Хохлова А.О.
Студентки 3 курсу 432 групи
Спеціальності: «Менеджмент
організацій торгівлі»
Наук.керівник – Микитюк М.В.
Чернівецький торговельно-економічний інститут КНТЕУ,
м. Чернівці
Поняття наукової проблеми дослідження
Наука є суспільною за своїм походженням, розвитком та використанням. Будь-яке наукове відкриття є загальною працею, сумарним відтворенням людських успіхів у пізнанні світу. Кожне наукове явище супроводжується певною науковою проблемою дослідження. Наукова проблема - це сукупність нових, діалектично складних теоретичних або практичних питань, які суперечать існуючим знанням або прикладним методам у науці і потребують вирішення за допомогою наукових досліджень.
Наука является общественной по своему происхождению, развитием и использованием. Любое научное открытие является общей работой, суммарным воспроизведением человеческих успехов в познании мира. Каждое научное явление сопровождается определенной научной проблемой исследования. Научная проблема - это совокупность новых, диалектически сложных теоретических или практических вопросов, которые противоречат существующим знанием или прикладным методам в науке и требуют решения с помощью научных исследований.
Science is social in origin, development and use. Any scientific discovery is the total labor, total reproduction of human progress in knowledge of the world. Every scientific phenomenon is accompanied by a specific research problem research. Scientific problem - a set of new, dialectically complex theoretical and practical questions that contradict existing knowledge and applied methods in science and need to be addressed through research.
Ключові слова: наука, наукова проблема, «лженаука», «науковий кіч».
Розвиток наукового знання, революційний вплив науки на всі сфери людського життя вимагає поглибленого вивчення самого феномену науки не тільки з точки зору теорії пізнання, а і в історичному, аксіологічному, культурологічному контекстах. Сьогодні, наука − це сукупність великої кількості дослідницьких інсти¬тутів, організацій, які діють як у межах окремої країни, так і на міжнародному рівні [6, с. 36].
Актуальність дослідження наукової проблеми полягає в тому, що наука є складним феноменом, багатоаспектним, суперечливим процесом пізнання. Її проблематика охоплює всі галузі, і в кожному випадку вона має свою логіку, методику та організацію.
Наукову проблему дослідження вивчали такі науковці як К. Поппер, Р. Декарт, А. Уайтхед, О. Мороз та інші.
Метою дослідження є з’ясування виникнення наукової проблеми дослідження та аналіз її утилізації.
Особливий інтерес викликає проблема взаємодії науки і релігії. Так, на думку відомого вченого і філософа А. Уайтхеда, релігія не суперечить науці, це два різні погляди на дійсність. Наука має справу із загальними закономірностями, які вивчаються для впливу на фізичні явища, релігія пов'язана з естетичними й етичними цінностями. Наукове товариство підійшло до чіткого усвідомлення того, що сучасні наукові відкриття, освоєння навколоземного космічного простору, створення інформаційної спільноти й глобальних інформаційних мереж потребує зовсім іншого рівня інтелектуальної підготовки всього людства до нового “ способу життя ”. Ця підготовка повинна цілковито спиратись не тільки на природничі знання, а й, передусім, на соціально-антропологічні та гуманітарні – як основу прийняття рішень, котрі забезпечуватимуть виживання людства [ 7, с. 95].
До кожного із видів наукових досліджень став¬ляться певні вимоги. Як слушно зауважує професор О.Г. Мороз, провідна мета досліджень полягає у відкритті об´єктивних законо¬мірностей навчання, виховання і розвитку особистості, у свідо¬мому і цілеспрямованому використанні вже відомих закономірно¬стей у практиці навчально-виховної роботи. Дослі¬дження мають бути спрямовані на вивчення конкретної діяльності. Не можна задовольнятися лише пізнан¬ням зовнішніх сторін навчально-виховного процесу. Необхідно проникати у внутрішні процеси, явища, розкривати їх сутність, закономірності. Потрібно всебічно вивчати внутрішні супереч¬ності явищ і процесів, досліджувати науково доцільні шляхи і засоби подолання виявлених суперечностей [3, с. 391].
Наука— форма інтелектуальної діяльності людей, скерована на отримання об’єктивних знань про природу, суспільство, мислення, на відкриття об’єктивних законів світу і передбачення тенденцій його розвитку.
Наука — це процес творчої діяльності з отримання нових знань і результат цієї діяльності у вигляді цілісної системи знань, сформульованих на основі певних принципів. Наука — система знань про закономірності розвитку природи, суспільства і мислення [2, с. 52].
Необхідно відзначити, що на сьогодні в науці виникла дивна ситуація: чим більше почали досліджувати методологічну проблематику, тим більше з'явилось суперечливих суджень, неточностей, протиріч, гіпотез і т.д. щодо цієї сфери знання [5, с. 359].
Проблема розмежування науки і ненауки є однією із центральних у філосо¬фії науки. У наш час з'являється багато псевдотеорій, які претенду¬ють на науковість. Це зовнішні наукоподібні концепії, за допомогою яких автори пояснюють будову світу або історію людства. Їх ще називають “ лженаукою ”. Вони побудовані на помилкових дослідженнях.
Існують також багаточисельні вчення парапсихологів, астрологів, "нетрадиційних цілителів", які нази¬ваються паранаукою. На перший погляд вони нагадують наукові теорії, але мають принципову іншу будову, їх неможливо заперичити і тому з точки зору нормальної науки вони не мають сенсу.
Зустрічається сьогодні й такий термін як “ науковий кіч ”. Йдеться не про помилки в наукових дослідженнях, не про “ лженауку ”, а про “ наукову макулатуру ”. Сам термін “ кіч ” означає масову продукцію, розраховану на зовнішній ефект. На жаль, такі публікації з'являються в збірниках тез конференцій, симпозіумів. Для них характерно: поверховість, недостатня глибина дослідження, методична бідність, принцип повторення чужих досліджень (не прямий плагіат, здубльовані дослідження, заміна конкретної дослідницької пошукової роботи міркуванням, псевдофілософським трактуванням тощо).
Проблему демаркації науки і ненауки взялись уперше розв’язувати неопозитивісти. Вони виходили з того, що можливість емпіричної перевірки − один із важливих, майже загальнопринятих критеріїв науки. Якщо в чуттєвому досвіді неможливо вказати на будь-які об’єкти, які позначає це поняття, то воно не має сенсу. У ХХ столітті у неопозитивістів ця вимога отримала назву верифікації: поняття чи судження має значення, якщо його можна перевірити емпірично, у чуттєвому досвіді [4, с. 117].
Але, як зазначив К. Поппер, цей критерій обмежений, він не працює там, де ми маємо справу з об’єктами, які безпосередньо не спостерігаються. Критерієм демаркації науки і ненауки, на його думку, є не критерій верифікації, а критерій фальсифікації – принципової можливості заперечення будь-якого твердження, що належить до науки. Якщо теорія сформульована таким чином, що її не можна заперечити, то вона знаходиться за межами науки. Дійсно, наукові те¬орії не повинні боятись заперечення, раціональна критика і постійна корекція фактами є сутністю наукового пізнання. Усе людське знання відносне, щодо будь-якого положення можливий сумнів і будь-які положення повинні бути відкриті для критики [6, с. 54].
Проблема наукового пізнання включає в себе два аспекти: визначення джерела знань та визначення істинності знань. Усі спроби визначити джерело людських знань можна розділити на два напрями. Перше можна позначити, як підхід «зсередини», оскільки передбачається, що всі вихідні передумови істинного знання знаходяться всередині людини. При цьому не важливо, виявляються вони у вигляді божественного осяяння, спілкування зі «світом ідей» або є вродженими, головне, що для їх отримання немає необхідності в зовнішній діяльності, тільки у внутрішній духовній роботі (раціональному міркуванні, самоаналізі, медитації або молитви). У рамках цієї концепції існує дуже багато варіантів філософських систем.
Для проблеми наукового знання важлива позиція раціоналізму, сформульована Рене Декартом і отримала назву картезіанство. У тому, що стосується пізнання, Декарт вважає, що, критично аналізуючи зміст власних переконань і використовуючи інтелектуальну інтуїцію, індивід може підійти до якогось непорушного підставі знання, вродженим ідей. Однак при цьому виникає питання про джерело самих вроджених ідей. Для Декарта таке джерело - Бог. Для того щоб така система працювала, вроджені ідеї повинні бути у всіх однакові, причому такі, щоб в точності відображати зовнішній світ. У цьому полягає слабке місце підходу «зсередини» в цілому - невирішеність проблеми вибору між теоріями. Якщо опоненти з допомогою інтелектуальної інтуїції не прийдуть до єдиної думки, вибір позиції виявиться виключно справою смаку [7, с. 176].
Наукова проблема - це сукупність нових, діалектично складних теоретичних або практичних питань, які суперечать існуючим знанням або прикладним методам у науці і потребують вирішення за допомогою наукових досліджень. Наукові проблеми виникають в економіці не стихійно, а закономірно під дією економічних законів у зв´язку з розвитком продуктивних сил і виробничих відносин. Вирішуються вони за допомогою наукових методів. Проблеми є рушійною силою у розвитку економічної науки.
Для вирішення наукової проблеми в сучасних умовах НТП необхідні зусилля великого колективу фахівців різного профілю (економістів, бухгалтерів, статистиків, математиків, кібернетиків). Кожний член наукового колективу повинен мати вольові якості у проведенні досліджень, бути цілеспрямованим у досягненні наукової істини. Вибір проблеми дослідження обґрунтовується насамперед її актуальністю: обраний напрям дослідження повинен сприяти економічному і соціальному розвитку країни [5, с. 52].
Отже, наукові проблеми дослідження виникають тільки перед дослідником, і тільки він у змозі їх формулювати, шукати шляхи для їх вирішення та вирішувати їх. Тільки вчений, усвідомлюючи дійсність осмислюючи її певним чином на тому або іншому рівні, формулює проблеми, специфічні для наукового пізнання. Він здійснює цей процес, діючи в цілком визначеній конкретно-історичній ситуації, тому наукова проблема обумовлена реальністю. Реально проблема в науці виникає тоді, коли визрівають необхідні для цього умови. Наукова проблема як суб'єктивне уявлення об'єктивної дійсності є вид знання, яке виявляє і межі незнання. У цьому розумінні наукова проблема є "знання про незнання".
Оскільки постановка наукової проблеми дослідження припускає окреслення не тільки меж досягнутого знання, але і меж незнання, тих невідомих і нез'ясованих сторін досліджуваного об'єкта, у результаті вивчення яких буде отримане нове знання, тому в самій проблемі, якщо вона правильно поставлена і сформульована, знаходиться і окреслена сфера можливих наукових відповідей, варіанти її потенційного вирішення [1,
с. 123].
Список використаних джерел:
1. Гусарєв С.Д. Юридична деонтологія: Підручник / С.Д. Гусарєв // – К.: Знання. - 2006. – 487с.
2. Карпов М.М. Наука и развитие общества: Навчально-методичний посібник для самостійного вивчення дисципліни / М.М. Карпов // - К.: 2001. — 179 с.
3. Кузьмінський А.І. Педогогіка вищої школи / А.І. Кузьмінський // - К.: Знання. - 2005. – 486 с.
4. Лешкевич Т.Г. Філософія науки: традиції та новації: Навчальний посібник / Т.Г. Лешкевич // – М.: 2006. – 272с.
5. Марцин В.С. Основи наукових досліджень: Навчальний посібник. / В.С. Марцин // – Л.: 2002. – 128с.
6. Машков А.Д. Проблеми теорії держави і права / А.Д. Машков // – К.: 2008. – 464с.
7. Сергієнко В.В. Філософські проблеми наукового пізнання: Навчальний посібник / В.В. Сергієнко // – Кременчук: 2011. – 103с.
