Марина Корнівська,
5 курс, спец. “ міжнародна економіка ”, д/ф,
наук. кер. – Вдовічен А. А.
Чернівецький торговельно-економічний інститут КНТЕУ, м. Чернівці
ФОРМУВАННЯ СПРИЯТЛИВОГО ІНВЕСТИЦІЙНОГО КЛІМАТУ УКРАЇНИ В УМОВАХ ЄВРОІНТЕГРАЦІЇ
Сприятливий інвестиційний клімат є важливим фактором залучення інвестицій для структурної перебудови економіки, впровадження інноваційних розробок, нарощування основних фондів підприємств, поліпшення життєвого рівня населення та швидкого економічного зростання держави. Іноземні інвестори при ухваленні рішення про залучення інвестиційного ресурсу насамперед враховують інвестиційний клімат країни. Тому його покращення на сучасному етапі є найважливішим завданням для України, що і обумовлює актуальність теми дослідження.
Інвестиційний клімат в Україні досліджували багато вчених, зокрема: О. Варяниченко, В. Грідасов, М. Жук, О. Ісаєва, С. Кривченко, С. Мочерний, Н. Навроцька, І. Павленко, І. Сазонець, А. Сухорукова та інші.Проте він залишається недостатньо вивченим тва потребує подальшого поглибленого дослідження, оскільки інвестиційний клімат у країні досі залишається несприятливим.
Для економічного розвитку та підвищення конкурентоспроможності економіки України внутрішніх фінансових ресурсів недостатньо, оскільки впродовж багатьох років спостерігається негативна тенденція відпливу капіталу за кордон, низька купівельна спроможність та рівень заощадження населення. Тому постає потреба в покращенні інвестиційного клімату країни з метою ефективного залучення зовнішнього інвестиційного ресурсу.
Метою даної роботи є розкриття поняття «інвестиційний клімат», проаналізувати сучасний стан інвестиційного клімату України та напрацювати нові механізми його покращення через вивчення досвіду залучення прямих іноземних інвестицій країнами центрально-східної Європи.
Для досягнення поставленої мети необхідно вирішити наступні завдання:
— конкретизувати суть категорії інвестиційний клімат;
— визначити порядок та методи дослідження чинників інвестиційного клімату;
— вивчити досвід розробки інноваційної стратегії спрямування прямих іноземних інвестицій до країн ЦСЄ-7;
— надати пропозиції до формування сприятливого інвестиційного клімату України в контексті євро інтеграційної перспективи.
Об’єктом дослідження є інвестиційний клімат в Україні в умовах європейської інтеграції.
Предметом дослідження є організаційно-економічний механізм залучення прямих іноземних інвестицій до країн центрально-східної Європи та України в контексті європейської інтеграції.
Створення сприятливого інвестиційного клімату в Україні є одним з найважливіших умов залучення інвестицій і подальшого економічного зростання країни.
Економічний термін «інвестиційний клімат» дозволяє визначити ту систему орієнтирів, у межах якої відбувається процес інвестування, і на основі цього намітити напрями ефективного використання інвестицій. Він включає в себе: стан економіки, соціально-економічну стабільність, рівень розвитку законодавчої бази, рівень розвитку інвестиційної інфраструктури, рівень розвитку продуктивних сил, валютну і фіскальну політику, стан фінансово-кредитної системи та інвестиційного ринку, інвестиційну активність населення, статус іноземного інвестора та інші фактори.
В економічній енциклопедії за редакцією С. Мочерного зазначено, що інвестиційний клімат – сукупність об’єктивних та суб’єктивних умов, які сприяють (гальмують) процесу інвестування народного господарства (на макрорівні) та окремих підприємств, компаній, галузей (на мікрорівні) [2].
М. Жук розглядає інвестиційний клімат як сукупність соціально-економічних, суспільно-політичних, природних, екологічних та інших умов, які безпосередньо визначають масштаби, обсяги і темпи залучення інвестицій [1].
І. Сазонець, В. Федорова вважать, що поняття інвестиційного клімату означає наявність таких умов інвестування, що впливають на переваги інвестора у виборі певного об’єкта інвестування [4].
Більшість вчених-економістів, говорячи про інвестиційну привабливість країни, регіону галузі чи підприємства, ототожнюють це поняття з поняттям «інвестиційний клімат». Більшість науковців не розмежовують поняття інвестиційної привабливості та поняття інвестиційного клімату, однак, на нашу думку, їх необхідно розрізняти. Інвестиційний клімат формується на загальнодержавному рівні, а тому це поняття включає в себе інвестиційну привабливість. Поняття інвестиційного клімату необхідно розглядати не тільки з позицій іноземного інвестора, а й враховувати інтереси суспільства та держави загалом.
