Солотка А., РОЗВИТОК ТА ШЛЯХИ УДОСКОНАЛЕННЯ БЮДЖЕТНОГО... - Форум
Неділя, 11.12.2016, 04:13
Приветствую Вас Гість | Регистрация | Вход

Всеукраїнська студентська інтернет-конференція

Меню сайта
Форма входу
Друзі сайту
Статистика

Солотка А., РОЗВИТОК ТА ШЛЯХИ УДОСКОНАЛЕННЯ БЮДЖЕТНОГО... - Форум

[ Нові повідомлення · Учасники · Правила форуму · Пошук · RSS ]
Сторінка 1 з 11
Форум » Матеріали конференції 14-15.12.2010 » Роль фінансово-кредитної системи у розвитку економіки країни » Солотка А., РОЗВИТОК ТА ШЛЯХИ УДОСКОНАЛЕННЯ БЮДЖЕТНОГО...
Солотка А., РОЗВИТОК ТА ШЛЯХИ УДОСКОНАЛЕННЯ БЮДЖЕТНОГО...
conf-cvДата: Середа, 15.12.2010, 15:29 | Повідомлення # 1
Admin
Група: Адміністратори
Повідомлень: 1656
Нагороди: 5
Репутація: 8
Статус: Offline

Солотка Анастасія


Наук. керівник – Москальов А.А.,
Чернівецький торговельно-економічний інститут КНТЕУ,
м. Чернівці


РОЗВИТОК ТА ШЛЯХИ УДОСКОНАЛЕННЯ БЮДЖЕТНОГО ФІНАНСУВАННЯ СФЕРИ ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я


Охорона здоров’я населення є важливою сферою суспільного життя, внутрішньою функцією і частиною соціальної політики держави. На сучасному етапі розвитку суспільства проблема охорони здоров’я нації залишається найактуальнішою, адже життя і здоров’я – найвищі людські цінності. Здоров’я є найбільшим природним благом людини. За визначенням Всесвітньої організації охорони здоров’я, «здоров’я – це стан повного фізичного, психічного і соціального благополуччя, а не відсутність хвороби або недуги». Здоров'я людини залежить від багатьох різноманітних факторів, найважливішим серед яких є природні, спадкові. Але людина – істота суспільна, і стан її здоров'я, в значній мірі, залежить не тільки від природних, а й від суспільних умов життя. В сучасному світі вони є не лише особистими благами кожної людини, а й величезною суспільною цінністю, надзвичайно важливою і в соціальному, і в економічному плані. [6]
Значення здоров'я людини визнають у світі настільки важливим, що цей показник першим входить до індексу людського розвитку – універсального визначника рівня розвитку суспільства тієї чи іншої країни. Тому питання фінансування системи охорони здоров’я заслуговує наукового і практичного інтересу, особливо сьогодні, коли стан забезпечення охорони здоров’я потерпає від відсутності фінансування, як з боку держави, так і інших суб’єктів фінансування.
Дослідженню питань фінансового забезпечення та використання ресурсів у галузі охорони здоров'я присвячені праці українських учених: О.
Голяченка, В. Євсєева, В. Пономаренка, В. Черненка, В. Москаленка, В. Журавля, В. Лехан, М. Вовк, М. Жданової, А. Немченко, В. Рудого, О. Галацана, І. Солоненко, Ю. Вітренко, І. Грига та ін. Більшість з них розглядає процеси фінансування галузі переважно на регіональному рівні з урахуванням як внутрішніх, так і зовнішніх впливів та суперечностей. Однак у науковій літературі, на жаль, бракує сталих поглядів, що поєднують поняття державного управління та управління фінансовим забезпеченням галузі охорони здоров'я, та ін.
Основний закон України – Конституція гарантує право на охорону здоров’я, медичну допомогу та медичне страхування. Охорона здоров'я забезпечується державним фінансування відповідних соціально-економічних, медико-санітарних та оздоровчо-профілактичних програм. [2, ст. 177]
Конституцією закріплено, що медична допомога у державних і комунальних закладах охорони здоров'я надається безплатно, а держава сприяє розвиткові лікувальних закладів усіх форм власності, дбає про розвиток фізичної культури і спорту, забезпечує санітарно-епідемічне благополуччя.
Закріплення фінансування за бюджетом відповідного рівня відбувається виходячи із закріплених конституційних гарантій. За рахунок державного бюджету здійснюються видатки на: первинну медико-санітарну, амбулаторно-поліклінічну та стаціонарну допомогу (багатопрофільні лікарні та поліклініки, що виконують специфічні загальнодержавні функції, згідно з переліком, затвердженим Кабінетом Міністрів України); спеціалізовану, високоспеціалізовану амбулаторно-поліклінічну та стаціонарну допомогу (клініки науково-дослідних інститутів, спеціалізовані лікарні, центри, лепрозорії, госпіталі для інвалідів Великої Вітчизняної війни, спеціалізовані медико-санітарні частини, спеціалізовані поліклініки, спеціалізовані стоматологічні поліклініки згідно з переліком, затвердженим Кабінетом Міністрів України); санаторно-реабілітаційну допомогу (загальнодержавні санаторії для хворих на туберкульоз, загальнодержавні спеціалізовані санаторії для дітей та підлітків, спеціалізовані санаторії для ветеранів Великої Вітчизняної війни); санітарно-епідеміологічний нагляд (санітарно-епідеміологічні станції, дезинфекційні станції, заходи боротьби з епідеміями); інші програми у галузі охорони здоров'я, що забезпечують виконання загальнодержавних функцій, згідно з переліком, затвердженим Кабінетом Міністрів України. [2, ст.179]
Обсяги бюджетного фінансування визначаються на підставі науково обґрунтованих нормативів з розрахунку на одного жителя. Зокрема, обсяг фінансування за державним та місцевими бюджетами на утримання лікарень визначається за економічними нормами та нормативами, виходячи з чисельності розгорнутих ліжок за профілем захворювань (терапевтичних, хірургічних, онкології, гінекології тощо). За цими нормативами визначається необхідна кількість лікарів, середнього та молодшого обслуговуючого персоналу, фонди заробітної плати, витрати на медикаменти та харчування. У поліклініках кількість медичного персоналу встановлюється на основі Даних про чисельність населення на території, яка обслуговується, у сільській місцевості - на кожний населений пункт. [1, ст. 60]
Усе вище сказане, однак, не може дати повнозначної реальної картини сучасного стану фінансування охорони здоров'я України за рахунок бюджету, який є вкрай недостатнім і не створює передумов для виконання якісної медичної допомоги в необхідних об'ємах, особливо для соціально незахищених прошарків населення.
Якщо сьогодні оцінювати всі сукупні видатки в охороні здоров'я, то навіть за найбільш скромними підрахунками реальне фінансування галузі в Україні становитиме 6-6,7% ВВП (що перевищує середній показник для 10 країн, які нещодавно стали членами ЄС, і, звісно, є нижчими, ніж у країн-старожилів). Оскільки відсоток ВВП, який припадає на душу населення, в Україні суттєво нижчий, ніж у країн-сусідів, поступаючись у півтора рази Болгарії, майже вдвічі Польщі і майже у 8 разів Німеччині. [5]
Охорона здоров’я України залишається найменш реформованою галуззю народно-господарчого комплексу в Україні. Економічний і правовий статус медичних закладів, їх система фінансування, організаційна структура управління та порядок надання медичних послуг лишилися на рівні радянських часів. [3]
Незважаючи на Конституційні норми щодо забезпечення медичною допомогою населення України, система охорони здоров’я у більшості випадків не дає можливості отримати безоплатну медичну допомогу, що знижує доступ населення до медичних послуг.
В Україні на сьогодні існує система державного соціального солідарного медичного забезпечення, заснованого на перерозподілі органами державної влади та місцевого самоврядування податкових надходжень на користь медичного забезпечення. Однак держава не в змозі, не тільки виділити достатньо фінансів для забезпечення якісного лікування, але й ефективно використати ці кошти. Взагалі, розраховувати на суттєве покращення ситуації – утопія. Бюджетний метод фінансування зорієнтований на можливості бюджету, а не на реальні потреби медицини. Медична галузь дуже затратна, і жоден бюджет не зможе забезпечити її належне фінансування. Бюджет охорони здоров’я щорічно збільшується, але левова частка цих коштів іде на заробітну плату медичним працівникам та оплату комунальних послуг медичних закладів. А це в середньому 80–90 %. Також слід ураховувати рівень інфляції, зростання вартості енергоносіїв, медикаментів тощо. А що ж залишається? Копійки, за рахунок яких фінансується медикаментозне забезпечення пацієнтів стаціонарів, поліклінік, амбулаторій, ремонти медичних закладів (які майже на 100 % потребують ремонту), придбання апаратури і т.д.
Що стосується оплати праці медичних працівників, то зарплата, включаючи чергові підвищення, далеко не відповідає статусу медика. Ця «подачка» лише озлоблює та викликає зневагу до держави. Якщо брати по галузях народного господарства, то це «почесне» друге місце ззаду після працівників сільського господарства. Зарплата в медиків має бути диференційованою та адекватною, і підвищувати її потрібно не на відсотки, а в рази. Прикро, що працівників охорони здоров’я — інтелект нації, від роботи яких залежить здоров’я та життя кожної людини, так «високо» оцінюють. [1, ст. 61]
Загалом медицина тримається на плаву виключно за рахунок неформальних готівкових відносин. Значна більшість лікарів за державну зарплату працювати не буде. Та й престиж роботи медика падає. Багато медичних працівників не можуть звести кінці з кінцями і лишають свою професію, а частина професіоналів та молодих спеціалістів виїжджає за кордон.
Так званий “тіньовий” сектор в охороні здоров'я також породжує певні небажані наслідки: зростає корупція серед частини медпрацівників, а найбільші верстви населення взагалі не можуть отримувати належну медичну допомогу. За цих умов ринковий механізм руйнує систему охорони здоров'я як галузь, не сприяє розвиткові медичних технологій, підвищенню якості медичних послуг. Державна ж система охорони здоров'я продовжує потерпати від хронічного браку коштів. Фінансування галузі послідовно знижується. Бюджетні асигнування на сьогодні покривають лише меншу частину її потреб, і ситуація постійно погіршується. У той же час у системі охорони здоров'я особливо у сфері надання лікувальних послуг розвиваються неконтрольовані механізми пристосування до ринкового середовища. Пацієнти платять за ліки і витратні матеріали, харчування, постіль і білизну, оплачують послуги молодшого медичного персоналу. Поширені неофіційні платежі пацієнтів. Суми, яких вимагають від хворих або їх родичів, є значними, і більшість громадян неспроможна їх сплачувати. Тому, як серед пацієнтів, так і серед лікарів зростає невдоволення існуючим станом справ. З одного боку, не забезпечується конституційне право громадян на безоплатну медичну допомогу, з іншого боку, галузь охорони здоров'я зазнає негативного і не передбачуваного впливу ринкових коливань, що призводить до негативних наслідків. [6]
Таким чином, ресурси охорони здоров'я практично вичерпані і без рішучого здійснення реформи галузі втримати контроль за станом здоров'я населення, насамперед за інфекційними захворюваннями та хворобами, що зумовлюють більшу частку смертності та інвалідізації осіб працездатного віку, що досягли критичної межі, буде не можливо.
Українську систему охорони здоров’я потрібно адаптувати до сучасних економічних умов і до нашої ментальності. Побудова абсолютно нової системи потребує розвитку цивілізованих ринкових відносин у суспільстві і сфері охорони здоров’я зокрема. Якщо говорити про майбутнє, ідеальна модель для України – це бюджетно-страхова медицина. Тобто онкологію, СНІД, невідкладну медичну допомогу, допомогу при пологах, охорону материнства і дитинства фінансує державний бюджет, а решта йде з Фонду обов’язкового медичного соціального страхування.
Одним із напрямів підвищення ефективності охорони здоров’я в Україні й альтернативним джерелом фінансового забезпечення галузі є поетапне запровадження обов’язкового медичного страхування. Воно має забезпечити формування принципово нової, адаптованої до ринкової економіки, соціальної інфраструктури, створити прозорі механізми правових, соціально-економічних і фінансових взаємовідносин між виробниками та споживачами медичних послуг.
Іще одним з альтернативних джерел фінансового забезпечення охорони здоров’я виступає благодійництво та благодійна діяльність. Надходження від спонсорських і доброчинних внесків розглядаються як «інвестиції в соціальну сферу» взагалі та в охорону здоров’я зокрема. Однак, такі внески у нас відбуваються не так часто, як хотілося. [4]
Джерелом додаткового фінансування також може стати й відновлення переліку платних послуг, що їх надавали б заклади охорони здоров'я. Йдеться, зокрема, про додаткові послуги (за бажанням клієнта), які не входять до стандартного плану лікування чи профілактики хвороб, а також послуги, що передбачають більше комфорту в процесі лікування, тощо.
Внесення змін до Бюджетного кодексу України в частині чіткого розмежування бюджетних асигнувань, виділених для надання медичної допомоги первинного, вторинного та третинного рівня, екстреної медичної допомоги, запровадження цільового фінансування високоспеціалізованої медичної допомоги, залучення до системи охорони здоров‘я додаткових коштів на основі внесків на соціальне медичне страхування для надання населенню медичної допомоги понад обсяг мінімальних державних гарантій; збереження принципів рівності в питаннях охорони здоров‘я при одночасному розширенні споживчого вибору; підвищення ефективності розподілу та використання ресурсів і подолання структурних диспропорцій в охороні здоров‘я; поліпшення якості медичної допомоги і забезпечення захисту прав споживачів; підвищення рівня керованості галуззю дадуть змогу суттєво підвищити ефективність використання наявних бюджетних коштів та підвищити якість послуг медичної допомоги без збільшення обсягів фінансування.
Використана література:
1. Петренко О. Фінансування системи охорони здоров'я в Україні через державний та місцеві бюджети //О. Петренко// Соціальна робота і охорона здоров’я. - 2006. - №25. – С. 58-63.
2. Сіташ Т.Д. Фінансування установ охорони здоров’я //Т.Д. Сіташ// Актуальні проблеми економіки. – 2009. - №3 (93). – С. 175-180.
3. Проект закону України «Про фінансування охорони здоров’я та обов’язкове соціальне медичне страхування в Україні».
4. Буздуган Я. Поняття, принципи, форми фінансового забезпечення охорони здоров’я в Україні. - [Електронний ресурс] - Режим доступу: [http://www.viche.info/journal/960/].
5. Грипас В.М. Особливості фінансування охорони здоров’я в Україні. [Електроннийресурс] – Режим доступу: [http://udau.edu.ua/library.php?pid=1050].
6. Сопілко І.М. Отдельные вопросы финансирования системы охраны здоровья в Украине: нынешнее положение и перспективы совершенствования. - [Електронний ресурс] - Режим доступу: [http://ustav-yalta.org/lider/1238744190/].

 
Форум » Матеріали конференції 14-15.12.2010 » Роль фінансово-кредитної системи у розвитку економіки країни » Солотка А., РОЗВИТОК ТА ШЛЯХИ УДОСКОНАЛЕННЯ БЮДЖЕТНОГО...
Сторінка 1 з 11
Пошук: