Клим М., Шляхи вдосконалення економічного механізму... - Форум
Неділя, 11.12.2016, 09:58
Приветствую Вас Гість | Регистрация | Вход

Всеукраїнська студентська інтернет-конференція

Меню сайта
Форма входу
Друзі сайту
Статистика

Клим М., Шляхи вдосконалення економічного механізму... - Форум

[ Нові повідомлення · Учасники · Правила форуму · Пошук · RSS ]
Сторінка 1 з 11
Форум » Матеріали конференції 14-15.12.2010 » Державне регулювання інноваційної діяльності » Клим М., Шляхи вдосконалення економічного механізму...
Клим М., Шляхи вдосконалення економічного механізму...
conf-cvДата: Вівторок, 14.12.2010, 16:01 | Повідомлення # 1
Admin
Група: Адміністратори
Повідомлень: 1656
Нагороди: 5
Репутація: 8
Статус: Offline

Мирослава Клим


Наук. Кер. – Вдовічен. А. А.,
Чернівецький торговельно-економічний інститут КНТЕУ,
м. Чернівці

Шляхи вдосконалення економічного механізму регулювання інноваційної діяльності промислових підприємств



Ринкові перетворення в економіці України тривалий час супроводжуються економічним спадом і кризовими явищами. В цих умовах важливе значення має розвиток інноваційної діяльності підприємств, оскільки економічні негаразди негативно позначилися на ефективності розробок і реалізації інноваційних проектів, що не сприяє впровадженню сучасних технологій і техніки в промисловості, а отже, уповільнює структурну перебудову економіки в цілому. Проблема активізації інноваційної діяльності промислових підприємств з проголошенням Україною євроінтеграційного курсу набуває особливої актуальності. Становлення економічного механізму регулювання інноваційної діяльності промислових підприємств можливе лише за умови включення інноваційних факторів до процесу соціально-економічного розвитку держави. Ключовим фактором, що впливає на рівень технологічного розвитку держави і визначає швидкість розробки та освоєння науково-технічних новинок, є пошук джерел інвестування інновацій та запровадження ефективних механізмів їх реалізації й використання в сучасній економічній системі України.
Теоретичні проблеми регулювання інноваційної діяльності у вітчизняній науці висвітлювали такі видатні фахівці, як В. Александрова, Л. Антонюк, Ю. Бажал, А. Гальчинський, В. Геєць, В. Гусєв, С. Єрохін, С. Ілляшенко, М. Крупка, О. Лапко, А. Махмудов, М. Мельникова, Н. Мова, В. Момот, В. Найдьонов, Л. Нейкова, А. Поручник, Д. Стеченко, В. Хаустов, Д. Черваньов, Н. Чухрай та ін. Основні проблеми розвитку інвестування інновацій досліджували такі науковці, як І. Бланк, Н. Внукова, Б. Губський, Л. Колобова, І. Колот, Т. Майорова, А. Пересада, С. Реверчук, В. Федоренко та багато ін. Однак більшість праць вітчизняних фахівців орієнтовані на окремий аналіз поточного стану інноваційної політики нашої держави, а світова економічна література, зокрема праці Дж. Бейлі, Л. Гітмана, Х. Джонсона, Д. Марковіца, У. Шарпа, орієнтовані переважно на коло питань, пов’язаних з фінансовими інвестиціями та формуванням інвестиційного портфеля.
При всій важливості проведених досліджень окремі проблеми залишаються ще не вивченими. Так, недостатньо опрацьованою є стратегія регулювання інноваційної діяльності промислових підприємств. Потребують уточнення функції державного управління інноваціями. Не розроблено умов функціонування моделі інноваційної активності промислових підприємств.
Отже, метою написання даної статті є дослідження стратегії регулювання інноваційної діяльності промислових підприємств, висвітлення проблем та знайдення шляхів їх вирішення.
Дослідження особливостей регулювання інноваційної діяльності промислових підприємств дозволяє встановити недосконалість законодавчої бази в Україні, зокрема, чітко не визначені межі та форми участі держави у вирішенні проблем стимулювання й підтримки інновацій. Створенню узгодженої правової системи буде сприяти поділ функцій державного управління інноваціями на загальні та спеціальні. До складу загальних функцій державного управління можна зарахувати: державне нормування; державний контроль і моніторинг; державне прогнозування й планування; державне стимулювання; державне регулювання та координування. До складу спеціальних функцій державного управління – державне регулювання економіки; державний фінансовий контроль.
При цьому держава повинна гарантувати: законодавче визначення науково-технічної стратегії, спрямоване на розбудову інноваційної моделі розвитку економіки та суспільства; врегулювання питань сучасної інформаційної індустрії обслуговування інвесторів і споживачів інноваційної продукції; вирішення проблем інтелектуальної власності, винахідництва та патентно-ліцензійної роботи, оцінювання та оплати інтелектуальної праці, діяльності науково-дослідних організацій, технопарків, інших інноваційних підприємств; забезпечення існування контрактно-конкурсної системи розробки та реалізації інноваційних проектів; стимулювання міжнародного співробітництва у сфері інноваційної діяльності, зовнішньоекономічної та спільної з іноземними партнерами науково-підприємницької діяльності тощо [4, с. 266].
Ефективність економічного механізму регулювання інноваційної діяльності промислових підприємств визначає конкурентоспроможність національної економіки. У розвинених країнах близько 90% приросту валового продукту забезпечується за рахунок впровадження нових технологій [9, с.602]. Однак інноваційні процеси в Україні не набули достатніх масштабів і не стали суттєвим фактором зростання ВВП.
Виважена інноваційно-інвестиційна політика промислових підприємств є однією з важливих передумов забезпечення економічного зростання. За даними Держкомстату України, наукоємність промислового виробництва України не перевищує 0,3%, що на порядок менше від світового рівня. Знижується частка високотехнологічної продукції, зміни, які відбувалися в останнє десятиліття, характеризуються серйозним технологічним відставанням, оскільки за випуском продукції 3-й технологічний уклад в Україні сьогодні становить майже 58%, 4-й технологічний уклад – 38% і 5-й технологічний уклад – лише 4% [3, с.164]. В Україні наявне зменшення кількості промислових підприємств, що впроваджували інновації та займалися інноваційною діяльністю. Найбільша інноваційна активність спостерігалася в 2001-2002 рр., що пояснюється прийняттям комплексу відповідного нормативно-законодавчого забезпечення інноваційної діяльності, причому зниження інноваційної активності в наступні роки стало закономірною відповіддю на те, що комплекс прийнятих нормативно-правових документів, покликаних регулювати та стимулювати інноваційну діяльність підприємств, так і не працює [4, с.268].
Переважними напрямами інноваційної діяльності є: розробка і впровадження нових технологічних процесів та здійснення механізації й автоматизації виробництва на тлі скорочення освоєння нової продукції.
На думку Кудирко, одними з найважливіших показників, що характеризують ефективність інноваційної діяльності, є обсяг експортованої інноваційної продукції та її частка в загальному обсязі інноваційної продукції, які в останні роки мають тенденцію до зростання [2, с.45]. Це свідчить про підвищення попиту та конкурентоспроможності вітчизняної інноваційної продукції за кордоном.
Ліснича Н. Ф. вважає, що має місце збільшення обсягів витрат, спрямованих на придбання засобів виробництва, тобто на процесові інновації, що зайвий раз підтверджує відсутність в Україні ефективного механізму стимулювання інноваційної діяльності в напрямі освоєння виробництва нових видів продукції (продуктових інновацій).
Залишається неефективним механізм програмно-цільового планування науково-технологічної та інноваційної політики. Суттєве збільшення кількості затверджених науково-технічних програм на тлі скорочення обсягів фінансування витрат призводить не лише до розпорошення коштів, а й до ситуації, коли затверджені програми взагалі не фінансуються.
Інноваційна діяльність України в порівнянні з розвиненими країнами, що забезпечують до 85-90% приросту валового внутрішнього продукту через виробництво й експорт наукомісткої продукції, перебуває на досить низькому рівні й на світовому ринку високотехнологічної продукції, що оцінюється в 2,5-3,0 трлн USD, частка становить приблизно 0,1% [5, с. 36].
За даними Державного комітету статистики України станом на 2007 рік інноваційною діяльністю у промисловості займалося 1472 підприємства, а у 2008 році їх кількість знизилась до 1397 підприємств, або 13,0% загальної їх кількості [10].
Останнім часом найбільш активно проводили інноваційну діяльність підприємства міста Вінницької, Волинської, Івано-Франківської, Кіровоградської, Львівської, Полтавської, Харківської, Чернівецької, Чернігівської областей і Київ. Інноваційна активність промислових підприємств залежить в основному від форми господарювання та розмірів підприємств.
У 2008 році інновації впроваджували 10,8% підприємств, в тому числі:
- 520 підприємств впроваджували нові технологічні процеси, кількість яких склала 1647, із них маловідходних і ресурсозберігаючих – 680 процеси;
- було впроваджено впровадили 2446 найменувань інноваційних видів продукції, із яких 758 склали нові види машин, устаткування, прилади, апарати тощо [6, с. 77].
Відсутність загальнодержавної системи моніторингу та механізмів зворотного зв’язку між виконавцем та розпорядником коштів не дає можливості відстежувати ефективність проведення робіт та одержання відповідних результатів. Низьким (менше ніж 10%) залишається рівень частки програмно-цільового (грантового) фінансування наукових досліджень та розробок, спрямованого на отримання кінцевого результату [4, с. 269].
На сьогодні для інноваційної діяльності в промисловості спостерігається досить низька віддача. Як свідчать статистичні спостереження це підтверджується часткою інноваційної продукції у загальній кількості усієї продукції, виготовленої промисловими підприємствами. На такі результати інноваційної діяльності мають вплив ряд факторів, серед яких можна виділити нестабільність як у політичній, так і у економічній ситуації всередині країни. Серед факторів, які негативно пливають на результативність впровадження та випуску інноваційної продукції є також примітивність та недосконалість маркетингових досліджень. Саме ці фактори стають досить серйозною перешкодою для просування інноваційної продукції на ринок і безпосередньо до споживача. Недостатність фінансування відображається, насамперед, на конкурентоспроможності інноваційної продукції на зовнішньому ринку.
Бюджет 2009 року передбачав кошторис Державного агентства України з інвестицій та інновацій у розмірі 29,7 мільйона гривень, що значно менше минулорічного показника – 329,4 мільйона гривень. З 13,3 мільйона гривень, передбачених бюджетом 2008 року на проведення досліджень, витрачено лише 7%.
Капітальні трансферти організаціям не здійснено взагалі, а це 13,1 мільйона гривень. У 2009 році, окрім витрат на утримання апарату агентства та його підрозділів у регіонах, передбачено лише 1,2 мільйона гривень на програму розвитку Національної депозитарної системи України. При цьому до держбюджету необхідно буде повернути раніше надані позики на суму 36,6 мільйона гривень [7, с. 108]. Такі показники підтверджують сталу негативну тенденцію гальмування інноваційного розвитку в Україні, що, у свою чергу, зменшує її економічний потенціал та збільшує конкурентні переваги інших країн.
Досить неоднорідною є інноваційна активність регіонів: частка промислових підприємств, що займалися інноваційною діяльністю, становила від 32,6 до 3,1 %, при цьому більша за середню у м. Києві, Харківській, Одеській, Чернівецькій, Івано-Франківській та Вінницькій областях, значно менша у Рівненській, Сумській і Хмельницькій областях. Нині науково-освітній та інноваційний потенціали сконцентровані у промислово розвинених регіонах. Зокрема, у Києві, Харківській, Донецькій, Дніпропетровській та Львівській областях зосереджені 52 % студентів, 72 % науковців та 12 з 15 технопарків України [7, с. 108]. Отже, інвестиційна діяльність сприятлива в більшості для західних та східних областей України, а також та в центральній Україні.
Аналіз динаміки основних показників інноваційної діяльності регіонів України, вказує на негативні тенденції інноваційної активності. Причиною цього є не низький науковий та науково-технічний потенціал, а слабкість інфраструктури інноваційної діяльності, відсутність мотивації товаровиробників в реалізації інновацій як способу конкурентної боротьби. Це призвело до низьких показників практичного впровадження інновацій на промислових підприємствах. Так за даними Держкомстату питома вага промислових підприємств, що впроваджували інновації постійно знижується, та у 2008 р. становила 10,8% [7, ст. 109].
Обсяг інноваційних витрат у 2009 році склав 11994,2 млн. грн, з них: власних джерел фінансування 7264,0 млн. грн.., за рахунок державного бюджету 336,9 млн. грн, залучено іноземних інвестицій 115,4 млн. грн.
Найбільший обсяг інноваційних витрат припадає на підприємства: металургійного виробництва та виробництва готових металевих виробів; машинобудування; виробництва харчових продуктів, напоїв та тютюнових виробів; хімічної і нафтохімічної промисловості. Найбільшими є показники витрат на інноваційну діяльність підприємств наступних областей: Донецької (2,6 млрд. грн.); Луганської (1,3 млрд. грн..); Дніпропетровської 1,2 млрд. грн..) та м. Києва (1,7 млрд. грн.).
У 2009 році інноваційну продукцію реалізовували 1035 підприємств вартістю 40,2 млрд. грн.., 95% цієї продукції є результатом переробної промисловості [6, ст. 79]:
1) машинобудування (13,4 млрд. грн..);
2) металургійного виробництва та виробництва готових металевих виробів (9,4 млрд. грн.);
3) хімічної та нафтохімічної промисловості (6,3 млрд. грн.);
4) виробництва харчових продуктів, напоїв та тютюнових виробів (4,5 млрд. грн.);
5) інших видів переробної промисловості (6,6 млрд. грн.).
Таким чином, результати аналізу свідчать про відсутність належної підтримки інноваційної діяльності як на державному, так і на регіональному рівнях. Основною проблемою при цьому є несформованість інноваційної інфраструктури, яка є фрагментарною, функціонально неповною, недостатньо розвинутою, не охоплює усі ланки інноваційного процесу; недостатня кількість венчурних фондів та центрів трансферу технологій; не підтримується належним чином діяльність винахідників, раціоналізаторів, науковців, що мають завершені науково-технічні розробки; не в повному обсязі використовується освітній та науковий потенціал; недостатня забезпеченість фахівцями у сфері інноваційного бізнесу.
Механізмом активізації організації та фінансування науково-дослідної і науково-виробничої роботи організації можуть стати технопарки як найбільш ефективна система, котра відповідає новим державним завданням, ситуації дефіциту бюджетних коштів для фінансування науки і забезпечена прийнятими в усьому світі фінансовими пільгами для науково-виробничих установ [8, с. 606].
Пріоритетним завданням державної політики у сфері забезпечення науково-технологічної безпеки є розвиток національної інноваційної системи. Для здійснення цього завдання необхідно: визначити основні параметри інноваційної моделі розвитку та структурної перебудови національної економіки; здійснити оцінку наявного технологічного потенціалу вітчизняного виробництва конкурентоспроможної високотехнологічної продукції та послуг, визначити заходи щодо його реалізації; здійснити комплексний аналіз та експертизу чинних стратегічних і програмних документів щодо їх інноваційної спрямованості та внести в установленому порядку пропозиції щодо їх оптимізації.
Формування інноваційної культури та інфраструктури на всіх рівнях господарювання повинно відбуватись шляхом підвищення якості інформаційного та кадрового забезпечення. При цьому факторами низької підприємницької зацікавленості у розвитку інноваційної діяльності є: тривалі та складні адміністративні процедури реєстрації інноваційних проектів та продуктів; централізація прийняття рішень; недостатня поінформованість керівників підприємств про технологічні інновації та низький рівень інноваційного менеджменту [3, с. 165].
Підвищенню рівня інноваційної культури буде сприяти відповідна законодавча база. Стосовно регулювання інноваційної діяльності доцільним є внесення змін до Законів України: «Про пріоритетні напрями розвитку науки і техніки» та «Про пріоритетні напрями інноваційної діяльності в Україні» щодо формування пріоритетних напрямів розвитку науки і техніки на середньостроковий період та концентрації фінансових ресурсів для їх реалізації, розвитку національної системи охорони і захисту прав інтелектуальної власності, трансферу (передачі) технологій; «Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)», що стосуються сприяння залученню венчурних інвестицій для фінансування інноваційної діяльності; «Про фінансово-промислові групи» стосовно активізації процесу створення промислово-фінансових груп в Україні, розширення правового статусу науково-технічних організацій у їх діяльності, стимулювання створення корпоративних інтегрованих навчально-наукових структур; «Про інноваційну діяльність» щодо вдосконалення системи фінансової підтримки інноваційної діяльності, уточнення механізмів державного інвестування в інноваційну діяльність, пільгового режиму реалізації інноваційних проектів, умов надання продукту, продукції, підприємству статусу інноваційного.
Наслідком недосконалої фіскальної, грошово-кредитної та науково-технічної політики є кризовий стан та низька прибутковість багатьох промислових підприємств України, що неспроможні зацікавити підприємців та суспільство в інноваційному розвитку [7, с. 109]. Одним із альтернативних шляхів виходу із цієї ситуації, на нашу думку, повинно стати створення певних «точок зростання» на основі ефективного формування та використання інноваційного потенціалу спеціальних (вільних) економічних зон через переорієнтацію їх у зони пріоритетного розвитку. Необхідно переглянути основні принципи їх функціонування. Адже на більшості цих територій інноваційна діяльність належала до пріоритетного напряму регіонального розвитку, а надання державою певних пільг для інвесторів мало сприяти піднесенню інноваційної активності. Проте частка нематеріальних активів (сукупності технічних, технологічних, комерційних та інших знань, оформлених у вигляді технічної документації, навиків та виробничого досвіду) у загальному обсязі інвестицій була низькою, вказуючи на те, що забезпеченню технічного та технологічного трансферу не приділялося належної уваги.
До основних функцій регулювання інноваційного підприємництва належать: стимулювання іноземних інвестицій; стимулювання виробництва та пріоритетних видів діяльності; модернізація виробництва та стимулювання інноваційної діяльності; стимулювання залучення інвестицій в інфраструктуру та реінвестування; стимулювання експортної діяльності та зв’язків з підприємствами позазональної економіки; стимулювання зайнятості та розвитку соціальної сфери.
Враховуючи існуючі на сьогоднішній день недостатній розвиток джерел фінансування інновацій і відсутність сталих форм інноваційного інвестування, можна запропонувати наступні умови формування моделі інноваційної активності промислових підприємств (рис. 1).

Рис. 1. Внутрішні та зовнішні умови формування моделі інноваційної активності промислових підприємств [3, с. 166].
Отже, після періоду непродуманих ринкових трансформацій економіки пріоритетним завданням держави є створення сприятливих зовнішніх і внутрішніх умов підприємствам для інноваційної діяльності промислових підприємств. Економічні важелі регулювання інноваційної діяльності промислових підприємств містять у собі: законодавчу базу регулювання інноваційної діяльності; систему стимулювання інноваційного підприємництва через податкову, амортизаційну й фінансово-кредитну політику; створення науково-технічної інфраструктури. Законодавча база в Україні повинна враховувати світовий досвід підтримки формування ефективної науково-технічної інфраструктури в науково-технічних зонах. Промислові підприємства, що функціонують у таких зонах і зайняті розробкою і комерційним освоєнням нововведень, необхідно створювати тільки за підтримки держави, використовуючи концепції розвинених країн. Така підтримка повинна здійснюватись в напрямі ефективного освоєння нових товарів і послуг, підвищення обсягів виробництва й експорту наукоємної продукції на світові ринки. Аналіз тенденцій функціонування інноваційної діяльності промислових підприємств свідчить, що її переважними напрямами в Україні є: розробка і впровадження нових технологічних процесів та здійснення механізації й автоматизації виробництва. Підвищення попиту та конкурентоспроможності вітчизняної інноваційної продукції за кордоном сприяло збільшенню обсягів експортованої інноваційної продукції в останні роки. При цьому збільшення обсягів витрат промислових підприємств на придбання засобів виробництва, відсутність маркетингових досліджень та реклами інноваційної продукції гальмує механізм регулювання інноваційної діяльності в напрямі освоєння виробництва нових видів продукції та розширення ринків її збуту. Залишається неефективним механізм програмно-цільового планування науково-технологічної та інноваційної політики. Суттєве збільшення кількості затверджених науково-технічних програм відбувається на тлі скорочення обсягів їх фінансування. Відсутність загальнодержавної системи моніторингу та механізмів зворотного зв’язку між виконавцем та розпорядником коштів не дає можливості відстежувати ефективність проведення робіт та одержання відповідних результатів. Низьким (менше ніж 10%) залишається рівень частки програмно-цільового (грантового) фінансування наукових досліджень та розробок, спрямованого на отримання кінцевого результату. Особливо негативною є політика щодо скасування податкових та митних пільг для суб’єктів інноваційної діяльності. Підвищенню рівня інноваційної культури буде сприяти відповідна законодавча база. Стосовно регулювання інноваційної діяльності доцільним є внесення змін до Законів України щодо формування пріоритетних напрямів розвитку науки і техніки та концентрації фінансових ресурсів для їх реалізації, розвитку національної системи охорони і захисту прав інтелектуальної власності, трансферу технологій, сприяння залученню венчурних інвестицій для фінансування інноваційної діяльності, активізації процесу створення промислово-фінансових груп в Україні, стимулювання створення корпоративних інтегрованих навчально-наукових структур, уточнення механізмів державного інвестування в інноваційну діяльність, пільгового режиму реалізації інноваційних проектів.

Список використаної літератури

1. Зянько В. В. Інновація як засіб розвитку економіки країни і гарантія зростання життєвого рівня її громадян // Социально-экономические аспекты промышленной политики. — Донецк, 2003. — Т.2. — С.462–469.
2. Кудирко О. М. Фінансування інноваційної діяльності в Україні // Наук. вісн. — Ірпінь, 2006. — N2 (29): Економіка, право. — С.42–48.
3. Лабурцева О. І. Дослідження розвитку інноваційного процесу в промисловості України // Вісник. — К., 2005. — N6 (26). — С.162–167.
4. Ліснича Н. Ф. Підтримка інноваційної політики під час інтеграції в ЄС // Теорія та практика державного управління. — Х., 2007. — Вип.1 (13). — С.265–272.
5. Михайловська О. Інноваційний прорив України: політичний міф чи реальна можливість у глобалізованому світі // Економіст. – 2008. – № 8. – С. 34 – 38.
6. Орлов О. О., Помірча О. М. Умови інноваційного розвитку вітчизняних промислових підприємств. // Вісник Хмельницького національного університету. – 2010. №1. – С. 76-81.
7. Продіус О. І. Інноваційний розвиток промисловості: регалії та перспективи. // Вісник Хмельницького національного університету. – 2010. №1. – С. 106-110.
8. Пшик Б.І., Сухаревич В.Т. Шляхи розвитку фінансово-кредитного забезпечення інноваційних процесів в Україні // Регіональна економіка. – 2008. – № 2. – С. 144 – 151.
9. Терещенко Т. В. Показники, що характеризують інноваційну діяльність промислових підприємств // Економіка: проблеми теорії та практики. – Д., 2004. – Вип.191, т.2. – С.600–607.
10. http://www.ukrstat.gov.ua.

 
Форум » Матеріали конференції 14-15.12.2010 » Державне регулювання інноваційної діяльності » Клим М., Шляхи вдосконалення економічного механізму...
Сторінка 1 з 11
Пошук: