Руслана Товстецька,
4 курс, спеціальність «Облік і аудит», д/ф
Науковий керівник – Розман А.М.
Чернівецький торговельно-економічний інститут КНТЕУ
Делегування повноважень як спосіб підвищення ефективності управління
Керівник – не лише найкращий фахівець, але й організатор праці інших. Він повинен уміти організувати роботу співробітників, розподіляючи між ними конкретні завдання. Таку форму взаємних відносин між начальником і підлеглим прийнято називати делегуванням. Від того, наскільки керівник володіє мистецтвом делегування, залежить ефективність роботи його підрозділу і, отже, якість роботи самого керівника.
Один менеджер так висловився із цього приводу: «Якщо мені треба оцінити якість роботи керівника, то в першу чергу мене цікавлять не особисті особливості його характеру і навіть не його професійна кваліфікація, а зовсім інше. Я хочу знати тільки одне – як працюють його підлеглі. Коли я бачу перед собою рядових співробітників, якість роботи яких постійно поліпшується, то я розумію – вони працюють в хорошого керівника».
Делегування є засобом, за допомогою якого, керівник розподіляє серед співробітників ряд задач, які повинні бути виконані для досягнення цілей всієї організації. Якщо якась із задач не делегована іншій людині, керівник вимушений виконувати її сам. Це в багатьох випадках просто неможливо зробити так як час і здібності керівника обмежені. М. Фоллет, одна із класиків менеджменту відзначала, що сутність управління заключається в умінні виконання роботи підлеглими [1, c.199].
Для здійснення якісного виконання делегування, необхідно додержуватися окремих принципів. Делегування повноважень базується на засадах: єдиноначальності; обмеження норм керівництва; закріпленої відповідальності; відповідності прав обов'язкам; звітності по відхиленням [2, c. 95-97].
Делегуванню повноважень передує значна підготовча робота, яку повинен здійснювати керівник. Вона полягає у визначенні того, для чого, кому, яким чином делегувати повноваження, які вигоди від цього.
Для керівника із необхідності делегування випливає цілий ряд обов´язків:
1) підібрати найбільш відповідних співробітників;
2) розподілити сфери відповідальності;
3) координувати і консультувати підлеглих;
4) здійснювати контроль робочого процесу і результатів;
5) давати оцінку своїм співробітникам;
6) присікати спробу зворотного або наступного делегування.
Делегування дедалі сильніше втягує працівників у життя організації. Коли керівник покладає на працівників відповідальність і передбачає їм повноваження, вони відповідають тим, що прагнуть взяти більш активну участь у житті організації та прагнуть успіху в роботі свого підрозділу і всієї організації.
Для підлеглих із делегування також витікають специфічні обов´язки:
1) самостійно здійснювати делеговану діяльність і приймати рішення на свою відповідальність;
2) своєчасно інформувати керівника;
3) сповіщати керівника про всі незвичайні випадки;
4) координувати свою діяльність із своїми колегами і дбати про обмін інформацією;
5) підвищувати кваліфікацію для того, щоб відповідати вимогам.
Переваги делегування:
1) делегування допомагає керівнику зменшити своє навантаження і звільнити час для важливих завдань;
2) дає можливість використовувати професійні знання і досвід відповідних співробітників;
3) стимулює розкриття здібностей, ініціативи, самостійності та компетенції підлеглих;
4) часто позитивно впливає на мотивацію праці співробітників, на задоволеність роботою [3, c.307].
Делегування дозволяє керівникові вивільнити час і сили для, того, щоб зайнятися найважливішими, першорядними і перспективними завданнями, а працівникам делегування дозволяє розвиватися. Якщо керівник сам приймає всі рішення і висуває всі ідеї, то працівники ніколи не навчаться виявляти ініціативу і нести відповідальність за доведення завдань до успішного завершення.
Список використаних джерел:
1. Діденко В.М. Менеджмент: Підручник. – К.: Кондор, 2008. – 584с.
2. Кузьмін О.Є., Мельник О.Г. Основи менеджменту: Підручник.- К.: Академвидав, 2003. – 414с.
3. Осовська Г.В., Осовський О.А. Основи менеджменту: Підручник. – К.: Кондор, 2006. – 664с.
4. Хміль Ф.І. Основи менеджменту: Підручник. – К.: Академвидав, 2003. – 607с.
