Спецiальнi (вільні)економiчнi зони (ВЕЗ) - один з iнтрументiв досягнення вiдкритостi економiки України зовнiшньому свiтовi i стимулювання мiжнародного економiчного спiвробiтництва на основi залучення iноземних iнвестицiй. У поєднаннi з iншими елементами загальної стратегiї економiчного розвитку країни ВЕЗ спроможнi забезпечити активiзацiю пiдприємницької дiяльностi, залучення нових технологiй, розвиток ринкових методiв господарювання, а в остаточному пiдсумку - збiльшення виробництва i постачання високоякiсних товарiв та послуг як на внутрiшнiй, так i на зовнiшнiй ринки.
З урахуванням сучасної економiчної ситуацiї та виходячи з необхiдностi ефективного використання наявного природного й виробничого потенцiалу i квалiфiкованих трудових ресурсiв в Українi доцiльно сформувати розгалужену систему ВЕЗ рiзних функцiональних типiв з переважанням зовнiшньоторговельних, комплексних виробничих i науково-технiчних [1].
Мета написання роботи полягає у визначенні ролі спеціальних економічних зон в міжнародній економічній діяльності України.
Наукові публікації з питань теоретичного і прикладного висвітлення організаційно-економічного механізму становлення і розвитку вільних економічних зон знайшли відображення у працях українських та закордонних дослідників світової економіки, міжнародних економічних відносин та зв’язків зокрема таких як Замошніков М. О., Климко С., Костусєв О., Кухарська Н. О., Лушкін В. А. та інші.
За ознаками вiдкритостi та мiсцерозташування розрiзняють iнтеграцiйнi ВЕЗ (дiяльнiсть яких спрямована на тiсну взаємодiю з позазональною економiкою країни) та анклавнi (орiєнтованi на зв'язки iз зовнiшнiм ринком), зовнiшнi (розташованi на кордонi з iншими державами) та внутрiшнi (розмiщенi у внутрiшнiх районах країни).
Вибiр варiанту органiзацiї ВЕЗ визначається двома основними критерiями: економiчна ефективнiсть та оптимальне поєднання типових елементiв iз специфiчними умовами конкретного об'єкта.
Максимальнi позитивнi результати дiяльностi ВЕЗ при мiнiмумi початкових витрат забезпечуються створенням зовнiшньоторговельних зон рiзної спецiалiзацiї. Критерiям розмiщення зон такого типу в цiлому вiдповiдають прикордоннi регiони, що мають розвинуту транспортну iнфраструктуру, яка обслуговує зовнiшньоторговельнi вантажопотоки (Львiвська, Закарпатська, Чернiвецька областi). Тут може бути створено зовнiшньоторговельнi (експортi, iмпортнi, транзитнi) зони невеликої площi [3].
У режимi "порто-франко", з перспективою наступного розширення функцiй, можуть працювати порти Одеси, Iллiчiвська, Iзмаїла, Керчi, Ялти. За умови скоординованостi економiчної полiтики причорноморських держав у майбутньому може бути створено комплекс вiльних митних зон малої площi (вiд 15 до 30 га), об'єднаних у митний союз.
У разi позитивного вирiшення питання про будiвництво "сорок п'ятої паралелi" - трансконтинентальної автомобiльної безмитної траси Київ-Лiсабон - доцiльно сформувати комплекс зовнiшньоторговельних зон для її обслуговування.
Об'єктивно iснуюча спрямованiсть ряду пiдприємств України на випуск високотехнологiчної наукомiсткої продукцiї європейського та свiтового рiвнів, у поєднаннi з дiяльнiстю конкурентоспроможних у своїй галузi науково-дослiдних установ i експериментальних центрiв, здатна за короткий час забезпечити комплексний соцiально-економiчний ефект у науково-технiчних зонах рiзної модифікації [5].
Умови, якi визначають можливiсть створення науково-технiчної зони:
 високий науково-технiчний потенцiал навчальних i дослiдних iнститутiв, центрiв, лабораторiй i конструкторських бюро, що здiйснюють перспективнi науково-технiчнi розробки, мають у своєму доробку вiдкриття та новiтнi технологiчнi рiшення;
 висока концентрацiя пiдприємств, спроможних реалiзувати у виробництвi результати науково-дослiдних i конструкторських розробок;
 просторова можливiсть для розмiщення нових фiрм;
 сприятливi умови життєдiяльностi та вiдпочинку науково-технiчного персоналу;
 перспективи залучення фiнансових ресурсiв (у нацiональнiй та iноземнiй валютах) для обслуговування розвитку зони [1].
Зазначеним умовам великою мiрою вiдповiдають за своїм iнтелектуальним, кадровим i виробничим потенцiалом мiста Київ, Харкiв, Львiв, Одеса.
Крiм того, в Українi доцiльно стимулювати створення науково-технiчних центрiв рiзної спецiалiзацiї, технопаркiв та iнкубаторiв, якi навiть при незначних масштабах проектiв та галузевiй обмеженостi дослiджуваних проблем сприяють розвитковi науково-технiчного потенцiалу та реалiзацiї iнновацiй у сферi виробництва.
Перспективним i економiчно доцiльним є створення багатопрофiльних комплексних виробничих зон, у тому числi експортно-виробничих, на основi iснуючої виробничої бази, пiдсиленої нацiональними й iноземними iнвестицiями. Це сприятиме розвитковi експортного потенцiалу окремих регiонiв та держави в цiлому, вирiшенню проблем зайнятостi населення [4].
Основними факторами, що обумовлюють вибiр виробничої спецiалiзацiї зони, є: базовий виробничий потенцiал; забезпеченiсть об'єктами виробничої та соцiальної iнфраструктури; наявнiсть вiдповiдних природних i трудових ресурсiв необхiдної квалiфiкацiї або вiдносного надлишку трудових ресурсiв /незайнятого у суспiльному виробництвi населення/; зацiкавленнiсть iноземних iнвесторiв в фiнансуваннi того чи iншого виробництва.
Зазначеним умовам вiдповiдає ряд регiонiв та мiст України. Уже найближчим часом можливе створення експортно-виробничих зон у рядi захiдних областей, зокрема у Львiвськiй, Закарпатськiй та Чернiвецькiй, а також у Києвськiй областi з орiєнтацiєю на випуск продукцiї точного машинобудування, меблiв, виробiв легкої промисловості [2].
У пiвденних областях України доцiльно органiзувати зони, спецiалiзованi на випуску товарної руди, вугiлля, продукцiї хiмiчної промисловостi. Пiвнiчнi, центральнi областi України можуть орiєнтуватися на випуск хiмiчних волокон, окремих видiв продукцiї машинобудування, будiвельних матерiалiв, у тому числi на обробку гранiту.
Отже, унiкальний природно-ресурсний потенцiал України, наявна матерiально-технiчна база лiкування та вiдпочинку, доповнена необхiдними засобами комунiкацiї, незмiнно високий попит на рекреацiйнi послуги зумовлюють потенцiйну вигiднiсть функцiонування туристсько-рекреацiйних зон. Базою для їх створення можуть стати регiон Карпат (зокрема Закарпатська i Львiвська областi), Одеська область, Республiка Крим. Проблеми, пов'язанi з фiнансуванням та iнфраструктурним забезпеченням ВЕЗ, частково можуть вирiшуватися шляхом надання окремих незабудованих територiй у довготермiнову оренду iноземним фiрмам на пiльгових умовах, з правовим гарантуванням стабiльностi визначених договором умов у разi додержання напрямiв пiдприємницької дiяльностi.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Замошніков М. О. Вільні економічні зони в Україні: проблеми і перспективи розвитку // Економіка: проблеми теорії та практики: Зб. наук. пр. — Д., 2004. — Вип.193, т.2. — С.354–361.
2. Климко С. Вільні економічні зони як осередки нагромадження людського капіталу // Зб. наук. пр. / Інститут світ. економіки і міжнар. відносин НАН України. — К., 2004. — Вип.42. — С.88–95.
3. Костусєв О. Конкуренція і вільні економічні зони: // Конкуренція. Вісн. Антимонопольного комітету України. - 2007. - № 1. - С.24-26.
4. Кухарська Н. О. Вільні економічні зони як форма інтеграції України в світову економіку // Вісник соціально-економічних досліджень: Зб. наук. пр. — Одеса, 2003. — Вип.15. — С.165–168.
Лушкін В. А. Вільні економічні зони у національній економіці та пеpспективи їх pозвитку. — : Житомиp, 2001. — 227 с.