Анастасія Антонович,
5 курс, спец. «Технології в ресторанному господарстві», д/ф,
Науковий керівник – Прокопець Л.С.
Чернівецький торговельно-економічний інститут КНТЕУ, м. Чернівці
Договір комерційної концесії в системі господарських договорів України
В статті розглянуто договір комерційної концесії в системі договорів України.
Постановка проблеми. Складна правова природа договірних відносин вимагає ретельного з’ясування змісту договору комерційної концесії, перш за все його поняття та предмета, інших істотних умов. Залишається невирішеним питання щодо необхідноcті державної реєстрації договору.
Метою статті є дослідження договору комерційної концесії в системі господарських договорів України, аргументовано необхідність визначення істотних умов договору у Господарському кодексі України.
Аналіз останніх досліджень і публікацій.
Правове регулювання комерційної концесії в Російській Федерації досліджували С.О. Бобков, Ж.М. Бородина, О.М. Васильєва, договори комерційної концесії – Д.В. Шульга, А.В. Сланова, О.О. Орлова. В Україні інститут комерційної концесії в основному досліджувався лише в працях Я.О. Сидорова, договір комерційної концесії – І.І. Килимник. З точки зору господарсько-правової науки досліджувалися лише окремі питання, комплексного дослідження ще не проводилося. Натомість в цьому є нагальна потреба, і першим питанням в цьому дослідженні є питання місця та ролі договору комерційної концесії в системі господарських договорів України.
Виклад основного матеріалу.
З набуттям чинності в 2004 році Цивільного кодексу України (далі – ЦК) та Господарського кодексу України (далі – ГК) на теренах української держави з’явився новий, невідомий до нині інститут комерційної концесії. До того моменту правовідносини комплексної передачі виключних майнових прав інтелектуальної власності оформлювалися ліцензійними та іншими видами договорів. Імплементація зазначених норм дозволила наблизити національне законодавство до світових стандартів та використовувати загальноприйняту конструкцію договору.
Оскільки Господарський кодекс України не містить визначення поняття «господарський договір», В.С. Щербина пропонує його встановити, виходячи із загального поняття «договір», визначеного ЦК, з урахуванням особливостей, властивих господарському договору: господарський договір – це домовленість суб’єкта господарювання з іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання, спрямована на встановлення, зміну бо припинення їх прав та обов’язків у сфері господарювання [12, с. 236].
Одним із різновидів господарських договорів є договір комерційної концесії. Історія розвитку комерційної концесії розпочалася ще за часів Стародавнього Риму: термін «концесія» походить від лат. Concenssio – надання дозволу, поступка. Незважаючи на те, що система римського цивільного права була побудована на приватноправових засадах, не усяка річ могла бути предметом приватної власності чи належати на праві такої власності. Давньоримські юристи виділяли з множини речей, які слугують задоволенню потреб людини, особливі групи, що не можуть бути об’єктами права приватної власності. До цих груп входили речі, які не могли знаходитися у приватній власності, а й бути предметом розпорядження. За дослідженням В. Шретера, монополізація державою на свою користь певної діяльності обґрунтовувалась подальшою передачею такої діяльності приватним особам у вигляді виключного привілею за окрему плату. Таким чином, основними ознаками, які в 15–16 столітті поклали основу концесії є: визначення привілею чи права монарха, юридичне закріплення такого права та подальша передача приватним суб’єктам [10, с. 10–16, 23, 46–48; 5].
Згодом комерційна концесія набула приватноправових рис, і з другої половини ХІХ століття почала активно застосовуватися в підприємницькій діяльності (англійські пивоварні, компанія з виробництва швейних машинок “Singer”, компаніЇ “General Motors”, “Coca-Cola”, “Pepsi” та ін.)
Комерційна концесія – це спосіб ведення підприємницької діяльності, яка має на увазі створення широкої мережі підприємств (користувачів), які пов’язані з головною фірмою (правовласником) договором комерційної концесії, та функціонують під єдиним товарним знаком, що належить правовласнику, та дотримуються єдиних умов, стилю, методів і форм продажу товарів або надання послуг [8, с. 13–14].
За договором комерційної концесії одна сторона (правоволоділець) зобов'язується надати другій стороні (користувачеві) за плату право користування відповідно до її вимог комплексом належних цій стороні прав з метою виготовлення та (або) про¬дажу певного виду товару та (або) надання послуг [6, с. 279].
