Ірина Боліновська,
1 курс, спец. «Маркетинг», д.ф.н.,
Наук кер. - Вардеванян С.І.,
Чернівецький торговельно-економічний інститут КНТЕУ,
м. Чернівці
ОСОБЛИВОСТІ ПРОЯВУ ЛІДЕРСЬКИХ ЯКОСТЕЙ У ПІДЛІТКОВОМУ ВІЦІ
Сьогодні проблема «лідерства» є, як ніколи, актуальною. Великої значимості вона набуває у сфері управління. Саме в період соціально-економічних і політичних катаклізмів виникає найбільша суспільна потреба у лідерах. Поняття лідерства вчені почали досліджувати ще в ХХ ст.. З вітчизняних науковців феномен лідерства вивчали А.І. Кравченко, Б.Д. Паригін, І.Г. Столяр, а також багато іноземних психологів такі як П.Друкер, Дж.Террі, К.Левін, Дж.Френч, Ч.Хенді. Дослідник П.Друкер зазначив, що лідерство – це своєрідне бачення. А от лідерство за Дж.Террі – це вплив на людей, який спонукає і мотивує їх. Російські науковці А. Кочеткова і С.Філонович виділяють два види лідерства. Перший, як вони вважають, є конкретним станом індивіда. Другий – процесуальний, який полягає у мотивації і заохоченні послідовників до певної діяльності. Сучасна психологія трактує лідерство по-своєму, визнаючи його як засіб психологічного впливу – дії однієї особи на інші для їх сумісної праці, яка характеризується наслідуванням, взаєморозумінням. І додають, що воно побудоване на принципах добровільного підкорення одних іншим.
За трактуванням політико-психологічного словника «лідер - це феномен впливу особи на погляди, бачення, думки цілої групи». З соціологічного бачення лідер – це авторитетна особистість колективу, суспільства, яка виконує роль ініціатора, організатора і завжди бере на себе відповідальність вирішувати важливі для групи питання.
Лідерство потрібно розглядати як групове явище відносин у ньому його членів, де ключове значення відіграватиме сам лідер. Психологічна роль лідерства полягає у вмінні керівника впливати та спрямовувати членів групи для досягнення конкретної цілі.У малій групі основними завданнями лідера є: об'єднання колективу,визначення його діяльності. У великому колективі визначальними проблемами лідера є: згуртування та формування групи навколо себе, визначення мети колективу, забезпечення групи засобами реалізації, з'ясувати шляхи досягнення цілі, забезпечити контроль виконання.
Доведено, що лідерство – це добровільна відповідальність ініціативних людей, які у складних для колективу ситуаціях стають неформальними лідерами. Вчені вважають, що виховувати справжнього лідера потрібно ще в підлітковому віці. Адже цей вік є особливим періодом у становлені людини як особистості. Зазвичай підлітки мають тісні відносини у колективі однолітків.
Неформальне лідерство у підлітковому віці є дуже важливим явищем. Адже саме в цей час кожен прагне себе реалізувати в суспільному середовищі. Група в такий момент виступає як засіб підтримки і захисту кожного індивіда. Багато праць присвячено неформальному лідерству як засобу захисту і підтримки підлітка в складний перехідний період. Формування груп у юнацькому віці досліджував у своїх роботах М.М. Заброцький [2].
Складові групової згуртованості досліджувала Г.М.Андреєва. Із зарубіжних вчених спектр проблем неформального лідерства описували В.І. Чердниченко, В.С. Мухіна. Цінними надбаннями стали наукові статті «Особливості формування «Ми» у вихованців школи інтернату» та «Фактор суспільного розвитку – лідерство» О. Анісімова та В. Ковпакова. Проте питання неформального лідерства як засіб захисту і підтримки в підлітковому віці залишилося актуальним і сьогодні [3].
Доведено, що, приділяючи достатньо уваги і додаючи впевненості у собі, соціальну активність і цілеспрямованість потрібно розвивати ще в дитячому віці. Але найбільшої затребуваності ці риси набувають саме у підлітковому віці. Такий період в середньому охоплює вік від 11-12 до 14-15 років, тобто відповідає 5-9 класам середньої школи. У такий час у підлітка народжується своє бачення, інший рівень свідомості, виникає потреба в самоствердженні, відбуваються зміни в інтелектуальній і емоційній сферах. Як твердить дослідниця Л.Е.Орбан-Лембрик: «спілкування у товаристві для підлітка є важливим інструментом, за допомогою якого вони забезпечують себе підтримкою і самостійно здобувають собі визнання значущості в суспільстві» .
Дослідники зазначили, що спочатку колектив складається з однієї статі, а потім об'єднується в більші угрупування, середовище яких є основою для виникнення емоційних відносин і колективних процесів [1, с.137].
На мою думку, людини з усіма якостями, які входять до комбінації рис справжнього лідера не існує. Але ми усі повинні прагнути до ідеалу. До визначальних рис справжнього лідера сьогоднішнього часу можна віднести: харизматичність, комунікабельність, рішучість, дружелюбність, здатність переконувати і наполягати на своїй думці, впевненість, сміливість, нестримне бажання перемагати, наполегливість, сміливість, свобода думки і свобода від стереотипів, вміння аналізувати тощо.
Отже, тлумачення поняття проблеми лідерства було запропоновано багатьма вченими. Із вказаних ними поглядів, правил, орієнтирів, понять, визначень, термінів, напрямків, ознак можна зробити висновок, що лідерство це особливе бачення світу, особливий спосіб існування в соціумі.
Список використаних джерел:
1. Андреева Г. М. Социальная психология. / Г. М.Андреева. – М. : Аспект Пресс, 1999. – 376 с.
2. Заброцький M. М. Основи вікової психології: навч. посіб. / M. М. Заброцький. – Тернопіль: Навчальна книга «Богдан», 2001. – 112с.
3. Калашнікова С.А. Сутність лідерства як вищого еволюційного рівня управління // Наука і освіта. - 2010. - №4-5. - с.101-104.
4. Колпаков В., Анісімов О. Лідерство – фактор суспільного розвитку / В. Колпаков, О. Анісімов // Персонал. – 2005. – № 9. – с.14–17.
