1 курс, спец. «Харчові технології та інженерія», д.ф.н., Наук. кер. – Добржанська І.М., Чернівецький торговельно-економічний інститут КНТЕУ, м. Чернівці
ОСОБЛИВОСТІ СУЧАСНОЇ ГЕНДЕРНОЇ ПОЛІТИКИ В УКРАЇНІ
Сучасне людство є свідком значних змін, що відбуваються в світі. Це зміни у сфері політики і державного управління; зміни у соціальній, культурній і релігійній сфері, а також значні зміни в економічному житті суспільства. Адже ми живемо в епоху переходу до постіндустріального суспільства, коли на перший план виходить не фізична праця, а рівень знань, інформаційні технології. Тому стає очевидним, що творці усіх змін, що відбуваються, – чоловіки і жінки – не можуть не відчувати, що змінюються самі. Все це зумовило потребу запровадження такої політики, яку можна було б застосовувати для опису всіх перетворень в суспільстві та державі, оскільки саме на них якраз впливають особистості чоловіка і жінки та їхні відносини. Гендерна політика – це система цілеспрямованих взаємопов’язаних заходів, спрямованих на вирішення гендерних проблем і досягнення гендерної рівності. У ХХ ст. жінки з усього світу започаткували активний міжнародний рух за права жінок. Наслідки цієї діяльності особливо відчутні на міжнародному рiвнi. Держави які перше в історії виявили підтримку захисту прав жінок i визнали необхідність досягнення справжньої рівності в правах і можливостях чоловіків і жінок. Однак, незважаючи на багатообіцяючі зміни в міжнародному праві та практиці, жінки з усього світу ще стикаються з повсякденною реальністю нехтування їхніми правами. Крім того, їм часто бракує засобів та знань, необхідних для використання системи прав людини, для боротьби проти зловживань. Чимало жінок не знають про жіночий рух або сприймають його як щось абстрактне, що їх не стосується. Хоча активна діяльність протягом останнього десятиліття зробила права жінок більш окресленими, зараз же завдання полягає в тому, щоб зробити їх більш досяжними. А гендерна політика, як раз наближає загальні стандарти рівності до потреб кожного. Для того, щоб жінка на рівні з чоловіком реалізувала себе професійно, для неї мають бути створені рівноцінні умови, жінці які потрібно це поєднувати з вихованням дітей, домашніми обов’язками. Які знов таки стереотипно не вважаються додатковим її навантаженням. Принцип гендерної рівності закріплений в Конституції України. Статті 3, 21, 23, 24 Конституції закріплюють рівність чоловіків та жінок в усіх сферах життя. Частина третя ст. 24 Конституції України, безпосередньо присвячена подоланню дискримінації стосовно жінок в Україні та наголошує на тому, що рівність прав жінок i чоловіків забезпечується: наданням жінкам рівних з чоловіками можливостей у громадсько-полiтичнiй та культурній діяльності, у здобутті освіти та професійній підготовці, у праці та винагороді за неї i так далi. Йдеться також про те, що створюються умови, які дають жінкам можливість поєднувати працю з материнством. Мова йде про правовий захист, матеріальну і моральну підтримку материнства і дитинства, включаючи надання оплачуваних відпусток та інших пільг вагітним жінкам та матерям [4]. Таким заходом стало прийняття Закону про забезпечення рівних прав і можливостей жінок і чоловіків, який з 1 січня 2006 року вступив у силу. Закон покликаний досягти рівності статей у всіх сферах життя і забороняє всіляку дискримінацію за статевою ознакою [2, с. 280]. Окрім цього Україною ратифікована ціла низка міжнародних документів, зокрема базова з цих питань є Конвенція про лiквiдацiю всіх форм дискримінації щодо жінок. По-перше, доки вони носять виключно декларативний характер та не забезпечені механізмами реалізації, тобто фінансовими та організаційними ресурсами для забезпечення даних зобов'язань, по-друге, громадянське суспільство в Україні на сьогоднішній день, нажаль, не є силою, яка здатна вплинути на гендерну ситуацію в країні. Отож, законодавче закріплення гендерної рівності не допомогло жінкам добитися реального рівноправ’я. Та найбільш відчутна гендерна нерівність у декількох сферах – праці та зайнятості, в сфері політики, у сімейному та повсякденному житі. З розвитком в країні ринкових відносин жінки, як i всі громадяни отримали можливість для відкриття власної справи. Доля жінок в загальній кількості підприємців складає близько 38%. В основному вони зайняті в малому та середньому бізнесі. У великому бізнесі жінки – рідкість. Становлення жіночого бізнесу в основному відбувається за рахунок iнiцiативи жінок, а не як результат дії спеціальних державних програм. Жіночий бізнес орієнтований в основному на роздрібну торгівлю, медицину, культуру та науку. Соціологи стверджують, що жінки у бізнесі демонструють більшу схильність до компромісів у взаємодії з партнерами, більше враховують моральні та етичні принципи. Показником дискримінації на сьогодні є рівень заробітної плати. В цілому рівень жіночої заробітної плати складає 2/3 чоловічої. Гендерна нерівність в оплаті праці є прямим порушенням принципу рівної оплати за рівну працю. Майже в усіх галузях народного господарства жінки займають низькооплачувані посади. Всі ці роки на ринку праці простежується ще одна закономірність: чоловіки витісняють жінок з перспективних і добре оплачуваних посад. Традиційні стереотипи масової свідомості суттєво обмежують можливості кар'єрного росту для жінок та негативно впливають на їх сімейні відносини як тільки вони добиваються перших успіхів. При працевлаштуванні у жінок менше шансів, ніж у чоловіків, отримати вакантне місце. До того ж нерідко роботодавець зазначає, що конкурс оголошується виключно для чоловіків. Здавалось причиною є те , що жінка може раптом піти у декретну відпустку, у відпустку по догляду за дитиною, але чоловіки частіше вживають спиртне, що відбивається на виконанні їх службових обов’язків. Така очевидна нерівність позицій жінок та чоловіків на ринку праці призвела до фемiнiзацiї бідності. Сьогодні кожна третя жінка має рівень доходів, що дорівнює прожитковому мінімуму. Жінки складають більшість у найбільш соціально незахищених категоріях громадян: пенсіонери, безробітні, працюючих у бюджетній сфері. Скрутне матеріальне становище нерідко штовхає жінок на заробітчанство, вони їдуть в основному нелегально, залишаючи малолітніх дітей на своїх родичів. Окрім того, як правило, наші спiввiтчизницi змушені перебувати за кордоном у нелегальному статусі, що нерідко призводить до негативних наслідків, часто такі жінки стають об'єктом продажу та подальшої сексуальної експлуатації [3]. Таким чином дискримінація за ознакою статі спостерігається в усіх сферах життя українського суспільства. В органах законодавчої влади жінки складають 8,5%, у великому бізнесі – 2%, серед власників середнього та малого бізнесу – 20%. Заробітна плата жінок майже на третину менша, ніж чоловіча, а серед безробітних більше жінок [1, c. 292]. Відтак, Україна як член Ради Європи взяла на себе зобов’язання щодо посилення ґендерної рівності, що підтверджується міжнародними, національними та секторними угодами. Підтримка гендерних програм в Україні – головна мета проектів ЄС із захисту прав жінок. „Програма рівних можливостей та прав жінок в Україні” : основним спрямуванням цієї програми і її метою підтримка тих перетворень в українському суспільстві, які б сприяли створенню умов достатніх, найбільш оптимальних для того, щоб забезпечити і жінкам і чоловікам можливості реалізувати свої потенційні можливості, як у сфері своєї кар’єрної і професійної діяльності так і у виконанні своїх сімейних забов’язань. Список використаних джерел: 1. Ротар Н. Ю. Гендерні аспекти політичної участі в Україні у світлі європейських традицій / Н. Ю. Ротар // Науковий вісник Чернівецького національного університету: Збірник наукових праць. Вип. 173–174. Історія. Політичні науки. Міжнародні відносини. – Чернівці: Рута, 2003. – С. 291–298 2. Мельник Т. 50/50 : Сучасне ґендерне мислення : словник / Т. Мельник Л. Кобелянська. – К. : К. І. С., 2005. – 280 с. 3. [Електроний ресурс] – Режим доступу. http://archive.nbuv.gov.ua/e-journals/FP/2011-2/11mnvctd.pdf 4. [Електроний ресурс] – Режим доступу. http://www.kharkivosvita.net.ua/files/Konstitutsij_UKRAINU.pdf
