Мотрюк А., Торська Ю., ПРОФЕСІЙНА ОСВІТА ЯК ЧИННИК ... - Форум
Вівторок, 06.12.2016, 21:50
Приветствую Вас Гість | Регистрация | Вход

Всеукраїнська студентська інтернет-конференція

Меню сайта
Форма входу
Друзі сайту
Статистика

Мотрюк А., Торська Ю., ПРОФЕСІЙНА ОСВІТА ЯК ЧИННИК ... - Форум

[ Нові повідомлення · Учасники · Правила форуму · Пошук · RSS ]
Сторінка 1 з 11
Форум » Матеріали конференції 23.05.2014 » Розвиток науки та освіти українських ВНЗ » Мотрюк А., Торська Ю., ПРОФЕСІЙНА ОСВІТА ЯК ЧИННИК ...
Мотрюк А., Торська Ю., ПРОФЕСІЙНА ОСВІТА ЯК ЧИННИК ...
conf-cvДата: Понеділок, 26.05.2014, 13:43 | Повідомлення # 1
Admin
Група: Адміністратори
Повідомлень: 1656
Нагороди: 5
Репутація: 8
Статус: Offline


Мотрюк Алла, Торська Юлія,





132 група, д.ф.н.
спец. «Облік і аудит»
Наук. Керівник – к.е.н. доц.. Гут Л.В.
Чернівецький торговельно - економіний інститут





ПРОФЕСІЙНА ОСВІТА ЯК ЧИННИК КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНОСТІ РОБОЧОЇ СИЛИ





Конкурентоспроможність працівника на ринку праці, його впевненість у працевлаштуванні та одержанні високої заробітної плати багато в чому залежать від набутої ним професійної освіти.
Актуальність теми. Отримання країною стійких конкурентних переваг в умовах всеохоплюючої глобалізації та зростаючої інформатизації можливе на основі підвищення конкурентоспроможності робочої сили та реалізації її освітніх чинників, що мають причинно-наслідкові зв’язки з якістю, ефективністю і результативністю освіти та підготовки кадрів.
Пізнання закономірностей зрушень у рівні конкурентоспроможності робочої сили на основі дослідження освітніх чинників, що на неї впливають, є необхідною передумовою реалізації політики узгодженого розвитку ринку праці та ринку освітніх послуг, приведення підготовки кадрів у відповідність до потреб економіки. У зв’язку з цим постає необхідність вивчення впливу освітніх чинників на забезпечення підвищення конкурентоспроможності робочої сил [4,с. 159].
Метою роботи є дослідження причин, які значно підривають можливості сучасної професійної освіти щодо формування конкурентоспроможної робочої сили в Україні.
Для досягнення мети були поставлені наступні завдання:
 дослідити економічний зміст конкурентоспроможності робочої сили з урахуванням впливу освітніх чинників;
 систематизувати освітні чинники впливу на конкурентоспроможність робочої сили;
 здійснити комплексний аналіз впливу освітнього рівня населення на конкурентоспроможність робочої сили;
 виявити особливості взаємодії ринку праці та ринку освітніх послуг щодо формування і розвитку конкурентоспроможної робочої сили;
Об’єктом дослідження є конкурентоспроможність робочої сили в Україні.
Предметом дослідження є освітні чинники підвищення конкуренто-спроможності робочої сили.
Методи дослідження. Для розв’язання поставлених у роботі завдань використовувалися такі методи: порівняння, систематизації та узагальнення (при формулюванні ключових понять дисертаційної роботи).
Проблемні питання даної теми досліджували вітчизняні та зарубіжні науковці та практики, а саме: В.В. Близнюк, О.А. Грішнова, Г.А. Дмитренко, Т.А. Заяць, В.І. Куценко, О.М. Левченко, Е.М. Лібанова, Л.С. Лісогор, Ю.М. Маршавіна [5, с. 6,7].
Механізми впливу професійної освіти на конкурентоспроможність робочої сили закладені вже у самих функціях освіти. Серед них: зростання продуктивності праці та індивідуальних доходів працівника. За окремими розрахунками, в Україні заробітна плата на 50 %, продуктивність праці – на 32–38 %, кількість винаходів – більше ніж на 50 % залежать від освітньо-професійного рівня зайнятих. Освітні чинники в сукупності на 50–80 % забезпечують позитивну динаміку результатів інноваційної діяль-ності [1, с. 16, 17]; безперервного оновлення знань. За даними американських аналітиків, щороку спеціаліст має оновлювати 5 % теоретичних і 20 % практичних про-фесійних знань. В економічній літературі використовується термін „період напіврозпаду компетентності”, коли внаслідок появи нової інформації кваліфікація спеціалістів знижується на 50 %. Тобто знання працівника за-старівають наполовину, а сам він стає непридатним до роботи за набутою професією. І тільки регулярне підвищення рівня освіти та кваліфікації робить працівника конкурентоспроможним суб’єктом ринку праці; соціального захисту працівників від безробіття, особливо структурного, що виникає під впливом науково-технічного прогресу, масштабних структур-них перетворень економіки: закриття застарілих підприємств, зменшення випуску продукції окремих галузей, переходу до ресурсозберігаючого типу відтворення, реформ управління тощо. „Структурним” безробітним, щоб одержати роботу, обов’язково необхідні перепідготовка та додаткове навчання [9].
Зазначимо насамперед, що зв’язок між освітою і конкурентоспроможністю робочої сили не обов’язково є прямим. Найчастіше він має вигляд: професійна освіта → якість робочої сили → якість робочої сили. Причому зростання професійного рівня працівника вочевидь поліпшує якість робочої сили, але не завжди гарантує її конкурентоспроможність на ринку праці.
Річ у тім, що, „якість” і „конкурентоспроможність” робочої сили – поняття різні.
Конкурентоспроможність робочої сили – категорія ринкової економіки, що відображає ступінь розвитку конкуренції на ринку праці, тоді як якість робочої сили та трудових послуг – властивість людського фактора виробництва у будь-якій економічній системі. Якість робочої сили – це сукупність кваліфікаційних характеристик (рівень освіти, про-фесійні знання та навички, професійна мобільність, виробничий досвід), особистих та ділових рис (стан здоров’я, здібності до навчання та опанування нових видів діяльності, новаторство, мотивованість, відповідальність, дисциплінованість) працівників. Конкурентоспроможність робочої сили визначається шляхом її порівняння з іншим працівником-конкурентом. Оцінка якості робочої сили, як правило, потребує зіставлен-ня здібностей працівника з вимогами фірми та конкретного робочого місця, окремих державних або внутрішньофірмових стандартів (професіограм, психограм, посадових інструкцій та інших документів) до працівників конкретної професії: їх рівня знань, практичних навичок, виробничого досвіду, стану здоров’я тощо [6, с. 13].
Конкурентоспроможність робочої сили характеризується не тільки показниками її якості, а й умовами надання трудових послуг (їх вартістю, специфікою укладення трудового контракту), відповідністю якісних характеристик робочої сили потребам ринку праці, його кон’юнктурі. Конкурентоспроможність робочої сили більш динамічна, ніж її якість, і може змі-нюватися, навіть при постійній якості, під впливом кон’юнктури ринку праці. І все-таки „якість робочої сили” є найважливішим атрибутом її „конкурентоспро-можності”. І саме на якості робочої сили передусім позначаються ті негативні тенденції, які останнім часом мають місце в освітній сфері. По-перше, вища професійна освіта в Україні набуває масового характеру. Як під-креслювалося на підсумковій колегії Міністерства освіти і науки нас уже не розуміють у світі щодо наявності в державі 351 університету, академії, інституту за чисельності населення 46,8 млн. осіб, тоді як Велика Британія з населенням 59,6 млн. чол. таких навчальних закладів має 96, Франція, населення якої становить 56,6 млн. чол.,– 78, Італія з населенням 57,7 млн. – 65, Іспанія при чисельності населення 40 млн. – 56, Польща з населенням 38,6 млн. – лише 11” [2, с. 5].
До того ж кількість студентів збільшується в умовах:
– недостатнього фінансування освітньої сфери;
- майже незмінної матеріальної бази, відсутності в більшості ВНЗ науково-технічної (НДІ, КБ, дослідних виробництв, фондів підтримки наукової та інноваційної діяльності) та інноваційної інфраструктури (технопарків, технологічних центрів, інкубаторів технологічного бізнесу тощо);
– неефективної наукової діяльності викладачів ВНЗ: нею реально займаються лише 20 % науково-педагогічних працівників;
– застарілої структури підготовки спеціалістів; відтворення і передавання студентам неконкурентних знань;
– дублювання підготовки з деяких напрямів і спеціальностей у межах певного регіону. Дослідження ринку освітніх послуг у м. Харкові, наприклад, указує на те, що підготовка економістів та менеджерів здійснюється у 35 ВНЗ міста, на 65 факультетах економічного та управлінського профілю. Як наслідок – навіть провідні українські ВНЗ нерідко постачають на ринок праці явно неконкурентоспроможних випускників. По-друге, сучасна професійна освіта поступово втрачає свою сигнальну функцію. Як відомо, за класичною моделлю А. Спенса, показником, що сигналізує про здібності індивіда, можуть бути роки, витрачені на здобуття освіти. Чим вище здібності людини до роботи, чим більшою мірою він старанний, терплячий і т.д., тим менш значущим є „тягар” навчання, і тим більше років він готовий витратити на досягнення високого професійного рівня [8,c. 36]. І навпаки: чим менші навички має індивід, тим менше йому хочеться вчитися, тим більш значущими для нього є часові втрати, пов’язані з одержанням освіти. З огляду на це, роботодавець встановить дві базові ставки зарплати – високу й низьку – залежно від кількості років навчання здобувача. А кожний індивід обере свій оптимальний шлях освіти відповідно до своїх здібностей. Проте, на думку російських дослідників Н. Розанової і Є. Савицкої, модель А. Спенса „працює”, коли ВНЗ небагато і вони значно відрізняються один від одного. А якщо ВНЗ з однаковою тривалістю навчального процесу багато, самі по собі роки, проведені у ВНЗ, перестають бути ефективним сигналом. Роботодавець не може розрізнити випускників із високими і низькими здібностями і змушений орієнтуватися не на роки, а на специфіку ВНЗ, диплому якого він довіряє [3, с. 118–121].
При цьому виникає серйозне протиріччя. Майбутні студенти (а в подальшому працівники) мають наміри вступити до такого навчального закладу, який дає найбільш якісну підготовку з обраної спеціальності, з гарними можливостями працевлаштування, одержання високої зарплати і швидкого кар’єрного зростання. Держава ж і приватні роботодавці бажають отримати після навчання у ВНЗ найбільш здібних випускників, які забезпечать високу ефективність діяльності їхніх підприємств [1, c. 213]. Однак абітурієнти не хочуть втрачати час і кошти на здобуття освіти, яка , уже після закінчення ВНЗ, може виявитися неконкурентоспроможною. Вони прагнуть знати про перспективи освіти, набутої в тому чи іншому ВНЗ, тобто ще до вступу до нього. А роботодавці не хочуть, а часто й не можуть втрачати час і гроші на виявлення здібностей кандидата , після прийому на роботу. Вони воліли б з’ясувати можливості випускника ВНЗ, до того, як той почне виконувати свої посадові обов’язки [7, c. 115-117].
Висновки. Таким чином, ми розглянули лише окремі проблеми сучасної професійної освіти як чинника конкурентоспроможності робочої сили. Однак уже тепер зрозуміло, що стан освітнього простору України є вкрай суперечливим. Масовість професійної освіти за недостатнього рівня її фінансування, застарілої матеріальної бази навчального процесу та відставання освітніх програм від потреб ринку праці спричиняє вихід на ринок праці заздалегідь неконкурентоспроможних випускників ВНЗ, молодіжне безробіття та втрату статусу дипломів українських навчальних закладів. Комерціалізація ж професійної освіти взагалі обмежує можливості значної частини молоді у здобутті освіти і подальшому працевлаштуванні.
За таких умов необхідно ставити питання про конкурентоспроможність самої системи професійної освіти в Україні – особливо в контексті інтернаціоналізації вищої освіти та глобальних змін в економіці.

