Вірста А., Милмнка А., Проблема запровадження основних... - Форум
Субота, 03.12.2016, 08:40
Приветствую Вас Гість | Регистрация | Вход

Всеукраїнська студентська інтернет-конференція

Меню сайта
Форма входу
Друзі сайту
Статистика

Вірста А., Милмнка А., Проблема запровадження основних... - Форум

[ Нові повідомлення · Учасники · Правила форуму · Пошук · RSS ]
Сторінка 1 з 11
Форум » Матеріали конференції 15.01.2015 » Соціально-політичні перспективи розбудови державності України » Вірста А., Милмнка А., Проблема запровадження основних...
Вірста А., Милмнка А., Проблема запровадження основних...
conf-cvДата: Середа, 21.01.2015, 12:03 | Повідомлення # 1
Admin
Група: Адміністратори
Повідомлень: 1656
Нагороди: 5
Репутація: 8
Статус: Offline





Вірста А., Милмнка А.,





спеціальність «Менеджмент організацій»
Науковий керівник – Розман А. М.
Чернівецький торговельно-економічний інститут КНТЕУ





Проблема запровадження основних елементів зарубіжного досвіду децентралізації публічного адміністрування в умовах кризового стану в Україні




Постановка проблеми. На сучасному етапі українська держава перебуває у надскладних кризових умовах, негативний вплив яких відчувають всі без виключення системи і інституції. Проте бажання наших співгромадян, незважаючи на це, дотримуватися європейського напрямку розвитку вимагає численних перетворень, спрямованих на підвищення ефективності основних управлінських механізмів, інститутів, які покликані забезпечувати дієвість публічного адміністрування. Кризові умови у багато разів підсилили потребу у невідкладних структурних перетвореннях, у трансформації та модернізації всієї вітчизняної системи публічного адміністрування. Для того, щоб ці процеси були результативними, сприяли виходу держави з кризового стану, необхідно розробити і запровадити цілісну систему заходів, зокрема спрямованих на вирішення основної національної проблеми публічного адміністрування – надмірної децентралізації. Сучасні розвинені країни світу вже тривалий час йдуть цим шляхом і їх досвід, проаналізований і адаптований до вітчизняних умов, безперечно є основним чинником забезпечення успіху перетворень у вітчизняному публічному адмініструванні.
Аналіз останніх досліджень і публікацій. Теоретична основа функціонування публічного адміністрування в Україні розроблена у доробках таких науковців, як М. Білинська, Ю. Ковбасюк, А. Колодій, О. Оболенський, С. Серьогін, В. Сороко, В. Толкованов та ін.. Зарубіжний досвід реформування публічного адміністрування, проблеми та перспективи його запровадження в Україні вивчалися у роботах О. Амосова, Н. Гавкалової, Ю. Дідок, В. Корженко, Н. Мельтюхової. Але, весь спектр проблем адаптації до вітчизняних умов накопиченого зарубіжними країнами досвіду реформування і вдосконалення сфери публічного адміністрування сучасними розробками ще не охоплено. Зокрема недостатньо вивченим залишається питання децентралізації публічного адміністрування.
Мета статті полягає в тому, щоб вивчити основні здобутки зарубіжних країн у сфері децентралізації публічного адміністрування і визначити їх основні елементи, які в умовах кризового стану України можуть забезпечити максимальну ефективність системи вітчизняного публічного адміністрування.
Виклад основного матеріалу. Сучасна держава є надскладним утворенням, у якому все більш важливу роль відіграють її громадяни. Вона динамічно розвивається і успішно функціонує лише за умови швидкого реагування на проблеми, які виникають на місцевому рівні і їх ефективного вирішення. З цієї точки зору, як слушно зауважують О. Амосов та Н. Гавкалова, можливості ефективного державного впливу на суспільні процеси навіть за найкращих намірів є досить обмеженими, і держава не здатна вирішити всіх проблем, які постають перед громадянами. Тому децентралізація є необхідним компонентом процесу демократизації країни, який базується на архетипі прямої демократії [1, с. 10].
У сучасних державах Європи і світу, які вже тривалий час рухаються шляхом демократичного розвитку, потреба децентралізації давно усвідомлена і успішно реалізовується. Основна частина повноважень у сфері публічного адміністрування передана із загальнодержавного рівня на рівень місцевого самоврядування.
При цьому більшість систем місцевого самоврядування держав має у своїй основі сформований адміністративно-територіальний устрій як одну з найважливіших складових організації влади і державного управління. Під час здійснення децентралізації управлінських функцій, державні органи постають перед проблемою коригування адміністративно-територіального устрою. Основними шляхами її вирішення у сучасних демократичних державах є: зміна щаблів та елементів адміністративно-територіального устрою або здійснення відповідних реформи в суспільстві. Досвід зарубіжних країн свідчить про те, що без удосконалення територіальної організації держави побудувати систему публічного адміністрування неможливо. Децентралізована державна влада з місцевою та регіональною автономією на сьогодні стає панівною формою західноєвропейської державної організації [1, с. 10].
На необхідність децентралізації неодноразово вказувалося у рекомендаціях ООН. Так, на другій нараді експертів ООН з проблем адміністративно–державного управління підкреслювалося, що національні уряди повинні відшукати шляхи більшої децентралізації та розосередження урядових функцій та рішень. Надзвичайний характер зараз набуває проблема створення більш дієвих органів штату, провінції, області чи міста, які б були наділені повноваженнями місцевих органів влади та були б забезпечені необхідними фондами у справах використання для найважливіших потреб та служб місцевого населення [5, с. 111].
Проте, у вітчизняних умовах на шляху децентралізації постає низка серйозних перешкод, зокрема:
– відсутність правового закріплення територіальної основи місцевого самоврядування та відсутність системи правового впливу держави на діяльність органів місцевого самоврядування; надмірна централізація ресурсів та повноважень;
– дублювання повноважень місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування;
– відсутність державного стимулювання громади до саморозвитку та ініціативності;
– диспропорції одиниць адміністративно-територіального устрою;
– криза кадрової політики на рівні місцевого самоврядування; корпоратизація органів місцевого самоврядування та відчуження їх від населення;
– неусвідомлення існування архетипів та ігнорування впливу архетипу прямої демократії на суспільні процеси [3, с. 14]
У якості успішного прикладу децентралізації системи публічного адміністрування, на який може орієнтуватися наша держава доцільно розглянути досвід Франції, де функціонує три публічні служби.
Першою є власне державна служба. На її долю у загальній системі публічного адміністрування припадає біля 51%. Її аналогом в Україні є центральні органи виконавчої влади та їх територіальні органи, в тому числі освітні заклади. Наступна ланка – територіальна служба, на яку припадає до 30%. Її аналог в Україні – місцеві державні адміністрації та комунальні заклади. Третьою ланкою є французька служба охорони здоров’я, її частка становить 19%. В Україні це сфера охорони здоров’я [4, с. 12].
Відповідно до наведеної структури, державні службовці у Франції працюють на посадах різних типів в установах центрального і місцевого рівнів. За французькою термінологією це центральні та деконцентровані адміністрації. Вони виконують різні, але взаємоузгоджені функції. Центральні адміністрації розташовані в Парижі, але можуть бути делокалізовані в провінцію [2, с. 112].
Вони здійснюють розробку і координування державних програм на національному рівні. Деконцентровані адміністрації реалізують державну політику на місцевому рівні. Чиновники, які в них працюють, підпорядковані префектурам і субпрефектурам, а також регіональним і департаментським управлінням різних міністерств, зокрема, департаментські управління Міністерства забезпечення, Міністерства сільського і лісового господарства, Міністерства із санітарних і соціальних питань тощо. До територіальних публічних службовців належать чиновники (приблизно 1,5 млн осіб) комун та мерій, які працюють у виконавчих службах департаментів, регіонів, комун, публічних установах між комунального співробітництва, офісах житла тощо. Службовці державної та територіальної служб підпорядковуються префекту, який є представником уряду та гарантом додержання законності. На службі охорони здоров’я (725000 осіб) перебувають працівники публічних лікарень, домів престарілих, департаментських установ допомоги дитинству, публічних установ для дітей і підлітків-інвалідів або дітей з відхиленнями, публічних або напівпублічних центрів-притулків і центрів соціальної адаптації. Персонал кожного з цих закладів підпорядковується керівнику установи, але також має загальний статут. В кожному регіоні існує Регіональне агентство охорони здоров’я, яке очолює високопоставлений чиновник, що не залежить від префекта, і здійснює координацію діяльності всіх цих закладів охорони здоров’я [4, с. 12].
Проте, така організаційна структура для більшої ефективності має низку виключень. Зокрема, служби міністерства Національної освіти підпорядковуються ректору, служби міністерства юстиції та служби міністерства захисту – воєнному керівництву, і, звісно, всі делокалізовані підрозділи центральних служб.
Французька система публічного адміністрування довела на практиці свою високу ефективність. Тому названі основні аспекти її структурної організації доцільно було б запровадити в Україні, адаптувавши до національних умов. Головне – більш чітко розмежувати повноваження центральних і місцевих органів, проте потрібно узгодити ефективний механізм їх взаємодії.
Вітчизняні дослідники О. Бориславська та І. Заверуха на основі вивчення досвіду зарубіжних країн виокремлюють такі основні передумови успішного запровадження децентралізаційних явищ та ефективного управління в системі децентралізованої влади:
– утвердження принципу верховенства права;
– визнання та гарантії місцевого самоврядування;
– рівний правовий захист усіх форм власності;
– демократичне й ефективне виборче законодавство;
– незалежність, ефективність, доступність і прозорість судової системи,
– функціонування інститутів адміністративного судочинства;
– досконалий бюджетний процес та висока фінансова дисципліна;
– наявність адекватних соціальних стандартів;
– розвинутий громадський сектор або стійка тенденція до його роз витку тощо [3, с. 14].
Врахування французького досвіду розбудови децентралізованої системи публічного адміністрування дасть можливість забезпечити такі необхідні чинники розбудови ефективного публічного адміністрування в Україні, як:
– максимальне наближення органів виконання рішень до споживачів соціальних послуг;
– можливість розгляду значної кількості рішень із залученням громадськості; можливість узгодження інтересів представників більшості територіальної громади;
– зменшення витрат на здійснення публічного управління за рахунок мінімізації кількості управлінських рівнів, що позитивно впливає на зниження рівня транзакційних витрат у локальному масштабі, а через це – на зростання соціально-економічних показників у регіональному контексті [1, с. 10].
Висновки. Процес еволюції вітчизняної моделі публічного адміністрування до теперішнього часу не приніс очікуваних позитивних результатів, був недостатньо ефективним через низку об’єктивних причин, однією з яких є надмірна децентралізація управління у нашій державі. Для вирішення численних суперечностей між рішеннями і вимогами центру та потребами регіонів, які виникали і, не зважаючи на окремі перетворення, продовжують виникати у взаємовідносинах у системі публічного адміністрування, для того, щоб нарешті були почуті і враховані потреби окремих первинної ланки - територіальних громад, необхідні науково обґрунтовані і чітко прораховані заходи зі здійснення децентралізації. Проте вони не повинні загрожувати територіальній цілісності держави, децентралізація має не руйнувати, а вдосконалювати існуючий механізм державного управління. Це неможливо досягти без врахування накопиченого зарубіжними країнами досвіту децентралізації публічного адміністрування, без його осмислення і адаптації до національних умов.

Список використаної літератури

1. Амосов О., Гавкалова Н. Публічне адміністрування в Україні: зв’язок з архетипами та пріоритети роз витку / О. Амосов, Н. Гавкалова // Публічне управління : теорія та практика : збірник наукових праць Асоціації докторів наук з державного управління. – Х. : Вид-во “ДокНаукДержУпр”. – № 2(18) спеціальний випуск – Червень, 2014. – С. 6-13
2. Бабич О. М. Співвідношення централізації та децентралізації в системі державного управління / О. М. Бабич // Часопис Київського університету права. – 2011. - № 2. – С. 109-112.
3. Децентралізація публічної влади: досвід європейських країн та перспективи України / [Бориславська О., Заверуха І., Захарченко Е., та ін.] ; Швейцарсько-український проект «Підтримка децентралізації в Україні – DESPRO». – К. : ТОВ «Софія», 2012. – 128 с.
4. Зарубіжний досвід публічного адміністрування : метод. рек. / авт. кол. : Н. М. Мельтюхова, В. В. Корженко, Ю. В. Дідок та ін. ; за заг. ред. Н. М. Мельтюхової. – К. : НАДУ, 2010. – 28 с.
5. Співвідношення централізації та децентралізації в управлінні територіальним роз витком [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://old.niss.gov.u/book/Varnalij/03.pdf


 
Форум » Матеріали конференції 15.01.2015 » Соціально-політичні перспективи розбудови державності України » Вірста А., Милмнка А., Проблема запровадження основних...
Сторінка 1 з 11
Пошук: