У будь-якому суспільстві та його окремих сферах час від часу відбуваються кризові явища, які загрожують існуванню самої системи. Проблеми розгортання кризи на рівні окремого підприємства не є локальними, оскільки воно є частиною національної, територіальної і галузевої господарської системи. Кризовий стан виявляється в тому, що погіршуються фінансові результати діяльності підприємств, вони нездатні отримувати прибуток, в результаті це може привести до банкрутства, що має негативні наслідки не тільки для його кредиторів, а й для усіх суб'єктів макроекономічної системи, і на сьогодні є однією з найактуальніших проблем в українській економіці.
Дана проблема знайшла своє відображення в дослідженнях багатьох вітчизняних та зарубіжних вчених: П. Баренбойма, С. Брукса, Е. Контремена, К. Мастерса, Т. Мітчелла, Н. Тримбела, М. Білик, І. Бланка, М. Білухи, О. Терещенка, Є. Мниха, В. Загорського, О. Бондар, Л. Лігоненко.
Згідно Господарського кодексу України, банкрутство є неспроможністю продовження суб'єктом своєї підприємницької діяльності внаслідок її економічної нерентабельності, безприбутковості. [1, с. 209]
Банкрутство підприємств – це наслідок глибокої фінансової кризи. Під фінансовою кризою розуміють фазу розбалансованої діяльності підприємства та обмежених можливостей впливу його керівництва на фінансові відносини. На практиці з кризою, як правило, ідентифікується загроза неплатоспроможності та банкрутства підприємства, діяльність його в неприбутковій зоні або брак у фірми потенціалу для успішного функціонування. З позиції фінансового менеджменту кризовий стан підприємства полягає в його неспроможності здійснювати фінансове забезпечення поточної виробничої діяльності.
У розвинених країнах банкрутство на 1/3 обумовлено зовнішніми факторами, а на 2/3 – внутрішніми. Для України зовнішні фактори є більш вагомими, якщо не переважними. Цей висновок підтверджується соціологічним дослідженням, проведеним серед керівників і фахівців підприємств України. Понад 80% реципієнтів називають головною причиною кризового стану й банкрутства саме дію зовнішніх факторів, а не власну нездатність до ефективного ведення бізнесу. [2, с. 4]
Зовнішніми чинниками фінансової кризи на підприємстві можуть бути: спад кон’юнктури в економіці в цілому, зменшення купівельної спроможності населення, значний рівень інфляції, нестабільність господарського та податкового законодавства, посилення конкуренції в галузі, посилення монополізму на ринку та інші. [3, с. 79] Проте, досвід показує, що існують і інші не менш важливі чинники фінансової кризи, а саме внутрішні фактори: низька якість менеджменту, низький рівень кваліфікації персоналу, низький рівень маркетингу та втрата ринків збуту продукції, брак інновацій, дефіцити у фінансуванні та інші.
Основним засобом виживання підприємства в умовах нестабільності є антикризове управління, яке включає комплекс механізмів виходу із банкрутства і подолання неплатоспроможності.
Система антикризового фінансового управління підприємством базується на певних принципах. До цих принципів відносяться такі:
1. Постійна готовність до можливого порушення фінансової рівноваги підприємства.
2. Діагностика кризових явищ на початкових етапах фінансової діяльності підприємства.
3. Диференціація індикаторів кризових явищ за ступенем їхньої небезпеки для фінансового розвитку підприємства.
4. Терміновість реагування на окремі кризові явища у фінансовому розвитку підприємства.
5. Адекватність реагування підприємства на ступінь реальної загрози його фінансовій рівновазі.
6. Повна реалізація внутрішніх можливостей виходу підприємства з кризового фінансового стану.
Дані принципи повністю відображають швидкість, адекватність, а, отже, і позитивність реагування керівництва підприємства на прояви у господарській діяльності кризового періоду стану підприємства. [4, с. 150]
Тому при загрозі банкрутства необхідно вибирати основні ме¬ханізми антикризового фінансового управління підприємством відповідно до масшта¬бів його кризового стану і з урахуванням прогнозу розвитку основних факторів, що визначають загрозу банкрутства, а саме: забезпечення фінансового оздоровлення підприємства за рахунок реалізації внутрішніх резервів господарської діяльності або ж за рахунок зовнішньої допомоги і часткової його реорганізації, а у випадку неможливості фінансового оздоровлення підприємства, припинити господарську діяльність і почати процедуру ліквідації. [5, с. 23]
Таким чином, можна дійсно визнати банкрутство негативним феноменом у підприємницькій практиці української економіки, що не тільки є наслідком глибокої фінансової кризи, а й значно послаблює ґрунт для розвитку всієї економіки України в подальшому, а тому потребує серйозного ставлення і термінового викорінення цієї проблеми економічного життя України.
Література:
1. Господарський кодекс України вiд 16.01.2003 № 436-IV.
2. Ю.К. Братищенко Підстави банкрутства// Економіка, фінанси, право №1, 2005 с. 3 – 7.
3. Ю.А. Стельмащук Методи діагностики фінансового стану і схильності підприємства до банкрутства // Економіка АПК №2, 2007 с. 78 - 86.
4. О.О. Шапурова Антикризове управління підприємством // Актуальні проблеми економіки №8, 2008 с. 147 – 154.
5. Н.В. Мержа Аналіз ймовірності банкрутства підприємств в економіці України // Актуальні проблеми економіки № 9, 2005 с. 17-25.