6 курс, спец. «Міжнародна економіка», з.ф.н., Наук. кер. – Галушка Є.О., Чернівецький торговельно-економічний інститут КНТЕУ, м. Чернівці
МІЖНАРОДНІ КРЕДИТНІ ЛІНІЇ В УКРАЇНІ, ЯК РІЗНОВИД ПРОЕКТНОГО ФІНАНСУВАННЯ
Забезпечення підприємств фінансовими ресурсами завжди було і є одним із найважливіших чинників їх економічного розвитку. Капіталотворча теорія кредиту ще у ХУІІІ ст. відводила банкам роль фабрик капіталу, який ототожнювався з кредитом[7]. Актуальність питань, пов’язаних з інвестуванням і, у тому числі, з кредитуванням економічних суб’єктів сьогодні достатньо висока і зумовлюється високими потребами трансформаційної економіки в додаткових ресурсах, яких дуже мало генерується всередині країни. Варто зауважити, що в Україні кредитування, як фінансова операція, що часто переслідує інвестиційні цілі, не має належного нормативного та законодавчого забезпечення і достатньо часто здійснюється без належного теоретичного обґрунтування. Все це лише посилює актуальність даного дослідження. Загальними проблемами інвестування в Україні нині займаються такі вітчизняні вчені-економісти як Бланк І. О., Василенко А. В., Верба В. Л., Гриньова В. М., Гуляєва Н. М., Загородніх О. А., Костюкевич Р. М., Правик Ю. М. та інші. Прикладні аспекти інвестування, їх взаємозв’язок із кредитними відносинами та специфіка у різних галузях економіки залишені на відкуп спеціалістам практикам, які нечасто діляться своїм досвідом на сторінках наукових та періодичних видань[1;6]. Сьогодні важливо не тільки уточнити значення інвестування для країни-донора та окремих її підприємств, але й окреслити проблеми, що виникають при проектному інвестуванні та визначитися, зокрема, із перспективою використання ресурсів міжнародних кредитних ліній для фінансування економічних та соціальних програм в Україні, у тому числі в регіональному вимірі[4]. Кредитна система країни шляхом кредитування організовує й обслуговує рух капіталу, забезпечує його залучення, акумулювання та перерозподіл у ті сфери виробництва та обігу, тим суб'єктам підприємницької діяльності, де і у кого виникає його дефіцит. Банки є головною ланкою кредитної системи України і виступають одночасно у ролі покупця і продавця тимчасово вільних коштів. Інші фінансові посередники і близько не можуть конкурувати з банками. Так, загальний кредитний портфель 638 кредитних спілок України складає лише 2,2 млрд. грн., 46 інших кредитних установ – 1,2 млрд. грн., 29 юридичних осіб публічного права – 2,6 млрд. грн., що загалом становить лише 0,75% обсягу кредитного портфеля банків. Загальний обсяг кредитів, наданих банками України, на кінець вересня 2011 р. склав 808 млрд. грн., що на 50 млрд. грн. більше ніж на 01.01.2011 року. Хочеться вірити, що після падіння у 2009 році на 45 млрд. грн., або на 6% банківського кредитування та наступних двох років стагнації, воно починає відновлюватися[3,105]. Вигідною альтернативою кредитуванню є інвестування, загальний обсяг якого в основні фонди у 2010 році склав 150 млрд. грн., при 232 млрд. грн. – у 2008 році. Істотним джерелом фінансових ресурсів служить сьогодні пряме іноземне інвестування, загальний обсяг коштів якого перевищив у 2011 р. 47,2 млрд. дол. США[5], або 380 млрд. грн. Таким чином, сукупний інвестиційний ресурс, яким володіє сьогодні Україна, складає 530 млрд. грн., що ненабагато менше банківських кредитів суб’єктам господарювання – 565 млрд. грн., і у 1,8 разу більше обсягу довгострокових кредитів – близько 300 млрд. грн. [3,105]. Суттєвою підтримкою ринкових реформ в Україні, становлення та розвитку приватного сектору, зокрема, малих та середніх підприємств стали кредитні лінії міжнародних фінансово-кредитних установ. Перша така лінія (МСП-1) була відкрив ЄБРР у 1994 р. у розмірі 121,2 млн. дол. США. Українські підприємці змогли отримувати кредити розміром