4 курс, спец. “Фінанси і кредит”, д/ф Наук. кер. – Каспрук А. Ю. Чернівецький торговельно-економічний інститут КНТЕУ м. Чернівці
Проблеми забезпечення видатків на охорону здоров’я
У статті розглядаються особливості фінансового забезпечення системи охорони здоров’я в Україні. Окреслено зміни і проекти реформування в даній галузі. Запропоновано шляхи модернізації фінансів охорони здоров’я зважаючи на світовий досвід. Ключові слова: фінансування, видатки на охорону здоров’я, страхова медицина.
Сучасна система охорони здоров’я потребуєдостатнього забезпечення фінансовими ресурсами, вільного доступу до медичних послуг, універсального охоплення основними видами допомоги у сфері зміцнення здоров’я, профілактики, лікування і реабілітації для населення, підвищення ефективності та зменшення фінансових ризиків, пов’язаних з наданням допомоги, створення умов для того, щоб вартість послуг не стала на перешкоді при їх отриманні. Тому для осіб, які приймають рішення щодо формування політики у сфері охорони здоров’я, важливими залишаються питання стосовно фінансування системи охорони здоров’я, збору, об’єднання і розподілу коштів для врахування всіх видів ризиків, а також стосовно оплати праці працівників галузі. Дослідженню видатків на соціальну сферу, зокрема на охорону здоров’я, приділено суттєву увагу, в основному, у працях таких науковців, як Л. Бєлєвцова, В. Матвєєва, О. П. Мельник-Бантон, Т. Моісеєва, О.В. Солдатенкота інші. У нинішніх наукових публікаціях українських вчених розглядаються необхідність і перспективи подальшого реформування системи охорони здоров’я, зокрема збільшення ефективності видатків на державні закупівлі медикаментів та досягнення економії бюджетних коштів при збереженні і поліпшенні якості препаратів. Проте залишаються недостатньо розкритими питання ефективного та результативного фінансування охорони здоров’я на державному рівні. Метою статті є дослідження категорії видатків на охорону здоров’я у бюджетній системі України та розробка пропозицій щодо напрямів реформуванняфінансового забезпечення системи охорони здоров’я. На протязібільше як двадцяти років незалежності Українионовлюється і змінюєтьсявітчизнянаекономіка, але національна система охорони здоров’я все ще не задовольняє сучасних потреб споживачів медичних послуг і є однією з найменш реформованих галузей. Як свідчить досвід інших країн світу, головним завданням в проведенні модернізації системи охорони здоров’я має стати забезпечення високої якості та доступності медичних послуг для всьогонаселення країни. В Україні на сьогодні основним джерелом фінансування системи охорони здоров’я залишаються бюджетні асигнування. Крім бюджетів, джерелами фінансування медичних установ можуть бути доходи, що одержуються від підприємств та установ за договорами на проведення медичного обслуговування, профілактичних заходів (щеплень тощо), доходи від надання платних послуг, надходження спонсорських та благочинних внесків від юридичних і фізичних осіб. Хоча такі кошти є спеціальними, на них також поширюється загальний режим кошторисно-бюджетного фінансування, у зв’язку з чим позабюджетні кошти бюджетних установ та організацій включаються до бюджетів усіх рівнів і мають цільове спрямування. В Україні видатки на потреби охорониздоров’я розмежовано між бюджетами різних рівнів; таке розмежування ґрунтуєтьсяна одному з основоположних принципів бюджетної системи України – принципі субсидіарності: видатки, які можуть отримуватисявсіма жителями області, закріплено за обласними бюджетами; видатки, розрахованіна обслуговування населення певного району – за районними бюджетами, а видаткина первинну медичну допомогу – за бюджетами територіальних громад[1]. При цьомуБюджетним кодексом України врегульованопорядок здійснення міжбюджетних трансфертів між місцевими бюджетами. За розрахунками вітчизняних економістів, мінімальні потреби медицини у коштах для забезпечення населення України якісною медичною допомогою в повному обсязі становлять понад 60,0 млрд. грн.[5, с. 81]. Однак, щороку відбувається недофінансування галузі:у 2011 році на потреби медицини виділено 41,0 млрд. грн. (68 % від потреби), а у 2012 році – 50,4 млрд. грн. (84 % від потреби) [2]. Як показують дані, протягом 2011-2012 рр. видатки державного бюджету на охорону здоров’я зросли на 22,9 %, що свідчить про позитивну тенденцію в даній галузі. Крім того, у 2012 році вдалося заощадити 150 млн. грн., які спрямували на додаткову закупівлю необхідних ліків. Загалом, переконують у Міністерстві охорони здоров’я, «досягнення економії бюджетних коштів при збереженні і поліпшенні якості препаратів стало однією з визначальних тенденцій у підвищенні ефективності державних закупівель» [6, с. 10]. Також однією із цікавих змін, яка заслуговує на увагу, є прийняття Закону України «Про порядок проведення реформування системи охорони здоров’я у Вінницькій, Дніпропетровській, Донецькій