Пятниця, 29.03.2024, 08:12
Приветствую Вас Гість | Регистрация | Вход

Всеукраїнська студентська інтернет-конференція

Меню сайта
Форма входу
Друзі сайту
Статистика

Ленюк У., Політична довіра versus легітимність - Форум

[ Нові повідомлення · Учасники · Правила форуму · Пошук · RSS ]
  • Сторінка 1 з 1
  • 1
Форум » Матеріали конференції 23.12.2013 » Соціально-політичні перспективи суспільних трансформацій в умовах глобалізацій » Ленюк У., Політична довіра versus легітимність
Ленюк У., Політична довіра versus легітимність
conf-cvДата: Понеділок, 23.12.2013, 23:08 | Повідомлення # 1
Admin
Група: Адміністратори
Повідомлень: 1656
Нагороди: 5
Репутація: 8
Статус: Offline

Уляна Ленюк,



3 курс, спец. «менеджмент організаційторгівлі», д. ф. н.
Наук.керівник–Докаш О.Ю.,
Чернівецькийторговельно – економічнийінститут КНТЕУ,
м. Чернівці



Політична довіра versus легітимність



Передумовою успішного функціонування політичної системи будь-якого суспільства є політична довіра громадян до обраних ними органів публічної влади - один із вкрай важливих для існування демократії факторів. Довіра пов’язує пересічних громадян із політичними інститутами, підвищуючи, як легітимність цих інститутів, так і їх ефективність, оскільки, за твердженням С. Білошицького, успішне функціонування демократичного режиму неможливе без високого рівня довіри громадян до інститутів політичної влади [2, с. 56].
Проблема політичної довіри в різних її ракурсах має тривалу історію. Вданому контексті аналізом вказаного феномену в якості культурної складової, що обумовлює легітимність відповідної влади, займалися, як вітчизняні дослідники, зокрема, такі вчені, як: Є. Бистрицький, О. Висоцький, В. Гельман, С.Рябов, так і визначні класики західної політичної думки: Д. Істон, М. Доган, П. Бергер та ін.
Метою статті є дослідженняполітичної довіри крізь призму легітимності.
До теми політичної довіри з цікавістю почали ставитися ще в Стародавньому світі, але особлива увага була приділена в часи Середньовіччя, коли термін «довіра» ототожнювали з поняттям «віра» (в Бога і церкву). Тобто наявність поєднання раціонального сприйняття чиєїсь влади та нераціонального визнання знеособленого образу. В подальшому поняття політичної довіри почало трактуватися з точки зору прагматичного відношення, емоційно забарвленого стійкого ставлення людей до політичних інститутів, керівників, що виявляється в їх підтримці тощо[3, с. 512].
Виникає відчуття, що з початку періоду незалежності та по сьогоднішній день Україна живе під знаком пошуку легітимності влади. Про те, що остання нелегітимна, говорили й говорять представники різних політичних поглядів – від комуністів до центристів.Однимізнайважливішихчинників, що викликає соціальну напруженість, вважається недовіра до влади.Сучаснасоціально-політичнаситуація в Українізумовлюєдоситьскладні та неоднозначніцінніснітрансформації всуспільстві.
Проблема визнання суспільством правомірності існуючої політичної влади безпосередньо пов’язана з кризою довіри, котра щорічно збільшує діапазон власного поширення серед українських громадян. Саме дана категорія виступає базисом забезпечення конструктивного функціонування владних інститутів. А недовіра до останніх породжує ситуацію, за якої обумовленість існування політичних структур та соціального порядку загалом піддається сумніву, а владна еліта виявляється неспроможною переконати суспільство у власній необхідності [5, с. 53-54]. Причинами ситуації, що склалась, можуть бути, наприклад: утома людей від політичної боротьби; зниження домагань громадян і їх прагнення дистанціюватися від світу політики;прогресуюче розчарування в політичних структурах і лідерах; посилене відчуття обмеженості власних політичних можливостей, безсилля; підвищена зосередженість людей на вирішенні актуальних соціально–економічних проблем власної родини тощо.
В сучасному цивілізованому світі політична влада використовує узаконені засоби примусу, тобто вона впливає на громадян, коли вони порушують існуючіправовінорми. Крім узаконених засобів примусу, влада використовує й незаконні: обіцянки, підкуп, шантаж, штучне створення перешкод,формування ілюзій,створення додаткових джерел залежності від влади.
Легітимнеставлення до правових норм країни — однеізсучаснихуявлень про сутністьвлади, за якоїправовінормимаютьдемократичнийзміст і випливаютьізсуверенітету народу як абсолютного першоджерела закону [4].
Розуміння легітимності трактують по-різному: так С. Ліпсет визначав легітимність як якість системи, її здатність підтримувати віру населення й соціальних груп у те, що існуючі політичні інститути найбільше відповідають даному суспільству, і пов’язує її з ціннісною динамікою розвитку соціальних інститутів. П. Бурдьє вважав, що реальний зміст легітимності окреслений поняттям неголосна довіра, мовчазна самовіддача, коли обирають власну думку через вибір свого офіційного виразника[1, c.406].
Можемо дійти висновку, що легітимність - це специфічний стан політичної системи, коли існуючий порядок розподілу влади забезпечує можливість спрямування дії політичних суб’єктів з мінімальним використанням примусу й насильства. Легітимність політичної влади — форма підтримки, виправдання правомірності застосування влади і здійснення правління державою або окремими його структурами та інститутами.
Відомий політолог Д. Істон виділяє наступні типи легітимації влади: 1)основою ідеологічної легітимності є переконаність суспільства та окремих його представників у правильності проголошених елітою ідеологічних цінностей; 2)структурна легітимність ґрунтується на визнанні та довірі суспільства до владних структур і правових норм, характерних для відповідного політичного режиму; 3)персональна легітимність заснована на впевненості суспільства в компетентності лідера та його здатності належним чином використовувати владу [1, c.408]. Саме синтезу вищезазначених різновидів легітимності потребує державний устрій України.
Розглядаючи легітимність через призму підтримки населення трьох видів політичних суб’єктів – лідерів, інститутів і спільноти, Д. Істон підкреслив важливу роль цінностей, котрі розділяються суспільством. Адже владні структури працюють тільки тоді, коли закладені в них ідеї та норми сприймаються більшістю населення як власні[5, с. 55].
В свою чергу, М. Доган вважає, що політичний устрій може вважатися легітимним тоді, коли респонденти позитивно відповідають на наступні питання: «я визнаю існуючі закони і сучасну владу», «я бачу багато недоліків у нашій системі управління, проте вірю в можливість її поступового вдосконалення». Лише згода з твердженням «я повністю відкидаю закони і бачу єдиний вихід у докорінних снувальних змінах» дозволяє віднести режим до нелегітимного[5, с. 55-56]. Наразі ми маємо справу з вагомою складовою легітимаційної практики – з довірою.Якщо перша стосується сутності політичної системи загалом, то друга, як ми уже згадували на початку, обмежується виключно конкретними правителями.
Іманентною рисою сучасних політичних процесів стала тенденція ерозії довіри до політичних інститутів. Особливо гостро проблема легітимації постає в період трансформації, коли суспільство накопичує і деякий час зберігає велику кількість суперечностей, пов’язаних з переглядом принципів існування кожної зі сфер соціуму. Їх наслідком постає специфіка надання встановленому режиму статусу легітимного, що в межах українських реалій призвело до виокремлення наступних векторів змін.
Отже, перша тенденція стосується, насамперед, владної верхівки, будь - яка політична сила створює власний образ світу. Масштабна згода більшості населення зі світоустроєм політичної системи є свідченням легітимності влади. Проблеми у випадку України виникають саме через невідповідність цих образів світу загальному образу, який має бути результатом діяльності всього політичного «організму» .
Слід зазначити, що демократія не вимагає високих рівнів довіри до політичних лідерів і інститутів. Ідеальна демократична культура сліпо недовіряє і ворожо не відкидає, а скептично придивляється. Більшість інститутів української політики погано працюють саме тому, що їм початково не довіряють, проте нічого не робиться для їх трансформації, а проблеми вирішуються неформальними шляхами. За допомогою такої практики підтримуються переконання більшості населення в «правильності» своєї недовіри. Але є й така політична довіра як абсурдність, коли люди довіряють владу тим, кому не довіряють (бо неможливо обрати президентом Бога, рідних – парламентарями, а себе – головою уряду).
Обов’язковою умовою легітимного існування політичної системи має бути певний рівень консенсусу в суспільстві стосовно базових політичних цінностей. За таких умов громадяни можуть довіряти владним структурами незалежно від того які політичні сили їх оточують.
Друга тенденція коріниться в зростанні ролі приватної сфери і навіть у її домінуванні над сферою публічною. Це зниження зацікавленості стосовно влади, що спричиняє зменшення інтересу до політики загалом та формується відчуження від неї. Відповідно зв'язок між населенням і владою поступово руйнується, політика перетворюється на звичайний привід для обговорення. Легітимність, таким чином, постає непотрібною, адже влада і населення виявляють замало взаємної зацікавленості. Багато, що з викладеного, ми можемо спостерігати вже сьогодні. Люди не вірять у можливість зміни не лише державного, але й суспільного устрою [4]. «Пасивна більшість» сьогодні все більше схиляється до заперечення будь – яких політичних авторитетів, вона не довіряє офіційним заявам, критикує ЗМІ, вважаючи їх продажними.
Зрештою головна небезпека, яка безпосередньо пов’язана з кризою легітимності, - це загроза «опікунської влади». Для неї характерним є ставлення громадян до держави, як до опікуна, що мусить задовольнити їхні, передусім, матеріальні потреби. При цьому участь індивідів в політичному житті зводиться до мінімуму, а самі вони перетворюються на «клієнтів». Таке сприйняття державності є чи не найбільшою загрозою для сучасної України, і цілком зрозуміло, що виявлені тенденції падіння рівня довіри і «замученості» громадян щодо вирішення актуальних для країни проблем постають тривожною ознакою. Але режим, який не є достатньо легітимним в очах свого народу, продовжує існувати і розвиватися за власними закономірностями. Поки що важко прогнозувати, до чого може призвести такий процес, але проблема відчуження влади від населення і замкнення їх обох на собі є цілком наочною ознакою сьогодення України. В подальшому це може привести громадян до риторичного питання: а навіщо взагалі потрібна влада та продукти її функціонування?
Отже, покращити сучасний стан політичної довіри, на нашу думку, можна лише шляхом радикальної зміни інституціонального середовища, формування нового типу організації владних відносин, кардинального оновлення якісного складу керівників, також введення законодавчих обмежень на етично неприпустимі вчинки з боку працівників влади: посилення контролю за джерелами їхнього доходу; зростання компетенції; підтримка постійних контактів з населенням, проведення роз'яснювальної роботи щодо своїх цілей; посилення ролі правових методів досягнення цілей, та постійного оновлення законодавства, врівноваженість гілок влади; зміцнення демократичних цінностей у суспільстві. Cаме такі зміни можуть дати певні позитивні результати.

