Актуальність теми. В умовах глибоких економічних змін, зумовлених реформуванням адміністративно-командної економіки України в ринкову, особливо актуальною є задача ефективного розміщення інвестиційних ресурсів та грамотного управління інвестиційною діяльністю підприємств, оскільки саме інвестиції виступають найважливішим засобом забезпечення умов виходу з економічної кризи та надійним механізмом соціально-економічних перетворень, формують виробничій потенціал на новій науково-технічній основі, що неодмінно призводить до підвищення якісних показників господарської діяльності.
З метою ефективного функціонування підприємства здійснюють інвестиційну діяльність. Остання являє собою сукупність практичних дій щодо реалізації інвестицій.
Законом України ”Про інвестиційну діяльність” інвестиції визначено як всі види майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об’єкти підприємницької та інших видів діяльності, в результаті чого створюється прибуток (дохід) або досягається соціальний ефект. [1]
Питання щодо інвестиційних проектів досить широко розглядаються у науковій літературі. Вони знайшли своє відображення у працях вітчизняних науковців: Скоробогатової Н.Є., Шевчука В.І, Рогожина П.В.. На вирішення зазначених питань спрямовані чисельні документи органів державного управління.
У світовій економічній науці даній темі присвячено чимало ґрунтовних праць. Вагомий внесок у дослідження зроблено І.Т. Балабановим, Л.Дж. Гітманом, М.Д. Джонком, У. Шарпом, А.В. Мертенсом та ін.
Хоча проблемі формування та оцінці інвестицій присвячено чимало наукових праць, все ж таки не вистачає певних рекомендацій щодо вдосконалення інвестиційної політики, напрацювання конкретних і реальних кроків щодо покращення інвестиційного середовища в країні, поліпшення умов діяльності компаній з іноземним та вітчизняним капіталом, започаткування нових інвестиційних проектів тощо.
Метою написання статті є дослідження питання оцінки інвестиційних проектів, визначення доцільності інвестиційних вкладів, а також розробка певних практичних рекомендацій для вирішення проблем формування та оцінки ефективності інвестиційних вкладів.
Вибір конкретних форм інвестування на підприємствах залежить від поставлених завдань та вибраної стратегії розвитку. Інвестиційна політика підприємства повинна формуватися як за умов дії ринкових регуляторів, так і внаслідок державного впливу. У перехідний до ринкової економіки період зростає відповідальність держави за розробку і здійснення інвестиційної політики, яка не може бути віддана лише стихії ринку. Принцип пріоритетності стає важливим інструментом державної політики регулювання інвестиційної діяльності, за допомогою якого можна сконцентрувати зовнішні фінансові ресурси на об’єктах фінансування, що мають стратегічне значення.
Узагальнення підходів до трактування поняття “інвестиції” дозволяє визначити їх як цілеспрямовані вкладення капіталу у будь-які матеріальні та нематеріальні активи (інструменти) на певний строк з метою одержання доходу або досягнення іншого корисного ефекту. [2]
Найчастіше інвестор для досягнення своїх цілей працює не з окремим активом (окремим проектом, фінансовим інструментом тощо), а з деяким їх набором – інвестиційним портфелем, сенс формування якого полягає в поліпшенні умов інвестування завдяки досягненню нової інвестиційної якості шляхом надання сукупності активів таких інвестиційних характеристик, які є недосяжними з позиції окремо взятого активу і можливі лише при їх комбінації. При визначенні доцільності та виборі напряму інвестування основною задачею є визначення економічної ефективності вкладення коштів в ту чи іншу інвестиційну цінність як елемент портфеля. Звичайно прийняття рішень з інвестування у той чи інший актив, тобто процес вибору і формування інвестиційного портфеля, містить наступні етапи: вибір інвестиційної політики, пошук привабливих об’єктів інвестування, формування інвестиційного портфеля та управління інвестиційним портфелем. [5, с. 58]
Вибір інвестиційної політики полягає у формуванні мети інвестора, що ґрунтується на прийнятних для нього критеріях доходності, зростання, ризику та ліквідності, визначенні обсягів та термінів розміщення інвестиційних ресурсів і виборі потенційних типів активів для включення в інвестиційний портфель відповідно до обраної стратегії та тактики поведінки інвестора.
Пошук привабливих об’єктів інвестування передбачає визначення в певний термін часу активів з привабливими інвестиційними якостями за допомогою методів технічного та фундаментального аналізу, комплексу економетричних моделей.
Етап формування інвестиційного портфеля містить визначення конкретних активів для вкладання коштів, а також пропорцій розподілу інвестиційного капіталу між цими активами на основі комплексу оптимізаційних моделей, які дозволяють сформувати оптимальний для інвестора портфель, ґрунтуючись на прийнятному для нього співвідношенні доходності і ризику. На першому етапі формування оптимального інвестиційного портфеля, коли інвестиційний капітал розподіляється за різними типами активів, тобто у різні сегменти ринку, доцільним є використання математичної моделі Г.Марковіца, де має місце задача квадратичної оптимізації, а вже при розподілі капіталу серед конкретних активів, які складають обраний сегмент ринку, як правило, використовується однофакторна модель Шарпа, де вирішується задача лінійної оптимізації.
Коли інвестори диверсифікують свої портфелі, вони скорочують ступінь своєї схильності специфічному ризику фірми, тому ризик, на який варто звертати увагу при інвестуванні, це ринковий ризик. Модель оцінки капітальних (фінансових) активів вимірює схильність ринковому ризику за допомогою ринкового коефіцієнту бета, який оцінює, скільки ризику додає даний актив до ринкового портфеля. Модель арбітражної оцінки та багатофакторні моделі дозволяють враховувати численні джерела ринкового ризику і оцінювати коефіцієнти бета для інвестиції відносно до кожного фактору впливу, при цьому відмінність між моделями полягає в тому, що модель арбітражної оцінки відмовляється від ідентифікації статистичних факторів, а в багатофакторних моделях вони замінюються спеціальними макроекономічними факторами, в результаті чого вихідна модель володіє економічною основою. Моделі регресії вимірюють ринковий ризик на основі результатів аналізу характеристик фірми, які корелюють з високими доходами в минулому, таких, як, наприклад, мультиплікатор “балансова вартість / ціна”. [6, с. 334]
Через необхідність постійної адаптації до змін зовнішнього середовища дуже важливим етапом є управління інвестиційним портфелем, що являє собою набір дій, направлених на зміну його внутрішньої структури, пов’язаних з тим, що через деякий час цілі інвестування можуть змінитися або може відбутись зміна інвестиційних характеристик компонентів портфеля, в результаті чого поточний портфель вже не буде оптимальним. Управління інвестиційним портфелем вимагає здійснення різноманітних фінансово-економічних розрахунків, пов’язаних з потоками грошових коштів у різні періоди часу. [3, с.324]
Оцінка ефективності інвестиційного портфеля здійснюється за допомогою методичного інструментарію інвестиційної оцінки [2]. Один з фундаментальних принципів інвестиційної оцінки полягає в тому, що всі активи, як фінансові, так і реальні, можна систематично оцінювати, використовуючи традиційні моделі оцінки, причому моделі оцінки, розроблені для фінансових активів, підходять також і для реальних активів, оскільки вони володіють кількома спільними характеристиками: їх цінність визначається створюваними ними грошовими потоками, невизначеністю, пов’язаною із ними, та очікуваним ростом цих грошових потоків. Але є й кілька серйозних відмінностей між цими двома класами активів, зокрема відмінності у їх ліквідності, типах інвесторів на кожному із ринків, а також у природі грошових потоків, що генеруються інвестиціями в ці активи, адже реальні інвестиції мають обмежений термін існування та повинні оцінюватись з урахуванням цих обставин. На практиці використовується досить широкий круг моделей оцінки – від елементарних до багатофакторних, але виділяють три основних підходи до оцінки: оцінка дисконтованих грошових потоків, порівняльна оцінка та оцінка умовних вимог.
Підхід до оцінки через дисконтовані грошові потоки служить основою для побудови всіх інших і ґрунтується на правилі приведеної цінності, або вартості, згідно до якого цінність будь-якого активу являє собою приведену вартість всіх очікуваних в майбутньому грошових потоків, що створює даний актив, дисконтованих за ставкою, що відповідає ступеню ризику дисконтуємих грошових потоків. Основна проблема використання цієї моделі полягає у коректності оцінки величини очікуваних грошових потоків, бо необхідно враховувати фактор ризику та невизначеності, пов’язаний з їх надходженням, а також у правильному визначенні ставки дисконтування, щоб уникнути отримання помилково заниженої або завищеної оцінки.
При порівняльній оцінці, використання якої практикується дуже широко, цінність активу визначається на підставі аналізу ціноутворення подібних активів, де ціни на активи, що порівнюються, представляються в стандартизованому вигляді шляхом їх конвертації в мультиплікатори прибутку, балансової вартості або специфічні секторні мультиплікатори. Хоча в цій моделі використовується припущення, що інші підприємства галузі теоретично можна зіставити з оцінюваним підприємством, а ринок в середньому правильно визначає ціни на ці фірми, складність у використанні цього методу полягає в необхідності правильного використання мультиплікаторів та виключення можливості зловживання ними, а також у виявленні подібних між собою підприємств на практиці, наприклад, через відмінності за такими параметрами як потенціал росту, ризик та грошові потоки.
Оцінка умовних вимог припускає використання моделі ціноутворення опціонів для виміру цінності активів, що мають характеристики опціону. [4]

Якщо ж зробити висновок, то в умовах в трансформаційної економіки України через низьку ефективність застосування математичного апарату в умовах нестабільності жоден з наведених вище етапів не є абсолютно ідеальним. Тільки їх комбінація та критичний аналіз можуть надати інформацію про доходність та надійність інвестування в той чи інший актив.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ:
1. Про інвестиційну діяльність (з наступними змінами і доповненнями): Закон України, прийнятий Верховною Радою України від 18.09.1991. № 65-09
2. Про інвестиційні фонди та інвестиційні компанії: Указ Президента України від 12.03.1994 № 98.
3. Балабанов И. Т. Основы финансового менеджмента. Как управлять капиталом — М.: Финансы и статистика, 2005. C.323-328
4. Інвестиції. Формування та оцінка інвестиційного портфелю. – http://www.vuzlib.net/fm_P/8-4.htm
5. Скоробогатова Н.Є. Удосконалення системи оцінки інвестиційних проектів // Матеріали ІУ Міжнар.наук.-практ.конф. «Наукова індустрія європейського континенту – 2007». – Прага: Наука і освіта, 2007. – Т.2. – С.58-61.
6. Скоробогатова Н.Є. Модель оцінювання економічної ефективності інвестиційного проекту // Матеріали Міжнар. наук.-практ. конф. „Актуальні проблеми управління розвитком об’єктів і процесів ринкової економіки”. – Запоріжжя: ГУ „ЗІДМУ”, 2006. – Т.1. – С. 334-336.