3 курс, спец. «Економіка підприємства», д.ф.н., Науковий керівник - Городницька Л.В. Чернівецький торговельно-економічний інститут КНТЕУ, м. Чернівці
ОСОБЛИВОСТІ СТАНУ ТА РОЗВИТКУ ДЕМОКРАТІЇ В СУЧАСНІЙ УКРАЇНІ
[j]
[size=10]
Постановка проблеми. З часу проголошення своєї незалежності, Україна взяла курс на створення нової демократичної політичної системи. З створенням конституції розпочалась нова ера розвитку державності України. На сьогоднішній час держава має основні атрибути державності, політичні інститути. Наявність яких вже свідчить про процес демократизації суспільства. Період помаранчевої революції став переломним моментом. Саме тоді влада взяла курс на розвиток та утвердження демократії в суспільстві. Та тепер вбачаються зовсім інші риси демократичного режиму. Більшість громадян вважають, що створення демократичного режиму в Україні практично неможливе. Сучасному стану демократичних перетворень нашої держави властиве те, що з одного боку, народовладдя є символом жаданого майбутнього, а з другого – суспільні інститути та ЗМІ, практика участі населення у виборах співіснують із розчаруванням у демократичному реформуванні. Суперечності проявляються у протилежних діях влади, які тим самим ставлять під питанням рівень демократі країни в цілому. Аналіз останніх досліджень. Проблема української демократії розглядається у багатьох працях таких вчених як Гуггенберг Б., Швець В., Шайхалієва Ю., Шляхтун П.П., Юрій М.Ф. та ін.. Постановка завдання. Завданням дослідження являється розкриття сучасної ситуації демократії в Україні, висвітлення основних тенденцій та виявлення недоліків у становленні демократичного режиму зі сторони владної гілки. Виклад основного матеріалу. Демократія в етимологічному тлумаченні — влада народу. Класичне означення демократії дав А. Лінкольн: "Демократія — це правління народу, обране народом і для народу" [Ф.М. Кирилюк, М.І. Обушний, М.І. Хилько Політологія]. На думку Юрій М.Ф., демократія - це такий політичний устрій суспільства, який забезпечує участь народу в управлінні державою. Кожний громадянин демократичної країни, на відміну від громадян недемократичних країн, має можливість приймати участь в управлінні державою, впливати на напрямок її політики [6, с.87]. Отже, на нашу думку, демократичний режим – це режим, при якому владу здійснюють представники громадян країни, які в свою чергу обрані законом, що визначає свої повноваження. Такому політичному режиму властиві вільне обговорення та критика дій влади,, висування опозиційних сил. В основі такого режиму лежить ідеологічний плюралізм та право громадян на власну думку та її вільне висловлювання. В Конституції України вказано, що Україна являється суверенною, незалежною, демократичною, соціальною, правовою державою [1]. Але важливо зазначити, що демократія сьогоденного суспільства недосконала та модифікована. Вирішення таких проблем являється основним завданням правлячої верхівки. Як свідчить хід розвитку демократії, здебільшого її моделі спираються на різні процедури та цінності. Концепція охорони демократії Дж. Мілля та І. Бентама з ідеєю захисту індивідуальних інтересів через усезагальне право голосу має такі обов’язкові елементи: регулярні вибори, таємне голосування, конкуренція політичних сил [5]. Натомість ідею партисипітарної демократії можна охарактеризувати, як зазначає Б. Барбер, так: «Демократію участі розуміють як пряме правління освічених громадян. Громадяни – це не просто індивіди з приватними інтересами, а добре інформовані суспільні громадяни» [5]. Тому логічно, що Б. Гуггенбергер, вказуючи на необхідність створення в майбутньому комплексної теорії демократії, слушно наголошував: «Будь-якій теорії демократії, що задовольняє вимоги сучасності, необхідно бути досить комплексною й одночасно гнучкою. Теорія демократій … має комбінувати якомога більшу кількість уявлень західних теорій та соціально-значущих практик» [2, С. 7]. Конкретна держава обирає свій тип демократії шляхом розв’язання дилем, пов’язаних з її власною історією, геостратегічним становищем, природними та людськими ресурсами. Демократія дедалі чіткіше проявляється як об’єктивна закономірність світового політичного розвитку. С. Хантінгтон у книжці «Третя хвиля» стверджує, що демократизація є міжнародним процесом та здійснюється хвилями, захоплює відразу декілька країн, впливає на них як позитивно, так і негативно. «Хвиля демократизації є переходом групи країн від недемократичних режимів до демократичних, що відбувається в певний проміжок часу, і за чисельністю істотно переважають ті країни, в яких у цей же час розвиток відбувається у протилежному (тобто антидемократичному) напрямі». Ці етапи в історії Хантінгтон називає «зворотною хвилею» (або «хвилею відкату від демократизації» – «reverse wave»). За класифікацією Хантінгтона, демократія в Україні належить до «нових демократій», які виникають у контексті третьої світової хвилі. Українська демократія лише формується і не має, власне, ні соціальної, ні політичної, ні ціннісної основи. Саме тому демократичний перехід - це проблема не тільки вираженості виваженості впливів на державно-владні інститути з боку ключових суб’єктів політики, а й балансу економічних інтересів олігархії і середнього класу за право вільного підприємництва в будь-якій країні [4]. Рівень демократії в Україні за показниками Центру Разумкова теоретично відповідає рівню високо розвинутих країн, адже в парламенті представлено декілька політичних партій і блоків, 35 % депутатів згуртовані в опозиційні блоки, а президентські вибори проводяться всенародно. Але, демократія від цього не збільшується. За даними звіту The Economist Intelligence Unit ("Індекс демократії 2012. Застій демократії"), у 2012 році демократичні показники України погіршилися, вона опустилася на 80 позицію за індексом демократії, очоливши список країн із гібридними режимами. Усі країни світу поділили на: повноцінні демократії (25 країн світу), демократії з недоліками (54 держави), гібридні режими (37 країн) та авторитарні режими (51 держава). У 167 країнах враховувалися виборчий процес і плюралізм, функціонування урядування, політична участь, політична культура та громадянські свободи. Україна очолила список країн із гібридними режимами та посіла 80-ту сходинку (5,91 балів з 10-ти), що на одну позицію нижче, ніж минулого року. (У рейтингу 2011 році Україна опустилася з 67-го на 79-те місце та перетворилася з "проблемної демократії" на країну з гібридним режимом). Найгірша в Україні ситуація з функціонуванням уряду і політичною культурою[7]. Гібридним вважається режим, у якому на виборах відбуваються значні порушення, які часто не дозволяють вважати їх вільними та справедливими. Уряд тисне на опозиційні партії. Корупція, як правило, значно поширена, верховенство права слабке. Громадянське суспільство слабке, наявне переслідування журналістів, а судова влада не незалежна. Проблема демократичного режиму в Україні дедалі поглиблюється. Соціологічна служба Центру Разумкова спільно з Фондом «Демократичні ініціативи» ім. Ілька Кучеріва з 30 березня по 4 квітня 2012 року проводила опитування осіб віком від 18 років у всіх областях України, Києві та АР Крим. За даними, спостерігається тенденція до зниження довіри до демократичного устрою, що є негативним фактором. Щодо ставлення населення України до демократії та авторитаризму, то прослідковується своєрідна динаміка. Наприклад: - демократія є найбільш бажаним типом державного устрою для України: у 2004 році -41,0%, а у 2012 році – 50,9%; - за певних обставин авторитарний режим може бути кращим, ніж демократичний: у 2004 році – 23%. А у 2012 році - 19,6%; - немає значення: у 2004 році – 23,0%, а у 2012 році – 19, 6%; - важко відповісти: у 2004 році – 18, 0 %, а у 2012 році – 11,2%. Варто зазначити, що сучасний етап демократичних трансформацій в Україні потребує посилення механізмів безпосередньої участі громадян у суспільно-політичних процесах, оскільки неефективність основних інститутів політичної системи великою мірою обумовлена саме недостатністю громадського контролю за їх діяльністю у міжвиборчій період та обмеженням політичної участі громадян лише електоральними процесами. Подальший розвиток форм прямої демократії в Україні обумовлює, перш за все, необхідність удосконалення конституційних засад реалізації механізмів безпосередньої участі громадян в управлінні державними справами [8]. На даному етапі розвитку України та становлення демократії, важливе значення набуває оцінка ризику, що являється теоретичною базою для прийняття рішень в політиці. Розширене тлумачення ризику ідентифікується з поняттям невизначеності, що означає неможливість точного прогнозування оптимального вектора розвитку складної системи політики та несе в собі не тільки ймовірність негативних наслідків, а й позитивні можливості. Сучасні дослідники теорії ризиків стабільності демократії в різних країнах виокремлюють, наприклад, певні аспекти, які треба аналізувати: 1) населення та дохід; 2) національні пріоритети держави; 3) економіко-географічне положення; 4) уряд та соціальні служби; 5) культурні, релігійні та моральні цінності; 5) відкритість до зовнішніх зв’язків; 6) відкритість влади та її взаємодія з громадянами; 7) конституційні принципи та конфлікти в уряді; 8) гнучкість національних політичних інститутів; 9) роль армії, церкви, партій, преси, освітніх закладів у державі; 10) уплив та джерела опозиції панівній владі; 11) наявність військових виступів та терористичних актів; 12) кількість та умови утримання політичних в’язнів; 13) рівень офіційної корупції; 14) зовнішні відносини; 15) іноземні інвестиції; 16) міжнародні угоди; 17) членство в міжнародних організаціях; 18) позиція країни щодо певних міжнародних питань, голосування в ООН; 19) фінансова підтримка з боку інших держав; 20) ситуація в регіоні; 21) дотримання прав людини; 22) воля до влади та політична активність осіб при владі; 23) опозиція за межами країни; 24) долучення до терористичних актів у інших країнах; 25) дипломатичні конфлікти [3]. До аналізу ризиків стабільної демократії в Україні можна застосувати теорію Ф. Шміттера, який виокремлює внутрішні дилеми, притаманні сучасній демократії незалежно від місця та часу її появи, а також зовнішні, що піддають сумніву сумісність нових демократичних правил і практики з наявними соціальними, культурними та економічними умовами. Створення демократичних політичних інститутів та практик у сучасній Україні супроводжується гострими суперечками про їхню доцільність і можливість застосування в українському політичному процесі. Орієнтаційна складова політики змінюється повільно, тому усвідомлення громадянами необхідності демократичної інституціоналізації стикається з традиційним підходом до політичної сфери. Однією з головних економічних перешкод демократичного розвитку сьогодні є відсутність середнього прошарку суспільства, малозабезпеченість більшої частини населення. А майбутнє демократії в країні, як відомо, пов’язане з розвитком її економіки [4]. Більшість дослідників вважаютьв, що стабільність демократії залежить від широкої підтримки з боку громадян. Громадянське суспільство не може бути просто запозичене, воно повинне формуватися на основі традиційної культури з огляду на економічний і політичний розвиток країни, зростання добробуту і самосвідомість народу. Політичний режим є демократичним тільки в разі, якщо він представляє інтереси широких верств населення. Політична еліта повинна правити в інтересах більшості суспільства, а не для вигоди привілейованої меншості. Демократія виходить з цінності кожної людини, тому прагне до створення цивілізованих умов життя для всіх громадян незалежно від багатства і таланту. Саме тому, для того аби рівень демократії в Україні підвищився необхідно зі сторони влади застосувати такі дії: 1. Демократичний розвиток громадян та наближення влади до народу; 2. Сприйняття демократичного режиму як найвищої цінності; 3. Досягнення консенсусу між різними гілками влади та створення потужної системи управління; 4. Продукування політичними інститутами реальної демократичної політки; 5. Збереження чесних, змагальних та регулярних виборів із застосуванням чесної виборчої кампанії; 6. Захист прав меншості; 7. Активне підтримання та формування життєвих позицій молоді, так як саме ця група населення являється основою майбутнього благополуччя; 8. Формування сприятливого зовнішнього середовища та вироблення ефективного режиму зовнішньої політики. Отже, в українському суспільстві демократичний режим являється модифікованим, і через не згуртованість політичних сил рівень демократії знижується разом із довірою до влади населення. Саме тому влада повинна звернути увагу на низку проблем та розробити основні концепції розвитку демократії, адже саме такий політичний режим є змістом руху України вперед, до розвитку та економічно-політичної могутності. Список використаної літератури: 1. Конституція України від 28 червня 1996 року Із змінами і доповненнями, внесеними Законами України від 8 грудня 2004 року N 2222-ІV – Розділ І, стаття 1; 2. Гуггенбергер Б. Теория демократии // Полис. – 1991. – № 4. – С. 7. 3. Українська державність у XX столітті: Історико-політологічний аналіз. - К., 2010.-234c. 4. Швець В., Шайхалієва Ю. Особливості становлення демократії та впровадження демократичних цінностей в Україні й світі / В. Швець, ШВЕЦЬ, Ю. Шайхалієва [Електронний ресурс] - Віче №17, 2010. 5. Шляхтун П. П. Політологія (теорія та історія політичної науки) [Електронний ресурс]/ П.П. Шляхтун – К.: Либідь, 2002. 6. Юрій М. Ф. Політологія: Навчальний посібник [Текст] / М.Ф. Юрій — К.: Дакор, КНТ, 2006 .– 416с. 7. Офіційний сайт The Economist Intelligence Unit ("Індекс демократії 2012. Застій демократії" [Електронний ресурс]. – Режим доступу: https://portal.eiu.com 8. Офіційний сайт Центру Разумкова [Електронний ресурс]. – Режим доступу:http://www.razumkov.org.ua
