Вся історія розвитку суспільного виробництва свідчить і доводить, що найбільш ефективно підприємства функціонують в умовах цивілізованого ринку, для якого характерна наявність різноманітних форм власності, здорова конкуренція, демонополізація економіки, вільне ціноутворення, наявність розвиненої ринкової інфраструктури, перевага споживача в порівнянні з виробником і інші необхідні атрибути. Саме тому сьогодні тема розвитку вітчизняних підприємств є однією з найактуальніших для України.
Згідно Господарського кодексу України підприємництво визначено як безпосередня самостійна, систематична, на власний ризик діяльність по виробництву продукції, виконанню робіт, наданню послуг з метою отримання прибутку, яка здійснюється фізичними та юридичними особами, зареєстрованими як суб'єкти підприємницької діяльності у порядку, встановленому законодавством [1].
Все більше підприємств адаптуються до ринку і починають випускати ту продукцію, що дійсно влаштовує покупця. Адаптація господарської діяльності підприємств до ринкових умов стає ключовою проблемою української економіки, від її вирішення залежать як найближчі, так і віддалені перспективи соціально-економічного розвитку країни.
За статистичними даними за 2010 рік Державного комітету статистики 47,1% підприємств України були збитковими. Підприємства та організації України у січні-травні 2010 року збільшили фінансовий результат від звичайної діяльності до оподаткування в 2,1 рази порівняно з аналогічним періодом 2009 року - до 20,166 млн грн (у січні-травні 2009 року – 9,673 млн грн).
У січні-травні 2010 року 52,9% підприємств України працювало успішно і отримали 63,58 млрд грн прибутку, що на 14,6% більше, ніж за аналогічний період 2009 року.
У той же час збитково працювало 47,1% підприємств. Їхні збитки за п'ять місяців 2010 року знизилися на 5,2% в порівнянні з січнем-травнем 2009 року - до 43,414 млн грн. Збиток підприємств України за той же період 2009 рік склав 31,56 млрд грн. [2].
Дані свідчать про покращення ефективності функціонування підприємств, тобто раціональніше управління доходами і витратами, що сприяє уникненню часової та просторової незбалансованості грошових потоків.
Оскільки малий бізнес мобілізує значні фінансові й виробничі ресурси населення ( у тому числі трудові й сировинні), то за його відсутності не були б використані дані ресурси. Про можливості малого бізнесу в цьому плані свідчить досвід економічно розвинутих країн. На малий бізнес припадає до 90-95% усіх підприємств і до 20-60% валового національного продукту. Особливу роль відіграє мале підприємництво в сфері послуг і торгівлі. В нашій країні працюють над створенням сприятливих умов для малого бізнесу, одним з найяскравіших прикладів є прийняття Податкового кодексу, де введено пільги та оптимальні розміри податків.
В Україні держава залишила за собою пакети акцій певної частини приватизованих підприємств. Як правило в акціонерному товаристві (АТ), у яких держава зацікавлена, вона залишила у своїй власності пакети акцій у розмірі 26% статутного фонду. Володіння такими пакетами дає можливість блокувати небажані зміни в статуті АТ, проведення його реорганізації. Тобто в держави залишилися певні важелі реального впливу на діяльність АТ. Але враховуючи економічну реальність слід констатувати, що держава в Україні є поки ще не пасивним акціонером. До цього часу не створено механізму ефективного управління державними частками власності [3, с.5-7].
Останніми роками в Україні прийнято ряд важливих рішень щодо державної політики як у сфері підприємництва в цілому, так і малого бізнесу. Кабінетом Міністрів України затверджено Концепцію державної політики розвитку малого підприємництва (від 3 квітня 1996р. № 404), головною метою якої є досягнення належного рівня координації діяльності органів виконавчої влади, пов'язаної із забезпеченням розвитку цього сектора ринкової економіки.
Основними напрямками розвитку підприємництва в Україні в найближчій перспективі є:
- формування належної законодавчої бази, сприятливої для розвитку малого бізнесу;
- вдосконалення фінансово-кредитної підтримки;
- забезпечення матеріально-технічних та інноваційних умов розвитку підприємств;
- інформаційне та кадрове забезпечення бізнесу;
- стимулювання зовнішньоекономічної діяльності суб'єктів підприємництва.
Отже, серед великої кількості організаційних форм підприємства однією з найбільш ефективних та корисних для країни, яка розвивається в ринковій економіці є мале та середнє підприємство, розвиток якого нажаль залишається незадовільним в нашій державі. Цю проблему можна назвати, як одну з найголовніших для української економіки на сучасному етапі тому її вирішення повинна приймати держава, забезпечуючи необхідні умови та підтримуючи вітчизняного малого та середнього виробника. Існує проблема розвитку та функціонування великих державних підприємств, а також тих, які було приватизовано без отримання бажаних результатів.
Тому, необхідно запропонувати наступні шляхи покращення підприємницької діяльності в Україні:
— усунення бар'єрів підприємницькій діяльності, зменшення податкового тиску (при реалізації Податкового кодексу України);
— удосконалення законодавства в галузі підприємницької діяльності, розроблення антимонопольного законодавства;
— стабілізація національної валюти, зміцнення валютно-банківської системи та припинення відтоку капіталів за кордон;
— забезпечення платоспроможного попиту населення;
— державна підтримка новостворених підприємств: створення служб інформації про новітні технології, зміни у законодавстві, перспективні ринки збуту;
— фінансове стимулювання інноваційної діяльності підприємств щодо створення нових товарів і послуг;
— створення конкурентоспроможних транснаціональних корпорацій, озброєння стратегіями глобального маркетингу, технологіями великих міжнародних коопераційних проектів;
— диверсифікація географічної структури зовнішньої торгівлі, мінімізація критичної залежності від окремих держав (ринків), зміцнення економічної безпеки країни;
— міжнародна співпраця країни з різноманітними державними організаціями.
Перелічені заходи будуть сприяти підвищенню конкурентоспроможності підприємництва та продукції і всієї економіки загалом. Конкурентоспроможність є важливою характеристикою діяльності підприємства, але її підвищення не повинно ставати самоціллю. Варто орієнтуватися на те, щоб конкурентоспроможність пропозиції, наявних ресурсів і менеджменту підприємства були достатні для реалізації вибраної конкурентної стратегії та отримання бажаних результатів діяльності.
Список використаних джерел:
1. Господарський кодекс України за станом від 4.лютого 2005 із змінами і доповненнями від 22 грудня 2010 / Верховна рада України. — Офіц. вид. — К. : Парлам. вид-во, 2010. — 207 с. — (Бібліотека офіційних видань).
2. www.ukrstat.gov.ua - Соціально-економічне становище України за січень 2011 року;
3. Мадзігон В.М. Підприємництво / Мадзігон В.М. // Актуальні проблеми економіки. – 2010. –№ 7. – С. 3-12;
4. Похиленко І. Про співвідношення термінів «суб’єкти малого підприємництва», «мале підприємництво», «малий підприємець» і «малий бізнес» / Похиленко І. // Підприємництво, господарство і право. – 2010. – № 5. С. 12-15;
5. Горчаківська Г.В. Гармонізація підприємництва і ідея принципу «золотого перетину» в економічних системах / Горчаківська Г.В. // Актуальні проблеми економіки. – 2010. – №2. С. 4-8;
6. Дерій І.Г. Підприємництво як об’єкт віддзеркалення інформації про його витрати та доходи / Дерій І.Г. // Підприємницька діяльність в Україні.- 2010. – №8. С. 62-64.