В. П. Гнатик,
Наук. кер. – Микитюк М. В.,
3 курс, с-ть «Менеджмент організацій», д/ф,
Чернівецький торговельно-економічний інститут КНТЕУ,
м. Чернівці
Гіпотеза як форма розвитку знань
У даній статті розглянуто та проаналізовано природу гіпотези, а також досліджено гіпотезу як форму розвитку знань. Визначено етапи процесу формування гіпотези, сутність та взаємозв’язок окремих, загальних та одиничних гіпотез.
В данной статье рассмотрено и проанализировано природу гипотезы, а также исследовано гипотезу как форму развития знаний. Определено этапы процесса формирования гипотезы, сущность и взаимосвязь отдельных, общих и единичных гипотез.
This article describes and analyzes the nature of the hypothesis, and also the hypothesis as a form of knowledge. Stages of the process of forming a hypothesis, the nature and relationship of the individual, the general and individual hypotheses.
В сучасній науці, повсякденному мисленні людство стикається з невідомими явищами та процесами. Доводиться висувати, а потім обґрунтовувати різні припущення для пояснення явищ та їх зв'язку з іншими явищами. Висуваються гіпотези, які можуть перейти при їхньому підтвердженні в наукові теорії або в окремі істинні судження, або, навпаки, будуть спростовані і виявляться помилковими судженнями.
Світ, у якому ми живемо, сповнений численними невідомими законами, зокрема й такими, що не узгоджуються не лише із здоровим глуздом, а й з багатьма сучасними науковими уявленнями. Тому проблема гіпотези як форми розвитку знань актуальна на сьогоднішній день. Гіпотеза є формою розвитку і природничих, і суспільних, і технічних наук; з точки зору логічної структури вона не зводиться до якоїсь однієї форми мислення: поняття, судження чи умовиводу, а включає до свого складу всі ці форми. Гіпотезою називається спосіб мислення, який полягає в побудові припущення про те, що таке досліджуване явище, та в доведенні цього припущення. Наукове дослідження від творчого задуму до кінцевого оформлення наукової прані здійснюється індивідуально. Проте можна визначити і деякі загальні методологічні підходи до його проведення, що прийнято називати вивченням у науковому сенсі.
Над вивченням проблеми гіпотез працювали вчені такі як Франческо
Реді, Антоні ван Левенгук, Ладзаро Спаланцані, Луї Пастер, Дж. Тиндаль,
Герман Ріхтер та ін..
Мета даного дослідження полягає в аналізі природи гіпотези, дослідження гіпотези як форми розвитку знань.
Відомо, що нові наукові результати і раніше накопичені знання перебувають у діалектичній взаємодії. Краще і прогресивне із старого переходить у нове і надає йому сили та дієвості. Іноді забуте старе знову відроджується на новому науковому підґрунті і набуває немовби другого життя, але в іншому, досконалішому вигляді.
Накопичення наукових фактів у процесі дослідження – завжди творчий процес, в основі якого лежить задум ученого, його ідея. У філософському визначенні ідея являє собою продукт людської думки, форму відображення дійсності. Ідея відрізняється від інших форм мислення і наукового знання тим, що в ній не лише відображено об'єкт вивчення, але й міститься усвідомлення мети, перспективи пізнання і практичного перетворення дійсності [1, с. 271].
Гіпотеза – це форма й засіб наукового пізнання, за допомогою якого формується один із можливих варіантів вирішення проблеми, істинність якої ще не встановлена і не доведена. Гіпотеза є формою розвитку наукового пізнання, засобом переходу від невідомого до відомого, від незнання до знання, від неповного, неточного знання до більш повного й точного.
Гіпотези висуваються в контексті розвитку науки для розв'язання певної проблеми з метою пояснення нових експериментальних даних або ж для усунення суперечностей між теорією та негативними даними експериментів за допомогою перевірки, доведення. Після цього гіпотеза замінюється новою гіпотезою або перетворюється на наукову теорію. Заміна однієї гіпотези іншою не означає, що попередня була непотрібною на певному етапі пізнання, оскільки висунення нової гіпотези, як правило, спирається на результати перевірки попередньої, навіть у тому разі, коли результати були негативними. Тому стара гіпотеза, зрештою, стає необхідною формою становлення нової.
Гіпотеза – це науково обґрунтоване припущення про причини або взаємозв'язки будь-яких явищ або подій природи, суспільства і мислення.
Науково обґрунтовані припущення (гіпотези) треба відрізняти від плодів безпідставної фантазії в науці. І. П. Павлов застерігав від висунення порожніх гіпотез. Він писав: «Ніколи не намагайтеся прикрити недоліки своїх знань хоча б і найсміливішими припущеннями і гіпотезами. Як би не тішила ваш погляд своїми переливами ця мильна бульбашка – вона неминуче лусне і нічого, крім конфузу, у вас не залишиться» [2, с. 240].
Гіпотеза є формою розвитку і природничих, і суспільних, і технічних наук; з точки зору логічної структури вона не зводиться до якоїсь однієї форми мислення: поняття, судження чи умовиводу, – а включає до свого складу всі ці форми.
Залежно від ступеня загальності наукові гіпотези можна розділити на загальні, окремі та одиничні.
Загальна гіпотеза – це науково обґрунтоване припущення про причини, закони і взаємозв'язки природних і суспільних явищ, а також закономірності психічної діяльності людини. Загальні гіпотези висуваються з метою пояснення всього класу описуваних явищ, виведення закономірного характеру їх взаємозв'язків повсякчас і в будь-якому місці. Прикладом загальної гіпотези є гіпотеза Демокріта про атомістичну будову речовини, яка згодом перетворилася в наукову теорію; інший приклад – гіпотези про органічне або неорганічне походження нафти та ін. У разі підтвердження загальна гіпотеза стає науковою теорією.
Окрема гіпотеза – це науково обґрунтоване припущення про причини, походження і про взаємозв'язки частини об'єктів, виділених з класу аналізованих об'єктів природи, суспільного життя чи психічної діяльності людини.
Окремі гіпотези створюються для з'ясування причин виникнення закономірностей у деякої підмножини елементів даної множини.
Одинична гіпотеза – науково обґрунтоване припущення про причини, походження та закономірності одиничних фактів, конкретних подій або явищ.
Окрім загальних, окремих, одиничних гіпотез, існують гіпотези наукові й робочі.
Наукова гіпотеза – це гіпотеза, що пояснює закономірність розвитку явищ природи і суспільства.
Робоча гіпотеза – це тимчасове припущення або здогад, яким користуються, будуючи гіпотези. Робоча гіпотеза є припущенням – пробою, тимчасовим варіантом, що допомагає побудувати ту чи іншу гіпотезу. Робоча гіпотеза дає змогу перевірити, чи можна це явище якось пояснити. Висунувши робочу гіпотезу і переконавшись що вона не може пояснити явище, котре нас цікавить, чи пояснює його неправильно, її відкидають, замінюють іншою робочою гіпотезою. Робоча гіпотеза створюється як тимчасовий здогад, тобто таке припущення, котре пояснює явище умовно. За допомогою таких робочих гіпотез тимчасово групують факти, а потім уже її формулюють. Робоча гіпотеза може стати в ході подальшого дослідження науковою гіпотезою [3, с. 60].
Процес формування гіпотези та її застосування проходить такі ступені:
1) початковий здогад що, як правило, використовується як робоча гіпотеза;
2) уточнення й ускладнення початкового здогаду і формулювання наукової гіпотези;
3) виведення можливих наслідків з гіпотези, її основного припущення;
4) перевірка того, наскільки названі наслідки відповідають об'єктивній дійсності, виявленим фактам [4, с. 360].
Зародження початкового здогаду є складним і суперечливим процесом освоєння інформації про відповідний фрагмент реальності. Та оскільки він часто має інтуїтивний чи на пів інтуїтивний характер, логічні засоби, які використовують у цьому процесі, не завжди усвідомлюють. Тому створюється видимість несподіваності виникнення цього здогаду, ніби він виникає з нічого. Історія науки свідчить, що більшість гіпотез постала в процесі міркування за формою аналогії та неповної індукції, хоча цю роль можуть виконувати й інші форми умовиводів, які з певних причин не спроможні забезпечити достовірні висновки.
Отож, підсумовуючи можна зазначити, що будь-яка гіпотеза зароджується, виникає, проходить етап становлення і розвитку (уточнюється, виправляється, доповнюється) і, зрештою, або обґрунтовується і стає справді науковим, достовірним знанням, або спростовується і поступається місцем іншій гіпотезі.
Список використаних джерел:
1. Білуха М.Т. Основи наукових досліджень: Підруч. для вузів. / М. Т. Білуха // – К.: Вища шк.. –1997. – 271 с.
2. Маригодов В. К., Слободянюк А.Л. Основы научных исследований. / В. К. Маригодов // – С.: Севастоп. ГТУ. – 1999. – 240 с.
3. Радомисельський М.І. Науково-дослідна робота: планування, організація, технологія: навч.посіб для студ. екон. спец. / М. І. Радомисельський // – В.: ВДТУ. – 1999. – 60 с.
4. Шейко В.М. Організація та методика науково-дослідницької діяльності: Підруч. для вузів. / В. М. Шейко // –К.: Знання. – 2004. –360 с.