Список використаних джерел:
1.Бебик В. М. Політологія для політика і громадянина: [Монографія] / В. М. Бебик, - К. : МАУП, 2003. – 612 с.
2. Білошицький С. Криза довіри громадськості до представницьких політичних інститутів / С. Білошицький // Політичний менеджмент. - 2009. - №2. - С. 56-66.
3. Політологічний енциклопедичний словник / [упор. В.П. Горбатенко ; за ред. Ю.С. Шемшученка, В.Д. Бабкіна, В.П. Горбатенко]. - 2-ге вид., доп і перероб. -К. : Генеза, 2004. - 736 с.
4. Николенко Л. В. Проблеми довіри громадян до політиків в умовах трансформації сучасного українського суспільства / Л. В. Николенко // Збірник наукових праць - № 3 (23). - 2009. [ Електронний ресурс] – Режим доступу: URL: http://archive.nbuv.gov.ua/portal/soc_gum/tippp/2009_3/nikonenko.pdf.
5. Сичова А. Феномен політичної довіри крізь призму концепції легітимності / А. Сичова // Науковий вісник Ужгородського університету. Серія : політологія, соціологія, філософія – Випуск 14. – 2010. – С. 53 – 56.

 
Форум » Матеріали конференції 23.12.2013 » Соціально-політичні перспективи суспільних трансформацій в умовах глобалізацій » Ленюк У., Політична довіра versus легітимність
  • Сторінка 1 з 1
  • 1
Пошук: