5 курс, спец. «Технології в ресторанному господарстві», д. ф. н. , Наук. кер. – Прокопець Л.С. , Чернівецький торговельно-економічний інститут КНТЕУ, м. Чернівці
Поняття та елементи ліцензійного договору
В статті розглянуто поняття та елементи ліцензійного договору, здійснено аналіз прав та обов’язків сторін ліцензійного договору, висвітлено питання строку ліцензійного договору. Постановка проблеми. Історично інтелектуальна власність була і залишається одним з основних і необхідних елементів розвитку суспільства і прогресу людства загалом. З часом зростало її значення як рушійної сили процесу пізнання та створення матеріальних благ. Протягом останніх десятиріч інтелектуальна власність набуває визначального характеру в процесах економічного, соціального і культурного розвитку країн світу. Вона створює сприятливе середовище для технологічних інновацій та художньої творчості, що в свою чергу заохочує інвестиції, полегшує трансфер технологій, в результаті чого збільшується асортимент товарів і послуг, підвищується їхня якість, з’являються нові можливості для розвитку особистості. Тенденції розвитку науки, культури, техніки і виробництва, особливо в другій половині XX ст., свідчать про те, що людство у своєму розвитку підійшло до тієї межі, коли подальший прогрес буде зумовлюватися саме розумовою діяльністю суспільства. Іншими словами, саме результати розумової діяльності або за теперішньою термінологією — інтелектуальної діяльності будуть визначати стратегію і тактику соціально-економічного розвитку будь-якої країни. Уже тепер видно, що високий рівень інтелектуальної діяльності у тій чи іншій країні зумовлює високий рівень добробуту її народу [7, с.15 ]. Вдосконалення правового регулювання відносин у сфері інтелектуальної діяльності відбувається як на національному, так і на міжнародному рівнях шляхом формування загальновизнаної системи правової охорони інтелектуальної власності [6, с.3]. Постійне зростання попиту на об’єкти інтелектуальної власності обумовлює необхідність запровадження ефективних механізмів взаємодії авторів (їх правонаступників) із користувачами таких об’єктів. Основою такої взаємодії має стати ліцензійний договір на використання літературних творів, який забезпечить реалізацію майнових прав на літературний твір, отримання належної винагороди, захист особистих немайнових та майнових прав відповідних суб’єктів від неправомірних посягань. Ліцензійний договір є одним із договорів щодо розпорядження майновими правами, який останніми роками набув широкого використання [6, с.3]. Метою статті є дослідження ліцензійного договору, прав та обов’язків його сторін. Аналіз останніх досліджень і публікацій. Протягом останніх п’ятдесяти років у Радянському Союзі, зокрема в УРСР, здійснювались окремі наукові дослідження різних майнових прав інтелектуальної власності. Крім того, проблеми розпорядження майновими правами інтелектуальної власності частково висвітлювались в роботах таких вітчизняних та зарубіжних фахівців, як: І.І. Дахно, Дзера О.В., О.С. Іоффе, В.М. Корецький, Н.В. Макагонова, О.А. Підопригора, О.О. Підопригора, Д.М. Притика, І.В. Спасибо-Фатєєва, Р.Б. Шишка, та інші. Викладення основного матеріалу. Згідно з ст.1109 Цивільного кодексу України, за ліцензійним договором одна сторона надає другій стороні дозвіл на використання об’єкта права інтелектуальної власності (ліцензію) на умовах, визначених за взаємною згодою сторін з урахуванням вимог Кодексу та іншого закону [1, с.276]. Об’єктами інтелектуальної власності можуть бути: науково-технічні досягнення, винаходи, ноу-хау, промислові зразки, товарні знаки. За своєю юридичною природою ліцензійний договір є консенсуальним, двостороннім та оплатним. Дотримання письмової форми договору – необхідна умова його дійсності. У випадку укладення ліцензійного договору відбувається добровільне звуження прав володільця виключних майнових прав інтелектуальної власності, оскільки розширюється коло осіб, які можуть використовувати належний йому результат творчої діяльності. Інакше кажучи, укладаючи ліцензійний договір, правовласник ніби знімає з контрагента встановлену законодавством заборону на використання зазначеного об'єкта інтелектуальної власності [4, с.632]. Сторонами ліцензійного договору є Ліцензіар та Ліцензіат. Ліцензіар - фізична чи юридична особа, яка за ліцензійним договором передає у визначених межах та на певний строк належне їй право інтелектуальної власності на результат творчої чи науково-технічної праці. Ліцензіат - фізична чи юридична особа, яка за ліцензійним договором отримує дозвіл на використання об´єкта права інтелектуальної власності у визначених межах та на певний строк. Істотними умовами ліцензійного договору слід вважати: вид ліцензії (за загальним правилом, за ліцензійним договором надається невиключна ліцензія, якщо інше не зазначено в договорі); сферу використання об´єкта права інтелектуальної власності (конкретні права, що надаються за договором, способи використання зазначеного об´єкта, територія та строк, на які надаються права тощо); розмір, порядок і строки оплати за використання об´єкта права інтелектуальної власності; інші умови, які сторони вважають за доцільне включити в договір [3, с.360]. Результатом укладення та реєстрації ліцензійного договору в Державному департаменті інтелектуальної власності (далі - Держдепартамент), який функціонує при Міністерстві освіти і науки України, є видача ліцензії [5, с.874]. Досить детально в ЦК України врегульовано питання щодо строку ліцензійного договору. Відповідно до ст. 1110 ЦК України ліцензійний договір укладається на строк, встановлений договором, який повинен спливати не пізніше спливу строку чинності виключного майнового права на визначений у договорі об´єкт права інтелектуальної власності. У разі відсутності в ліцензійному договорі умови про строк договору він вважається укладеним на строк, що залишився до спливу строку чинності виключного майнового права на визначений у договорі об´єкт права інтелектуальної власності, але не більше ніж на п´ять років. Якщо за шість місяців до спливу зазначеного п´ятирічного строку жодна із сторін не повідомить письмово другу сторону про відмову від договору, договір вважається продовженим на невизначений час. У цьому випадку кожна зі сторін може в будь-який час відмовитися від договору, письмово повідомивши про це другу сторону за шість місяців до його розірвання, якщо більший строк для повідомлення не встановлений за домовленістю сторін [1, с.277]. Основними обов´язками ліцензіара є: 1) передати ліцензіату об´єкт інтелектуальної власності (разом зі всією інформацією та необхідною технічною документацією); 2) забезпечити ліцензіату безперешкодне використання даного об´єкта вобумовлених межах; 3) не розголошувати змісту предмета ліцензії; 4) не передавати об´єкт інтелектуальної власності третім особам, якщо інше не передбачено договором. Ліцензіар має право: 1) на отримання винагороди за ліцензійним договором; 2) вимагати від ліцензіата використовувати об´єкт інтелектуальної власності відповідно до умов договору; 3) на інформацію про межі і обсяг використання об´єкта інтелектуальної власності ліцензіатом, про одержані в результаті такого використання прибутки; про подальші вдосконалення ліцензіатом предмета договору та їх безоплатне використання. Основними обов´язками ліцензіата є: 1) сплачувати винагороду за використання об´єкта інтелектуальної власності; 2) використовувати предмет договору в межах наданої ліцензії; 3) надавати інформацію про межі використання об´єкта інтелектуальної власності, отримані прибутки, а також зроблені вдосконалення. Ліцензіат має право: 1) на використання об´єкта інтелектуальної власності в межах, обумовлених ліцензійним договором; 2) вимагати від ліцензіара забезпечення належних умов використання об´єкта інтелектуальної власності; 3) на негайну та безоплатну передачу ліцензіаром усіх подальших удосконалень предмета ліцензії, якщо це передбачено договором [3, с.361]. Висновки. Отже, ліцензійний договір є одним із договорів щодо розпорядження майновими правами, який останніми роками набув широкого використання. Це достатньо усталена договірна конструкція, яка вже протягом тривалого періоду застосовується на практиці, проте її законодавче врегулювання не можна визнати достатнім, оскільки воно має фрагментарний, суперечливий характер, що породжує труднощі в правозастосовній практиці.
Список використаних джерел 1. Цивільний кодекс України: Чинне законодавство зі змінами та допов. на 15 верес. 2004 р. – К.: Вид. ПАЛИВОДА А.В., 2004. – С. 336. 2. Про ліцензування певних видів господарської діяльності [Текст] : [закон України: офіц. текст : за станом на 15 грудня 2009 р.] [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/1775-14 3. Бичкова С.С. Цивільне право України. Договірні та недоговірні зобов´язання./ Бичкова С.С., Бірюков І.А., Бобрик В.І. та ін.; Навчальний посібник. - К.: КНТ, 2006.- 498 c. 4. Борисова В.І. Цивільне право : підручник : у 2 т. / В. І. Борисова (кер. авт. кол.), Л. М. Баранова, Т. І. Бєгова та ін.; за ред. В. І. Борисової, І. В. Спасибо-Фатєєвої, В. Л. Яроцького – Х. : Право. – 2011. – Т. 2. – 816 с. 5. Дзера О.В. Цивільне право України. Особлива частина : підручник / За ред. О.В. Дзери, Н.С. Кузнецової, Р.А. Майданика. – 3-тє вид., перероб. і доп. – К. : Юрінком Інтер, 2010. – 1176 с. 6. Кирилюк А. В. Ліцензійний договір на використання літературних творів (цивільно-правовий аспект) : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук: 12.00.03 / Алла Володимирівна Кирилюк . – Одеса : Б.в., 2010 . – 20 с. 7. Підопригора О. А. Право інтелектуальної власності: Академічний курс: Підручник для студ. вищих навч. закл. / Академія правових наук України; / Бутнік-Сіверський О. Б., Дроб'язко В. С, Крайнєв П. П., Мельник О. М., Підопригора О.О., Притика Д.М., Святоцький О.Д. — К.: Видавничий дім «ІнЮре», 2002. —670 с.
