Єлизавета Никифорець,
3 курс, спец. «Облік і аудит», д.ф.н.,
Наук. кер. – Прокопець Л.С.,
Чернівецький торгово-економічний інститут КНТЕУ,
М. Чернівці
ОКРЕМІ ПРОБЛЕМНІ ПИТАННЯ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ГАРАНТІЙ РЕАЛІЗАЦІЇ КОНСТИТУЦІЙНИХ ПРАВ ТА СВОБОД ПЛАТНИКА ПОДАТКІВ
Відповідно до ч.1 ст. 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб [3]. Окрім згаданої статті Конституції зі зверненням громадян пов’язані також статті 56, 57 і 59 Основного Закону. Право на судовий захист у разі неправомірних дій державних органів є одним з найважливіших прав платника податків, що обумовлюється суб’єктним складом податкових правовідносин. Податковий орган є однією із сторін податкових правовідносин, що наділений державно – владним повноваженнями, який вказує на необхідну поведінку іншій стороні, а іноді й вживає заходи державного примусу, це зумовлює потребу встановлення гарантій прав платників податку.
Питання практичної реалізації наданого платникам Конституцією країни права на звернення регулюється Законом України «Про звернення громадян» від 12 жовтня 1996 року [1]. Закон покликаний забезпечити громадянам нашої держави можливості для участі в управлінні державними і громадськими справами, для відстоювання своїх прав і законних інтересів та відновлення їх у разі порушення, став безперечно позитивним у законодавстві [6, с.5].
Як відзначають науковці, згаданий закон має задовільний науково-теоретичний рівень. Йому притаманний ряд безперечних позитивних якостей, серед яких : надання можливості, при реалізації звернення, користуватися послугами адвоката, докладне виписання обов’язків тих суб’єктів, на які покладено розгляд заяв чи скарг, заходи юридичної відповідальності суб’єктів у разі порушення ними законодавства про звернення громадян [2, с.28]. Крім того вперше в українському законодавстві запроваджено поняття правозахисної організації та зафіксовано певні її специфічні можливості щодо сприяння громадян в реалізації їх права на звернення [7, с.33].
Однак закон містить також і цілий ряд недоліків, що істотно погіршують механізм захисту прав, свобод та охоронюваних законом інтересів. До таких недоліків належить, зокрема : неоднаковий логічний обсяг поняття скарги у різних статтях закону, віднесення до предмету оскарження рішень та дій, що вчинені лише у сфері управлінської діяльності [8, с.36].
Недоліком Закону України «Про звернення громадян» також є те, що він дає змогу спрямовувати звернення по різних інстанціях, але не створює ефективного механізму розгляду і прийняття рішень. У законі не збалансовані обов’язки громадян з повноваженнями органів влади, відсутні норми які б гарантували порядок всебічного розгляду справи. Закон дає змогу державним службовцям розглядати скарги громадян на власний розсуд, а не на основі чітко визначеної процедури.
Важливим кроком у проведені податкової реформи, яка спричинила необхідність суттєвих змін процесу розгляду заяв і скарг платників податків є прийняття Податкового кодексі України. Проте в цілому, на нашу думку, розробка, затвердження, встановлення контролюючим органом процедури захисту підконтрольного суб’єкта, не дозволить повною мірою забезпечити захист прав і законних інтересів платників податків і уникнути суперечливих моментів. Оскільки, практично неможливо гарантувати встановлення об’єктивної істини у справі, в якій особа, що застосовує право є зацікавленою стороною. «Не виключені випадки, - пише Кулєш В. А., - коли вищестоящий керівник податкової інспекції затіє бюрократичну процедуру з відстоюванням честі мундиру, коли на «чорне» будуть казати «біле» і заперечувати очевидне [4, с.217]. А може бути і навпаки. На жаль, іноді спрацьовують інші фактори – матеріальна зацікавленість податкових органів у стягненні якомога більших сум штрафів при відсутності реальної персональної відповідальності за допущення порушення прав і інтересів платників податків» [4, с.218]. І хоча, на думку посадових осіб податкової служби, головною ідеєю є розширення прав суб’єктів підприємницької діяльності і фізичних осіб при одночасному підвищенні їх відповідальності за внесення коштів до бюджетів різних рівнів, аналіз нормативних положень чинного законодавства свідчить лише про суттєве підвищення відповідальності і ставить під великий сумнів розширення прав платників податків.
Яскравим прикладом недоліком чинного законодавства є строк, протягом якого платник податків має право оскаржити рішення прийняте органом державної влади і по закінчені якого право на скаргу погашається. Як правило, терміни оскарження рішень повинні забезпечити максимальну швидкість реалізації права платника на захист. Але швидко не означає ефективно.
В України у цьому відношенні ще донедавна спостерігалась парадоксальна ситуація. Термін звернення платника податків до контролюючого органу зі скаргою становив – десять календарних днів, що є одним з найкоротших у практиці адміністративного оскарження розвинених країн світу. Так, наприклад, Загряцьков М.Д. вказує на те, що згаданий строк, як правило, «коливається від мінімум 2-х тижнів до максимум 30 днів», у фінансовому законодавстві Німеччини закріплено місячний термін подання претензії, у платника податків у США у розпорядженні 30 днів. З метою хоча б часткового врівноваження інтересів сторін, з прийняттям Податкового кодексу України, термін подання контролюючому органу скарги становить 30 днів [5].
Аналіз діючих нормативних актів, які врегульовують розгляд заяв і скарг платників податків, дає підстави стверджувати, що даний інститут є важливим засобом реалізації гарантій прав і свобод платників податків, проте в нормативному регулюванні даного процесу має місце ряд істотних недоліків, що вимагає його невідкладної законодавчої кореляції та подальшого реформування.
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. Про звернення громадян: Закон України від 20 жовтня 1996 р. - № 47 - ст.256 .
2. Берг, О.В. О подведомствености жалоб на действия налоговых органов [Текст] / О.В. Берг // Юрист. – 2000. – №10. – С.28.
3. Конституція України. Прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України // Відомості Верховної Ради України. – 28 червня 1996 р. - №30. – с.141.
4. Кулеш, В.А. Законные способы оптимизации налоговых платежей. Защита интересов налогоплательщиков [Текст] / В.А. Кулеш. – М.: Интел-Синтез, 1997, -С. 217-218.
5. Податковий кодкс України: Офіц.видання. Станом на 1 січня 2011 року. – К.: Центр учбової літературиЮ ВМГО «Український молодіжний правничий союз». – 2011. – 488 с.
6. Поединок, В. Конфликт интересов [Текст] / В. Поединок // Юридическая практика.- 2001.- №9. –С. 5.
7. Рабінович, П.М. Право громадян на звернення: проблеми та шляхи ефективізації здійснення [Текст] / П.М. Рабінович // Вісник Академії правових наук України. – Харків: Право, 1997. – Вип. 3 (10). – С. 33.
8. Цермолонська, Л.С. Реалізація прав громадян на звернення [Текст] / Л.С. Цермолонська // Право. – 2000. - №4. – жовтень. – С. 36.
