Моторна А., СУЧАСНІ ПРОБЛЕМИ ТА РИЗИКИ В ІНВЕСТИЦІЙНІЙ... - Форум
Пятниця, 09.12.2016, 23:10
Приветствую Вас Гість | Регистрация | Вход

Всеукраїнська студентська інтернет-конференція

Меню сайта
Форма входу
Друзі сайту
Статистика

Моторна А., СУЧАСНІ ПРОБЛЕМИ ТА РИЗИКИ В ІНВЕСТИЦІЙНІЙ... - Форум

[ Нові повідомлення · Учасники · Правила форуму · Пошук · RSS ]
Сторінка 1 з 11
Форум » Матеріали конференції 29.04.2011 » Інвестиційна та інноваційна діяльність у економічній системі України » Моторна А., СУЧАСНІ ПРОБЛЕМИ ТА РИЗИКИ В ІНВЕСТИЦІЙНІЙ...
Моторна А., СУЧАСНІ ПРОБЛЕМИ ТА РИЗИКИ В ІНВЕСТИЦІЙНІЙ...
conf-cvДата: Середа, 04.05.2011, 17:11 | Повідомлення # 1
Admin
Група: Адміністратори
Повідомлень: 1656
Нагороди: 5
Репутація: 8
Статус: Offline

Анна Моторна,


5 курс, спец. “Фінанси”, д.ф.н.,
Наук. кер.  к.е.н., доцент Поліщук О. А.
Вінницький торговельно-економічний інститут КНТЕУ,
м. Вінниця

СУЧАСНІ ПРОБЛЕМИ ТА РИЗИКИ В ІНВЕСТИЦІЙНІЙ ПОЛІТИЦІ КОМЕРЦІЙНИХ БАНКІВ


Стабільний економічний та фінансовий розвиток у нашій державі на сьогодні можливий лише за умови достатніх обсягів інвестиційних ресурсів для здійснення зрушень у господарському комплексі України. Тому для уряду першочерговим завданням має бути покращення інвестиційного клімату в країні, створення сприятливих умов для активізації інвестиційної банківської діяльності. Завдяки участі комерційних банків в інвестиційній політиці держави гарантується переведення грошових капіталів, коштів від одних суб’єктів інвестиційних відносин (кредиторів, інвесторів) до інших (позичальників), що сприяє рівноцінному розподіленню фінансових ресурсів між різноманітними господарськими сферами діяльності.
Надійна банківська система є однією з важливих умов подальшого розвитку вітчизняної ринкової економіки, оскільки, мобілізуючи тимчасово вільні кошти, перетворює їх у капітал, що працює. Тому в системі відтворення економіки України банківським інвестиціям належить важлива роль відновлення і збільшення економічного потенціалу, а відповідно, і забезпечення високих темпів економічного росту [3, с.50]. Розподілення інвестицій ресурсів банком є не можливим без вірно прийнятої інвестиційної політики.
У вітчизняній та зарубіжній науці чимало уваги приділялося проблемам розвитку у банках інвестиційної діяльності та шляхам їх подолання. Тут можна виділити праці І. Бланка, В. Базилевича, В. Гейця, Ю. Ніколенка, П. Орлова, М. Іванов, А. Пігу, М. Фрідмена, А. Пігу, Р. Хоутрі, Дж. Хікса, Й. Шумпетера, Б. Пересади, П. Саблука та інших.
Враховуючи банківські реалі сьогодення метою статті є розгляд проблем, що виникають при розробці та реалізації інвестиційної політики та перспективи їх розвитку.
Об’єктом дослідження є банківська інвестиційна політика.
Предметом дослідження є теоретико-методичні й практичні засади реалізації інвестиційної політики комерційного банку
Інвестиційна політика комерційного банку – це система заходів щодо проведення аналізу, здійснення планування та реалізації програм, спрямованих на встановлення структури та масштабів інвестицій комерційних банків, а також найвигідніші та найприбутковіші шляхи їх використання та способів одержання.
Головними факторами, які створюють перешкоду на шляху здійснення банком своєї інвестиційної політики є:
- великий ризик вкладання коштів в реальній сектор економіки;
- короткостроковий характер сформованої ресурсної бази банка;
- несформований ринок інвестиційних проектів.
Традиційні інвестиційні ризики в українських умовах підвищуються внаслідок ряду правових і економічних особливостей. Серед яких, по-перше, нестабільний економічний стан економіки України, який характеризується фінансовою нестійкістю ряду підприємств, некваліфікованим менеджментом. По-друге, це юридична незахищеність інтересів банків, як кредиторів. По-третє, недосконалість у законодавчій базі створює перепону на шляху реалізації інвестиційної політики банку. Як показав досвід попередніх років не достатньо мати економічні умови для реалізації проекту, необхідно створити відповідну правову базу, без якої великомасштабних вкладів в економіку ніколи не буде. це відноситься не лише до іноземних інвестицій, а й до внутрішніх.
Наступний фактор ризику - невідповідність короткострокових пасивів українських банків потребам в інвестиціях, внаслідок чого інвестиційне кредитування несе загрозу ліквідності банку. Розрахунок співвідношення залучених та розміщених банками коштів свідчить про те, що найбільш врівноваженими з позицій ресурсної забезпеченості є короткострокові вкладення. У міру збільшення термінів вкладень розрив між їх обсягами та джерелами їх фінансування зростає до п'яти разів за коштами, вкладеним на термін понад три роки.
Як відомо, банки здійснюють політику прямого інвестування і саме тут виникає цілий ряд перешкод.
Основною проблемою в сфері прямого інвестування для комерційних банків є обов’язковість створення спеціальних резервів під вкладання в статутні фонди підприємств, оскільки сьогодні в Україні підприємства приховують свої доходи з метою зменшення оподаткування і подають до банків недостовірну інформацію, що, в свою чергу автоматично збільшує суму резервів комерційного банку. З огляду на випереджений розвиток банків, необхідно, щоб усі банківські реформи проводилися одночасно з реформуванням у всіх сферах економіки нашої держави.
Ще однією проблемою гальмування реалізації інвестиційної політики та збільшення долі вкладень банків є низька ліквідність цінних паперів та відсутність котирувань за більшістю з них. Хоча, Українська фондова біржа та Позабіржова торгівельна система докладають зусиль до залучення обороту цінних паперів до торгівлі на організованих ринках. Участь представників Української фондової біржі та Першої фондової торгівельної системи у розробленні “Положення про порядок визначення справедливої вартості та зменшення корисності цінних паперів” сприяла прийняттю рішення, згідно з яким банки мають можливість щомісячно обчислювати вартість цінних паперів, виходячи з ринкових котирувань. Проте на сьогоднішній день методику визначення розрахункової ринкової вартості для цінних паперів невиправдано ускладнено [2, c. 22].
Тому законодавчо доцільним було б зобов’язати емітентів цінних паперів всіх форм власності, надавати фінансову звітність та іншу інформацію комерційним банкам, які є власниками цінних паперів.
Цінні папери, які не обертаються вільно на організованому ринку, повинні оцінюватися за сумою очікуваного відшкодування або за справедливою вартістю,яка визначається розрахунково. Для розрахунків слід використовувати загальносвітові методики інвестиційного аналізу цінних паперів. Але недостатність досвіду українських банків у таких розрахунках викликає труднощі в оцінці та обліку інвестицій у цінні папери.
Наступною проблемою та причиною невисокої активності банку на ринку цінних паперів є додаткові регулятивні вимоги з боку НБУ. В наслідок того, що діяльність банків жорстоко зарегламентована, їх конкурентоспроможність на ринку послуг значно зменшується. Зокрема, банк може здійснювати прямі інвестиції в підприємства лише на підставі письмового дозволу НБУ. Дозвіл не потрібен тільки у разі здійснення інвестицій у сумі не більше п’яти відсотків регулятивного капіталу банку в підприємство, яке займається виключно діяльністю з надання фінансових послуг, за умови відповідності регулятивного капіталу вимогам, встановленими НБУ. [2, c. 22].
Ведучи мову про проблемні реалізації інвестиційної політики банків, не можливо залишити поза увагою, ще один істотний резерв. Як правило, підприємства всіх форм власності потребують власних надійних банків, а ті в свою чергу,  власних надійних акціонерів. підприємств. Здавалося б ідеальна ситуація для створення фінансово-промислових груп та інвестиційного клімату. Проте в Україні існує велика кількість комерційних банків, для яких навіть підтримання мінімально необхідного за законом статутного капіталу є проблемою. Тому існує два пояснення:
1) для того, щоб стати акціонером банку, треба надати великий перелік звітів та пройти низку законодавчих процедур, що деяким підприємства не під силу здолати;
2) більшість акціонерів цікавлять, як правило, пакети акцій в розмірі від 26 до 51 % статутного фонду. Та цьому, зазвичай, перешкоджають Антимонопольний комітет і НБУ, тому що 10%  це вже “суттєва участь у банку” і потребує їх письмового дозволу.
Звичайно, така тривала за часом і складна процедура відштовхує потенційних інвесторів від вкладання своїх коштів в інвестиційно непривабливий проект.
Слід відзначити, що збільшення інвестування банків неможливе без постійного нарощування регулятивного капіталу. Одним з можливих шляхів вирішення цієї проблеми може стати створення банківських об’єднань, що передбачено ст. 9-12 Закону України “Про банки і банківську діяльність” [1].
Найголовнішою проблемою все ж таки при розробці інвестиційної політики банку все ж таки залишається ризики, що можуть виникнути в процесі реалізації певного інвестиційного проекту:
При оцінці проектів найсуттєвішими є такі види невизначеності й інвестиційних ризиків:
 ризик пов’язаний із нестабільністю економічного законодавства й поточної економічної ситуації, умов інвестування й використання прибутку;
 зовнішньоекономічні ризики;
 невизначеність політичної ситуації, ризик несприятливих соціально-політичних змін у державі чи регіоні;
 коливання ринкової кон’юнктури, цін, валютних курсі тощо;
 невизначеність природно-кліматичних умов, можливість стихійних лих;
 виробничо-технологічний ризик;
 невизначеність цілей,інтересів і поведінки учасників;
 брак чи неточність про фінансовий стан установи (можливість неплатежів, банкрутство, невиконання договорів);
Організаційно-економічний механізм реалізації проекту з можливими ризиками повинен містити особливі елементи, які дадуть змогу зменшити ймовірні несприятливі наслідки. Для цього використовуються:
- розроблені раніше правила, сценарії поведінки у відповідних небажаних ситуаціях;
- координаційний центр, який коригує дії учасників при значних змінах умов реалізації проекту.
Отже, якщо підсумувати все вищезазначене, можна дійти висновку, що причинами низької реалізації інвестиційної політики комерційних банків є дві групи факторів:
1) внутрішньобанківські  недостатня кількість коштів для реалізації інвестиційних проектів, бажання банків максимізувати віддачу підвищенням процентної ставки за кредитами, високі вимоги банків до забезпеченості інвестиційних кредитів тощо;
2) зовнішні  недосконалість законодавчої бази України, непрозорість ринку капіталу, недовіра до банківської системи з боку клієнтів,низька ліквідність вторинного ринку цінних паперів, недостатня кількість платоспроможних позичальників.
Таким чином, лише послідовне вирішення усіх проблем дозволить активізувати інвестиційну політику комерційних банків, що і дасть поштовх до розвитку реального сектора економіки України.
Список використаних джерел:
1. Закон України "Про банки і банківську діяльність" вiд 07.12.2000 № 2121-III. із змінами і доповненнями.
2. Криклій А. С. Інвестиційна діяльність і капіталізація банків: питання теорії і практики / А. С. Криклій // Економіка та держава. – 2005. – № 11. – С. 25 –30.
3. Матвієнко П.В. Формування інвестиційного потенціалу вітчизняних банків / П.В. Матвієнко // Економіка та держава.–2007.–№4.–С.50 – 55.

 
Форум » Матеріали конференції 29.04.2011 » Інвестиційна та інноваційна діяльність у економічній системі України » Моторна А., СУЧАСНІ ПРОБЛЕМИ ТА РИЗИКИ В ІНВЕСТИЦІЙНІЙ...
Сторінка 1 з 11
Пошук: