Тарас Лазарюк,
5 курс, спец. «Облік і аудит», д/ф
Наук. кер. - Труфен А. О.
Чернівецький торговельно-економічний інститут КНТЕУ, м. Чернівці
Сучасний стан та перспективи розбитку бухгалтерського обліку виробничих запасів в Україні
Головною передумовою успішного ведення виробничого процесу є наявність та раціональне використання виробничих запасів. Але на багатьох підприємствах спостерігаються певні недоліки, а на деяких – і запущеність в обліку використання виробничих запасів, що веде до великих втрат. Це говорить про недосконалість вивчення багатьох важливих питань щодо розробки системи обліку використання виробничих запасів.
Проблеми обліку виробничих запасів вивчалися в працях багатьох вітчизняних та зарубіжних учених: Ю.В. Гончарова, І.В. Кравченка, С.Г. Михалевича, Т.О. Олійник, І.С. Дем’яненко, М.В. Старика, О.В. Чумака. Однак, враховуючи кризові тенденції розвитку світової і національної економіки, необхідно визначити склад і місце запасів в структурі об’єктів обліку підприємств та проаналізувати стан, проблеми та перспективи розвитку бухгалтерського обліку виробничих запасів на потреби різних груп користувачів.
Згідно з Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 9 «Запаси» [1] під запасами слід розуміти активи, які: утримуються для подальшого продажу за умов звичайної господарської діяльності; перебувають у процесі виробництва з метою подальшого продажу продукту виробництва; утримуються для споживання під час виробництва продукції, виконання робіт та надання послуг, а також управління підприємством. Узагальнюючи думки різних науковців, вважаємо, що під виробничими запасами, слід розуміти предмети праці, призначені для споживання у процесі виробництва продукції (виконанні робіт, наданні послуг), придбані для подальшого продажу або використовуються для обслуговування виробництва, а також для потреб управління.
Першою проблемою в обліку виробничих запасів є оцінка запасів на дату складання балансу. Так, згідно з П(с)БО 9 «Запаси» [1] на дату балансу запаси відображаються у бухгалтерському обліку за меншою з двох оцінок: первісною вартістю або чистою вартістю реалізації. У цьому стандарті важливу увагу приділено уцінці запасів, а збільшення їх вартості передбачається лише на суму попередньої уцінки. Підтримуємо думку М.В. Старика [1], який вважає, що такий підхід до дооцінки не зовсім правильний, оскільки, по-перше, це призведе до зловживань і масових уцінок запасів із подальшою їх реалізацією, низькі ціни на них на момент складання балансу спотворять реальну вартість оборотних активів у цілому і виробничих запасів зокрема. Тому логічним і перспективним напрямком вдосконалення обліку запасів буде внесення змін у цей стандарт, що дало б змогу підприємствам здійснити дооцінку запасів відповідно до діючих ринкових цін із віднесенням цих сум на поповнення власних обігових коштів.
О.В.Чумак [7] серед проблем обліку запасів наголошує на проблемі формування первісної вартості запасів і відображення її на рахунках бухгалтерського обліку, обліку витрат по зберіганню запасів та вибору методу оцінки вибуття запасів. Окрім вказаних невирішеною, на нашу думку, залишається проблема вибору методу оцінки вибуття запасів. Адже раніше в бухгалтерському обліку України використовувалося шість методів оцінки вибуття запасів, а на даний момент - п’ять. Також залишається не вирішеним питання ефективності їх використання в бухгалтерському обліку. Оцінку за методом ЛІФО вилучено з П(С)БО 9 «Запаси». На даний момент цей метод не може використовуватись для здійснення оцінки запасів, за якою вони відображаються у фінансовій звітності України. Можливо його вилучення було поспішним, як це вважають науковці Ю.В. Гончаров, І.В. Кравченко [2]. Адже використання даного методу на практиці забезпечує відображення реальної вартості запасів саме в умовах нестабільності економіки. Даний метод оцінки запасів заснований на використанні в обліку останньої ціни їх придбання за принципом «останній прийшов – перший пішов». На відміну від методу ФІФО (заснованому на принципі «перший прийшов – перший пішов»), метод ЛІФО дозволяє одержати реальну оцінку активів в умовах інфляції та ефективніше управляти вартісною формою руху запасів. Крім того, оцінка вибуття запасів за поточною (ринковою, що склалася на певний момент) вартістю дає змогу підприємству в умовах зростання цін поповнювати свої запаси, не шукаючи додаткових джерел поповнення оборотних коштів. Метод ЛІФО за будь-яких коливань цін передбачав, що собівартість реалізованої продукції буде відповідати рівню цін на момент продажу. А оскільки темпи інфляції в Україні суттєво не знизились, цей метод, на нашу думку, в Україні було скасовано дещо передчасно.
Однак, Т.О. Олійник, І.С. Дем’яненко [8] переконані, що найбільш тпростим у застосуванні і дієвим для надання інформації в управлінських цілях є метод середньозваженої собівартості, котрий практично повністю виключає можливість маніпуляції обліковими записами. Ми підтримуємо позицію цих авторів і вважаємо їхню точку зору досить аргументованою. Адже саме простота та доступність цього методу дозволяють широко застосовувати його на практиці. Водночас слід мати на увазі, що використання даного методу за умов щоденного надходження та використання виробничих запасів у великих обсягах (наприклад, на крупних промислових підприємствах) може бути неефективним та досить трудомістким.
Крім цього, процес документального оформлення операцій з руху виробничих запасів є досить складним і трудомістким. Дослідження організації обліку виробничих запасів та застосування типових форм первинних документів показують на ряд недоліків, які, потребують додаткового вивчення з метою врегулювання. Зокрема це стосується дублювання записів у бухгалтерських документах та необхідності підвищення їх контрольної функції. А тому, актуальним залишається питання зменшення трудомісткості складання первинних документів з одночасним забезпеченням наявності вичерпної інформації про здійснювані операції з метою контролю за правильністю їх відображення в обліку. Тому перспективними напрямками удосконалення документального оформлення операцій з надходження виробничих запасів є: «усунення» реквізитів, на яких відбувається дублювання даних та заповнення яких не є суттєвим. Це значно прискорить процес оформлення прибуткового ордеру та опрацювання зазначеної в ньому інформації; виділення у журналі реєстрації довіреностей графи «прострочені», що підвищує контрольну функцію даного документу.
Отже, питання вдосконалення обліку виробничих запасів на підприємстві є на сьогодні актуальним. Як бачимо, невизначеність та наявність проблемних питань щодо обліку запасів свідчить про те, що ці питання є не до кінця вивчені і на перспективу потребують додаткового дослідження. А врахування запропонованих пропозицій дасть змогу забезпечити ефективний облік виробничих запасів на підприємствах України.
Список використаних джерел:
1. Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 9 «Запаси», затверджене Наказом міністерства фінансів України від 20.10.1999 р. № 246 // [Електронний ресурс]. – Режим доступу: www://zakon.rada.gov. ua/cgibin/laws/ main.cgi?nreg=z0751-99.
2. Гончаров Ю.В. Оцінка виробничих запасів: вітчизняний та зарубіжний досвід / Ю.В. Гончаров, І.В. Кравченко // Облік і фінанси АПК. – 2011. - № 1. – С. 50-53.
3. Михалевич С.Г. Первинний облік надходження виробничих запасів та шляхи його удосконалення / С.Г. Михалевич // Інноваційна економіка. – 2010. - № 5. – С. 99-101.
4. Олійник Т.О., Дем’яненко І.С. Вибір методу оцінки виробничих запасів на промислових підприємствах в умовах кризи / Т.О. Олійник, І.С. Дем’яненко // [Електронний ресурс]. – Режим доступу: www.rusnauka.com/27_NNM_2009/ Economics/52841.doc.htm.
5. Старик М.В. Особливості обліку виробничих запасів / М.В. Старик // Управління розвитком. – 2010. - № 2. – С. 120-122.
6. Чумак О.В. О проблеме учета и контроля запасов промышленного предприятия / О.В. Чумак // Логистика проблемы и решения международный научно-практический журнал. – 2009. - №1. – С. 78-79.