Необхідно підкреслити, що цей договір може використовуватись виключно у сфері підприємницької діяльності, в зв’язку з чим його сторонами можуть бути лише юридичні або фізичні особи, які зареєстровані як суб’єкти підприємницької діяльності. Таким чином, на думку автора курсової роботи цей договір є одним з небагатьох виключно підприємницьких договорів .
Мета договору комерційної концесії - сприяти просуванню на ринок певних товарів (зокрема, високотехнологічного устаткування, яке, як правило, є засобом виробництва інших товарів), виконанню робіт та наданню послуг.
Предметом договору комерційної концесії є право на використання об’єктів права інтелектуальної власності (торговельних марок, промислових зразків, винаходів, творів, комерційних таємниць тощо), комерційного досвіду та ділової репутації. Іншими словами, йдеться про виключні права на результати інтелектуальної діяльності і насамперед про ті з них, які спрямовані на індивідуалізацію продукції (робіт, послуг). [11, c.32-33].
Істотними умовами договору комерційної концесії є предмет і ціна (винагорода). Особливість предмета договору полягає в тому, що він становить комплекс виключних прав, які необхідні для використання у певній сфері підприємницької діяльності. Конкретний склад такого комплексу визначається метою договору - сприяти просуванню на ринок певних товарів (робіт, послуг). Враховуючи особливий характер предмета договору, необхідно також вказати ціну ) [11, c.33-34]
Суттєве значення при класифікації договорів необхідно приділяти правовому статусу сторін, що укладатимуть договір. На відміну від подібного ліцензійного договору [6, c.1109], стороною договору комерційної концесії (правоволодільцем, користувачем) може бути лише фізична або юридична особа, яка здійснює підприємницьку діяльність. Це випливає і з видів діяльності, які визначені UNIDROIT (міжнародна незалежна міжурядова організація). Правовий статус сторін як суб’єктів підприємницької діяльності характерний для таких країн, як: США, Канада, Бразилія, Франція, РФ тощо.
Публічно-правовий порядок укладання договору комерційної концесії притаманний і національному законодавству. Згідно п. 2 ст. 367 ГК, договір підлягає державній реєстрації органом, який здійснив реєстрацію суб’єкта господарювання, що виступає за договором як правоволоділець. Якщо правоволоділець зареєстрований як суб’єкт господарювання не в Україні, то реєстрація договору здійснюється органом, який зареєстрував користувача [2, c.168].
Наступною ознакою, яка підлягає дослідженню, є зміст договору. Перелік істотних умов договору комерційної концесії чинним законодавством не передбачено. Умови, передбачені ст. 180, 370, 371 ГК та ст. 1120-1129 ЦК не задовольняють реалізацію на практиці такого складного та багатогранного договору, яким є договір комерційної концесії. До 1 жовтня 2012 р. перелік істотних умов договору формувався з врахуванням норм ст. 17 Закону України «Про державне регулювання діяльності у сфері трансферу технологій», проте після набрання чинності нової редакції закону такі врахування втратили чинність [5].
Висновок.
Отже, на даний момент, формування змісту договору здійснюється на підставі принципу свободи договору, передбаченого ст. 6 ЦК, з урахуванням вимог: сфери діяльності, правового статусу правоволодільця, предмета договору, вимог, які висуває правоволоділець до користувача тощо. Враховуючи складність, множинність правовідносин, що регулюються договором комерційної концесії, нагальною потребою є визначення та деталізація істотних умов договору та законодавче їх закріплення нормами ГК.
Світова та вітчизняна практика свідчить, що застосування комерційної концесії в змозі забезпечити гнучке ефективне управління виробництвом і збутом в умовах мінливої ринкової кон'юнктури. При цьому максимальна віддача від впровадження цієї системи відбувається дуже швидко, що висуває її в розряд важливих стимулів розвитку та підвищення ефективності практично будь-якого бізнесу. Багаторічна практика застосування комерційної концесії більш ніж у 80-ти країнах світу переконливо довела його надзвичайну ефективність. Однак масштаби її використання в Україні поки невеликі. Широкому поширенню комерційної концесії, на нашу думку, перешкоджають :
• нечітка нормативно-законодавча база щодо комерційної концесії, наявність правових бар'єрів;
• проблеми фінансово-кредитного характеру;
• недостатня обізнаність підприємців про можливості та особливості такого способу ведення бізнесу;
• відсутність знань, в першу чергу правових, необхідних для ведення бізнесу як в якості правовласника, так і в якості користувача;
• відсутність відповідних консультаційних структур.
Отже, для вирішення цих питань потрібно об'єднання зусиль органів виконавчої влади, громадських організацій, що дасть можливість реалізувати в Україні переваги, надані комерційною концесією.
Щодо сутності комерційної концесії як способу здійснення підприємницької діяльності, то її можна коротко сформулювати наступним чином. Правовласник, який розробив і успішно випробовував на практиці певну технологію здійснення підприємницької діяльності, а також є власником виключних прав на добре відомі споживачам засоби індивідуалізації суб'єктів цивільного обороту і вироблених ними товарів (робіт, послуг), надає зазначену технологію і права на використання засобів індивідуалізації користувачеві (тобто ділиться з користувачем своїм комерційним досвідом і діловою репутацією) в обмін на частку з доходів, отриманих користувачеві від використання отриманих прав.
Список використаних джерел:
1. Господарський кодекс України, станом на 15 вересня 2004. – К.: ВЕЛЕС.-2004.-№180.-Ст.94.
2. Господарський кодекс України, станом на 15 вересня 2004. – К.: ВЕЛЕС.-2004.-№367.-Ст.168.
3. Господарський кодекс України, станом на 15 вересня 2004. – К.: ВЕЛЕС.-2004.-№370.-Ст.168.
4. Господарський кодекс України, станом на 15 вересня 2004. – К.: ВЕЛЕС.-2004.-№371.-Ст.168.
5. Про державне регулювання діяльності у сфері трансферу технологій [Текст]:за станом від 14 вересня 2006 року// Відомості Верховної Ради України.- 2006.- № 45.- ст.434
6. Цивільний кодекс України від 16 січня 2003 р. № 435–IV // Відомості Верховної Ради України. – 2003.-№1115.-Ст.279.
7. Герасименко А. Договір комерційної концесії (франчайзинг)// Все про бухгалтерський облік.-2003.-4 грудня.-с.31-34.
8. Договірне право України. Загальна частина: навч. посіб. / [Боднар Т.В. Дзера О.В., Кузнецова Н.С. та ін.]; за ред. О.В. Дзери. – К.: Юрінком Інтер, 2008. – 896 с.
9. Беляневич О.А. До питання про поняття господарського договору / О.А. Беляневич // Проблеми вдосконалення господарського законодавства України: тези виступів учасників Круглого столу (Київ, 17 квітня 2001 р.). – К., 2001. – С. 86.
10. Медведєва О.А. Концесія як правова форма використання державного майна у господарській діяльності недержавними суб’єктами : дис. … канд. юрид. наук : спец. 12.00.04 «Господарське право, господарсько-процесуальне право» / О.А. Медведєва. – Х., 2004. – 195 с.
11. Орлова О.А. Договор коммерческой концессии по российскому и зарубежному законодательству : дис. … канд. юрид. наук : спец. 12.00.03 «Гражданское право, предпринимательское право, семейное право, международное право» / О.А. Орлова. – Саратов, 2003. – 187 с.
12. Рикова І.В. Комерційна концесія в цивільному обороті. / / Бізнес-Адвокат, № 8 квітня 2002.
13. Сидоров Я.О. Договір комерційної концесії: аналіз зарубіжного досвіду і тенденції розвитку в Україні // Підприємництво, господарство і право,2004. – С.51-54.
14. Шретер В. Концессионное право / В. Шретер // Вестник промышленности, торговли и транспорта. – 1993. – № 9. – 10. – С. 1–15.
15. Шульга Д.В. Регулювання договору комерційної концесії (франчайзингу) у цивільному праві : Дис.канд. юр. наук: спец. 12.00.03. «Цивільне право, підприємницьке право, сімейне право, міжнародне право» / Д.В. Шульга. - 2005. – Ст. 14-20, 77-78.
16. Щербина В.С. Господарське право України: підручник / В.С. Щербина – [4-е вид., перероб. і допов.]. – К.: Юрінком Інтер, 2009. – 640 с.
