Пятниця, 29.03.2024, 10:23
Приветствую Вас Гість | Регистрация | Вход

Всеукраїнська студентська інтернет-конференція

Меню сайта
Форма входу
Друзі сайту
Статистика

Широка О., ВПЛИВ ЕКОНОМІЧНОЇ ГЛОБАЛІЗАЦІЇ ... - Форум

[ Нові повідомлення · Учасники · Правила форуму · Пошук · RSS ]
  • Сторінка 1 з 1
  • 1
Форум » Матеріали конференції 15.01.2015 » Соціально-політичні перспективи розбудови державності України » Широка О., ВПЛИВ ЕКОНОМІЧНОЇ ГЛОБАЛІЗАЦІЇ ...
Широка О., ВПЛИВ ЕКОНОМІЧНОЇ ГЛОБАЛІЗАЦІЇ ...
conf-cvДата: Середа, 21.01.2015, 11:57 | Повідомлення # 1
Admin
Група: Адміністратори
Повідомлень: 1656
Нагороди: 5
Репутація: 8
Статус: Offline





Олена Широка,





6 курс, спец. «Менеджмент ЗЕД», д/ф,
Наук. кер. – Якимчук Т.В.,
Херсонський національний технічний університет,
м. Херсон





ВПЛИВ ЕКОНОМІЧНОЇ ГЛОБАЛІЗАЦІЇ НА СТАНОВЛЕННЯ ОРГАНІЗАЦІЙНО-ЕКОНОМІЧНОЇ МОДЕЛІ УКРАЇНИ




Актуальною стратегічною метою економічної політики України на сучасному етапі стає підтримання стабільних темпів економічного зростання регіонів. Як свідчить світовий досвід, найкращим шляхом для досягнення швидкого економічного зростання є розвиток відкритої ринкової економіки. Однією з головних тенденцій, що характеризує сучасний розвиток світової економіки, є глобалізація. Процесів прояву глобальної економіки та фінансової глобалізації не можна уникнути, але важливо відстоювати національні інтереси, формувати національну модель розвитку, яка дасть змогу ефективно використовувати регіональний потенціал України.
Метою дослідження є теоретичне обґрунтування економічної сутності глобалізації як унікального багатофакторного процесу розвитку цивілізації, його впливу на національний організаційно-економічний розвиток в умовах нових економічних відносин, що виникають у результаті процесів глобалізації світової економіки.
Сутністю глобалізації як процесу, який характеризує сучасний етап розвитку людства, є формування спільного світового економічного, політичного та культурного простору, який функціонує на основі універсальних загальновизнаних правових цінностей та принципів і опосередковується загальними організаційними формами [1].
Глобалізація є певним етапом розвитку людської цивілізації, коли національні економіки вже не можуть нормально розвиватися в межах однієї держави, а міжнародні економічні зв’язки призвели до утворення транснаціональних корпорацій і глобальних (світових) ринків. Іншими словами, глобалізація являє собою комплексне геополітичне, геоекономічне і геокультурне явище, яке здійснює потужний вплив на всі сторони життєдіяльності суспільств [2].
Сьогодні глобалізація сприяє прискореному розвитку продуктивних сил, науково-технічному прогресу, зростанню інтенсивності у взаємовідносинах між економіками країн.
Глобалізація дає комплексний ефект в сучасних умовах, комбінуючи такі фактори, як іноземний капітал, нові технології, інтеграційні можливості і вихід на світові ринки, а саме світовий ринок технологій.
Глобалізація несе для України як позитиви, так і певні негативи. До позитивів можна віднести поширення швидкими темпами інформаційних технологій, більші можливості пошуку партнерів в усьому світі, а не лише серед найближчих сусідів, можливості входження країни до великих міжнародних коопераційних проектів, що в перспективі можуть забезпечити істотне підвищення конкурентоспроможності та розширити можливості більш вільного доступу до зарубіжних ринків за рахунок зменшення тарифних і нетарифних перешкод, вільне пересування українських громадян у світі, можливості отримання освіти і роботи за кордоном. Серед негативів, які приносить Україні глобалізація, це – посилення економічної, політичної і культурної залежності від наддержав, поступова втрата національно-культурної ідентичності і самобутності, і навіть національного суверенітету за рахунок добровільного делегування деяких державних функцій таким міжнародним об’єднанням, як ООН, Євросоюз, ОБСЄ, СНД [2, 3].
Економічні перспективи для України залежатимуть від її змоги знайти новий національний шлях, нову модель розвитку – модель глобального інтегрування. Національна стратегія, базована на традиційному індустріальному характері розвитку, стає не тільки неприйнятною, але й надзвичайно небезпечною. Нині, за відсутності будь-якої національної стратегії, на тлі хаосу та інерції будь-які спроби інтегруватися в європейські та глобальні структури є явно безуспішними і навіть руйнівними. Сьогоднішня економіка України, з її розваленою промисловістю, неймовірно низькою технологічністю, відсталою організацією виробництва і низькою продуктивністю, не може витримати навантажень глобальної конкуренції [1].
Для України, на сьогодні, можна визначити такі першочергові завдання, вирішення яких повинно вивести Україну на новий рівень економічного розвитку:
 покращити інвестиційний клімат країни;
 реформувати інституціональну структуру економіки та структуру національного виробництва;
 реформувати податкову політику;
 підвищити конкурентоспроможність національних товарів та послуг на міжнародному ринку;
 стимулювати розвиток науково-технологічного і виробничого секторів;
 підвищити контроль над трудовою міграцією;
 збільшити привабливість праці на вітчизняному ринку;
 вести активну співпрацю зі світовими організаціями;
 використати досвід країн з швидкозростаючою економікою для розвитку українських компаній;
 максимально наблизити критерії розвитку до європейських стандартів.
Специфіка проявів глобалізаційних процесів для економіки і суспільства України, полягає у тому, що становлення у нас постіндустріального суспільства відбувається в умовах об’єктивної необхідності удосконалення існуючого індустріального способу виробництва, технологічного оновлення промисловості, реформування усієї системи відносин власності тощо. Реформування потребує і сучасна політична надбудова національної системи: державне управління, система судочинства, нормативно-правового забезпечення, діяльність професійних спілок тощо. Особливість сучасного організаційно-економічного розвитку України полягає у тому, що такий розвиток мусить пройти через подолання деградації її промислової бази, нарощування її науково-технічного потенціалу, переорієнтацію системи освіти на виховання генерації високоосвіченої молоді і поступове відновлення довіри людей до влади [4].
Стратегію національного організаційно-економічного розвитку необхідно розглядати як послідовний перехід від впровадження адаптаційної її складової до проривної. Реалізація адаптаційної складової полягає в удосконаленні існуючої промислової бази та її пристосуванні до вимог високотехнологічного розвитку країн-лідерів світової економіки. Через запровадження адаптаційної складової можливим стає перейти до здійснення проривної складової – постіндустріалізації вітчизняної економіки, якісного розвитку сфери послуг та інформації, а також оптимізації структури промислової, науково-технічної і фінансової бази наукомісткого високотехнологічного сектору, його максимальної капіталізації, формування метапромислової технологічної організації виробництва, перспективної моделі міжнародної спеціалізації України на світовому ринку [4].
Тільки у такому випадку процеси, що складають внутрішню основу національного розвитку, приведуть до появи зовнішніх форм його прояву, які містяться у соціальній сфері, – зростання якості життя населення, рівня доходів, забезпечення гарантій зайнятості та соціальної захищеності.
Активні зміни технологічних укладів, спричинені глобальними технологічними трансформаціями, є характерним явищем сучасного світового господарства і стають каталізатором погіршення економічного становища країн, не готових до цих процесів. Країни, які не долучаються до активного впровадження інноваційної складової, опиняються як суб’єкти міжнародних економічних відносин за межами постіндустріальної цивілізації, а їх ознаки характерні для індустріального, а часом і аграрного розвитку.
Сучасне розмежування країн світу обумовлюється міжнародним поділом праці; постійними порушеннями рівноваги світового господарства, пошуком ефективніших технологій і способів виробництва, які дають змогу поліпшувати умови життя людей [5].
Для України проблемними в цьому аспекті залишаються питання певної неготовності національної економіки до структурних зрушень, що обумовило падіння в останнє десятиріччя показників конкурентоспроможності провідних секторів економіки, які загалом залишаються незмінними: металургія, машинобудування, авіакосмічна промисловість, сільське господарство, хімічна промисловість.
Технологічна різноукладність української економіки, наявність техноекономічних секторів, ринкових і галузевих сегментів — особливість перехідного етапу її розвитку в технологічному і структурному вимірах.
Наслідки застосування «наздоганяючої» моделі значною мірою зумовили змішаний характер техноекономічної моделі української економіки, де існують сектори різної конкурентоспроможності: для деяких із них характерна низька конкурентоспроможність галузей і технологій масового використання; для інших — значний потенціал можливого використання перспективних напрямів фундаментальних і прикладних досліджень у ряді виробництв; для третіх — великі експортні можливості традиційно-індустріальних і сировинно-транзитних галузей [5].
За таких умов стратегії економічного зростання, що домінують у другому і третьому укладах, стають неефективними, і виникає необхідність переформулювання основних завдань розвитку з метою адаптації національної специфіки країни до нових глобальних умов. Тобто, для п’ятого технологічного укладу, який має домінувати в національній економіці в найближчому майбутньому, слід знайти принципово нову модель національного економічного зростання, модель спеціалізації країни з урахуванням сучасних світо господарських особливостей.
Висновки. В Україні через недостатній і безсистемний державний підхід до технологічної модернізації інноваційний розвиток фактично призупинено, а в країні продовжують панувати третій і четвертий технологічні уклади, в той час як у розвинених країнах відбувається активний перехід економіки на п’ятий і шостий технологічні уклади. Структура промислового виробництва в Україні залишається деформованою і не створює стимулів для інновацій і технологічного розвитку економіки країни.
У стратегічному контексті істотне підвищення конкурентоспроможності економіки України можливе лише за рахунок інноваційно-структурних механізмів модернізації економіки держави та розширення її участі в міжнародному поділі праці на основі технологічних, а не цінових конкурентних переваг.

Список використаних джерел:

1. Гайдуцький П.І. Глобалізація економічної рецесії та фінансової нестабільності / П.І. Гайдуцький, К.В. Паливода // Фінанси України. – 2013. – № 1. – С. 24–32.
2. Прокушев Е.Ф. Внешнеэкономическая деятельность: Учеб. / Е.Ф. Прокушев. – 2-е изд. – М.: Дашков и К, 2006. – 488 с.
3. Смитиенко Б.М., Поспелов В.К. Внешнеэкономическая деятельность / Б. М. Смитиенко, В. К. Поспелов. – СПб.: Academia, 2009. – 303 с.
4. Касабова І. А. Переваги та потенційні можливості глобалізаційних процесів для економіки України / І. А. Касабова // Теорії мікро-макроекономіки. – 2005. – №21. – С. 84–87.
Грущинська Н.М. Технологічні трансформації економіки України в умовах сучасних глобальних процесів / Н.М. Грущинська // Стратегія розвитку України. – 2014. – №1. – С. 46-51.


5.
 
Форум » Матеріали конференції 15.01.2015 » Соціально-політичні перспективи розбудови державності України » Широка О., ВПЛИВ ЕКОНОМІЧНОЇ ГЛОБАЛІЗАЦІЇ ...
  • Сторінка 1 з 1
  • 1
Пошук: