіду роботи учасників ринку факторингу; великий розмір плати за здійснення факторингової операції; відсутність стандартів якості факторингових послуг фінансових установ; використання банками при оцінюванні потенційного клієнта факторингу схеми, ідентичної при кредитуванні; відсутність чітких методичних рекомендацій з відображення операції факторингу в бухгалтерському обліку [3]. Ефективним засобом зменшення ризику для підприємств є здійснення факторингових операцій, а для комерційних банків вони дають можливість залучати нових клієнтів, розширити свою діяльність і збільшити власні доходи. Водночас розвиток факторингу в Україні потребує створення інституційних умов, насамперед, податкового законодавства і нормативно-правової бази та вдосконалення методики обліку, що дозволить факторингу ефективно розвиватися в майбутньому. Список використаних джерел: 1. Зеленіна О. О. Бухгалтерський облік факторингу як елементу позитивного капіталу підприємства / О. О. Зеленіна / [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://eztuir.ztu.edu.ua/866/1/17.pdf 2. Макарович В. К. Факторинг: обліково-правовий аспект / В. К. Макарович / [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://khntusg.com.ua/files/sbornik/vestnik_127/27.pdf 3. Овсійчук О. В. Факторингові операції банків, їх особливості та відображення в обліку/ О. В. Овсійчук / [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://repository.hneu.edu.ua/jspui/bitstream/123456789/3227/1.pdf 4. Олександренко О. В. Розвиток факторингові операцій в Україні / О. В. Олександренко / [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.rusnauka.com/33_DWS_....doc.htm
контролюється комерційними банками [2]. 
