4 курс, спец. «Фінанси та кредит», д. ф. н., Наук. кер. – Ткач К. М., Чернівецький торговельно-економічний інститут КНТЕУ, м. Чернівці
Сучасні реалії формування та використання фінансових ресурсів місцевих бюджетів: проблеми та перспективи
У статті розглядаються особливості формування та використання фінансових ресурсів місцевих бюджетів в Україні. Окреслено основні проблеми щодо ефективного управління фінансовими ресурсами та запропоновано напрямки підвищення рівня фінансового забезпечення місцевих органів влади. Ключові слова: місцевий бюджет, фінансові ресурси, фінансове забезпечення, фінансова незалежність, децентралізація, доходи, видатки, бюджетне планування.
Сучасна система місцевих фінансових інститутів в Україні перебуває в стадії становлення, що підтверджується невластивістю таких ознак як самостійність і цілісність. Надмірна залежність від центру знижує відповідальність органів місцевого самоврядування, що в свою чергу впливає на рівень ефективного управління фінансових ресурсів та якості життя населення. Таким чином, нині модернізація даної галузі є актуальною задачею для України. Питання ефективного використання фінансових ресурсів держави та окремо місцевих бюджетів займає значне місце в наукових працях вітчизняних та зарубіжних вчених. Серед вітчизняних вчених досліджували теоретичні аспекти фінансових ресурсів місцевих бюджетів такі, як: О. Василик, В. Дем’янишин, М. Деркач, В. Зайчикова, О. Кириленко, В. Кравченко, І. Луніна, К. Павлюк, В. Федосов, І. Чугунов, С. Юрій. Метою статті є дослідження питань акумулювання фінансових ресурсів та їх ефективного використання, засад управління видатками місцевого бюджету та напрямки підвищення ефективності управління фінансовими ресурсами на сучасному етапі. Місцеві бюджети відображають фінансові відносини, що створюються між територіальними громадами та підприємствами, організаціями, фізичними особами з метою створення фонду фінансових ресурсів адміністративно-територіальної одиниці та їх використання для реалізації завдань і функцій, які покладаються на органи самоврядування [1]. В умовах постійного дефіциту бюджетних коштів на державному та місцевому рівнях головними завданнями органів управління є акумулювання достатнього обсягу фінансових ресурсів у місцеві бюджети та їх ефективне використання і одержання максимально можливого результату. При здійсненні даних завдань існує низка проблем об’єктивного та суб’єктивного характеру, такі як: надмірна соціальна спрямованість видатків місцевих бюджетів, що практично не дає можливості для здійснення інвестицій в економічний розвиток підвідомчих територій. Це негативно позначається на тенденціях соціально-економічного розвитку регіону загалом та знижує економічну ефективність здійснених бюджетних видатків. Однак висока питома вага видатків у соціальну сферу є позитивною для суспільства, адже в майбутньому це призведе до розв’язання питань соціально-економічного розвитку та позитивних тенденцій у суспільстві, але лише за умови переважання видатків розвитку в структурі соціальних видатків [4, c. 17]. На даний момент в Україні видатки соціального напряму націлені виключно на фінансування споживацьких потреб, зокрема, на збільшення розмірів соціальних виплат. низька ефективність капітальних видатків місцевих бюджетів обумовлена низькими обсягами таких видатків, в окремих випадках їх повної відсутності. недосконалий механізм проведення бюджетних платежів Державною казначейською службою, що здійснюються органами місцевого самоврядування. Проблеми із блокуванням та затримками проведення платежів за видатками місцевих бюджетів набувають масового та систематичного характеру, що в результаті місцеві органи управління маючи гроші на рахунках, не можуть ними скористатися, також блокуються незахищені видатки місцевих бюджетів, ті, які могли б забезпечити розвиток територій [4, c. 27]. поступове зниження рівня фінансової забезпеченості делегованих державою місцевому самоврядуванню повноважень. Причинами такої проблеми є відсутність чіткого механізму фінансування делегованих повноважень. Виникнення такого становища є нечіткість категорії «делеговані повноваження» та можливість віднесення до них різних повноважень держави у різні бюджетні роки, що дестабілізує ситуацію із прогнозуванням надходжень і витрат місцевих бюджетів, часто місцеві ради спрямовують на виконання делегованих повноважень кошти, що повинні бути спрямовані на реалізацію власних повноважень; відсутність у органів місцевого самоврядування реальної спроможності забезпечити підвищення ефективності та результативності видатків шляхом упорядкування мережі та чисельності працюючих у соціально-культурній сфері. У багатьох випадках чинне законодавство забороняє скорочувати наявну мережу, на державному рівні відбувається всебічна регламентація видатків місцевих бюджетів, багато норм є застарілими, не відповідають демографічній ситуації в країні, орієнтовані не на споживача послуги, а на утримання установи тощо; неефективність розподілу службовців органів місцевого самоврядування на тих, що виконують делеговані та власні повноваження місцевого самоврядування [5]. Отже, в структурі органів місцевого самоврядування наявні організаційні утворення, що виконують суто державні повноваження, але фінансуються з місцевого бюджету. недосконалість довгострокового бюджетного планування та недосконалість системи оцінювання ефективності виконання бюджетних програм. Важливим елементом реалізації бюджетної політики для головних розпорядників бюджетних коштів та розпорядників нижчого рівня є планування, однак досить часто планові показники середньострокового планування носять формальний характер через відсутність єдиної методики планування видатків на середньострокову перспективу, прогноз подається як аналітичний матеріал, а отже не є обов’язковим для виконання. Таким чином, середньострокове планування не є вектором бюджетної політики як на національному, так і на регіональному рівні. відсутність ефективного громадського моніторингу та контролю за виконанням місцевих бюджетів, відсутність ефективної законодавчо-нормативної бази, а також існує проблема самодостатності у зв’язку з низьким рівнем доходів місцевих бюджетів, низьким ступенем автономії у здійсненні видаткової політики. У Державній стратегії регіонального розвитку на період до 2020 року висвітлені цілі регіонального розвитку, що вимагає модернізації принципів фінансування регіонального розвитку, у першу чергу – з місцевих бюджетів [2]. В таких умовах необхідною є зміна форм та інструментів наповнення місцевих бюджетів і розширення їх дохідних джерел. Натомість нещодавні реформи у сфері державних фінансів не дозволили сформувати фінансову потужну базу для місцевого самоврядування, а отже існують такі проблеми, як: відсутність реальних стимулів для підвищення рівня ефективності управління дохідною частиною місцевих бюджетів, що обумовлено невідповідністю сучасних тенденцій формування доходів місцевих бюджетів потребам зміцнення місцевого самоврядування; недосконалість системи короткострокового планування доходів місцевих бюджетів та невідповідність планових доходів; забезпечення ефективності управління бюджетними ресурсами суттєво ускладнене наявністю проблем у самій структурі місцевих бюджетів, а також їх вертикальною та горизонтальною розбалансованістю; обмежений доступ місцевих бюджетів до ринку запозичень тощо [4, c. 9-16]. Однією з найголовніших проблем місцевих бюджетів є централізація бюджетних коштів на державному рівні, в той час у світі є ряд держав, у яких місцеві бюджети наділені дуже високою фінансовою автономією, тобто практично не залежать або від бюджету центральної адміністрації. До них належить такі країни, як: США, Люксембург, Ісландія, Австрія, Швеція. У зазначених країнах фінансова автономія місцевих бюджетів знаходиться в інтервалі від 99,2 до 72,8 % відповідно. У Німеччині, Японії, Франції, Фінляндії, Бельгії і Данії фінансова автономія місцевих бюджетів коливається від 68 до 56 % [3, c. 29]. Основу їх фінансової автономії складають місцеві податки і місцеві надбавки до загальнодержавних. Автономія місцевих бюджетів у США, Швейцарії і Скандинавських країнах забезпечується в основному стягуванням прямих місцевих податків. У США, наприклад, прямі місцеві податки складають 79,8 % поточних доходів місцевих бюджетів, в Швейцарії – 65,6 %, у Швеції – 64,3 %, у Норвегії 55,2 %. Пряме місцеве оподаткування переважає також у Бельгії та Португалії. В Україні, як правило питома вага місцевих податків складає лише 3-5% сукупних доходів місцевих бюджетів [3, c. 30]. Для бюджетів більшості областей країни характерною є висока питома вага в доходах бюджетних трансфертів. Таким чином, питання децентралізації влади в державі вже давно набуло першочергового значення. Планується, що з його вирішенням державотворчий процес в Україні вийде на новий етап свого розвитку. За таких умов серйозним чинником стабілізації економічної ситуації в країні має стати ефективне формування місцевих фінансів, здатне перетворити територіальні громади із дотаційних на суб'єкти, які самостійно, за рахунок власних доходів спроможні розв'язувати будь-які соціально-економічні проблеми. І при вирішенні цих проблем на перше місце виступає питання реформування місцевого оподаткування, оскільки основною перепоною на шляху розширення ролі місцевого самоврядування в Україні є незабезпеченість територій фінансовими ресурсами, тобто їх невідповідність. Із досвіду розвинених країн, фінансові проблеми регіонів розв'язуються через надання місцевим органам влади стабільно закріплених дохідних джерел, розширення сфери місцевого оподаткування та реформування всієї системи міжбюджетних відносин у країні, адже, нестабільність доходів місцевих бюджетів, відсутність ефективного механізму міжрегіонального розподілу державних доходів негативно позначаються на розвитку регіонів. Для підвищення фінансової спроможності місцевих бюджетів потрібно: надати фінансову незалежність регіонів та територіальних громад. В той час фінансова незалежність має базуватись на законодавчих принципах гарантування і забезпечення державою виконання повноважень місцевого характеру, фінансовою базою якого є регіональний фінансовий ресурс, децентралізація якого неможлива без одночасної передачі органам місцевого самоврядування переважної більшості повноважень місцевого характеру і коштів державного бюджету у вигляді окремих податків або їх частини. Дані принци організації місцевої влади, закріплені в Конституції України, Законі України «Про місцеве самоврядування в Україні» та Європейській хартії місцевого самоврядування [4, c. 86]. стимулювати ефективну реалізації фіскального потенціалу місцевої влади. Вирішення цього завдання можливе шляхом формування зв’язаної моделі податкової системи в Україні, збільшення частки обсягу національних податків, які б закріплювались за місцевими бюджетами та не враховувалась при розрахунку міжбюджетних трансфертів. В першу чергу потрібно закріпити за місцевими бюджетами частину надходжень від податку на прибуток підприємств некомунальної форми власності, що дозволить підвищити зацікавленість місцевих органів влади у стимулюванні економічної активності в межах підвідомчої території. спростити процедури здійснення запозичень до місцевих бюджетів, знявши обмеження щодо здійснення органами місцевого самоврядування запозичень до бюджетів розвитку. Можливість одержати значні додаткові фінансові ресурси для розвитку інфраструктури великих населених пунктів через випуск облігацій є однією з найважливіших передумов досягнення високих темпів розвитку ринку місцевих запозичень, приводить до поліпшення інвестиційного клімату регіонів [3, c. 251]. узгодити розподіл повноважень та фінансових ресурсів між рівнями влади. внести зміни до чинного законодавства та встановити, що делеговані повноваження місцевими органами влади здійснюватимуться в межах ресурсів, виділених Міністерством фінансів України на виконання делегованих повноважень, з метою розмежування повноважень між державними та місцевими бюджетами. активізувати використання інструментів горизонтального вирівнювання. В Україні залишається незадіяним такий інструмент міжбюджетних відносин як горизонтальне вирівнювання – надання трансфертів із одного бюджету до іншого, що не сприяє оптимізації використання фінансового потенціалу шляхом його перерозподілу в межах регіону. Високий рівень дотаційності місцевих бюджетів і залежність територіальних громад від розподілу по вертикалі окремих видів дотацій субвенцій та централізованих видатків не дає можливості самостійно здійснювати бюджетний процес на місцевому рівні [4, c. 87]. провести інвентаризацію існуючих державних цільових програм, що виконуються за рахунок місцевих бюджетів та привести їх у відповідність до наявних обсягів фінансових ресурсів. запровадити постійний моніторинг як ефективності використання бюджетних коштів, так і діяльності головних розпорядників та розпорядників нижчого рівня. встановити на законодавчому рівні чіткий перелік відомостей про бюджет, які обов’язково мають бути оприлюднені. Важливе значення при цьому має закріплення сучасних ефективних способів і засобів оприлюднення інформації. Таким чином, вирішення цілого комплексу проблем стосовно формування і використання місцевих фінансів значною мірою визначило б розширення економічної самостійності регіонів України, адже від того, наскільки політично незалежні і фінансово забезпечені адміністративно-територіальні одиниці, залежить стабільність і незалежність всієї держави. Підсумовуючи, слід зауважити, що фінансові ресурси місцевих бюджетів як економічна категорія має окремі характерні особливості. Фінансові ресурси - є основою місцевих фінансів, а отже являються носіями відносин органів місцевого самоврядування з органами державної влади, суб'єктами господарювання і населенням. Фінансові ресурси являються головною ознакою фінансової незалежності органів місцевого самоврядування у виконанні ними своїх функцій, а також є необхідним джерелом для здійснення процесу розширеного відтворення, фінансування місцевих програм розвитку та соціального забезпечення територіальної громади. Отже, багато питань з управління місцевими фінансами потребують удосконалення. У зв’язку з цим виникла необхідність удосконалення регулювання правового поля розвитку адміністративно-територіальних одиниць шляхом внесення пропозицій вже існуючих нормативно-правових актів та прийняття нових законопроектів. Список використаних джерел: 1. Бюджетний кодекс України: [Електронний ресурс] : офіц. текст : за станом на 3 квітня 2013 р. – Режим доступу : http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/2456-17 2. Державна стратегія регіонального розвитку на період до 2020 року від 21 листопада 2014 р. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.csi.org.ua/www/wp-content/uploads/2013/05/nsrdu2020_1.pdf 3. Кондусова Л. Ф. Управління фінансовими ресурсами місцевого бюджету [Текст] / Л. Ф. Кондусова, І. І. Нескородєва, І. І. Алексєєнко та ін. – Х., 2011. – 289 с. 4. Сторонянська І. З. Управління фінансовими ресурсами Львівщини: проблеми та напрямки підвищення ефективності [Текст] / І. З. Сторонянська, М. А. Козоріз, С. А. Давимука та ін. – Львів, 2013. – 93 с. 5. Тимошенко О. В. Фінансові ресурси органів місцевого самоврядування в умовах фінансової незалежності територіальних громад [Електронний ресурс] / О. В. Тимошенко. – Режим доступу :http://dspace.uccu.org.ua/bitstream/123456789/1805/1/%D0%9E.% D0%92.%20 %D1%81%D1%82.72-74%20pdf.pdf.
