4 курс, спец. «Облік і аудит», д.ф.н., Наук. кер. – Розман А.М., Чернівецький торговельно-економічний інститут КНТЕУ, м. Чернівці
ЛІДЕРСТВО У МЕНЕДЖМЕНТІ ТА СУЧАСНІ ПІДХОДИ ДО РОЗУМІННЯ ЙОГО СУТІ
Тема лідерства завжди була, є і буде однією з найважливіших. Вона була цікава у всі часи, не втратила своєї актуальності і в наші дні, тому що лідерство є багатоаспектним соціально-економічним явищем.Цей феномен проявляється у різних більш або менш організованих групах, які прагнуть до певної спільної для них мети. Лідерство одержує своє вираження в усіх соціально значимих сферах людської діяльності, у першу чергу в економічній та політичній, оскільки люди є соціальними істотами, вони об’єднуються та існують в групах і саме через групову взаємодію вони реалізовують свої плани й задуми. Для того, щоб успішно здійснювати управлінські функції, потрібно менеджеру уміти вести за собою підлеглих. Виступаючи сьогодні в ролях керуючого, дипломата, вихователя, новатора і просто людської істоти, менеджер насамперед виявляє себе як лідер[2]. Слова лідер («leader») утворене від англосаксонського кореня «lead» і відповідно на українську мову перекладається як «дорога», «шлях», «йти». Англосаксонці були мореплавцями й називали лідерами людей (або судна), які показували шлях. У тлумачному словнику з української мови дано таке визначення лідера: «той, хто стоїть на чолі, хто посідає провідне місце серед інших, подібних, хто йде першим в якому-небудь змаганні»[3]. Значення терміну «лідерство» подається науковцями по-різному, так як феномен лідерства, лідерські відносини проявляються у різних сферах людської діяльності, в процесі групової взаємодії при вирішенні будь-яких проблем, пов’язаних з інтересами більшості членів групи [1]. Лідерство - це здатність особи за рахунок особистих якостей здійснювати вплив на поведінку окремих осіб та груп працівників з метою зосередження їх зусиль на досягненні цілей організації. Поняття та роль лідерства було об’єктом дослідження багатьох вчених. Ними було сформулювало три базових теоретичних підходи до розуміння лідерства: 1. Теорія підходу з позиції особистих якостей (теорія великих людей). Згідно з цією теорією кращі з керівників володіють певними особистими якостями. Отже, основними завданнями підходу з позиції особистих якостей є визначення сукупності особистих якостей, які забезпечують успіх в управлінні та визначення способів виховання таких особистих якостей.В межах підходу з позицій особистих якостей були проведені численні дослідження різних якостей, що демонстрували успішні керівники: рівень інтелекту, рівень спеціальних знань, відповідальність, ініціативність, упевненість у собі, чесність тощо. Проте результати досліджень засвідчили, що не існує певної сукупності особистих якостей, які притаманні усім успішним керівникам, а також те, що один і той самий керівник демонстрував у різних ситуаціях різні (протилежні) особисті якості. Отже, можна сказати, що людина не стає успішним керівником лише завдяки тому,що має певну сукупність особистих якостей [4]. 2. Теорія ситуаційного підходу. За цим підходом, люди стають лідерами не стільки через свої особисті дані, скільки завдяки різним ситуаційним факторам та можливостям взаємозв’язку між лідером і ситуацією. Представники ситуаційного підходу виділяють три критичні ситуації, що суттєво впливають на ефективне лідерство: взаємовідносини між лідером і колективом, рівень довіри лідеру та готовність йти за ним; вплив посади – той хто має більше повноважень, може легше вести за собою людей, ніж той, хто ними не володіє; чіткість посадових задач, що вписуються у ситуацію [3].Таким чином, ситуаційна теорія визначає лідерство як продукт ситуації: людина, ставши лідером в одному випадку, набуває авторитету, який починає на неї “працювати” внаслідок дії стереотипів. Тому вона може розглядатися групою як “лідер взагалі”. 3. Теорія поведінкового підходу. Представники її сформулювали основу для класифікації стилів керівництва як стилів поведінки. Згідно з її положеннями ефективність визначають не стільки особисті якості керівника, скільки його манера поведінки у взаємодії з підлеглими. Поведінковий підхід стимулював вивчення лідерства, однак його недоліком була переконаність в існуванні єдиного оптимального стилю керівництва [5]. Пізніше прихильники цієї теорії стали стверджувати, що оптимальний стиль керівництва залежить від ситуації. Один із представників даного підходу обґрунтував чотири основних типи лідерства, кожний із яких розглядав як завершену систему управління: експлуататорсько-авторитарний, патерналістсько-авторитарний, консультативний та демократичний [4]. Отже, ні підхід з позицій особистих якостей, ні поведінковий підхід не змогли виявити логічного співвідношення між особистими якостями і поведінкою керівника, з однієї сторони, і ефективності, з іншої. Це не означає, що вони не мають значення для керівництва. Навпаки, вони є суттєвими компонентами успіху. Однак, в ефективності керівництва вирішальну роль грають також допоміжні фактори. Ці ситуаційні фактори охоплюють потреби і особисті якості підлеглиххарактер завдання, вимоги та вплив середовища.
Список використаних джерел: 1. Калашнікова С.А. Сутність лідерства як вищого еволюційного рівня управління / С.А. Калашнікова// Наука і освіта. - 2010.- №4-5. - С.101-104. 2. Основська Г.В. Основи менеджменту: Підручник/ Г.В. Основська О.А. Основський. – К.: Кондор, 2006. – 568с. 3. Сухарський В.С. Менеджмент (загальний з основани спеціального): Підручник/ В.С. Сухарський. – Тернопіль: Астон, 2004. – 274с. 4. Хміль Ф.І. Основи менеджменту: Підручник/ Ф.І. Хміль – К.: Академвидав, 2003. – 437с. 5. Сучасні наукові підходи в зарубіжній теорії менеджменту до розуміння лідерства [ Електронний ресурс]// Архів статей. – Режим доступу: http://archive.nbuv.gov.ua/portal/soc_gum/sre/2011_6/235.pdf
