Танасеску Є., РОЗВИТОК НАЦІОНАЛЬНОЇ ІДЕЇ У ТВОРЧОСТІ... - Форум
Неділя, 11.12.2016, 04:12
Приветствую Вас Гість | Регистрация | Вход

Всеукраїнська студентська інтернет-конференція

Меню сайта
Форма входу
Друзі сайту
Статистика

Танасеску Є., РОЗВИТОК НАЦІОНАЛЬНОЇ ІДЕЇ У ТВОРЧОСТІ... - Форум

[ Нові повідомлення · Учасники · Правила форуму · Пошук · RSS ]
Сторінка 1 з 11
Форум » Матеріали конференції 03.06.2013 » Соціальні, економічні та політичні перспективи розбудови державності України » Танасеску Є., РОЗВИТОК НАЦІОНАЛЬНОЇ ІДЕЇ У ТВОРЧОСТІ...
Танасеску Є., РОЗВИТОК НАЦІОНАЛЬНОЇ ІДЕЇ У ТВОРЧОСТІ...
conf-cvДата: Понеділок, 27.05.2013, 13:39 | Повідомлення # 1
Admin
Група: Адміністратори
Повідомлень: 1656
Нагороди: 5
Репутація: 8
Статус: Offline



Євгенія Танасеску ,





3 курс, спец. «Маркетинг», д.ф.н.
Наук.кер. – Городницька Л.В.
Чернівецький торговельно-економічний інститут КНТУ
м.Чернівці




РОЗВИТОК НАЦІОНАЛЬНОЇ ІДЕЇ У ТВОРЧОСТІ І.ФРАНКА





Україна упродовж останніх двадцяти років активно розбудовує свою державність. Але сучасний державотворчий процес в Україні грунтується на підвалинах державотворення всіх попередніх історичних етапів. Це відноситься до різних аспектів розбудови держави, зокрема і щодо утвердження її демократичних засад, що робить розгляд демократичної традиції теоретично і практично актуальним.
За своєю суттю національна ідея є вираженням історичного буття й самобутності народу, концентрованим виявом стратегічної мети, головних пріоритетів нації на оглядове майбутнє. Це ідея консолідації і єдності, за відсутності якої нація неможлива. Відсутність національної ідеї – це очевидна ознака кризи національної ідентичності й нестачі національної гідності. Особливе місце в розвитку української національної ідеї належить І.Франко.
Метою даної роботи є дослідження розвитку національної ідеї у творчості І.Франка.
Концепція національної ідеї І. Франка ґрунтувалася на визнанні нації неповторним і самоусвідомленим суб’єктом історичного процесу, духовно цілісним явищем [1, с.114]. На думку мислителя, національна ідея зобов’язана самопізнанню і самовизначенню нації. При цьому ідентитетом нації є специфічні риси, самобутня культура, традиції, звичаї тощо. Національне творення майбутнього здійснюється на підставі духовних цінностей, які визначають розвиток соціально-економічних відносин. Не фатум економічного поступу, а суб’єктивний чинник є вирішальним фактором переродження інертної, в-собі-сущої етнічної маси в повноцінний і самодостатній національний організм.
Для І. Франка було очевидним, що «консолідування якихось вольних міжнародних союзів для осягнення вищих міжнародних цілей... може статися аж тоді, коли всі національні змагання будуть сповнені, коли національні кривди й неволення відійдуть у сферу історичних споминів»[3, с.284]. Інакше кажучи, кожен народ, який дозрів до виокремлення себе з-поміж інших, закріпивши свою окремішність усталеним «Я»-етнонімом, закономірно прагне якомога повнішого розгортання своїх сутнісних сил, актуалізації потенціалу і самоствердження, а будь-яке намагання проскочити цей етап рівнозначне насильницькому збідненню змісту всесвітньої історії, порушенню її органічності, логіки, послідовності.
Завдання витворити з «етнічної маси» українську націю було для поета аж ніяк не «суто політичною програмою, а насамперед проблемою філософсько-антропологічною, оскільки й національна спільнота, взята як самостійний суб’єкт історії, є для нього, в першу чергу, певним типом випродукуваної свідомості, цілком співставним із емоційно-вольовою інтенційністю свідомості індивідуальної» [1, с.114]. І. Франко розумів: щоб нація досягла справжнього духовного й матеріального розвитку, вона мусить пройти шлях самоусвідомлення, самореалізації, має відчути себе єдиним організмом, який усвідомив мету свого існування і невпинно прямує в обраному напрямку. Для поета пізнання минулого свого народу, його історії є важливим чинником національного ренесансу. Ніхто не може зробити нічого суттєвого в здійсненні великої культурної революції, не долучившись до здобутків свого минулого.
І. Франко сформулював цілепокладаючі пріоритети таким чином: «Ми мусимо навчитися чути себе українцями – не галицькими, не буковинськими українцями, а українцями без офіціальних кордонів. І се почуття не повинно у нас бути голою фразою, а мусить вести за собою практичні консеквенції. Ми повинні – всі без виїмка – поперед усього пізнати ту свою Україну, всю в її етнографічних межах, у її теперішнім культурнім стані, познайомитися з її природними засобами та громадськими болячками і засвоїти собі те знання твердо, до тої міри, щоб ми боліли кождим її частковим, локальним болем і радувалися кождим хоч і як дрібним та частковим її успіхом, а головно, щоб ми розуміли всі прояви її життя, щоб почували себе справді, практично частиною його» [2, с.405].
Для І. Франка, як і для більшості тогочасних теоретиків національної ідеї, незаперечним було те, що у становленні нації новітнього типу з народу, який «мовчить, молиться і платить» вирішальну роль покликана відіграти інтелігенція: «Перед українською інтелігенцією відкриється тепер, при свобідніших формах життя в Росії, величезна дійова задача – витворити з величезної етнічної маси українського народу українську націю, суцільний культурний організм, здібний до самостійного культурного і політичного життя, відпорний на асиміляційну роботу інших націй, звідки вона б не йшла, та при тім податний на присвоювання собі в найширшій мірі і в якнайшвидшім темпі загальнолюдських культурних здобутків, без яких сьогодні жодна нація і жодна, хоч і як сильна, держава не може остоятися» [2, с.404].
І. Франко наголошував на завданні загальнокультурного розвитку українського народу, на доцільності пробудження його національної самосвідомості, що неможливо «без власних шкіл і без виробленої освітньої традиції», «без популярного і вищого письменства», «без преси, яка б могла ясно держати і систематично боронити стяг національності». А все разом потребує національної мови, «без якої виховання народу не може зробити бажаного поступу», координуючої і спрямовуючої сили провідної верстви суспільства – національної інтелігенції .
Отже, І. Франко першим в українській філософській думці поставив проблему пробудження його національної самосвідомості, національної ідеї та національного ідеалу. Він довів, що національна ідея має бути пріоритетною над соціально-економічними проблемами. І. Франко відстоював справжнє народовладдя, а не формальну демократію, виводячи на перше місце діяльність самих громад.

Список використаної літератури
1. Забужко О. Філософія української ідеї та європейський контекст: Франківський період / О. Забужко. – К.: Наукова думка, 1992. – 118 с.
2. Франко І. Одвертий лист до галицької української молодежі / Іван Франко // Зібрання творів у 50 т. – Т. 45. – К.: Наук. думка, 1986. – С. 401–409.
3. Франко І. Поза межами можливого / Іван Франко // Зібрання творів у 50 т. – Т. 45. – К.: Наук. думка, 1986. – С. 276–285



 
Форум » Матеріали конференції 03.06.2013 » Соціальні, економічні та політичні перспективи розбудови державності України » Танасеску Є., РОЗВИТОК НАЦІОНАЛЬНОЇ ІДЕЇ У ТВОРЧОСТІ...
Сторінка 1 з 11
Пошук: