Бабух О., ОСОБЛИВОСТІ ГЛОБАЛЬНОГО УПРАВЛІННЯ... - Форум
Пятниця, 09.12.2016, 23:11
Приветствую Вас Гість | Регистрация | Вход

Всеукраїнська студентська інтернет-конференція

Меню сайта
Форма входу
Друзі сайту
Статистика

Бабух О., ОСОБЛИВОСТІ ГЛОБАЛЬНОГО УПРАВЛІННЯ... - Форум

[ Нові повідомлення · Учасники · Правила форуму · Пошук · RSS ]
Сторінка 1 з 11
Форум » Матеріали конференції 23.12.2013 » Міжнародна конкурентоспроможність України » Бабух О., ОСОБЛИВОСТІ ГЛОБАЛЬНОГО УПРАВЛІННЯ...
Бабух О., ОСОБЛИВОСТІ ГЛОБАЛЬНОГО УПРАВЛІННЯ...
conf-cvДата: Вівторок, 24.12.2013, 18:09 | Повідомлення # 1
Admin
Група: Адміністратори
Повідомлень: 1656
Нагороди: 5
Репутація: 8
Статус: Offline

Оксана Бабух,



2 курс, спец. «Фінанси» д.ф.н.,
Наук. кер. – Докаш О.Ю.
Чернівецький торговельно-економічний інститут КНТЕУ
м. Чернівці




ОСОБЛИВОСТІ ГЛОБАЛЬНОГО УПРАВЛІННЯ В СУЧАСНОМУ СВІТІ



Однією з найважливіших характеристик сучасного світового розвитку є інтенсивні процеси глобалізації, які належать до найбільш очевидних проявів набуття міжнародною системою нової якості - глобальності. Прозорість міждержавних кордонів зробила світ взаємозалежним. Глобалізація проявляється далеко не в усіх державах і регіонах однаково й не в усіх своїх аспектах одночасно. Неоднозначність і нерівномірність її процесів виявляються в тому, що глобалізація є досить суперечливим процесом, що має різні наслідки. Процеси трансформації політичного світоустрою після розпаду біполярності й дотепер не набули виразних обрисів настільки, щоб із упевненістю можна було вести мову про функціональну й структурну стабілізацію нового міжнародного порядку. Світ перебуває на перехідному етапі формування поліцентричного, багатостороннього світопорядку.
Актуальність теми дослідження зумовлена також тим, що глобалізація як об’єктивний процес долучає Україну до міжнародної спільноти та включає в глобалізаційні процеси загального масштабу в усіх сферах соціальної діяльності. Становлення України як незалежної держави відбулось одночасно з переходом світу на якісно новий етап розвитку глобалізації.
Виходячи з актуальності проблеми і досягнень вітчизняної та зарубіжної політичної науки, можна поставити за мету провести комплексне дослідження особливостей міжнародно-політичного регулювання в епоху глобалізації.
Основи концепції глобалізму закладені в працях З. Бжезінського, в яких поставлені питання про імперативи зміни стратегій і системи світового розвитку, глобальні проблеми людства, глобалізм як новий світовий суспільно – політичний лад. [7, c. 168] Професор Бжезінський уперше висунув тезу про необхідність створення системи глобального планування і довгострокового перерозподілу світових ресурсів. Він прогнозував поступове формування більш контрольованого і керованого світового суспільства, в якому пануватиме глобальна еліта, що застосовуватиме найновіші досягнення науки і техніки для впливу на поведінку суспільства. Відомий учений пророкував формування наднаціональної влади в результаті консолідації провідних індустріально розвинутих країн під політичним керівництвом США. Він передбачав можливість появи «глобальної податкової системи». [6, c.133] Ці доктрини американського «раціонального оптимізму» фактично стали основою панамериканської теорії глобалізму, або теорії глобального імперіалізму.
Відповідно до міжнародного права всі держави мають суверенітет і рівні між собою. Проте, перефразовуючи Дж. Оруела, «всі держави є рівними, але деякі з них рівніші». [10, с. 82]. Дійсно, держави відрізняються ступенем політичного впливу, військової могутності, економічного потенціалу, територією, чисельністю населення й ін. Очевидно, що багато з цих параметрів є взамоєзалежними. В період холодної війни розповсюдженим було виділення наддержав (СРСР, США), вагомих (Франція, Канада) і малих (Чад, Фіджі) держав. Після її закінчення більше значним стає економічний фактор. [11, c. 32] Завдяки йому значення промислово розвинених Південної Кореї або Сінгапуру в світі є досить великим, тоді як вага Аргентини або Нігерії не відповідає їх території, наявності ресурсів і чисельності населення.
Міжнародний банк реконструкції й розвитку виділяє три основних категорії держав залежно від ВВП на душу населення в рік: з низьким рівнем прибутків (765 дол. й нижче); середнім (від 766 до 9 385 дол.); високим (вище 9 386 дол.). Приблизно 40% держав з населенням більше 55% чисельності людей на Землі входять до першої категорії, а держави з високим рівнем прибутків становлять приблизно 15% [11, c. 195 – 212]. Більшість країн з високим рівнем прибутків є членами ОЕСР, так званого клубу заможних.
Іншими значущими учасниками міжнародної взаємодії є транснаціональні корпорації (ТНК), що є бізнес – структурами, діяльність яких значною мірою поширюється на декілька країн. На відміну від міжнародних організацій (урядових і неурядових), ТНК працюють з метою одержання прибутку. При цьому діяльність навіть тих, які мають національну специфіку, може суперечити національним інтересам.
В міжнародній системі відбувся й продовжує відбуватися перерозподіл питомої ваги між різними існуючими й виникаючими центрами впливу, зокрема, в тому, що стосується їх здатності впливати на інші держави й на світ у цілому. Головна інтрига в міжнародній системі, що формується, розгортається по лінії відносин між розвиненим світом і світом, що розвивається. Змінюється інструментарій міжнародних відносин, виникають нові проблемні поля, формуються нові лінії коопераційної або конкурентної взаємодії. Нові виклики, що зачіпають сфери екології, НТР, охорони здоров’я, міграції населення стають більше важливими. Але не втрачають свого значення й традиційні проблеми міжнародних відносин і безпеки.
Всі ці й деякі інші наслідки створили в міжнародних відносинах нову ситуацію. Нині подібну інтервентську практику активно застосовує Росія стосовно України. За сприяння внутрішнього, підконтрольного їй державного компрадорського режиму України російські ТНК за безцінь скупили всі нафтохімічні комбінати України, підприємства кольорової металургії, гірничо – хімічні комбінати. Гордість української промисловості – концерн «Оріана» за борги ТНК – інвесторам опинилися в руках російського «Лукойла» і перетворився в «Лукойл - ОР», де його чекає сумна доля. За кожним випадком експансії російських ТНК на українському ринку стоять інтереси імперської держави Росії. [4]
Виникла слабко структурована, незафіксована певними юридичними документами чотирьохрівнева ієрархічна система держав на чолі з групою розвинених країн під керівництвом США. На другому рівні цієї системи розташувалися країни, що активно здійснювали реформи своєї економіки й політичного устрою з метою приєднання до групи найбільш розвинених країн - Росія, Китай, Індія, Бразилія, Південна Африка, Мексика й цілий ряд інших досить великих і потенційно потужних держав перехідного типу. На третьому рівні опинилися країни традиційної орієнтації, наприклад мусульманські, що почасти ввійшли в тісний контакт із більш розвиненими країнами (країни ОПЕК), але зберегли цивілізаційну специфіку й інші цінності, що ставлять їх в опозицію до християнського світу. І ще нижче - держави, в яких так і не були створені міцні державні структури й відбуваються гострі міжобщинні, міжплемінні й міжетнічні війни. [9]
Очевидною є провідна роль найбільших держав, що утворюють верхній рівень міжнародної системи, в її структуруванні. За неформальне право ввійти до складу ядра світової системи конкурують 10 - 15 держав. У цьому розумінні формула групи двадцяти (G-20) надлишкова за критеріями функціональної дієздатності, хоча, ймовірно, вона відповідає мотивам політичної доцільності. [4] Міжнародні організації й інститути є важливим структурним компонентом системи, однак, вони поступаються за масштабами впливу найбільшим державам.
Важливою рисою етапу консолідації світового порядку є активні дискусії про те, чи стане військова інтервенція будь-якого типу на території держав (за рішенням однієї держави, групи країн або за мандатом ООН) легітимною нормою міжнародного права. Фактично ця норма діє майже двадцять років, але події 2011 р. надали даному питанню особливої значущості. Світове співтовариство стоїть перед вибором: прийняти цю норму або відмовитися від її універсального характеру, визнати або не визнати НАТО глобальним регулятором міжнародних відносин, члени якого будуть визначати напрямок розвитку світу в цілому і його окремих частинах. Вирішується доля ООН і її Ради Безпеки: чи дійсно найбільша міжнародна організація буде сприяти консолідації порядку на основі трансатлантичних структур? Резолюція РБ ООН, прийнята навесні 2011 р. по Лівії, призвела до ескалації конфлікту в цій країні й у Північній Африці в цілому. [1, c. 4]
Експерти й політики піднімають питання про необхідність обмеження американської сфери діяльності [5, c. 8 – 11], однак тенденції до звуження сфери американських інтересів на практиці поки не спостерігається. Саме з цим пов’язана й нова дискусія в США про ощадливу зовнішню політику. Зберегти статус глобального лідера без перенапруження можна двома способами: або розумно скорочуючи сферу діяльності й витрачаючи менше коштів, або зменшуючи витрати й втягуючи в реалізацію своїх планів інших гравців, змушених фінансувати запропоновану програму. Передбачається, що всі учасники одержать свою вигоду, але основний виграш дістанеться головному організатору – лідеру. США намагаються утвердити саме такий формат відносин із провідними світовими державами й іншими учасниками світової політики. Складності виникають через те, що плани й масштаби міжнародної діяльності Америки є глобальними, об’єктне поле її стратегії виросло кількісно й ускладнилося якісно. Взята на себе роль прем’єр-міністра в глобальному уряді, який остаточно ще не сформований, хоча й частково реалізований в групі восьми і групі двадцяти, ООН, НАТО в сукупності зі структурами ЄС, видається престижною, але й досить затратною.
Ще важливіше, що тягар глобального регулювання починає позначатися, нехай і не дуже сильно, на становищі в країні й країни в світі. Американське безальтернативне лідерство поки не визнається всіма провідними державами. На відміну від США, інші провідні світові держави по-різному й у силу різних причин намагаються дотримуватися принципу ощадливості в практичній зовнішній політиці. Китай, незважаючи на вражаючу економічну могутність, не квапиться витрачати кошти на вирішення глобальних проблем, продовжує нарощувати силу і виправляти диспропорції всередині країни. Індія ухиляється від глобальної політики, віддаючи перевагу нарощуванню економічної й військової сили. Бразилія й Аргентина не готові до великої політики. Туреччина залишається регіональною державою, а Японія сильно обмежена внутрішніми факторами й близькістю сильних гравців - США й КНР. Росія за традицією продовжує здійснювати досить витратну зовнішню політику для свого справжнього потенціалу, хоча масштаби її витрат навряд чи порівнянні з американськими [9].
Загальна еволюція системи міжнародних відносин останніх 20 років виявилася досить змістовною й не зовсім передбачуваною. Цілий ряд розвинених країн і країн, що розвиваються, безсумнівно, виграли від цієї еволюції, що дозволила їм зміцнити сферу соціально-економічних відносин, політичні інститути, домогтися підвищення життєвого рівня для своїх народів. У міру вирішення даного кола завдань країни, що розвиваються, зіштовхнулися з проблемою часткового перегляду існуючого порядку для того, щоб він більшою мірою відповідав їх значенню і законним інтересам.
Разом з тим прогрес у цих двох групах країн супроводжувався істотним загостренням напруженості в двох інших категоріях держав - традиційних (країни ісламу) і невдалих. У першій набули широкого розвитку процеси радикального характеру, що призвели до зростання небезпеки тероризму, поширення зброї масового знищення, здійснення терористичних актів з використанням цієї зброї проти розвинених країн. Відбувся демонстративний поділ світової системи на конструктивну й деструктивну частини, які в сукупності можуть стати визначальними для всього загальносвітового порядку [8]. В перспективі цей процес створює можливості ще більш істотної перебудови системи міжнародних відносин, у якій позиції й дії США, Росії й Китаю, поряд з діями й позиціями, з одного боку, союзників США, а з іншого боку - інших країн, що розвиваються, будуть відігравати визначальну роль.
Отже, якщо глобалізація є політичною, економічною і соціальною системою постмонополістичного капіталізму, тобто фактичного одноосібного імперіалізму, то глобалізація неминуче веде до суспільного соціально – економічного устрою, оскільки глобалізм базується на силі всесвітніх, глобальних монополій, який прискорено зростає до гігантських масштабів. Завданням сучасного суспільства в умовах глобалізму є перетворення його потреб у корисні можливості для людини і нації.
Переваги глобалізації полегшують обмін досвідом, і як наслідок прогресують підвищенню рівня життя та зберігають життя всьому людству (наприклад, контроль за ядерною зброєю і захист навколишнього середовища). Негативні сторони глобалізації проявляються в знищенні національного розмаїття, а як відомо, чим більше розмаїття, тим системі легше пристосовуватись до змін та умов існування.
Список використаних джерел:
1. «Глобалізм: інтеграція чи імперіалізм?» / авт. Олег Білоус / Інтернет – холдинг Олега Соскіна, [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://soskin.info/ea/
2. Mittelman J. H. The Globalization Syndrome: Transformation and Resistance [Текст] / J. H. Mittelman. – Princeton : Princeton University Press 2000. – 272 p.
3. Барановский В. Трансформация мировой системы в 2000-х годах / В. Барановский // Международные процессы. - январь-апрель 2010. - Т. 8. - № 1 (22). - С. 4 – 13.
4. Бестужев – Лада И. В. Исследования будущего: проблемы и решения [Текст] / И. В. Бестужев-Лада [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.rfsa.ru/project7.html#name2
5. Валлерстайн И. Куда идет наш мир? Многополярность и относительный закат американской мощи / И. Валлерстайн // Россия в глобальной политике. - 2008. – Т. 6. - № 5. – С. 8 – 11.
6. Гаврилишин Б. До ефективних суспільств: Дороговкази в майбутнє. – Київ: Пульсари, 2009. – 248 с.
7. Зб. Бжезінський. Стратегічне бачення: Америка і криза світової влади / Переклад з англ. Г. Лелів. Львів, «Літопис», 2012. – 168 с.)
8. Киссинджер Г. Шанс для нового миропорядка / Генри Киссинджер [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http://www.inosmi.ru/translation/ 246616.html
9. Кременюк В. Порядок после кризиса: каким ему быть? / В. Кременюк // Международные процессы. – сентябрь-декабрь 2009. - Т. 7. - № 3 (21) [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http:// www.intertrends.ru/twenty- first/002.html
10. Пэрро Э. Размышления о глобализации / Э. Пэрро // Глобализация: Контуры ХХI века : Реф. сб. Ч. I. Серия «Глобальные проблемы современности». – М. : РАН ИНИОН, 2002. – С. 76 – 89., с. 82
11. Фергюсон Н. Глобальное общество в конце ХХ столетия / Н. Фергюсон // Международные отношения: социологические подходы / Под ред. П. Цыганкова. - М. : Гардарики, 1998. – С. 195 – 212.

 
Форум » Матеріали конференції 23.12.2013 » Міжнародна конкурентоспроможність України » Бабух О., ОСОБЛИВОСТІ ГЛОБАЛЬНОГО УПРАВЛІННЯ...
Сторінка 1 з 11
Пошук: