Однією з особливостей сучасного розвитку вітчизняної економіки є значне підвищення конкуренції майже в усіх галузях і, у першу чергу, в торгівлі, що підтверджується як зростанням кількості суб’єктів господарювання, так і значною часткою збиткових підприємств торгівлі. Для успішного функціонування на споживчому ринку підприємству торгівлі необхідна дієва ефективна комплексна система управління його діяльністю. Саме ефективне управління забезпечує інтеграцію всіх економічних процесів на підприємстві, підсилює його адаптивність і конкурентоспроможність. У цьому контексті значним і суттєвим для підприємств торгівлі є ефективне управління необоротними активами в цілому та аналіз фінансування необоротних активів підприємства, зокрема як невід’ємна складова загальної системи управління.
Проблеми аналізу необоротних активів, а також оцінки джерел їх фінансування завжди займали значне місце в дослідженнях таких відомих науковців, як Е. Нікбахт, А. Гроппелі, Е.Ф. Брігхем, Б. Колапс та ін. Проблеми фінансування необоротних активів досліджували В.В. Ковальов, М.М. Крейніна, Т.С. Пічугіна, О.С. Стоянова, І.Т. Балабанов, О.Б. Крутик,
Л.О. Костирко, В.Я. Міщенко, В.М. Тимофєєв, а безпосередньо в торгівлі – І.О. Бланком, А.А. Мазаракі, Н.М. Ушаковою, Л.О. Лігоненко, О.В. Березіним, Н.Г. Міценко, Н.О. Власовою, А.П. Грінько, В.І. Оспіщевим та іншими.
Вивчення опублікованих праць і практики господарської діяльності свідчать про недостатнє висвітлення принципово важливих питань, пов’язаних з формуванням ефективної політики фінансування необоротних активів з урахуванням специфіки підприємств торгівлі. Дотепер залишаються недостатньо розробленими критерії та система показників оцінки ефективності фінансування необоротних активів підприємств торгівлі, а також питання, пов’язані з визначенням оптимальної структури джерел фінансування.
Мета дослідження полягає в розробці методичного інструментарію аналізу ефективності політики фінансування необоротних активів на підприємствах торгівлі.
Необоротні активи підприємства торгівлі – це сукупність як матеріальних, так і нематеріальних майнових цінностей, що багаторазово беруть участь у торговельно-технологічних процесах та забезпечують умови їхнього здійснення [3, с.184].
Важливо розмежувати поняття методу та форми фінансування. Так, під методом фінансування слід розуміти спосіб залучення джерел фінансування, а під формою фінансування – зовнішні прояви сутності методу, тобто окремо взятий метод фінансування має свої форми зовнішнього прояву [1]. При цьому виділені в межах конкретного методу форми поєднує їхня економічна суть, що дозволяє зараховувати їх саме до цього методу фінансування. Наприклад, залучення кредиту й емісія облігацій є формами позикового фінансування (яке розглядається як метод фінансування), тому що їхнє залучення відповідає умовам зворотності, терміновості та платності й дозволяє об’єднати їх у межах одного методу фінансування необоротних активів.
До основних принципів формування політики фінансування необоротних активів підприємств торгівлі належать: комплексний підхід до розробки політики фінансування; забезпечення відповідності обсягу коштів, що залучаються, обсягам інвестиційних потреб підприємства; забезпечення оптимальної структури сформованих коштів з позицій ефективності діяльності підприємства; мінімізація витрат з формування інвестиційних ресурсів із різних джерел; мінімізація часового лагу між формуванням інвестиційних ресурсів (фінансуванням) та їх безпосереднім вкладенням (інвестуванням) [5, с.176].
Головною метою фінансування необоротних активів підприємства є формування необхідного обсягу коштів, які будуть спрямовані на придбання необоротних активів, а другорядними цілями є підтримання достатнього рівня фінансової стійкості, мінімізація часового лагу між фінансуванням та інвестуванням, мінімізація вартості залучення фінансування.
Фінансування необоротних активів являє собою систему дій, заснованих на чітко сформульованих принципах, на базі яких визначаються напрями та обсяги фінансування необоротних активів, формуються необхідні грошові кошти з доступних джерел фінансування за допомогою різних методів та форм фінансування з урахуванням забезпечення оптимальної структури сформованих ресурсів з метою створення умов ефективного здійснення торговельно-технологічних процесів як у довгостроковому, так і в короткостроковому періодах. При цьому ефективною є така політика фінансування необоротних активів, яка забезпечує досягнення усіх поставлених перед нею цілей.
На сьогоднішній день частка необоротних активів традиційно є низькою порівняно з підприємствами інших галузей економіки, оскільки не перевищує 22%, а найбільшу частку в складі необоротних активів підприємств галузі посідають основні засоби, яка складає більш ніж 60%, що є характерною галузевою особливістю; низькою є частка нематеріальних активів; у структурі основних засобів переважають будинки, споруди та машини й обладнання; головним джерелом фінансування необоротних активів є власні кошти підприємств торгівлі (більше 70%), що, в цілому, характерно для сучасного розвитку вітчизняної економіки [4].
Для аналізу ефективності фінансування необоротних активів підприємств торгівлі доцільно застосовувати комплексний підхід [2], заснований на використанні сукупності різноспрямованих показників.
Аналізуючи необоротні активи підприємства, необхідно перш за все з’ясувати, чи відповідає сума статті балансу “Необоротні активи” підприємства галузевим особливостям та тій стадії розвитку, на якій знаходиться підприємство.
Першим етапом аналізу необоротних активів підприємства є проведення горизонтального та вертикального аналізу цього розділу активів балансу.
При цьому окремо слід виділити майно, яке отримано або знаходиться в оренді, із зазначенням терміну оренди та з’ясувати в орендодавця або орендоотримувача строки оформлення договорів оренди, а також виявити основні засоби та інші необоротні активи, які знаходяться під заставою. Необхідно також з’ясувати чи існує ймовірність того, що це майно буде стягнуто.
Для оцінки стану незавершеного будівництва слід визначити ступінь його придатності та термін, протягом якого об’єкт перебуває у незавершеному стані.
Згідно з результатами проведеного аналізу визначаються ті об’єкти незавершеного будівництва, добудова яких економічно ефективна, а також ті, які можна реалізувати на ринку з найменшими додатковими витратами (за умови отримання розміру облікової вартості об’єкта або приблизної суми).
У разі якщо загальна вартість необоротних активів підприємства становить у структурі балансу значну величину, необхідно здійснити ринкову оцінку основних засобів та нематеріальних активів, вартість яких перевищує один відсоток загальної вартості таких активів.
За допомогою інформації, наведеної у формі № 11-ОЗ, слід проаналізувати структуру основних фондів за видами діяльності, тобто обґрунтувати, чи належить до складу основних фондів основного виду діяльності підприємства найбільша частка всіх його основних фондів, а також основні фонди залежно від строку їх служби.
За результатами аналізу підсумовується, яка група основних фондів більш застаріла; чи доцільно в майбутньому використовувати ці фонди або більш ефективним буде прийняття рішення про їх реалізацію та залучення отриманих коштів до інших видів фінансово-господарської діяльності підприємства.
У разі, коли значення та динаміка відповідних критеріям ефективності показників задовольняють визначеним критеріальним вимогам, фінансування необоротних активів підприємства торгівлі може бути визначене як ефективне.
На сьогоднішній день багатьом підприємствам торгівлі властива незадовільна роботу з пошуку доступних джерел фінансування необоротних активів, що виявляється в отриманні фінансування за вищою, ніж очікувалось, вартістю, та з управління пасивами, що виражається у незадовільних показниках фінансової стійкості. Все це вимагає розробки ефективної політики фінансування необоротних активів, яка складається з чотирьох основних етапів, які мають чітку послідовність: визначення напрямів та обсягів фінансування, визначення способів залучення джерел фінансування, пошук та відбір джерел фінансування й оптимізація джерел фінансування.
Перший етап формування політики фінансування необоротних активів полягає у визначенні необхідного обсягу фінансування з урахуванням потреб підприємства торгівлі в необоротних активах. При цьому визначення потреби в необоротних активах здійснюється у грошовому вимірі у такій послідовності: визначення потреби в основних засобах, нематеріальних активах, інших необоротних активах, загальній сумі необоротних активів. Важливим напрямом роботи на цьому етапі є пошук можливостей зниження потреби в необоротних активах – альтернативних варіантів покриття потреби в необоротних активах.
На другому етапі – визначенні способів залучення джерел фінансування – виділяються дві стадії: визначення можливості здійснення фінансування шляхом використання того чи іншого методу та відбір форм фінансування в межах обраного методу фінансування. На першій стадії слід враховувати низку зовнішніх (правові обмеження; загальноекономічна ситуація в країні; розвиток кредитно-фінансової системи у державі; податкова політика та ін.) та внутрішніх (форма власності, організаційно-правова форма підприємства, обсяг товарообороту, прибутковість діяльності, стадія життєвого циклу підприємства, об’єкт фінансування) чинників при визначенні можливості використання підприємством торгівлі того чи іншого способу залучення джерел фінансування. Друга стадія полягає у виборі форм фінансування в межах обраного методу фінансування. Існування значної кількості різних форм фінансування в межах одного методу пов’язано з різними умовами залучення кожної з них.
Третій етап формування політики фінансування необоротних активів пов’язаний з вибором джерел фінансування. У межах цього етапу доцільно використовувати методичний підхід, в основу якого має бути покладений ієрархічний багаторівневий механізм поєднання декількох класифікаційних ознак у контексті політики фінансування. З цією метою доцільно виділити класифікаційні ознаки джерел фінансування, які найбільше відповідають цілям політики фінансування необоротних активів, а саме: за місцем формування; за відношенням власності до джерел фінансування; за рівнем ризику; за об’єктами фінансування.
Класифікаційні ознаки потрібно розглядати відповідно до їхньої ієрархічної підпорядкованості, у межах якої існує чотири рівні. На кожному з них відбувається перерозподіл джерел фінансування відповідно до визначеної класифікаційної ознаки (за місцем формування, за відношенням власності на джерела фінансування, за рівнем ризику, за об’єктами фінансування), що по суті являє собою послідовний процес пошуку та відбору джерел фінансування необоротних активів. Зазначена ієрархія класифікаційних ознак джерел фінансування дозволяє вирішити певні завдання політики фінансування, а саме від завдання, звідки взяти необхідні кошти, до з’ясування, які джерела на які необоротні активи варто спрямувати. Ієрархія класифікації джерел фінансування в контексті політики фінансування необоротних активів не є чітко фіксованою. Вона є гнучкою, може корегуватися відповідно до потреб підприємства та доповнюватися ознаками “за терміном використання”, “за вартістю залучення” та “за цілями фінансування”.
Оцінити наслідки застосування визначених джерел фінансування та дати відповідь щодо доцільності їх використання дозволяє заключний етап здійснення політики фінансування необоротних активів – оптимізація структури джерел фінансування необоротних активів, яку доцільно проводити використовуючи адаптований до потреб політики фінансування необоротних активів метод багатокритеріальної оптимізації – метод одночасного вводу критеріальних обмежень. Критерії оптимізації джерел фінансування мають обиратися відповідно до цілей політики фінансування, а саме: відповідність сформованих коштів інвестиційним потребам підприємства, мінімізація часу на залучення джерел фінансування, мінімізація витрат, пов'язаних з отриманням фінансування, відповідність структури джерел фінансування цільовій фінансовій структурі капіталу підприємства.
Обсяг сформованих джерел фінансування необоротних активів має дорівнювати визначеному обсягу потреби у коштах, при цьому перевищення або нестача є небажаним результатом, тому оптимальним є той варіант, що має найменший квадрат відхилення сформованих джерел від потрібного. Критерій мінімізації часу на залучення джерел фінансування та мінімізації витрат, пов'язаних з отриманням фінансування, вже у назві мають визначену спрямованість – на мінімізацію. Критерій відповідності структури джерел фінансування цільовій фінансовій структурі капіталу вважає оптимальним той варіант фінансування, що має найменший квадрат відхилення від цільової фінансової структури капіталу. На основі зазначених критеріїв проводиться оптимізація джерел фінансування необоротних активів, яка включає в себе декілька етапів.
Перший етап пов'язаний із формуванням усіх можливих альтернатив. Вони утворюються із різних джерел фінансування, що характеризуються певним обсягом коштів, часом на залучення, вартістю залучення та фінансовою структурою. На другому етапі відбувається відсів тих альтернатив, які не забезпечують отримання фінансування у потрібному обсязі. На третьому – відбувається визначення меж варіації кожної з цільових функцій на множині ефективних альтернатив. На четвертому – будується узагальнена адитивна функція цінності. На п'ятому – визначається така допустима альтернатива, яка відповідає мінімуму узагальненої адитивної функції цінності. На шостому етапі або приймається альтернатива за найоптимальнішу, або за кожною з цільових функцій вказуються такі припустимі рівні, що вважаються задовільними. На сьомому етапі визначається реальність знайдених на попередньому етапі припустимих рівнів критеріальних показників та здійснюється їх корегування чи то в бік покращення, якщо вони є реальними, чи то – послаблення, щоб зробити реальними. На восьмому – знаходиться така ефективна альтернатива, яка відповідала б реальним припустимим рівням усіх критеріальних показників. На дев'ятому етапі, якщо неможливо обрати ефективну альтернативу за розв'язок багатокритеріальної задачі, необхідно здійснити корегування первісних припустимих рівнів цільових функцій. У результаті робиться висновок про завершення процесу або необхідно повернутися до сьомого етапу з новими значеннями припустимих рівнів цільових функцій.
Практична цінність цього методичного підходу в тому, що його застосування дає можливість підприємствам торгівлі формувати економічно обґрунтовану ефективну політику фінансування необоротних активів.
Таким чином, ефективною є така політика фінансування необоротних активів, яка сприяє досягненню усіх поставлених перед нею цілей, серед яких головною метою є формування необхідного обсягу коштів, що будуть спрямовані на придбання необоротних активів. Проведення аналізу ефективності використання необоротних активів підприємств торгівлі доцільно проводити за допомогою комплексної системи, яка побудована шляхом систематизації існуючих показників оцінки як окремих елементів, так і необоротних активів у цілому, визначенні відповідних критеріальних умов ефективності їхнього використання, та дозволяє оцінити ефективність використання кожного елемента необоротних активів підприємств торгівлі та в цілому. Для підвищення ефективності управління фінансуванням необоротних активів підприємств торгівлі доцільним є використання комплексної системи оцінки ефективності фінансування необоротних активів підприємств торгівлі, що являє собою сукупність критеріїв: відповідності обсягу фінансування; відповідності фінансовій стійкості; відповідності часу; відповідності вартості фінансування; диверсифікації фінансування; відповідності структурі фінансування, кожен з яких представлений низкою показників – залежно від цілей політики фінансування необоротних активів. Визначення ефективності здійснюється співставленням розрахованих показників критеріальним умовам ефективності.
Список використаних джерел:

1. Блаженко С. Л. Про економічну природу інвестиційної потреби фінансування розвитку операційних необоротних активів підприємства // IV Міжнародна науково-практична конференція 14–16 травня 2008 р., м. Ялта «Проблеми та перспективи розвитку підприємництва в Україні». — К., 2008. — С.41–42.
2. Зубков С. О. Оцінка ефективності використання необоротних активів підприємств торгівлі // Економічна стратегія і перспективи розвитку сфери торгівлі та послуг. — Х., 2006. — Вип.1 (3). — С.190–197.
3. Кундрат С. М. Необоротні активи: сутність та їх класифікація // Наук. вісн. — Львів, 2006. — Вип.16.6. — С.184–187.
4. Панченко Ю. Украина не восторге от кризиса: Розничный товарооборот впервые показал снижение // Коммерсантъ. - 2009. - 20 янв. (№ 7). - С.5, 6.
5. Тигранян А. В. Особенности формирования необоротных активов предприятий торговли // Економіка: проблеми теорії та практики. — Д., 2002. — Вип.144. — С.175–183.