Запаси займають особливе місце у складі майна та домінуючі позиції у структурі витрат підприємств різних сфер діяльності і є найбільш важливою та значною частиною активів підприємства.
Метою статті є дослідження основних теоретичних аспектів визначення запасів та їхньої класифікації з точки зору різних вчених та надання пропозиції щодо узагальнення класифікації запасів . Надходження виробничих запасів на підприємство та формування їх собівартості. Вивчення економічного змісту виробничих запасів та характеристику їх складу, обліку надходження виробничих запасів (матеріалів, палива, запасних частин, малоцінних і швидкозношуваних предметів), оцінки виробничих запасів та формування їх фактичної собівартості.
Об'єкт дослідження: виробничі запаси в системі управління оборотними активами підприємства.
Актуальність теми полягає вивчення запасів в управлінні виробничим процесом сучасних умовах господарювання. Для ефективної системи управління запасами пов’язано з правильною їхньою класифікацією. Що дозволить керівництву підприємства отримувати якісну інформацію про рух запасів. Та при сучасних економічних умовах, при переході діяльності економічних суб‘єктів на ринкові відносини, що потребують об‘єктивно зміни бухгалтерського обліку наближення його до міжнародних стандартів. Правильна організація бухгалтерського обліку виробничих запасів є необхідною умовою для діяльності підприємства.
К. Маркс так висловлювався щодо місця запасів у npoцeci виробництва: «Щоб процес виробництва протікав безперервно — цілком незалежно від того, чи поновлюється цей запас щоденно або тільки через певні строки, — необхід¬но, щоб на місці виробництва постійно знаходився великий запас сировини i т. ін., ніж той, який споживається, наприклад, щоденно або щотижня. Безперервність процесу вимагає, щоб наявність необхідних для нього умов не зале¬жала ні від можливих перерв при щоденних закупках, нi від того, що товарний продукт продається щоденно або щотижня, i тому тільки не регулярно може перетворюватися назад в елементи його виробництва...» [цит. за 5 с.8].
Сонко В. Розкриває твердження запаси з боку накопичених ресурсів,що перебувають у процесі виробництва з метою подальшого продажу продукту виробництва. Фактично, вважає він, зміст тут зовсім інший, запаси — це сукупність матеріальних благ, вироблених невідомо для чого й кого, які навряд чи колись взагалі будуть використані за призначенням [1, c.56] . А відбувається це тому, що ці запаси заготовляв, зберігає зовсім не той, хто їх у майбутньому споживатиме. А тому заготівник (держава) заготовляє те, що йому заготовляти зручніше i вигідніше, а зовсім не те, що може знадобитись конкретним споживачам — підприємствам, організаціям, тим більше, окремим громадянам.
Основним завданням збільшення ефективності промислового вироб¬ництва має стати не орієнтація на обсяги виробництва, а на ринковий попит. Тобто, на відміну від державно-монополістичної системи господарювання, яка ґрунтувалась на принципі «продавати те, що виробляється» ринкова система має ґрунтуватись на принципі «виробляти те, що продається» [7, c.121].
Чаюн І.Ю., Бондар І.Ю. виділяють запаси, як матеріальні ресурси необхідні для забезпечення розширеного відтворення, обслуговування сфери нематеріального виробництва та задоволення потреб населення, які зберігаються на складах або в інших місцях з метою їх наступного використання [2, c.44].
Лень В.С., Гливенко В.В. вважає, що створення запасів, їхнє збереження, витрачання i поповнення характерних для вcix видів господарської діяльності - від домогосподарства до економіки [4, с.112]. Різні вироби або ресурси, які безпосередньо не використовуються в даний момент часу, можна вважаться запасами. Тому проблемами управління запасами займаються не тільки спеціальні організації - з ними стикається практично кожна людина.
У підручниках з бухгалтерського обліку piзні автори виділяють і дають визначення виробничим запасам: так, Бутинець Ф.Ф. під сутністю виробничих запасів розуміє все те, що завезено на склади підприємства i ще не вступило в першу стадію обробки, тобто частина сукупних запасів, призначених для виробничого споживання [8, с.59]. Також Лень В.С., Гливенко В.В. визначає виробничі запаси як предмети праці, підготовлені для запуску у виробничий процес; складаються вони з сировини, ос¬новних i допоміжних матеріалів, палива, покупних напівфабрикатів i комплектуючих виробів, тари i тарних матеріалів, запасних частин для поточного ремонту основних фондів . До складу сировинної 6ази зараховують:
- предмета праці, що знаходяться в природному середовищі (потенційні сировинні ресурси);
- продукти першого (екстрактивного) ступеню обробки природно! сиро¬вини (первинна сировина);
- відходи виробничого, суспільного i індивідуального споживання (відходи);
- вторинна сировина;
-імпортована сировина, як додаток до власного сировинної бази [4, с.113].
Склад зaпaciв на кожному конкретному підприємстві залежить, від сфери його діяльності. Так, на промислових підприємствах основними видами запаciв є виробничі запаси, незавершене виробництво та готова продукція; на сільськогосподарських підприємствах крім перелічених зaпaciв тварини на вирощуванні i відгодівлі; у торгівлі — товари; на підприємствах, що надають послуги, - це виробничі запаси та незавершене роботи (послуги) [7, c.122].
Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 9 “Запаси" - активи, які: утримуються для подальшого продажу за умов звичайної господарської діяльності; перебувають у процесі виробництва з метою подальшого продажу продукту виробництва; утримуються для споживання під час виробництва продукції, виконання робіт та надання послуг, а також управління підприємством [6].
Отже з вище згадуваного можна зробити висновок, К.Маркс виділяє запаси, як нероздільну частину виробничого циклу, про необхідність їх поновлення, але не розглядає їх як частина у споживанні та управління підприємством. Більше уваги приділяє Сопко В., запаси з боку особи що безпосередньо хто формує запаси та виділення запасів як елемент продажу та перепродажу, та наступного використання. Чаюн І.Ю., Бондар І.Ю. ототожнюються з Сопко В. Бутинець трактує запаси частина операційного циклу з їх обробкою та у процесі виробництва. Найбільш точно і поширено розглядається П(с)БО№9, де виділяють усі стадії запасів: виробництво продукції, виконання робіт та надання послуг та управління підприємством. Звідси слідує, що запаси – активи, які утримуються підприємством для реалізації, що безпосередньо беруть участь у продажі товарів, які виготовляються для продажу та використовуються для споживання та управління виробництвом.
Важливе значення для правильного обліку має також порядок оцінки запасів. В обліку запаси відображаються за первісною вартістю. Відповідно до П(С)БО 9 первісною вартістю запасів, придбаних за плату, є собівартість, яка складається із таких фактичних витрат:
• сум, що сплачуються згідно з договором постачальнику (продавцю) за вирахуванням непрямих податків;
• сум ввізного мита;
•сум непрямих податків, які пов'язані з придбанням запасів ,і не відшкодовуються підприємству;
• транспортно-заготівельних витрат (затрати на заготівлю запасів, оплата тарифів (фрахту) за вантажно-розвантажувальні роботи і транспортування запасів усіма видами транспорту до місця їх використання, включаючи витрати зі страхування ризиків транспортування запасів);
•інших витрат, які безпосередньо пов'язані з придбанням запасів і
доведенням стану, в якому вони придатні для використання із запланованою метою. До таких витрат, зокрема, відносяться прямі матеріальні витрати, прямі витрати на оплату праці, інші прямі витрати підприємства на доопрацювання і покращення якісно-технічних характеристик запасів. Формування первісної вартості запасів за шляхами надходження подано в таблиці 1.2 [8, с.60-61].
Таблиця 1.2. Первісна вартість запасів
Шляхи надходження запасів Формування первісної вартості запасів
Придбання Первісною вартістю запасів є собівартість запасів, яка складається з фактичних витрат на їх придбання
Виготовлення власними силами Первісною вартістю визнається собівартість їх виробництва, яка визначається за Положенням (стандартом) 16 "Витрати" і відповідає калькуляції, затвердженій на підприємстві
Внесення до статутного капіталу Первісною вартістю визнається погоджена засновниками (учасниками) підприємства їх справедлива вартість
Одержання безоплатно Первісною вартістю визнається їх справедлива вартість
Придбання в результаті обміну Первісна вартість одиниці запасів, придбаних в результаті обміну на подібні запаси, дорівнює балансовій вартості переданих запасів. Якщо балансова вартість переданих запасів перевищує їх справедли ву вартість, то первісною вартістю отриманих запасів є їх справедлива вартість. Різниця між балансовою і справедливою вартістю переданих запасів включається до складу витрат звітного періоду. Первісною вартістю одиниці запасів, придбаних у результаті обміну на неподібні запаси, визнається справедлива вартість придбаних запасів.
Не включаються до первісної вартості запасів, а належать до витрат того періоду, в якому вони були здійснені (встановлені):
• понаднормові втрати і нестачі запасів;
• проценти за користування позиками;
•витрати на збут;
• загальногосподарські та інші подібні витрати, які безпосередньо не
пов'язані з придбанням і доставкою запасів та приведенням їх до стану, в якому вони придатні для використання у запланованих цілях.
Згідно з П(С)БО 9 „Запаси" на підприємстві можна використовувати один із п’яти методів оцінки запасів при їх вибутті або декілька одночасно. Але при цьому слід уточнити, що для усіх одиниць бухгалтерського обліку запасів, що мають однакові умови використання, застосовується тільки один із нижче наведених методів.
Оцінка запасів проводиться за одним з таких методів:
•собівартістю перших за часом надходження запасів (FIFO або ФІФО);
•середньозваженою собівартістю;
•нормативних витрат;
•ідентифікованою собівартістю відповідної одиниці запасів.
•ціни продажу;
Підприємство може вибирати одну із двох систем обліку: постійну або періодичну. Вибір системи має бути зазначений в наказі про облікову політику [4,ст. 114].
При застосуванні періодичної системи обліку надходження та вибуття запасів їх залишки під час складання звітності групуються на певну дату (місяць, квартал, рік).
Постійна система обліку надходження та вибуття запасів характеризується тим, що облік за рухом та залишками запасів відображається станом на кінець робочого дня. Ця система обліку є точнішою, оскільки надає оперативну інформацію. Проте її недоліком є велика трудомісткість.
Використовуючи один метод оцінки запасів при застосуванні двох систем обліку, при великому обсязі операцій можна отримати різні суми відпущених у виробництво запасів та їх залишки. Цей факт пояснюється різницею в часі відображення оцінки запасів.
Використання методу FIFO ґрунтується на припущенні, що одиниці запасів, які були придбані першими, першими і вибувають. Отже, вартість запасів на кінець звітного періоду відображається фактично за вартістю останніх за часом придбань.
Недоліком цього методу є невиправдане завищення прибутку (при зростанні цін).
Тому застосування методу FIFO в умовах зростання цін сприятиме зростанню податку на прибуток. Проте і в цьому випадку можна знайти позитивний момент при отриманні позики або при залученні інвестицій.
Метод середньозваженої собівартості дуже поширений. Суть його полягає в тому, що при різних цінах на запаси визначається середня ціна, за якою потім списується собівартість запасів.
При цьому визначають суму кількості одиниць запасів на початок звітного періоду та їх вартість і одиниць запасів, придбаних протягом звітного періоду, та їх вартість. Далі сума добутків кількості таких запасів та їх вартостей ділиться на кількість запасів, що в результаті дає нам середньозважену собівартість одиниці запасу на кінець періоду.
В основному метод нормативних витрат призначений для серійного промислового виробництва. Суть його полягає в тому, що запаси, як правило, оцінюються в балансі за нормативною собівартістю, яка складається з суми нормативних витрат на одиницю виробу. Ці витрати плануються підприємством, регулярно перевіряються і змінюються для максимального наближення їх до фактичних. Точний термін перегляду норм витрат законодавством не встановлений, він визначається підприємством самостійно. Відхилення від встановлених нормативів обліковують на окремих регулюючих рахунках. На практиці такий метод застосовується рідко через складний механізм включення матеріальних витрат (запасів) до собівартості продукції:
- встановлення норм витрат запасів на кожен вид продукції;
- встановлення згідно з визначеними нормами витрат і цін запасів кошторисних ставок на одиницю продукції, які періодично переглядаються відповідно до змін норм витрат запасів або цін.
Нормативний метод обліку витрат і калькулювання собівартості часто використовується на підприємствах промисловості зі складною технологією, а також у сезонних галузях матеріального виробництва. Він, поряд з іншими метода¬ми оцінки вибуття запасів, потрібен для оцінки не лише при вибутті запасів із підприємства, а й при переведенні їх з однієї балансової статті до іншої, що теж кваліфікується як вибуття [3,ст.148-150].
Метод ідентифікованої собівартості застосовується щодо тих видів виробничих запасів, які використовуються для виконання спеціальних замовлень і проектів значної вартості, а також стосовно тих видів запасів, що вони не замінюють один одного. Застосування цього методу передбачає ведення індивідуального обліку по кожному виду запасів. В результаті використання цього методу однакові запаси обліковуються за різною вартістю, що не завжди зручно. Залежно від того, який саме з однакових запасів використає підприємство, прибуток буде змінюватись відповідно до первісної вартості кожного запасу.
При веденні бухгалтерського обліку за допомогою спеціальних комп'ютерних програм використання цього методу можливе навіть для роздрібної торгівлі [4,ст. 115].
Оцінка за цінами продажу заснована на застосуванні підприємствами роздрібної торгівлі середнього процента торгової націнки на товари. Цей метод застосовується підприємствами, які мають значну і перемінну номенклатуру товарів з приблизно однаковим рівнем торгової націнки. Собівартість реалізованих товарів визначається як різниця між продажною (роздрібною) вартістю реалізованих товарів і сумою торгової націнки на ці товари. Сума торгової націнки на реалізовані товари визначається як добуток продажної (роздрібної) вартості реалізованих товарів на середній процент торгової націнки. Середній процент торгової націнки визначається шляхом ділення залишку торгових націнок на початок звітного місяця і торгових націнок за звітний місяць на продажну вартість одержаних у звітному місяці товарів і залишок товарів на початок звітного місяця [1,57].
Метод обліку вибуття запасів, який підприємство обирає для цілей бухгалтерського обліку фіксується в наказі про облікову політику підприємства та обов'язково наводиться примітка: до дати звітності зміна обраного методу дозволяється один раз на рік на початку нового календарного року з обґрунтуванням причин такої зміни.
Враховуючи думки різних авторів, можна стверджувати, що запаси відіграють велику роль у ефективності господарської діяльності підприємств. Господарська діяльність підприємства включає використання значних виробничих запасів. Підприємство повинне мати в необхідних розмірах запаси. Виробничі запаси посідають особливе місце у складі майна та домінуючі позиції у структурі витрат підприємства різних сфер діяльності.
Від правильності ведення обліку запасів залежить достовірність даних про отриманий підприємством прибуток та збереження самих запасів. Облік запасів ведеться в натуральному та грошовому вимірниках. Існують різні методи оцінки запасів, кожен з яких має свої переваги та недоліки, тому є дуже важливо вибрати той метод, за яким можна найточніше провести оцінку запасів, залежно від діяльності підприємства. Метод FIFO є найпростішим для оцінки, він може бути використовуватися для невеликих підприємств. Оцінка за цінами продажу часто застосовують при великій різноманітності номенкалатур. Дані методи є невигідними під час інфляції. Метод середньозваженої простий і можливості допусканні неточностей, завищення або за нищення ціни запасів. Ідентифікованої собівартості вигідними при комп’ютеризовані системи, оскільки ведеться розріз по кожному виду запасу. Найточніший метод нормативних витрат, що фіксує максимальне наближення до фактичного. У зв'язку з цим виникає ряд проблем в організації управління запасами та їхнього облікового забезпечення: на якій інформаційні базі повинен основуватися сучасний облік матеріальних оборотних засобів на вci стадіях руху у засобів, яка його трудомісткість, як цей облік слід вести, кому i яка інформації необхідна i як використовувати в управлінні підприємством. Тому від правильності розрахунку оцінки запасів буде залежить подальша роботи підприємства.

Список використаної літератури:
1. Сонко В. та ін. Бухгалтерський облік: Навчальний посібник для студентів спеціальності «Облік і аудит» вищих навчальних закладів. – Тернопіль: Астон, 2005. – 496с. [56-57].
2. Чаюн І.Ю., Бондар І.Ю. Управління матеріало-технічним забезпеченням підприємства: Навчальний посібник. – К.: Київ. нац. торг.- екон. ун-т. 2002.-111с., [ст.43-53].
3. Зінь Е.А., Турченюк М.О. Планування діяльносі підприємства: Підручник – К: ВД «Професіонал», 2004 – 320с. [ст.148-154].
4. Лень В.С., Гливенко В.В. Бух. Облік в Україні: основи та практика:Начальний посібник. – К.: Центр навчальної літератури, 2006. – 556с. [ст. 111-117].
5. Рыжиков Ю.И. Теория очередей и управление запасами. – СПб: Питер, 2001. [с.8].
6. Положення (стандарт) бухгалтерського обліку№9 «Запаси», затверджено Наказом Міністерства фінансів України від 20.10.99 №246 (зі змінами та доповненнями).
7. Басенко О.В. Запаси на підприємстві текстильної промисловості.// Актуальні проблеми економіки. – 2005. – №43. – [с.119-125].
8. Бутинець Ф.Ф. Бухгалтерський фінансований облік // Житомир. 2001р., 608 с. [с.59-64]