На нашу думку, інвестиційний клімат – наявність сприятливих політичних, правових, економічних, організаційних, соціальних умов як для іноземного інвестора, так і для суспільства та держави загалом.
До основних чинників, що формують інвестиційний клімат держави, належать:
— економічні: стабільність національної грошової одиниці, купівельна спроможність населення, стан ринку нерухомості, розмір безробіття та заробітної плати;
— політично-правові: політична ситуація, правовий механізм гарантій і захисту інвестицій, відсутність бюрократичних бар’єрів, корупії;
— статус іноземного інвестора, інвестиційна структура: інвестиційна політика Національного банку, стан ринку інвестиційта інвестиційних товарів, наявність вільних економічних та офшорних зон;
— соціальні: демографічна ситуація та стан робочої сили, злочинність;
— географічне розташування, природно-ресурсний потенціал: близькість світових ринків, природні ресурси, частка чорноземів, забезпеченість лісами, водозабезпеченість.
Під впливом вказаних чинників формуються чотири типи середовищ, які є фактично складовими інвестиційного клімату: політико-правове, соціально-культурне, економічне та інституціонально-інфраструктурне середовище.
Для кількісного опису і аналізу інвестиційних процесів ученими використовуються різні методи оцінки інвестиційних характеристик, які за специфікою об’єкта оцінювання можна розділити на дві великі групи:
1. методи оцінки окремих інвестиційних характеристик;
2. методи оцінки узагальню вальних (інтегральних) інвестиційних характеристик.
Методи кожної з груп припускають як кількісну оцінку інвестиційних характеристик (на основі застосування показників, що мають кількісний вираз), так і їх якісну оцінку (шляхом вербального опису стану або рівня інвестиційної характеристики або застосування експертних оцінок).
Досить поширеною у вітчизняній практиці є методика, розроблена економістом І. Бланком у співпраці з інвестиційною компанією «Омега-Інстер». Вони запропонували здійснювати оцінювання інвестиційного клімату та інвестиційної привабливості регіонів на підставі узагальнення таких даних:
- рівень розвитку економіки регіону (значущість 35%);
- рівень розвитку інвестиційної інфраструктури (15%);
- демографічна характеристика регіону (15%);
- рівень розвитку ринкових відносин та ринкової інфраструктури (25%);
- наявність екологічного, інвестиційного, політичного, кредитного, комерційного, валютного ризиків (10%).
В останні роки питанням інноваційного розвитку у світі приділяється багато уваги, як у наукових дослідженнях, так і практичній діяльності. Різні країни мають власні підходи до залучення іноземних інвестицій в інноваційну діяльність. За ступенем відкритості чи сприятливості входження іноземних інвестицій у сферу інноваційної діяльності країни умовно можна поділити на 5 груп: 1) відкриті; 2) заохочуючі; 3) доступні; 4) незаохочуючі; 5) закриті. Частка прямих іноземних інвестицій в інновації в цих групах країн може коливатись від нуля у закритих країнах, до 35% - у відкритих. Водночас є країни, які не дуже прихильні або зовсім закриті для притоку прямих іноземних інвестицій в інноваційну сферу [3].
В країнах ЦСЄ-7 ситуація щодо залучення прямих іноземних інвестицій в інновації досить неоднорідна. Діяльність значної частини власних науково-технічних та інноваційних центрів у дореформений період була, на думку експертів Європейської Комісії, недостатньо ефективною та не вписувалась в процес ринкових перетворень. Національне фінансування НДДКР серед країн ЦСЄ-7 на достатньому рівні забезпечене лише в Чехії – від 1,5% до 2% ВВП, в решті країн його обсяги значно менші. Для порівняння найбільші показники фінансування НДДКР у Японії, США та Швейцарії як у реальному, так і в номінальному вираженні – від 2,8 до 4,% ВВП [5].
Країнам ЦСЄ необхідно сприяти такому реформуванню економіки, коли прибутковість високотехнологічних галузей буде перевищувати прибутковість сировинного сектора. З метою активізації прямого іноземного інвестування в інноваційні галузі економіки країн СЄ-7 доцільно:
- сприяти розвитку галузей з виробництвом високотехнологічної продукції, для якої в країнах ЦСЄ-7 є власний потенціал;
- розширити перелік державних замовлень інноваційних технологій;
- збільшити державні видатки на НДДКР;
- стимулювати розвиток мережі інноваційної інфраструктури (технопарків, економічних зон, особливих бізнес інкубаторів, венчурних фондів) та заохочувати участь в них іноземного капіталу;
- розробити та втілити механізми міжнародної науково-технічної і виробничої кооперації, створити інститути фінансування спільних високотехнологічних проектів;
- реалізувати на урядовому рівні програми залучення прямих іноземних інвестицій для фінансування технологічної модернізації економіки;
- сприяти організації венчурних інвестиційних компаній та венчурних фондів інноваційного розвитку;
- формувати на основі конкурсного відбору перелік «проривних технологій» в пріоритетних напрямах економічного розвитку.
Особливу актуальність у досягненні поставлених цілей набуває покращення іміджу країн ЦСЄ-7 на міжнародній арені та у ділових колах, а також боротьба з негативними чинниками, що формують несприятливий інвестиційний клімат.
Країнам ЦСЄ-7 доцільно продовжувати економічні та регулятивні реформи для вдосконалення інвестиційного режиму та відновлення економічної стабільності після світової фінансової кризи 2008 року.
Особливістю прямого іноземного інвестування в Україну є надходження переважаючої частки іноземного капіталу у вже існуючі підприємства шляхом приватизації майна. Менше 10% спрямовується на створення нових підприємств, що значно нижче середньоєвропейського показника та показника у країнах ЦСЄ [6]. Інвестиційний клімат значно погіршився під час світової кризи. Основною проблемою інвестиційного клімату України є організація державного регулювання економічної діяльності, адміністрування бізнесу, системи оподаткування.
Очевидно, що Україна потребує чіткої, збалансованої програми розвитку інвестиційно-інноваційної діяльності, серйозної лібералізації та трансформації податкової системи. Доцільно зменшити кількість пріоритетних напрямів інноваційної діяльності, але збільшити обсяги їх фінансування, в тому числі з акцентом на іноземних інвесторів, оскільки власних ресурсів недостатньо.
Покращити інвестиційний клімат країни можливо за рахунок різноманітних заходів, зокрема забезпечення чіткого правового поля інвестиційної діяльності, макроекономічної та політичної стабільності, запровадження податкових та митних пільг, дотацій, субсидій, субвенцій і бюджетних позик на розвиток пріоритетних сфер галузей економіки, подолання бюрократичних бар’єрів, корупції, забезпечення правового захисту інвестицій, покращення інформаційного забезпечення та інвестиційної інфраструктури.
За стратегічним змістом і практичним оформленням політика регулювання надходження прямих іноземних інвестицій в Україні має ефективно узгоджувати складну комбінацію інтересів іноземних та національних інвесторів. Офіційно визнані форми підтримки національної економіки та національного приватного бізнесу несуть менші ризики для економіки, оскільки підлягають контролю з боку громадських та експертних професійних організацій, ніж «ручне» регулювання, яке повністю перебуває у тіні.
Отже, можна зауважити, що політика регулювання та заохочення іноземних інвесторів до України вимагає вдосконалення та значного корегування. Розвиток та експансія великого національного приватного бізнесу, який теж поступово входить на міжнародну арену і стає транснаціональним, необхідність підвищення його ефективності та конкурентоспроможності й отримання нових потоків прямих іноземних інвестицій вимагає лібералізації та вдосконалення національної інвестиційної політики в Україні.
Список використаних джерел:
1) Жук М. В. Регіональна економіка [Текст] : підручник / М. В. Жук. – К. : ВЦ «Академія», 2008. – 416 с.
2) Економічна енциклопедія [Текст] : у 3 т. Т. 3 / редкол. : С. В. Мочерний ( відп. ред.) [та ін.]. – К. : Видавничий центр «Академія», 2000. – 864 с.
3) Інвестологія: наука про інвестування: навч. посіб. / за ред.. д-ра екон. наук, проф. С. К. Реверчука. – К. : Атака, 2001. – 264с.
4) Сазонець І. Л. Інвестування [Текст] : підручник / І. Л. Сазонець, А. Федорова. – К. : Центр учбової літератури, 2011. – 312 с.
5) Science, Technology and innovation in Europe – Belgium: European Commission, 2011. – 130 p.
6) World investment report 2000: FDI and the challenge of development. – New York – Geneva : UNCTAD, 2000. – 337 p. – Ref. after chapts.