Список використаних джерел
1. Антонюк В.П. Формування та використання людського капіталу в Україні: соціально-економічна оцінка та забезпечення розвитку: [монографія] / В.П. Антонюк. – Донецьк: Ін-т економіки пром-сті НАН України, 2007. – 348 с.
2. Білик О.М. Мобільність в системі людського капіталу: методика оцінювання та напрями активізації: автореф. дис... канд. екон. наук: 08.00.07 / О.М. Білик; Держ. вищий навч. заклад „Київ. нац. економ. ун-т ім. В.Гетьмана”. – К., 2009. – 20 с.
3. Близнюк В.В. Освітні послуги як детермінанта конкурентоспроможності людського потенціалу / В.В. Близнюк // Ринок праці та освіта: пошук взаємодії: зб. наук. статей / [наук. ред. І.Л. Петрова]. – К.: Таксон, 2009. – С. 60-69.
4. Близнюк В.В. Особливості трудової мобільності українського ринку праці / В.В. Близнюк // Вісник Східноукраїнського національного університету імені Володимира Даля. – 2011. – №16 (170).
5. Богиня Д.П. Концептуальні підходи до визначення конкурентоспроможності робочої сили на ринку праці // Україна: аспекти праці. – 2009. – №6. – С. 4-9.
6. Богиня Д.П. Науково-практичні засади конкурентоспроможності людського потенціалу України: стан та шляхи формування в контексті інтеграційних процесів / Д.П. Богиня // Вісник Хмельницького національного університету. Сер. Економічні науки. Т1. – 2007. – №5. – С. 7-13.
7. Бочкарева Р.А. Формирование механизма управления конкуренто-способностью на рынке труда / Р.А. Бочкарева // Школа университетской науки: парадигма развития. – 2010. – №1 (1). – 145-150.
8. Вирина И.В. Формирование и развитие конкурентоспособности молодых специалистов на рынке труда: автореф. дис... канд. экон. наук 08.00.05 / И.В. Вирина; Негосударственное некоммерческое образовательное учреждение „Московский гуманитарный університет”. – М., 2007. – 46 с.
9. В Україні навчається майже 50 тисяч іноземних студентів [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://vidomostiua.com/ukraine/31567



 
Форум » Матеріали конференції 23.05.2014 » Розвиток науки та освіти українських ВНЗ » Мотрюк А., Торська Ю., ПРОФЕСІЙНА ОСВІТА ЯК ЧИННИК ...
Сторінка 1 з 11
Пошук: