Скрипник І., ПРОБЛЕМНІ СТОРОНИ РЕАЛІЗАЦІЇ БОЛОНСЬКОГО ПРОЦЕС - Форум
Неділя, 11.12.2016, 13:51
Приветствую Вас Гість | Регистрация | Вход

Всеукраїнська студентська інтернет-конференція

Меню сайта
Форма входу
Друзі сайту
Статистика

Скрипник І., ПРОБЛЕМНІ СТОРОНИ РЕАЛІЗАЦІЇ БОЛОНСЬКОГО ПРОЦЕС - Форум

[ Нові повідомлення · Учасники · Правила форуму · Пошук · RSS ]
Сторінка 1 з 11
Форум » Матеріали конференції 03.06.2013 » Соціальні, економічні та політичні перспективи розбудови державності України » Скрипник І., ПРОБЛЕМНІ СТОРОНИ РЕАЛІЗАЦІЇ БОЛОНСЬКОГО ПРОЦЕС
Скрипник І., ПРОБЛЕМНІ СТОРОНИ РЕАЛІЗАЦІЇ БОЛОНСЬКОГО ПРОЦЕС
conf-cvДата: Понеділок, 27.05.2013, 13:39 | Повідомлення # 1
Admin
Група: Адміністратори
Повідомлень: 1656
Нагороди: 5
Репутація: 8
Статус: Offline



Ірина Скрипник,





4 курс, спец. «Фінанси», д. ф. н.,
Наук. кер. – Гімчинський О. Г.,
Чернівецький торговельно-економічний інститут КНТЕУ
м. Чернівці





ПРОБЛЕМНІ СТОРОНИ РЕАЛІЗАЦІЇ БОЛОНСЬКОГО ПРОЦЕСУ В СИСТЕМІ ВИЩОЇ ОСВІТИ УКРАЇНИ





Єдиною можливістю для України потрапити в коло країн з високим рівнем конкурентоспроможності національних економік є процес структурного реформування національної систем вищої освіти. Це в свою чергу сприятиме підвищенню людського капіталу, тобто характеризує зростанню продуктивності праці і завдяки цьому впливають на зростання доходів (заробітків) свого власника та національного доходу.
У суспільстві в цілому і, зокрема, у високотехнологічних секторах економіки зростає попит на висококваліфікованих спеціалістів-універсалів, які мають не лише спеціалізовану професійну підготовку, але й успішно оволодівають навичками інноваційної, підприємницької та управлінської діяльності, максимально використовують індивідуальні здібності. Про зв’язок якості освітньої системи із загальною конкурентоспроможністю країни свідчить те, що у першу десятку країн світу з найвищим загальним індексом конкурентоспроможності входить 7 країн-учасниць Болонського процесу, так само, як і в десятку кращих у світі за індексом конкурентоспроможності вищої освіти . Це також є свідченням ефективності Болонського процесу, в рамках якого вирішуються завдання розвитку і реформування національної системи вищої освіти, інтегрування її в європейський та світовий ринок освітніх послуг [1].
Впровадження Болонської системи оцінювання дає змогу українському студенту на отримання додатку до диплома, в якому традиційні оцінки дублюватимуться оцінками за системою ЕСTS. Передбачається, що цей додаток до диплома може допомогти нашим студентам з працевлаштуванням за кордоном. Проте існує ціла низка проблем на шляху досягнення цих цілей.
Метою статті ознайомлення з найбільш невирішених проблем з приводу впровадження болонської системи в освіту України.
Дослідженням цього питання займаються багато українських вчених таких як Поляков Н. Савчук В., Палийчук Г., Литвин Ю. та інші.
Перш за все треба звернути увагу вибір пріоритетів у навчанні та проведенні наукових досліджень, витрачання ресурсів, профілювання програм, іншими словами, принцип автономії Автономія передбачає те, що вищий навчальний заклад або його структурні підрозділи можуть прийняти Болонський процес або відмовитися від нього (як це зробив Оксфорд). Або, у крайньому випадку, розробити власну методику викладання, систему оцінювання, але так, щоб це відповідало принципам Болонського процесу (які, до речі, мають дуже поверхневий, неконкретний характер) [2].
Ще один з принципів Болонської системи – акцент на самостійну, творчу роботу студентів з метою розвитку їхнього пізнавально-осмислюючого апарату і вміння його застосовувати. Студент вивчаючи предмет не у обмеженому обсязі лекції, а самостійно, вона набагато краще засвоїть його, сформує своє ставлення до викладених питань і власну позицію [3]. Звідси випливає, що відвідування усіх лекцій, семінарів і практичних занять не обов’язково, якщо студент чудово справляється з матеріалом сам. В ідеалі передбачається, що кількість аудиторних робіт скорочується, студенти працюють в бібліотеці, а семінари перетворюються на так звані „консультативні години. Проте, в українській практиці: кількість аудиторних годин скоротилася, але суть лекцій залишилася незмінною. Викладач і досі пропонує „диктанти” студентам, але тепер у більш стислому вигляді, залишилося обов’язковим відвідування занять. Але, якщо студент буде відвідувати заняття та ще використовувати всі ці години на самостійну роботу, то вийде, що тільки на один предмет доведеться витрачати ніч та ще й вихідні.
Болонський процес передбачає – вибіркові дисципліни в університетах. В ідеалі викладачі мають постійно працювати над собою й своїми лекціями, аби вибороти побільше слухачів-студентів. Тим більше, що в групу за вибірковим предметом має входити не менше 25 студентів. Отож «нецікаві» викладачі ризикують зовсім втратити навчальні години. Якщо вибіркові курси справді створять конкуренцію між викладачами, то можна буде говорити про прорив у підвищенні якості української освіти. Але тут також виникає проблема, менталітет українських студентів обумовлює те, що вони часто налаштовані на здобуття диплома, а не освіти, а тому шукатимуть не стільки свій шлях і натхнення, скільки поблажливих викладачів.
На сьогодні 45 європейських країн, включно з Україною, підписали Болонську декларацію, яка наголошує на необхідності європейської співпраці в забезпеченні якості вищої освіти, підвищенні якості підготовки фахівців, зміцненні довіри між суб'єктами освіти, мобільності, сумісності систем кваліфікацій, посиленні конкурентоспроможності європейської системи освіти.
Цілі варті досягнення, проте існує значна кількість проблем української вищої освіти у контексті Болонського процесу:
• надлишкова кількість навчальних напрямів і спеціальностей, відповідно 76 та 584. Кращі ж світові системи вищої освіти мають у 5 разів менше;
• недостатнє визнання в суспільстві рівня “бакалавр” як кваліфікаційного рівня, його незатребуваність вітчизняною економікою.
• збільшення розриву зв'язків між освітянами і працедавцями, між сферою освіти і ринком праці;
• невиправдана плутанина в розумінні рівнів спеціаліста й магістра. З одного боку, має місце близькість програм підготовки спеціаліста й магістра, їхня еквівалентність за освітньо-кваліфікаційним статусом, а з іншого – вони акредитуються за різними рівнями, відповідно за III і IV;
• університети України не беруть на себе роль методологічних центрів, новаторів, піонерів суспільних перетворень, за якими має йти країна. Рівень автономії ВНЗ у цих питаннях значно нижчий від середньоєвропейського. Не виконують роль методологічних керманичів заклади освіти, що мають статус національних, у той час, коли їхня кількість досягла близько 40% від загальної кількості ВНЗ III та IV рівнів акредитації.
Ідеї освітньо-культурного об'єднання європейських країн загалом та університетів зокрема отримали своє продовження у Великій Хартії університетів (Magna Charta Universitatum), що стала фінальним результатом пропозиції, адресованої Болонським університетом у 1986 році усім найстаршим європейським університетам. Ідея Великої Хартії була сприйнята з ентузіазмом. На сьогодні до Великої Хартії приєдналося 530 університетів, серед яких 30 українських.
У 2010/2011навчальному році в Україні здобувало вищу освіту 35 тис. іноземців і близько 20 тис. українців проходило навчання та стажування за кордоном. Проте майже всі поїздки за кордон українське студентство здійснює коштом батьків, спонсорів, закордонних благодійних фундацій тощо. Закордонне навчання і стажування за рахунок ВНЗ або держави становить менше 10 % від зазначеної кількості “мобільних” українських студентів. Більшість таких візитів є наслідком двосторонніх договорів обміну студентами між університетами України та Європи.
Чинним українським законодавством не передбачено грантів та позик студентам для навчальних поїздок за кордон. Проект Указу Президента про надання стипендій Президента України талановитим студентам і молодим науковцям для навчання та стажування в провідних зарубіжних університетах і дослідних центрах, яким передбачається виділення п’ятдесяти студентських стипендій щорічно, не вирішує проблеми в масштабах держави.
Ситуація з міжнародною академічної мобільністю кадрів ще гірша: стажування викладачів українських вищих навчальних закладів у провідних європейських університетах ніяк не координується і не фінансується українськими ВНЗ або державою; створення спільних програм підготовки фахівців із провідними європейськими університетами не набуло поширення; укладення міжуніверситетських двосторонніх договорів про обмін кадрами відбувається епізодично; виконання спільних наукових програм із провідними університетами ЕПВО має одиничний характер.
Непотрібно забувати, що важливою особливістю болонського процесу є полегшення працевлаштування студентів по всій Європі, тобто студент отримує диплом, який приймається роботодавцями в будь-якій країні-учасниці Болонського процесу. Проте, не досконалість володіння іноземними мовами створює так званий мовний бар’єр у спілкуванні та перешкода співпраці з іноземними фірмами, підприємствами тощо.
Також, якщо придивитись, ми побачимо, що більшість проблем починаються не лише з вищого навчального закладу, а раніше. Адже переходячи із школи до університету, студент стикається із зовсім іншою пізнавальною атмосферою і вимогами до нього. Тож ідеї Болонської системи мають бути покладені вже у молодших класах школи. Саме там слід починати навчати дітей до самостійної пізнавально-осмислюючої діяльності, зацікавити їх навчанням, покласти їм актуальні для них мотиви [4]. Наприклад, у Європі нікому не спадає на думку вчити іноземну мову в університеті, тому що в середній школі учні освоюють, як мінімум, дві іноземні мови. При необхідності студент вибирає ще одну мову для навчання в університеті, якщо він потрібний для спеціалізації, дослідження.
Не відпрацьована до завершеної ефективної форми цілісна система управління вищою школою, що поєднувала б: державну та громадську складові управління, помірну централізацію та автономію суб’єктів управління, чітку взаємодію по вертикалі управління, усіх відомств, яким підпорядковані навчальні заклади, роботодавців, – та ефективно використовувала можливості студентського самоуправління і, таким чином, була наближеною до інноваційної моделі управління галуззю.
Важливою проблемою є недостача необхідної кількості комп’ютерів до створення різного роду комп’ютерних мереж і активного використання можливостей Інтернету. Звернемо увагу на те, що до тих пір, поки кожна кафедра не буде оснащена (для використання в навчальному процесі) мінімально необхідною кількістю комп’ютерів, організація навчального процесу в руслі реалізації принципів Болонського процесу буде проблематичним.
Підбиваючи підсумки, втілення Болонської системи має ще багато проблем і зауважень. Проблема її адаптації до національних ментальних особливостей, практичного впровадження потребують детального наукового розгляду. Адже, болонський процес намагається створити зв'язки, що направлені полегшити перехід людини з однієї освітньої системи до іншої. Тому при забезпеченні подібності систем дипломів, характерні особливості кожної окремої системи освіти повинні бути збережені.
Список використаної літератури:
1. Освітній портал. http [://www.osvita.org.ua/bologna/stanov/].
2. Палийчук Г. Болонский процесс в Украине: насилие над студентами или светлое будущее юробразования? [http://smi.liga.net/articles/IT097149.html] .
3. Волковський В. Болонська система і Україна: за і проти http://iifpo.pp.net.ua/publ/5-1-0-26] .
4. Вольному воля [http://www.vstup.in.ua/news/1196.html].


 
Форум » Матеріали конференції 03.06.2013 » Соціальні, економічні та політичні перспективи розбудови державності України » Скрипник І., ПРОБЛЕМНІ СТОРОНИ РЕАЛІЗАЦІЇ БОЛОНСЬКОГО ПРОЦЕС
Сторінка 1 з 11
Пошук: