5 курс, спец. «Міжнародна економіка», з.ф.н., Наук. кер. – Козменко А.В., Чернівецький торговельно-економічний інститут КНТЕУ, м. Чернівці
ТРАНСКОРДОННЕ СПІВРОБІТНИЦТВО: СУТЬ ТА ІСТОРІЯ СТАНОВЛЕННЯ
Транскордонне співробітництво (ТКС) є одним з видів міжнародного співробітництва регіонів. На одному рівні з ТКС також стоять міжрегіональне співробітництво та міжтериторіальна співпраця. Тому, щоб визначити суть ТКС та єврорегіону як однієї з форм цього співробітництва необхідно розглянути ще ці визначення [1, с.123]. У Статуті Асамблеї європейських регіонів визначається міжрегіональне співробітництво, під яким розуміють будь-які зв’язки, встановлені між регіонами, що належать до різних держав. "Міжтериторіальне співробітництво" означає будь-яку взаємоузгоджену діяльність, спрямовану на започаткування відносин між територіальними громадами та владними органами двох або більше договірних сторін, крім відносин транскордонного співробітництва між сусідніми органами влади, включаючи укладання між територіальними громадами та органами влади інших держав угод про співробітництво. Та якщо прослідкувати історію появи понятійного апарату, то першим був введений термін "транскордонне співробітництво" у 106 Мадридській Конвенції загальних принципів транскордонного співробітництва. У Конвенції транскордонне співробітництво визначається як "...будь-які спільні дії, спрямовані на посилення та поглиблення добросусідських відносин між територіальними общинами або владними органами, що знаходяться під юрисдикцією двох або декількох договірних сторін, а також укладання з цією метою будь-яких необхідних угод або досягнення домовленостей". У цьому ж документі уточнюються поняття: територіальні громади або органи влади як "громади або органи, які здійснюють місцеві та регіональні функції та визнаються як такі внутрішнім законодавством кожної держави". Транскордонне співробітництво чітко означає співпрацю суміжних територій сусідніх держав, тобто визначальним є наявність кордону між співпрацюючими територіями. Тому не можна говорити про транскордонне співробітництво не сусідніх держав [1, с.11-13]. З 1990 Європейський Союз здійснює фінансову підтримку транскордонного співробітництва шляхом використання ряду ініціатив, програм та проектів, а саме: INTERREG, PHARE CBC, TACIS CBC, PHARE CREDO, MEDA, CARDS, LACE. INTERREG є найбільшою програмою громадських (місцевих) ініціатив (Community Initiative) ЄС щодо підтримки розвитку прикордонних регіонів країн – членів ЄС і деяких приморських територій. В період з 2000-2006 роки ця програма стала відома як INTERREG ІІІ, що забезпечує три напрями співробітництва: Напрям А. Транскордонне співробітництво. Напрям В. Транснаціональне співробітництво. Напрям С. Міжрегіональне співробітництво. PHARE CBC – програма підтримки транскордонного співробітництва прикордонних територій країн Центральної Європи, які межують з ЄС і яка почала діяти з 1994 року. Іншими фінансовими інструментами ЄС стали програми TACIS CBC (охоплює прикордонні регіони Росії, України, Білорусії та Молдови), MEDA (для віддалених прикордонних регіонів країн не членів ЄС); CARDS (нова програма для західних Балканських країн), LACE (проект Асамблеї європейських прикордонних регіонів, мета якого проводити роз’яснювальну та інформаційно-рекламну роботу позитивної практики транскордонного співробітництва) [5, с.152]. Прикордонна торгівля – форма зовнішньої торгівлі між підприємствами і організаціями суміжних держав в прикордонних районах, зазвичай по морській або річковій межі. ПТ ведеться на основі локальних міжурядових угод, що забезпечують пільговий режим, протоколів, що щорічно укладаються. ПТ – відносно обмежений вид міжнародної торгівлі [7]. Прикордонна торгівля заснована на принципі забезпечення соціально-економічного розвитку суміжних територій та регіонів двох держав і передбачає встановлення особливого, пільгового режиму її реалізації [6]. ТКС є одним з видів міжнародного співробітництва регіонів. На одному рівні з ТКС також стоять міжрегіональне співробітництво та міжтериторіальна співпраця. Видом міжнародного співробітництва є територіальні утворення у вигляді вільних економічних зон. Особливостями ВЕЗ є те, що їх можна використовувати не лише для територій, які є прикордонними. Найбільш розвинутою формою транскордонного співробітництва є єврорегіони. Єврорегіон – це транскордонне регіональне об’єднання кількох адміністративно-територіальних одиниць з суміжних країн, які розвиваються за погодженими планами і проектами, розв’язуючи в такий спосіб спільні проблеми. Інституційну тканину діяльності єврорегіонів становлять міжрегіональні ради місцевої представницької влади різних рівнів, робочі групи, репрезентовані виконавчими органами та об’єднаннями підприємців. Першим транскордонним утворенням став єврорегіон «Регіо-Базілієнсіс». Його створено ще в 1963 році на прикордонних територіях Німеччини, Франції та Швейцарії. Першим транскордонним утворенням став єврорегіон «Регіо-Базілієнсіс». Його створено ще в 1963 році на прикордонних територіях Німеччини (Баден), Франції (Ельзац) та Швейцарії (район Базеля). На сьогодні це єврорегіон розширив свої кордони до Стразбурга, Карлсруе та Південого Пфальца. Загальна кількість населення в регіоні складає близько 4,6 млн. осіб [8]. Позитивний досвід функціонування єврорегіону «Регіо-Базілієнсіс» спонукав до створення подібних транскордонних регіональних об’єднань по всій Західній (понад 50), а за останніх 10 років і майже по всій Центральній та Східній Європі. Найяскравішим прикладом у Західній Європі є кордон Німеччини, а серед країн Центральної та Східної Європи зразком служить досвід Польщі, яка також створила єврорегіони з усіма сусідами [3, 105]. Частина впливу єврорегіонів здійснюється на прикордонну торгівлю. ПТ визначається, як вид торгівлі між прикордонними регіонами суміжних держав [4, с.94]. Інституційну тканину діяльності єврорегіонів становлять міжрегіональні ради місцевої представницької влади різних рівнів, робочі групи, репрезентовані виконавчими органами та об’єднаннями підприємців [3, с.102]. Функціонування єврорегіонів як форми транскордонного співробітництва характеризується наступними особливостями: створення єврорегіону не призводить до виникнення нового адміністративно-територіального утворення зі статусом юридичної особи; правове регулювання на території кожного з членів єврорегіону здійснюється відповідно до чинного законодавства держави, у склад якої він входить; організаційна структура єврорегіону виконує координаційні функції і не має владних повноважень, а також не може підмінювати органи влади, що діють на території кожного з його членів; у політичному сенсі єврорегіони не діють супроти національних інтересів держави; не є наднаціональним утворенням; у своїй діяльності єврорегіони не підмінюють зовнішньополітичні функції держав, прикордонні території яких є членами єврорегіонів; необхідною умовою ефективного функціонування єврорегіонів є наявність чітко визначених спільних інтересів їх членів, зокрема, у розв’язанні таких проблем: ~ зміцнення взаємної довіри та безпеки; ~ вироблення спільної стратегії охорони довкілля, використання спільних водних ресурсів; ~ вироблення спільної стратегії просторового розвитку транскордонного регіону; ~ спільного використання енергетичних ресурсів; ~ узгодження розвитку прикордонної інфраструктури; ~ розвитку спільної підприємницької та інформаційної інфраструктури; ~ ефективного використання людських ресурсів шляхом взаємного визнання їх професійної кваліфікації, створення єдиного ринку праці; ~ підтримки спільних місцевих ініціатив органів місцевого самоврядування, громадських організацій [3, с.103-104]. ТКС для України на даний час стає найбільш пріоритетним напрямком співпраці. Це зумовлено рядом проблем, які необхідно вирішити: адміністративно-централізована державна система заважає подальшому продуктивному розвитку ринкових відносин; недостатній рівень розвитку прикордонних (периферійних) регіонів країни у порівнянні з центральними; проблеми певних регіонів, які неможливо вирішити в достатній мірі без сприяння суміжних регіонів сусідніх держав; існування депресивних регіонів країни, можливим розвитком яких може стати певна форма ТКС [2, с.421].
1. Мікула Н. Міжтериторіальне та транскордонне співробітництво: Монографія. – Львів: ІРД НАН України, 2004. – 395 с. 2. 2.Школа І.М. Міжнародні економічні відносини: підручник / Школа І.М., Козменко В.М., Бабінська О.В. – 2-ге вид.,перероб. і доповн. – Чернівці: Книги – ХХІ, 2007. – 544с. 3. Мікула Н. Єврорегіони: досвід та перспективи. – Львів: ІРД НАН України, 2003. – 222 с. 4. Бєлєнький П.Ю. Конкурентність на транскордонних ринках. / Мікула Н.А., Матвєєв Є.Е. – Львів: Інститут регіональних досліджень НАН України, 2005. – 214 с. 5. Варналія З. С. Державна регіональна політика України: особливості та стратегічні пріоритети: Монографія. – Київ: НІСД, 2007. – 820 с. 6. Митна справа №5(65) 2009 Правове регулювання прикордонної торгівлі в Україні (Качан В. В.) 7. ПРИКОРДОННА ТОРГІВЛЯ: Сайт-словник економічних, банківських та фінансових термінів [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.glossary.org.ua/article/prykordonna-torgivlya/. 8. Державний комітет статистики України// Географічна структура експорту-імпорту товарів і послуг України. [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.ukrstat.gov.ua/.