до 2,5 млн. дол. США терміном до 5-ти років із пільговим періодом до 2-х років для розвитку виробництва і надання послуг. Виділені кошти були повністю використані до середини 2000 р. В рамках МСП-2 (2000 р. -2010р.) прокредитовано 92 проекти на загальну суму 83,1 млн. дол. США. Загальна сума наданих кредитів за лініями ЄБРР склала більше 220 млн. дол. США, з яких 24% спрямовано в харчову промисловість, 13% - в підприємства торгівлі, 12% - в хімічну промисловість, 7% - в сільське господарство, 6% - сферу обслуговування, по 5% - на транспорт, в деревообробну та в легку промисловість тощо[2]. У 1998 р. ЄБРР за підтримки TACIS та USAID розпочав Програму мікрокредитування в Україні з надання кредитних коштів мікро- та малим підприємствам та створення умов їх довготривалого фінансування. Банки-учасники програми (ВАТ КБ «Надра», АКБ «Форум», ВАТ «Кредитпромбанк», ЗАТ КБ «Приватбанк», «Аваль», ВАбанк, СЕБбанк) видали 161 тис. кредитів на загальну суму 1,35 млрд. дол. США[2]. У грудні 1996 р. НБУ та німецька «Кредитна Установа для Відбудови» (KfW) уклали «Договір про Грант» на суму 12 млн. марок, з чого розпочалася Програма мікрокредитування Німецько-українського фонду (НУФ). НУФ - фінансова установа, створена за програмою Уряду Німеччини «ТРАНСФОРМ» з підтримки процесу реформ в Україні. Засновниками НУФ є НБУ із внеском у статутний фонд 5,11 млн. євро, Кабінет Міністрів України в особі Міністерства фінансів – 5,11 млн. євро та KfW - 6,14 млн. євро. Метою НУФ є посилення конкурентоспроможності приватних малих та середніх підприємств. Він ніколи не мав на меті отримання прибутку, а за рахунок отриманих відсотків забезпечувалася відновлюваність коштів, що спрямовувались виключно на підтримку українських виробників. З 2005 р. НУФ розпочав Програму рефінансування системи кредитування у сільській місцевості. KfW надав НУФ (виконавець Проекту), позичку у розмірі 7 млн. євро, та грант на суму 2 млн. євро на супровідні заходи. Основна мета Проекту - сприяти розвитку ефективних структур у сільському фінансовому секторі України шляхом запровадження системи кредитування малих та середніх приватних підприємств через приватні фінансові установи. Кошти позички розміщуються НУФ відповідно до кредитних договорів у банках-партнерах, які визначають кінцевих позичальників та несуть кредитні ризики. Ці кошти надаються у євро на строк до 5 років за максимальною процентною ставкою EURIBOR+2,5% річних, що складається з базової ставки EURIBOR+1% річних та надбавки за ризик (визначається НУФ окремо для кожного банка-партнера в залежності від його рейтингу). Проценти за користування кредитом сплачуються банками-партнерами щоквартально – у перший день місяця наступного за датою закінчення кварталу, за який вони сплачуються. Банки також сплачують НУФ комісію за зобов’язаннями у розмірі 0,5% річних від затверджених, але ще невиданих кредитних коштів. В забезпечення зобов’язань перед НУФ банки-партнери надають заставу у вигляді майнових прав, ОВДП чи нерухомості, що належить їм на праві власності, а також безвідкличні безумовні гарантії, видані прийнятними банками. Розмір забезпечення, наданого банком-партнером, має становити не менше 120% від суми отриманих ним коштів за кредитом НУФ. Лише у 2008 р. банками було видано 1 071 кредит на загальну суму 22,7 млн. євро. За перше півріччя 2009 р. банки видали 34 кредити на загальну суму майже 1 млн. євро. Кредити надавалися підприємствам сфери торгівлі – 48%, сфери послуг – 17%, виробництва – 8% та сільського господарства – 27%[2]. З 2002 р. в Україні за участі МБРР (довгострокова позика) розпочався інвестиційний проект «Розширення доступу до ринків фінансових послуг». Метою Проекту став розвиток економіки регіонів та інфраструктури фінансово-кредитного ринку в сільській місцевості, а також розвиток ринку муніципального кредитування. Проект передбачав досягнення мети шляхом забезпечення більш широкого доступу до фінансових послуг для фермерів, приватних підприємців, членів особистих селянських господарств малих і середніх підприємств у сільській місцевості, а також для муніципалітетів та комунальних підприємств і складається з трьох компонентів: 1) Доступ до фінансів; 2) Розвиток фінансового сектора; 3) Управління Проектом. Для реалізації Проекту Світовий банк надав позику в розмірі 150 млн. дол. США з п’ятирічним пільговим періодом, протягом якого не сплачується основна сума боргу, на термін 20 років. Сума позики розподілилася за бюджетними програмами таким чином: 140 млн. дол. США на кредитування малого та середнього бізнесу через уповноважені банки (компонента - 1), а решта коштів, 10 млн. дол. США – на сплату разової комісії та покриття витратна підготовку Проекту в розмірі 1,2 млн. дол. США, і фінансування заходів, за компонентами 2) та 3) в розмірі 8,8 млн. дол. США[2]. Кошти кредитної лінії для надання інвестиційних позик, позик на поповнення оборотного капіталу, фінансового лізингу надавалися одержувачам на умовах уповноважених банків, які отримували ці кошти за ринковою ставкою (відсоткова ставка Світового банку для України та адміністративні витрати Міністерства фінансів України). Проект закінчився 31.12.2009 р. Світовий банк, як розпорядник коштів, виділених Урядом Нідерландів, надав Україні грант у сумі, еквівалентній 1,8 млн. євро, як технічну допомогу в розробленні та впровадженні програми реформування фінансового сектора в Україні, головними завданнями якої є продовження розпочатих у 1997-2000 рр. реформ у банківській сфері та в інших сегментах фінансового сектора. Реформування передбачає покращення безпеки і підвищення стабільності фінансового сектора, розширення асортименту і поліпшення якості фінансових послуг, створення сприятливого правового та інституційного середовища для зміцнення потенціалу фінансових інституцій для задоволення потреб реального сектора економіки. Нині НБУ є виконавцем проекту міжнародної технічної допомоги «Друга програма реформування фінансового сектору України», що реалізується та фінансується відповідно до Угоди між Україною МБРР від 22.08.2005 року. Метою Проекту є допомога Уряду України, НБУ та Держфінпослуг у розвитку надійних і конкурентних ринків фінансових послуг і розширенні доступу до фінансування, зниженні вразливості фінансового сектору, посиленні інституційної спроможності фінансових регуляторів, розробленні та координації стратегії і політики для фінансового сектору України. Таким чином, банки і суб’єкти підприємницької діяльності України, приймаючи участь у практичній реалізації міжнародних кредитних ліній, набули не тільки досвіду співпраці із зарубіжними партнерами та їхніх технологій кредитування, але й пройшли справжню школу проектного інвестування, адже більшість кредитів надавалася під проекти позичальників, які носили безпосередньо інвестиційний характер.
Література:
1. Батковський В. Проблеми кредитування малого підприємництва // Вісник НБУ. – 2005. - №4. – с.28-33. 2. Група управління проектами міжнародних кредитних ліній НБУ [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://www.bank.gov.ua/PMU/ default.htm 3. Економічні показники діяльності банків України на 1 вересня 2011 року // Вісник НБУ. – 2011. – №10. – с. 105. 4. Крупка І.М. Формування макроекономічного інвестиційного середовища регіонів // Фінанси України.-2007.- №4.- с.87-96. 5. Прямі іноземні інвестиції (акціонерний капітал) в Україну [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://www.ukrstat.gov.ua/ 6. Фастовець М. Проблемні аспекти ризиковості кредитування малого бізнесу// Вісник НБУ. – 2007. - №2. – с.38-45. 7. Шумпеттер Й. Теория экономического развития / М.: Прогрес, 1982 г.
