Пятниця, 29.03.2024, 01:15
Приветствую Вас Гість | Регистрация | Вход

Всеукраїнська студентська інтернет-конференція

Меню сайта
Форма входу
Друзі сайту
Статистика

Скоробогач Д., ІСТОРІЯ РОЗВИТКУ ТА ЕВОЛЮЦІЯ ВЕКСЕЛЯ - Форум

[ Нові повідомлення · Учасники · Правила форуму · Пошук · RSS ]
  • Сторінка 1 з 1
  • 1
Форум » Матеріали конференції 23.05.2014 » Роль фінансово-кредитної системи у розвитку економіки країни » Скоробогач Д., ІСТОРІЯ РОЗВИТКУ ТА ЕВОЛЮЦІЯ ВЕКСЕЛЯ
Скоробогач Д., ІСТОРІЯ РОЗВИТКУ ТА ЕВОЛЮЦІЯ ВЕКСЕЛЯ
conf-cvДата: Понеділок, 26.05.2014, 14:04 | Повідомлення # 1
Admin
Група: Адміністратори
Повідомлень: 1656
Нагороди: 5
Репутація: 8
Статус: Offline


Скоробогач Денис,





2 курс, спец. «Фінанси та кредит», д. ф.н.,
Наук. кер. – Москальов А.А.,
Чернівецький торговельно-економічний інститут КНТЕУ,
м. Чернівці





ІСТОРІЯ РОЗВИТКУ ТА ЕВОЛЮЦІЯ ВЕКСЕЛЯ





Актуальність статті полягає в тому, що на сучасному етапі розвитку фінансово-кредитних відносин в світі, вексель не втратив своєї актуальності та цінності. Він і досі залишається одним із найпоширеніших видів цінного паперу та боргового зобов’язання.
Вагомі внески в галузь дослідження розвитку вексельного обігу зробили такі вчені як Бродель Ф. [1]., Мельвиль М.[5], Белов В., Барац С.[4], Зомбарт В., Нейман М.
Тому основною метою статті є аналіз розвитку та становлення векселя у Європі та світі, а також розглянути всі існуючі теорії розвитку векселя.
Вексель як знаряддя комерційного кредиту і різновид цінного паперу закономірно виник на певному історичному етапі розвитку товарного виробництва і суспільного ринку. Нерівномірність надходжень і видатків так ускладнила укладання торговельних угод, що вони ставали можливими лише за умов продажу товару виробником за певну ціну, але з отриманням платежу з відстрочкою, тобто у встановлений взаємною угодою між покупцем і продавцем період.
Отже, перші праці, які стосувались вексельного обігу, зокрема його походженню, з’явилися ще у ХVІ–ХVІІ ст. У роботах так званих камбістів – Бенвенутті Стракка, Сигізмунда Скаччіа, Рафаеля де Туррі, на думку яких вексель не можна рахувати винаходом якогось окремої нації чи народу, а він сформувався в процесі еволюції товарного виробництва і суспільного ринку.
Теорія камбістів досить цікава, оскільки вони хронологічно перебували ближче до часів поширення векселя в Італії у ХІІ ст., ніж автори більш пізніх часів[3]. Наприкінці ХVІІст. у книзі Дупіуса де ля Серра «Мистецтво векселя», яка вперше вийшла в світ в 1698 році і пізніше включеної в одне з видань відомої праці Жака Саварі (1622–1690 рр.) «Досконалий негоціант», з’явилася легенда про винайдення векселя євреями, що вважалися в середньовічній Європі народом комерсантів, як фінікійці у Стародавньому Світі [2].
Оселившись у Ломбардії, євреї знайшли спосіб переказувати свої капітали за допомогою спеціальних таємних листів, що були складені у коротких, точних виразах і передавалися через іноземних купців. Завдяки вигнаним євреям векселі поширилися з 1291 р. навіть у Туреччині .
Вернер Зомбарт стверджував, що саме євреї створили підґрунтя для підпорядкування господарського та економічного життя торговельним операціям. Причиною використання векселя євреями він вважає потребу збереження таємниці та анонімності фінансових операцій євреїв, яких часто переслідували в середньовічній Європі. Тому євреї, на думку Зомбарта, і є ініціаторами створення біржі та вексельного обігу, який передбачав анонімність, що в свою чергу гарантувало безпеку життя.
Далі В. Зомбарт відзначав, що коли євреїв виганяли з Іспанії й Португалії, їм було заборонено брати з собою золото й гроші, проте незважаючи на це єврейські біженці з Піренейського півострова скоро стали основними фінансистами Європи. На думку В. Зомбарта, перший вексель видав у 1207 році Симон Рубен, а в багатьох італійських містах (зокрема у Венеції ХVІ ст.) вексельну справу повністю контролювали євреї.
Згідно з іншою думкою, вексель був створений вигнанцями з Італії - гібелінгами - політичними дисидентами переважно дворянського походження, які були прихильниками політики німецьких імператорів. Коли гібеліни оселилися в Амстердамі, то для одержання своїх капіталів, які були залишені в Італії, вони використали тій самий спосіб, що і євреї. На думку Ж. Саварі, саме завдяки цьому векселі почали використовувати амстердамські купці, які потім поширили його по всій Європі. В працях ХVІІ ст., в часи Саварі і Монтеск’є, цей погляд на виникнення векселя був досить поширеним, хоч і точно історично не підтверджений.
Одна із теорій походження векселя, яка межує на рівні з легендою, пов’язана з хрестовими походами. Вексель виник внаслідок потреби пере направити до папської скарбниці величезних сум коштів та цінностей, захоплених хрестоносцями, а також у зв’язку з діяльністю ордену тамплієрів, що виник внаслідок хрестових походів. Основоположною метою створення ордену була охорона торговельних караванів, що прямували з Європи в Палестину. Сферу впливу тамплієрів було поділено за територіями на провінції – «командорії», в кожній з яких були свої торговельні контори.
Спочатку фінансову діяльність ордену було спрямовано на те, щоб матеріально підтримувати прочан у Палестині, проте пізніше, у ХІІ ст., в ордені з’явився звичай давати гроші в борг мандрівникам (перший відомий такий випадок датовано 1135 р.). Масштаби та обсяги кредитної діяльності розширювалися – фінансовими послугами тамплієрів користувалися король Людовік VІІ під час хрестового походу й папа Олександр ІІІ, вигнаний з Рима [5. c 81].
У цей час французькі та англійські королі, а також барони й багаті монастирі депонували в тамплієрів свої капітали, направляючи їм надходження від податків, а також доручали сплату за векселями й переказ грошей, отримуючи від них грошові позики або гарантії у сплаті позичених сум. Завдяки цим операціям орден тамплієрів накопичив величезні кошти і виникла потреба в передачі грошей з однієї командорії в іншу, що й спричинило використання тамплієрами векселів
Макс Нейман був основним прихильником того що вексель виник під час торгових операцій Ганзейського союзу. На підставі знахідки декількох старовинних німецьких боргових документів, які він вважав векселями, М. Нейман висловив думку, що вексель вперше винайшли саме німецькі купці Ганзейського союзу, які через великий обсяг торгівлі з багатьма країнами мали потребу у вексельних угодах.
Також, існує теорія що вексель і вексельну угоду створили в середньовічні часи купці при уникненні правових обмежень своїх комерційних інтересів. Дані обмеження були зумовлені тим, що в період середньовіччя на відміну від античних часів, коли комерційна діяльність вважалася більш привабливою, ніж проста праця, середньовічне християнство пропагувало думку, що будь-який спосіб збагачення, крім особистої праці, є гріховним. Особливо це стосувалося кредиту під відсотки, оскільки така лихварська діяльність викликала до себе негативне ставлення ще в античному світі, а в середньовічній Італії обмінювачів грошей (campsores) називали за їхнє лихварство cani lombardi – «ломбардські собаки» [7 c. 262].
Вище згадані обставини змусили середньовічних купців у різних країнах шукати спосіб зробити свої прибутки й комерційну діяльність безпечними й не підвладними нормам тогочасного права. Цим вимогам відповідав вексель, який дозволяв перевозити на далекі відстані великі суми грошей, про те тільки у вигляді документа – векселя, що робило справу купців безпечнішою та зручнішою. Швидко виявилися очевидні переваги векселів і це зумовило його поширення, так само як і поступове вироблення норм вексельного права.
К. Френдт вважав, що вексель походить з платіжних розпоряджень, або мандатів про оплату, які монархи та інші представники влади видавали своїм скарбникам. Ж. Валері який був прихильником цієї теорії, вважав, що такі платіжні доручення були відомі ще середньовічній Європі в ХІІІ ст., а виникли вони скоріше за все в часи хрестових походів, коли виникла потреба в переказі великих сум грошей на значні відстані. Лаконічний та витриманий, директивний стиль цих документів, як вважав, Ж. Валері, можна порівнювати з текстом векселів класичного типу.
Однак, В. Холдсворт, критикуючи позицію Ж. Валері у своїй праці, присвяченій історії англійського права, зазначав, що економічна функція векселів і платіжних розпоряджень мандатного типу була різною. Основною функцією переказного векселя був передусім переказ грошей в інтересах кредитора, а функцією мандатних листів і платіжних доручень – сплата боргу в місці, зручному для боржника.
Такі мандати про боргове зобов’язання мають мало спільних ознак з векселем, який не тільки засвідчує боргове зобов’язання й визначає порядок сплати, але є інструментом, в основі якого лежить операція кредиту і обміну, яка в свою чергу це передбачає існування певного рівня розвитку ринку. Очевидно, причиною виникнення цієї теорії потрібно вважати подібність деяких мандатів до векселів, зокрема мандатів, випущених в обіг Святим Луї під час сьомого хрестового походу.
Також не варто оминати ті теорії як вийшли за часові та територіальної межі Європи. Варто зазначити що господарське життя існувало ще задовго до середньовіччя, зокрема, потужні культури стародавніх Риму та Греції.
Теорія античного походження векселя зародилася ще в ХІХ ст., коли виникла тенденція пошуків найбільш давніх прототипів векселя в античні часи. В кінці ХІХ – на початку ХХ ст. цю теорію все частіше згадують в своїх працях російські автори.
Сутність цієї теорії полягає в припущенні, що вексель як засіб переказу грошей був відомий ще в стародавніх Греції та Римі, де торговельна діяльність була досить розвинута та досягла значного рівня в своїй формі. Вже тоді виникали ситуації, коли в одному й тому самому місті були і кредитори, і боржники купця, який перебував у цей час в іншому місці. Щоб уникнути пересилання грошей, купець міг повернути борги своїм кредиторам, що жили в іншому місті за допомогою сум, які він мав одержати в цьому місті від своїх боржників.
Теорія арабського походження векселя заснована на припущенні, що вже з Х–ХІ ст. в країнах Сходу використовували кредитні документи подібні до векселя для здійснення розрахунків. Ф. Бродель відзначав, що знаряддя кредиту – вексель, платіжне розпорядження, позиковий лист, банківський білет, чек – були знайомі купцям мусульманських країн, мусульманам і не мусульманам починаючи з Х ст. н. е., що підтверджують численні документи з старовинної синагоги Каїра [1, c 406].
Під впливом купців з мусульманських країн у ХІІІ ст., як стверджував Ф. Бродель, «захід наново відкрив переказний вексель який з успіхом хрестових проходів поширився вздовж усього Середземного моря» .
Ще одна теорія яка, зазначала, що подібні до векселя фінансові інструменти виникли в Китаї у VІІІ ст. завдяки винаходу паперу. За династії Тан (VІІІ ст.) для грошових переказів широко використовували так звані фейцянь («літаючі гроші»), а в період династії Сун (ХІ ст.) вони перетворюються на платіжний засіб, що називався бінцянь («зручні гроші»). Ця думка досить поширена в працях китайських дослідників. З сучасних західних авторів прихильником цієї теорії є Вільям Баумоль, який вважає, що вексель, як і паперові гроші, було винайдено в Китаї [6. c 233].
Вивчаючи неєвропейські фінансові інструменти Стародавнього Світу, Китаю та інших країн Сходу, потрібно враховувати, що в економічній історії Європи, зокрема в історії цінних паперів, не було прямих аналогів таких інструментів кредиту, тобто в стародавньому світі не існувало прямого поняття вексель, а лише непрямі його праобрази, які виконували тільки частину функцій покладеного на сучасний вексель
В Стародавньому та античному світі існувало обмежене коло кредитних документів, які за специфікою своїх функцій нагадували функції сучасного векселя. У ХІХ–ХХ ст. поширення набув лише один з видів таких документів – західноєвропейський вексель, класична форма якого виникла в ХІІ–ХІІІ ст. в Італії. Вексель став ключовим інструментом європейського капіталізму, а його ознаки чітко визначаються нормами вексельного права.
Отже, варто виділити прототипи векселя – кредитні документи часів Стародавнього Світу, і його аналоги – кредитні документи інших культур (ісламський Схід, Індія, країни басейну Індійського океану, Китай), які існували в Х–ХVІІ ст. і були частково синхронними з векселем західноєвропейського типу. Економічні причини виникнення векселя такі ж давні, як товарно-грошовий обіг між віддаленими містами й країнами, оскільки бажання уникнути перевезення готівки виникало з причин безпеки й зручності . Таким же давнім за походженням був кредит – як відзначав М. Вебер, скрізь, де виникала потреба в коштах, відразу ж з’являлися особи, які виявляли бажання позичити гроші. Це було в Вавилоні, Греції, Римі й Китаї. Кредитори фінансували війни, морський розбій та захоплення колоній; вони ж були спекулянтами, які отримували зиск в грошових операціях [4, c.567].
Поширення векселя у ХІІ–ХІІІ ст. в Італії потрібно розглядати як наслідок органічного синтезу сукупності культурно та історично-економічних чинників, які поєдналися саме в італійських містах в ХІ–ХІІ ст. Серед основних чинників можна назвати і наявність традицій римського права, і вплив мусульманської культури, і розвиток торговельно-економічної діяльності на півночі Італії, і поширення подвійного запису в бухгалтерському обліку, і розвиток писемності в Європі, що зробило можливим виникнення перших боргових документів.
Отже, виникнення векселя не можна пов’язувати з окремою країною чи часом, а потрібно розглядати як закономірний наслідок розвитку соціально-економічних чинників. Оскільки поєднання економічних передумов для виникнення векселя відбулося в Італії ХІІ–ХІІІ ст., можна вважати, що саме середньовічна Італія мала основний вплив на поширення векселя й поступове формування норм вексельного права. У Італії оплата готівкою вже була кредитною угодою, оскільки в обороті знаходилося багато різних видів монет, а єдина суверенна держава, що могла б гарантувати реальну цінність грошей, була відсутня.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. Бродель Ф. Матеріальна цивілізація, економіка і капіталізм, ХV–ХVІІІ ст. Том 1/ Ф. Бродель – К.: Основи, 1997. – c. 624.
2. Глава 3 «Капіталізм у себе вдома»/ [Електронний ресурс] – режим доступу: http://psm.in.ua/07.aspx-64.html
3. Історія виникнення векселя, його розвиток. /[Електронний ресурс] – режим доступу: http://yuristonline. com/ukr/uslugi/ yuristam/ literatura/chiv _pravo/008.php
4. Вебер М. Избранные произведения. / М. Вебер – М: Прогресс 1990. – с. 809.
5. Мельвиль М. «История ордену Тамплиеров»./ М. Мельвиль– СПб: «Евразия», 2003. – с. 416.
6. Шан Ю. «Очерки истории Китая» (с древности до «опиумных войн») / Под ред. Ю. Шан – М.: Изд-во восточной литературы, 1959. – с. 578.
7. Шершеневич Г.Ф. Учебник торгового права./ Г.Ф. Шершеневич – М.: «СПАРК», 1994. с.335.



 
Форум » Матеріали конференції 23.05.2014 » Роль фінансово-кредитної системи у розвитку економіки країни » Скоробогач Д., ІСТОРІЯ РОЗВИТКУ ТА ЕВОЛЮЦІЯ ВЕКСЕЛЯ
  • Сторінка 1 з 1
  • 1
Пошук: