Геріч І., Дашкевич Р., РОЛЬ ТРАНСНАЦІОНАЛЬНИХ КОРПОРАЦІЙ... - Форум
Середа, 07.12.2016, 12:30
Приветствую Вас Гість | Регистрация | Вход

Всеукраїнська студентська інтернет-конференція

Меню сайта
Форма входу
Друзі сайту
Статистика

Геріч І., Дашкевич Р., РОЛЬ ТРАНСНАЦІОНАЛЬНИХ КОРПОРАЦІЙ... - Форум

[ Нові повідомлення · Учасники · Правила форуму · Пошук · RSS ]
Сторінка 1 з 11
Форум » Матеріали конференції 18.11.2011 » Аспекти міжнародної інтеграції України в контексті глобалізаційних процесів » Геріч І., Дашкевич Р., РОЛЬ ТРАНСНАЦІОНАЛЬНИХ КОРПОРАЦІЙ...
Геріч І., Дашкевич Р., РОЛЬ ТРАНСНАЦІОНАЛЬНИХ КОРПОРАЦІЙ...
conf-cvДата: Субота, 19.11.2011, 21:47 | Повідомлення # 1
Admin
Група: Адміністратори
Повідомлень: 1656
Нагороди: 5
Репутація: 8
Статус: Offline


Ігор Геріч, Роман Дашкевич




4 курс, спец. «Міжнародна економіка», д.ф.н.
Наук. кер. – Келару І.О.
Чернівецький торговельно-економічний інститут КНТЕУ,
м. Чернівці




РОЛЬ ТРАНСНАЦІОНАЛЬНИХ КОРПОРАЦІЙ У РОЗВИТКУ РЕГІОНАЛЬНОЇ ІННОВАЦІЙНОЇ ЕКОНОМІКИ



Анотація. В статті розглянуті основні методи прямого та опосередкованого впливу транснаціональних корпорацій на регіональну інноваційну економіку України, проаналізовано основні мотиви інвестування іноземних компаній в економіку регіону, а також представлено відповідні рекомендації щодо покращення привабливості інвестиційного клімату.
Ключові слова. Транснаціональні корпорації. Регіональна інноваційна економіка. Іноземне інвестування. Країни-«новатори». Ефективність.
Актуальність дослідження. Інноваційний вплив транснаціональних корпорацій (ТНК) на зовнішнє середовище регіону-реципієнта здійснюється прямо або опосередковано. Відсутність необхідних інституціональних умов обмежує можливості ТНК щодо формування та руху глобальних фінансових потоків, особливо у вигляді прямого інвестування. Саме через наявність зустрічної потреби приймаючої країни у фінансових вкладеннях в економіку відбуваються відповідні перетворення з метою формування сприятливого місцевого бізнес-середовища для необхідного функціонування структурних відділень ТНК та покращення ділового клімату.
Постановка задачі. Основні завдання даної статті полягають у визначенні поняття «регіональна інноваційна економіка», проведення детального аналізу шляхів прямого та опосередкованого впливу ТНК на регіони, а також дослідження ролі ТНК у формуванні відповідних умов для руху фінансових потоків.
Значення та роль ТНК в міжнародних економічних відносинах у своїх працях досліджували такі вчені – економісти як Якубовський С. О., Руденко Л. В., Рокоча В. В., Плотніков О. В., Новицький В. Є., Хорошун О. Б., Шевченко В. Ю., Кудирко Л. І. та інші.
Об’єктом дослідження виступають ТНК, оскільки вони відіграють одне з панівних положень у світовій економічній системі.
Метою статті є вивчення ТНК як суб’єкта світового економічного процесу, дослідження значення ТНК у розвитку світової економіки, а також роль міжнародної діяльності транснаціональних корпорацій у міжнародній економії. Виходячи з мети сформовані такі завдання:
- визначення значення та ефективності ТНК;
- дослідити діяльність ТНК у розвитку регіональної інноваційної економіки;
-визначити негативні та позитивні риси діяльності ТНК.
Виклад основного матеріалу. Тема створення інноваційної економіки та управління інноваціями затребувана в Україні з 2006 року, коли вперше пішла мова про створення інноваційного середовища. Пізніше був проголошений курс на створення інноваційної економіки, звільнення від сировинної залежності і технологічну модернізацію. Інновації є важливою частиною модернізації сучасної України.
Інновації як нова економічна категорія вивчаються з початку ХХ століття, але тільки в другій половині минулого століття теоретичні напрацювання інноватики (науки про нововведення) отримали своє практичне втілення в найбільш розвинених ,в економічному відношенні, країнах світу.
Слід визначити такі основні джерела ефективної діяльності ТНК:
1) використання переваг володіння природними ресурсами (або доступ до них), капіталом і знаннями;
2)можливість оптимального розташування своїх підприємств у різних країнах з урахуванням розмірів їхнього внутрішнього ринку, темпів економічного росту, ціни і кваліфікації робочої сили, цін і доступності інших економічних ресурсів, розвиненості інфраструктури, а також політико-правових факторів, серед яких найважливішим є політична стабільність;
3) можливість акумулювання капіталу в рамках усієї системи ТНК, включаючи позикові засоби в країнах розташування іноземних філій;
4) використання у своїх цілях фінансових ресурсів усього світу [3,c.233].
У XXI столітті вже ніхто не піддає сумніву те, що на сучасному етапі розвитку саме інноваційна економіка може забезпечити стійке економічне зростання і світову економічну перевагу країни. На думку експертів Всесвітнього економічного форуму, в індексі зростання конкурентоспроможності країн-«новаторів», серед яких США, Японія, Південна Корея, Канада, Сінгапур, частка інноваційної складової складає 1 / 2, тоді як в інших - не більше 1 / 3. Є чимало прикладів того, як високі технології і нововведення сприяли швидкому зростанню відсталих в індустріальному відношенні країн. Тому розвиток інновацій стало важливим завданням багатьох держав, регіонів, а також транснаціональних корпорацій. Україна - не виняток.
Виділяють шість ключових складових інноваційної економіки, що визначають основні напрямки її розвитку: освіту, науку, людський капітал, інноваційну систему (законодавчу і інфраструктурну базу), інноваційну промисловість і сприятливе середовище функціонування людського капіталу.
Існують різні методичні підходи до оцінки рівня розвитку інноваційної економіки, зокрема, методика оцінки індексу науково-технічного потенціалу Всесвітнього економічного форуму, система показників оцінки інноваційної діяльності Комісії європейських співтовариств, система індикаторів ОЕСР та ін. [3,c.233]
Всі методики оцінки інноваційного потенціалу або рівня розвитку інноваційної економіки виділяють по таким кількісним ознакам інноваційної економіки, як частка інноваційних підприємств та інноваційних продуктів у загальному обсязі виробництва або в структурі зовнішньої торгівлі. І це не випадково. Корпорації відіграють значну роль у розвитку інноваційної економіки. Державні інвестиції в інновації не можуть зрівнятися з корпоративними за обсягом витрат, чисельності наукових кадрів, кількості одержуваних патентів, потоку технічних новинок у вигляді продуктів, процесів та послуг. За даними експертів, в більшості розвинених країн частка витрат корпорацій на дослідження і розробки в загальному обсязі національних НДДКР перевищує 65% [3,c.232]. На жаль, Україна за цим показником поки значно відстає від багатьох інших країн. Причина - в самих українських підприємствах: їм не вистачає потенціалу для інноваційної діяльності та освоєння інновацій, їх зв'язки з державними науковими організаціями та університетами недостатньо сильні, і, найголовніше, легкий доступ до ресурсної ренти знижує стимул до інноваційної діяльності.
Таблиця 1
Частка витрат на R & D в загальному обсязі національних НДДКР
Країна Показник,%
Японія 77%
США 65%
Німеччина 68%
Китай 69%
Україна 11%

Джерело: OECD, Main Science and Technology Indicators, April 2011.

Міжнародний досвід показує, що важливою умовою розвитку інноваційної економіки є зміщення «центру ваги» національної інноваційної стратегії від державних інвестицій до стимулювання корпоративних інвестицій в інновації.
Наприклад, за даними дослідження індустріально-інвестиційного відділу Європейського Союзу (The EU Industrial R & D Investment Scoreboards), в 2009 р. загальний обсяг корпоративних інвестицій у НДДКР, здійснений найбільшими 1400 компаній світу, перевищив 402 млрд. євро. Дослідження також продемонструвало, що інтенсивність інвестицій в дослідження і розробки зберігається навіть в періоди кризи. З обстежених 100 компаній майже половина (46 корпорацій) збільшили обсяг видатків на R & D, з них майже половина (19 компаній) - більш ніж на 10%. 85% глобальних компаній, опитаних McKinsey, відносять інновації до виключно важливих факторів своєї корпоративної стратегії економічного зростання.[5,c.31]
Найбільшими інноваційними регіонами сьогодні є США, Західна Європа і Японія. На них припадає 93% всіх світових корпоративних інвестицій в дослідження і розробки. У число 50 найбільших інноваційних компаній світу входять 19 американських, 18 європейських і 12 японських корпорацій. В останні роки до лідерів намагається наблизитися ряд країн, що розвиваються (насамперед, азійських) : Китай, Індія, Південна Корея, Тайвань. Так, в 2010 році в складений Bloomberg Businessweek список «50 найбільших інноваційних компаній» увійшли 11 компаній з ринків країн, що розвиваються, у тому числі 4 китайські корпорації (BYD, Haier Electronics, China Mobile, Lenovo), 3 південнокорейські (Hyundai Motor, Samsung Electronics, LG Electronics) і 2 індійські - Tata Group і Reliance Industries.[1,c.85] Можна очікувати, що частка азіатських компаній у рейтингу інноваційних компаній буде тільки рости.
За даними ООН, на ринках, що розвиваються працює близько 21,5 тис транснаціональних корпорацій. Для них ринки, що розвиваються - джерело економічного зростання та якісна база науково-технічних талантів. Транснаціональні корпорації очікують, що близько 70% світового економічного зростання протягом наступних кількох років буде, головним чином, забезпечено такими ринками, причому 40% припаде на Індію та Китай.
Практично всі найбільші транснаціональні корпорації почали переводити свої дослідження і розробки в такі країни, як Китай, Індія і т.д. Наприклад, великі R & D-центри в індійському місті Бангалор мають General Electric, Cisco, Intel, Huawei, P & G, Nokia, ін Для Microsoft R & D-центр в Пекіні є найбільшим після американської штаб-квартири в Редмонді. Нарощують штат фахівців у країнах, що розвиваються й інші компанії. Наприклад, чверть всього штату співробітників Accenture базується в Індії. [2,c.28-29]
Все це не випадково. Глобалізація чинить все більший тиск і на розвиток інновацій, на конкуренцію між ними як на національному, так і на міжнародному рівнях. Глобальна конкуренція викликає значне скорочення життєвого циклу товару, в той час як зростаюча технологічна інтеграція сприяє подорожчанню інновацій та підвищення їх ризикованості. Саме тому транснаціональні компанії почали виносити наукомісткі функції на міжнародний рівень. Одночасно з цим інноваційні процеси в компаніях стають все більш відкритими при більш активній співпраці з іноземними партнерами - постачальниками, клієнтами, університетами і т. д. Бізнесу доводиться відкривати інноваційні процеси та використовувати зовнішній світ для посилення власного інноваційного потенціалу.
Ринки, що розвиваються стали не тільки джерелом дешевої робочої сили, але й батьківщиною проривних інновацій, які потім експортуються в Європу та США. Це, в свою чергу, кардинально змінило структуру інноваційних потоків: центр цього процесу перемістився із розвинених країн на ринки країн, що розвиваються.
Не можна оцінювати ТНК тільки негативно або позитивно. В кожному окремому випадку є свої переваги та недоліки. Позитивними рисами діяльності ТНК є:
1) Організація філій, дочірній компаній там, де вони «більше усього потрібні». Ріст зайнятості населення, наповнення ринку продукцією, необхідної споживачу, і т.д.
2) Збільшення податкових надходжень до бюджетів країни, де розміщена філія ТНК.
3) Постійний прогрес діяльності ТНК (ТНК витрачають на наукові дослідження іноді більше коштів, ніж окремі держави).
Негативними рисами діяльності ТНК є:
1) ТНК, маючи сильний вплив на економіку країни, може в ряді випадків протидіяти їй, відстоюючи свої інтереси.
2) Часто ТНК намагаються «обійти» закони (приховування прибутків, вивіз капіталу з однієї країни в іншу тощо).
3) Встановлення монопольних цін, що дозволяють отримувати надприбутки за рахунок споживача.
4) Диктат лише власних умов, не зважаючи на інтереси держави, в якій перебувають [1,c.86].
Одним з факторів успішності транснаціональних компаній на ринках, що розвиваються є їх здатність не тільки продавати, але й впроваджувати нововведення. Це можливо робити не стільки через локалізацію продуктів і послуг, скільки через розвиток абсолютно нових бізнес-моделей, що підтримують розподілену систему ведення бізнесу. Поліцентрична модель інноваційної політики, коли інновації народжуються не тільки в штаб-квартирі корпорації, а й інших географічних точках присутності, в залежності від корпоративної культури та стратегії виходу на ринок, набуває все більшої популярності серед корпорацій.
Висновки. Транснаціональні корпорації є «двигунами світової економіки». На сьогодні ТНК — такі ж рівноправні учасники міжнародних економічних відносин, як і власне держави базування та приймаючі країни. Добробут країни, її участь у міжнародному поділі праці, рівень інтегрованості у світове господарство і, в остаточному підсумку, її міжнародна конкурентоздатність дедалі більшою мірою залежать від того, наскільки успішна діяльність ТНК, що базуються в її економіці. Крім того, капіталовкладення ТНК в регіональну економіку — активний спосіб стимулювання попиту на вітчизняну продукцію. Це досягається за рахунок створення за кордоном нових ринків і експорту частини виробленої корпораціями продукції у створені закордонні філії. Таким чином, для країни базування відкривається доступ до нових ємних ринків.
Створення української регіональної інноваційної економіки дозволить певною мірою захистити національні економічні інтереси, сприятиме подальшому розвитку українських господарських структур, інтернаціоналізації їхнього виробництва й капіталу, інтеграції України у світову економіку, її участі в глобальних трансформаційних процесах.

Використана література:
1. Адинцев О.В. Наслідки діяльності ТНК у світі // Актуальні проблеми міжнародних відносин.- 2010.- №73,Ч.1.- с. 84-86.
2. Плотніков О.В. Фінансовий менеджмент у транснаціональних корпораціях / О.В. Плотніков // Актуальні проблеми економіки. - 2010. - № 3. – с. 28-33.
3. Руденко Л.В. Управління потоками капіталів у сучасній бізнес-моделі функціонування транснаціональних корпорацій / Л.В. Руденко // Журнал Європейської економіки. – 2011. – Т.8 № 2 – с. 232-233.
4. Сорока І.Б. Транснаціональні корпорації та їх роль у процесі активізації міжнародної інтеграції / І.Б. Сорока // Актуальні проблеми економіки. – 2010. - № 9. – с. 35-41.
5. Федоренко В.Г. Транснаціональні корпорації як системоутворюючий фактор розвитку національних економік / В.Г. Федоренко // Інвестиції: практика та досвід. – 2011. - № 7. – с. 31-34.

 
Форум » Матеріали конференції 18.11.2011 » Аспекти міжнародної інтеграції України в контексті глобалізаційних процесів » Геріч І., Дашкевич Р., РОЛЬ ТРАНСНАЦІОНАЛЬНИХ КОРПОРАЦІЙ...
Сторінка 1 з 11
Пошук: