Стаття присвячена аналізу методів та систем управляння власним капіталом підприємств. Здійснено огляд найактуальніших питань щодо ефективного розподілу та використання капіталу. На основі аналізу визначено основні шляхи покращення, що можуть бути застосовані підприємствами різних галузей економіки.

Постановка проблеми. Перехід України до ринково-орієнтованої економіки потребує від підприємств розробки стратегічних планів та самостійного визначення напрямів розвитку. Актуальним у цьому питанні є вирішення проблем управління власним капіталом щодо покращення ефективності його використання, що, в свою чергу, сприятиме підвищенню конкурентних переваг підприємства.
Рентабельність власного капіталу є ключовим інвестиційним показником. Акціонери приділяють даному показнику особливу увагу, оскільки з їх точки зору він найкраще характеризує результативність діяльності підприємства. За допомогою показників рентабельності можна оцінити ефективність управління підприємством, оскільки отримання високого прибутку і достатнього рівня прибутковості багато в чому залежить від правильності і раціональності схвалюваних рішень. Тому рентабельність можна розглядати як один з критеріїв якості управління.
Аналіз останніх досліджень та публікацій. В галузі фінансового менеджменту працювало і працює досить багато учених-економістів, найбільше число Нобелевських премій присуджено за роботу саме у даному напрямі. Проблеми формування капіталу та управління ним досліджували багато зарубіжних та українських економістів, зокрема Р.Брейлі, Р.Мертон, С.Росс, Р.Н.Холт, У.Шарп, І.Балабанов, І.Блажан, І.Бланк, В.Бочаров, Г.Ляшенко, Є.Мних, А.Поддєрьогін, Р.Слав'юк, Г.Стасюк, Є.Стоянова та інші науковці. Більш системний підхід до процесів управління капіталом підприємств характерний роботам українського вченого І. Бланка.
Постановка завдання. Метою дослідження є проаналізувати важливість рентабельності власного капіталу та систему управління ним в процесі господарської діяльності підприємств.
Виклад основного матеріалу. Система управління капіталом підприємства, на думку І. О. Бланка, складається із двох функціональних підсистем: управління формуванням капіталу та управління використанням капіталу. Ці підсистеми можна віднести й до формування системи управління власним капіталом, як однією з організаційних форм, проте в умовах динамічності ринку до проблем раціонального формування та використання власних коштів підприємства додалися інші, не менш значимі, а саме:
1. Оцінка реальної ринкової вартості підприємства та дієвості його фінансово-господарської діяльності. Проте реальну вартість не завжди можна визначити кількісно, зокрема, при інших рівних умовах вартість компанії, що є відомим трендом, є вищою, а отже, вищою буде і вартість її майна.
2. Визначення оптимальної частки власного капіталу у структурі капіталу підприємства [3].
Виходячи із функціонального призначення власного капіталу, на мікрорівні можна виділити його позитивні риси:
- простота залучення використання (при вирішенні питання щодо збільшення обсягу власного капіталу або щодо напрямків його використання рішення приймає підприємство без участі будь-яких інших суб'єктів господарювання);
- більш висока дохідність та здатність генерувати прибуток (при використанні власного капіталу немає потреби сплачувати відсотки за кредитом).
- підвищення конкурентостійкості підприємства (наявність значної частки власного капіталу збільшує його платоспроможність та фінансову стійкість, що надає певних конкурентних переваг та статусу перед клієнтами та партнерами).
У порівнянні з підприємствами інших сфер діяльності власний капітал комерційного банку займає незначну питому вагу у сукупному капіталі, приблизно 8 - 10%, тоді як у промислових підприємствах 40 - 60%, до того ж він має інше призначення в банках, аніж в інших сферах підприємництва.
Проте використання підприємствами лише власного капіталу має і негативні риси:
- обсяг власного капіталу обмежений тому підприємство може втратити можливість розширення діяльності та збільшення рентабельності за рахунок залучення позикових коштів за допомогою ефекту фінансового левериджу;
- часто власний капітал, що залучений із зовнішніх джерел, має більш високу вартість порівняно із позиковим капіталом [2].
Рентабельність власного капіталу, є одним з найважливіших характеристик фінансового стану акціонерного товариства. Акціонери приділяють йому особливу увагу, так як з їх точки зору він найкраще характеризує результативність діяльності товариства. Велике значення показника рентабельності власного капіталу гарантує високий рівень дивідендів не тільки в звітному періоді, але і в майбутньому році, таким чином визначає значні накопичення прибутку. В США найбільш традиційним і типовим значенням рентабельності власного капіталу є показники на рівні 10-15%.
Існує досить велика диференціація розмірів власного капіталу між підприємствами різних галузей, що безпосередньо впливає на їх економічний розвиток
Поки що багато українських акціонерних товариств не здатні забезпечити високу рентабельність власного капіталу внаслідок нераціонального використання ресурсів, що є у них. Для здійснення інвестиційних проектів підприємствам не вистачає власних засобів, а вітчизняна промисловість продовжує залишатися недостатньо привабливою сферою вкладення капіталу. Для отримання результату необхідно також і державне регулювання.
Ще понад 100 років тому фінансові менеджери фірми „DuPont” запропонували рентабельність власного капіталу визначати як добуток рентабельності реалізації за чистим прибутком, оборотності активів та коефіцієнта фінансової залежності [1, с.48].
На думку Н.М. Чижа, перелік показників-співмножників, що визначають рентабельність власного капіталу, можна розширити. Йдеться про такі важливі показники фінансового стану підприємства, як ліквідність, оборотність поточних активів, співвідношення термінових зобов’язань і капіталу підприємства. Для проведення кореляційно-регресійного аналізу необхідно змоделювати факторну модель коефіцієнта рентабельності власного капіталу.
Такий підхід до аналізу дозволяє за допомогою кожного з п’яти коефіцієнтів оцінити наступні економічні фактори впливу на прибутковість власного капіталу: частка чистого прибутку в ціні продукції; інтенсивність використання активів підприємства; участь власного капіталу у фінансуванні активів підприємства; частка поточних активів яку можна покрити поточними зобов’язаннями; частка поточних зобов’язань у валюті балансу.
При оптимізації структури власного капіталу акціонерного товариства необхідно виходити з того, що оптимальна структура власного капіталу являє собою таке співвідношення його основних джерел, яке забезпечує максимальний рівень чистої рентабельності власного капіталу.
Показник чистої рентабельності власного капіталу в даному дослідженні береться в якості критерію оптимізації структури власного капіталу за тією причиною, що він є інтегральним і тому найбільш повно характеризує ефективність фінансової діяльності акціонерного товариства.
Як відомо, основним та постійним джерелом підвищення рентабельності власного капіталу є прибуток. Використання цього джерела обходиться відносно дешево порівняно із залученням довгострокового позикового капіталу. Проте збільшення рентабельності власного капіталу за рахунок прибутку підприємство обмежено загальним його розміром, що залежить від багатьох факторів, таких, як організаційно-технічний рівень управління фінансово-господарською діяльністю, обсяг виробництва та реалізації продукції підприємства, склад і рівень витрат виробництва, пропорції розподілу чистого прибутку за окремими напрямками їх використання, рівень конкуренції у відповідній сфері тощо.
Негативне значення показника рентабельності свідчить про те, що: підприємства не підтримують відповідний рівень цін на продукцію, тобто є недостатньо конкурентоспроможними в даних умовах, або не виробляють продукцію у достатньому обсязі; підприємства не контролюють рівень витрат на виробництво, тому що від витратомісткості продукції напряму залежить її прибутковість.
Безумовно, не слід виключати дію кризових факторів протягом останніх двох років, але негативні тенденції були властиві підприємствам і у досить сприятливі для розвитку роки. Все це свідчить про нераціональне управління капіталом, яке не забезпечує високої прибутковості та нарощування вартості підприємства у довгостроковій перспективі.
Метою управління капіталом є задоволення потреби у фінансових коштах за різними напрямками діяльності підприємства та оптимізація його структури з позицій забезпечення умов ефективного використання для збільшення вартості підприємства.
Традиційно, управління капіталом розглядають у двох аспектах: управління формуванням та використанням. На нашу думку, з огляду на особливості реалізації даної конкретної функції фінансового менеджменту, мають бути виділені наступні етапи: формування, розподіл та використання, моніторинг та перерозподіл (за необхідності. Практичний досвід в сфері управління капіталом свідчить, що невелике число управлінських команд змогли добитися постійного зростання вартості, замінивши традиційний підхід до управління на критичніший, краще інформований і гнучкіший процес управління капіталом, такий, що тісно прив'язує стратегію до довгострокового створення вартості. Готовність перерозподілити капітал життєво важлива, оскільки досвід показує, що тільки 10 відсотків нових стратегій і 60 відсотків стратегій, направлених на розширення, добиваються спочатку запланованого зростання і цілей по прибутковості [4].
Для забезпечення ефективного управління капіталом повинні розглядатись та враховуватись усі можливості, відкриті перед підприємством на етапах розподілу в постійному пошуку якнайкращих стратегій. Так, наприклад, у провідному англійському банку від кожного бізнес підрозділу вимагають подавати принаймні три стратегічні альтернативи:
1) альтернатива, яка максимізує довгострокову вартість;
2) альтернатива, яка максимізує грошовий потік в найближчій перспективі;
3) альтернатива, що мінімізує витрати.
Висновки. Таким чином, управління капіталом є складовою успішної реалізації стратегії нарощування вартості підприємства. Застосування економетричних моделей є дієвим механізмом визначення пріоритетних „факторів”, що формують рівень рентабельності власного капіталу акціонерних товариств у конкретних умовах сучасного господарювання.
Слід відмітити, що управління формуванням, використанням та збереженням власного капіталу є основним у системі менеджменту, і має місце навіть на малих підприємствах, а от питання визначення ринкової вартості компанії, дієвості її фінансово-господарської діяльності та формування оптимальної структури капіталу зазвичай мають місце лише на великих підприємствах.
Модель рентабельності власного капіталу необхідна для того, щоб визначити, які з факторів здійснюють найбільший вплив на результативний показник, а які ні і які причини вплинули на це, а також дозволяє виявити резерви збільшення рентабельності власного капіталу акціонерних товариств. Здійснення прогнозу рентабельності власного капіталу акціонерного товариства дозволяє перевірити чи власний капітал в майбутньому отримає прибуток.

Список використаних джерел:
1. Чиж Н.М. Напрямки підвищення ефективності використання власного капіталу підприємства: [електронний ресурс] / Н.М. Чиж // дис. канд. екон. наук: 01,2011 / Луцький національний технічний університет. – Луцьк, 2011. – Режим доступу: http://www.nbuv.gov.ua/portal/Soc_Gum/Ekfor/2011_1/32.pdf
2. Мороз О.М. Аналіз фінансового стану підприємства як основа його стабільності та прийняття оптимальних управлінських рішень: [електронний ресурс] / О.М. Мороз, Л.М. Григоренко // дис. канд. екон. наук. – 2011. – Режим доступу: http://intkonf.org/ken-mor....-rishen
3. Савчук В.П. Финансовый менеджмент / В.П. Савчук // практическая енцыклопедия. – К.: Издательский дом « Максимум», 2005. – 884 с.
4. Тарасенко С.І. Дослідження впливу управління капіталом на вартість підприємства: [електронний ресурс] / С.І. Тарасенко // дис. канд. екон. наук. / Дніпродзержинський державний технологічний університет. – Дніпродзержинськ, 2010. – Режим доступу: http://library.kpi.kharkov.ua/Vestnik/2010_8/stati/Tarasenko.pdf