В умовах нестабільності економіки, податкової системи, політичної нестабільності та невизначеності в фінансових рішеннях інститут банкрутства стає повсякденним явищем в діяльності суб’єктів господарювання. Це пов’язано з погіршенням та втратою важливих фінансових та економічних зв’язків як зовнішнього, так і внутрішнього характеру, що в свою чергу пов’язано зі спадом промисловості, відсутності інвестицій та поглибленням кризових явищ.
Проблемі дослідження банкрутства та антикризового управління присвячено праці багатьох вітчизняних та закордонних спеціалістів, серед яких: Костирко Л.А., Лігоненко Л.І., Подольська В.О., Терещенко О.О., Цал-Цалко Ю.С., Яріш О.В.
Метою дослідження є визначення стану банкрутства підприємств в сучасних умовах господарювання.
У відповідності із законодавством України, банкрутство трактується як визнана арбітражним судом неспроможність боржника відновити свою платоспроможність і задовольнити визнані судом вимоги кредиторів не інакше, як через застосування ліквідаційної процедури [1]. Відповідно можна зробити висновок, що головним критерієм визнання підприємства банкрутом є його неспроможність вчасно розраховуватись за своїми зобов’язаннями. Однак, помилкою буде також вважати, що наявність достатньої грошової суми на рахунку підприємства свідчить про вигідне фінансове становище.
Слід зазначити те, що нормативно-правова база, яка існувала ще до 1999 року та регламентувала процес банкрутства виявилася неефективною в сучасних умовах и призвела до поглиблення кризи неплатежів з боку підприємств. Однак з кожним роком спостерігається факт зростання кількості справ о неспроможності підприємств, які були розглянуті арбітражними судами. Це свідчить про те, що незважаючи на всілякі перепони інститут банкрутства в Україні займає одне з провідних положень в розвитку нормальних економічних відносин серед учасників господарчого циклу.
На нашу думку, важливе місце при аналізі сутності банкрутства має визначення поняття неплатоспроможність, яке розглядається як неспроможність суб’єкта підприємницької діяльності виконати після настання встановленого строку їх сплати грошові зобов’язання перед кредитором, а також виконати зобов’язання щодо сплати податків і зборів (обов’язкових платежів) не інакше як через відновлення платоспроможності [1].
Наукова спільнота виділяє безліч факторів банкрутства, які необхідно розкрити та враховувати. Згідно з аналізом зарубіжної практики було виявлено, що в країнах з розвинутою ринковою економікою та сталою політичною системою, як правило, 1/3 банкрутств зумовлена зовнішніми факторами, а 2/3 – внутрішніми [2]. Щодо вітчизняних умов, то вплив зовнішніх факторів на виникнення стану банкрутства підприємств, безумовно, значно більший, серед яких нестабільність законодавчої бази, непередбачені зміни цін на товари, різке коливання курсу гривні, зміна облікової ставки Національного банку.
Статистичні дані наведені в таблиці 1 свідчать про наступні показники стану інституту банкрутства в Україні на 01.01.09.
Як бачмо, протягом 2008 р. спостерігається висока активізація діяльності інституту банкрутства в Україні. В процедурі банкрутства перебувала значна кількість підприємств, з яких майже половина була ліквідована. На практиці встановлено, що найліпшим шляхом відновлення платоспроможності було виконання боржником усіх зобов’язань перед кредиторами.
На практиці дуже часто поняття «банкрутство» ототожнюють з поняттям «криза підприємства», вважаючи банкрутство останньою стадією прояву фінансової кризи. Отже, економічний стан підприємств можна умовно розділити на 2 зони: зону перебування у кризовому стані або зону економічної безпеки підприємства.
Визначаючи банкрутство як кризовий стан науковці визначають на спеціальних методах антикризового фінансового управління. Така система повинна складатися як на рівні підприємства так і на загальноекономічному рівневі. Відсутність та недосконалість такої антикризової системи наразі розглядається як одна з головних проблем українського підприємництва [3].
Ринкова економіка виробила обширну систему фінансових методів попередньої діагностики і можливого захисту підприємства від банкрутства та кризових явищ, яка одержала назву «система антикризового управління». Суть цієї фінансово системи управління полягає в тому, що загроза банкрутства діагностується ще на початкових стадіях її виникнення.
Система антикризового фінансового управління підприємством базується на певних принципах, таких як: готовність до коливань, діагностика на початкових стадіях, диференціація аспектів кризових, оперативне прийняття рішень, адекватна реакція на загрозу, раціональність, санація [6].
В цілому методи антикризового управління можуть вельми ефективно використовуватися задля подолання стану, яке може погрожувати існуванню підприємства, і де вже основним питанням стає питання виживання.
Таким чином, в Україні з переходом до ринку об’єктивно склалися умови порушення діяльності підприємств, через що дуже вірогідною стає ситуація банкрутства. Виходом зі становища, яке склалося серед українських підприємств можна вважати систему антикризового регулювання, при ефективному впровадженні якої можливо сприяти збереженню та розвитку промислового потенціалу країни.
Список використаних джерел:
1. Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом: Закон України від 14. 05. 1992 № 2343-ХІІ
2. Бурбело О. Некоторые аспекты международного опыта правового регулирования банкротства предприятий // Экономист. – 2007. - №8.
3. Терещенко О.О. Антикризове фінансове управління на підприємстві: Монографія. – 2-ге вид., без змін – К.: КНЕУ, 2006. – 268 с.
4. Шеремет О.О. Фінансовий аналіз: Навчальний посібник. – К., 2005. – 196 с.
5. Шиян Д.В., Строченко Н.І. Фінансовий аналіз: Навч. Посібник – К.: А.С.К., 2005. – 240 с.
6. Шурупова О.О. Політика антикризового управління при загрозі банкрутства // Економіка та управління підприємствами. – 2008. - №8.