областях та місті Києві» від 07.07.2011 р. № 3612-VI [4, с. 18]. Пілотний проект щодо реформування системи охорони здоров’я передбачає проведення протягом 2011-2014 рр. структурно-організаційної та функціональної перебудови системи медичного обслуговування у пілотних регіонах, що дасть змогу: підвищити рівень медичного обслуговування населення, розширити можливості щодо його доступності та якості; впровадити нові підходи щодо організації роботи закладів охорони здоров’я в пілотних регіонах та їх фінансового забезпечення; підвищити ефективність використання бюджетних коштів, передбачених для фінансового забезпечення системи охорони здоров’я у пілотних регіонах[4, с. 18]. Крім цього, у зв’язку з реформами у медичній галузі нещодавно зазнали змін і умови оплати праці працівників закладів охорони здоров’я та установ соціального захисту населення. Такими змінами доповнено та відкориговано окремі аспекти механізму оплати праці, зокрема, працівників екстреної медичної допомоги, санітарно-епідеміологічної служби та ін. [3, с. 26]. Але в Україні, на жаль, через нестачу бюджетного фінансування охорони здоров’я, відсутність обов’язкового медичного страхування зростає тіньовий ринок медичних послуг. Оскількипрактику ширшого залучення додаткових фінансових ресурсів за рахунок надання різних видів платних послуг гальмує недосконалість законодавства. Зокрема, не врегульовано порядок надання платних послуг, відсутня єдина методика розрахунку вартості медичних послуг тощо. Важливим напрямом поліпшення фінансового забезпечення може стати створення і функціонування системи медичного страхування населення. Інститут медичного страхування в Україні тільки починає розвиватися й функціонує у вигляді добровільного медичного страхування та лікарняних кас. Страхові компанії пропонують такі види добровільного медичного страхування, як страхування здоров’я на випадок хвороби й безперервне страхування здоров’я. Як підтверджує практика, добровільне медичне страхування в Україні тільки почало розвиватися, оскільки для більшості страхових компаній воно не забезпечує значного прибутку через високі страхові виплати. Крім того, через низький рівень купівельної спроможності населення воно доступне лише для багатих людей або суб’єктів господарювання, які включають медичне страхування у «соціальний» пакет для своїх працівників. Для реформування даної галузі необхідно детально вивчити існуючі у міжнародній практиці моделі побудови фінансового забезпечення охорони здоров’я. Позитивним для наслідування є досвід Росії, де з 2010 року внесок на медичне страхування виділено з єдиного соціального податку в окремий платіж, а з 2011 року розмір відрахувань у Фонд обов’язкового медичного страхування, що займається фінансуванням медичного обслуговування в країні, складає 5,1 % проти показника 2009 року 3,1 % від доходу підприємств [5, с. 85]. В Україні ж і досі немаєніяких реальних спроб із запровадженняна практиці Фонду обов’язкового медичного страхування. На нашу думку, одним із найкращих рішень у галузі реформування системи охорони здоров’я України є запровадження страхової медицини, яка може проявлятися в декількох видах, а саме, страхування за місцем роботи, тобто коли роботодавці, за законодавчоювимогою держави, повинні забезпечувати медичним страхуванням своїх працівників (відрахування у відповідний цільовий фонд повинні здійснюватися у вигляді відсотків від заробітної плати працівника). Ще одним різновидом медичного страхування є придбання медичних страхових полісів, які обов’язкові для всіх громадян, що збігається і з обов’язком роботодавців страхувати своїх працівників. Отже, запропоновані підходи до страхової медицини повинні чітко регулюватися урядом, що в перспективі призведе до зменшення навантаження на державний бюджет і дасть змогу звичайним громадянам отримати доступ до більш якісного і ширшого спектру медичних послуг. Список використаних джерел: 1. Бюджетний кодекс України [Електронний ресурс]: офіц. текст: за станом на 11 серпня 2013 р. – Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2456-17 2. Офіційний сайт Міністерства фінансів України [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.minfin.gov.ua 3. Бєлєвцова Л. Умови оплати праці працівників закладів охорони здоров’я: вивчаємо останні зміни / Л. Бєлєвцова // Вісник бюджетної організації. – 2013. – № 38 (182). – С. 26-29. 4. Матвєєва В. Внесення змін до Бюджетного кодексу: що нового / В. Матвєєва // Бюджетна бухгалтерія. – 2011. – № 33 (225). – С. 11-18. 5. Мельник-Бантон О. П. Видатки на охорону здоров’я як складова частина бюджетної політики України: перспективи реформування / О. П. Мельник-Бантон // Науковий вісник Волинського національного університету імені Лесі Українки. – 2010. – № 4. – С. 79-86. 6. Моісеєва Т. Бюджетного гаманця вистачить на половину ліків / Т. Моісеєва // Урядовий кур’єр. – 2013. – № 44 (4930). – С. 10.
