4 курс, спеціальність «Облік і аудит» Науковий керівник – Труфіна Ж. С. Чернівецький торговельно-економічний інститут КНТЕУ м. Чернівці
МЕТОДИ ОБЛІКУ ВИТРАТ НА ВИРОБНИЦТВО ТА КАЛЬКУЛЮВАННЯ СОБІВАРТОСТІ ПРОДУКЦІЇ
За умов ринкової економіки немає єдиної методики визначення собівартості продукції. Тому кожне підприємство з урахуванням своїх цілей та інтересів самостійно визначає правила розрахунку собівартості. Сам цей процес називають калькулюванням. Його основа - акумулювання витрат на виробництво і віднесення їх на готовий продукт. Іншими словами, калькуляція представляє собою класифікацію, реєстрацію і відповідний розподіл затрат для визначення собівартості продукції або послуг. При цьому калькуляція собівартості продукції повинна відповідати галузевій специфіці підприємства, а також особливостям організації його виробництва. Облік витрат і калькулювання, як єдиний процес, складається з двох взаємопов’язаних етапів: І етап –організація аналітичного обліку витрат і розподілу витрат на виробництво продукції між об’єктами обліку; ІІ етап – калькулювання собівартості, що включає операції з визначення собівартості виробів та одиниць продукції. На основі методів обліку витрат підприємство обирає метод калькулювання, що зазначається в положенні про облікову політику. Правильний вибір методів обліку витрат визначається особливостями технологічних процесів залежить від керівництва і бухгалтерів підприємства [3]. Сьогодні дуже часто постає питання щодо визначення методів обліку витрат і методів калькулювання: чи повинні методи обліку витрат і калькулювання визначатися як єдине ціле чи вони підлягають окремим класифікаціям. У вітчизняній та зарубіжній практиці фінансового та управлінського обліку утворились і використовуються більше десятка методів калькулювання і обліку витрат. Проте несистематизоване викладення сутності цих методів у науковій і спеціальній літературі не дає можливості чітко розібратися в особливостях кожного з них. Найбільш поширені методи калькулювання виробничих затрат та їх коротку характеристику наведено в табл. 1 Таблиця 1. Характеристика методів калькулювання [2, c. 21] Метод калькулювання Коротка характеристика методу Позамовний метод Застосовується при різноманітній діяльності підприємства. Затрати «збираються» за конкретними замовленнями, партіями або договорами, що відрізняються один від одного. Попередільний метод Застосовується при масовому виробництві однорідної продукції (наприклад, у харчовій промисловості). Середні затрати на одиницю продукції визначаються діленням загальної суми затрат на кількість виробленої продукції.
Нормативний метод Затрати обліковуються за встановленими нормативами, а собівартість продукції калькулюється ще на стадії планування виробництва. Метод дозволяє вести точний аналітичний облік і за відхиленнями фактичних затрат від нормативних контролювати загальну собівартість продукції. Фактичний метод «Збирається» сума фактично понесених затрат.
Змішаний метод Прямі затрати обліковують за фактичними даними, а накладні – за середнім коефіцієнтом розподілу. Метод «директ- костинг» Затрати поділяються щодо обсягу виробництва на постійні та змінні, а до собівартості виробленої продукції включаються тільки змінні виробничі затрати. Застосовується на підприємствах залізничного транспорту, у масложировому виробництві. Метод «стандарт- костинг» Планові затрати обліковуються на підставі системи існуючих стандартів. Аналітичний облік затрат за об'єктами не передбачається. Метод має «західне» походження. Метод «поглинутих» затрат Загальні виробничі затрати відносяться на собівартість виробленої продукції та пропорційно розподіляються між реалізованою продукцією і продукцією, яка поки що перебуває на складі підприємства. Кожен з методів має цілу низку як переваг, так і недоліків, тому кожне підприємство повинно самостійно підходити до вибору методу обліку витрат і калькулювання собівартості продукції, який найбільш повно задовольняв би функціонування підприємства. Факторами, що спонукають до вибору того, чи іншого методу обліку витрат є: 1) організаційна структура управління виробництвом; 2) тип виробництва, його складність, характер технологічного процесу; 3) номенклатура продукції, що випускається; 4) тривалість виробничого циклу; 5) наявність незавершеного виробництва [1]. Враховуючи дані фактори, підприємство обирає найоптимальніший метод, специфіка та особливості якого відображаються в послідовності процесів обліку витрат виробництва та формування собівартості готової продукції. В результаті проведених досліджень було виявлено, що правильне обчислення собівартості продукції має велике значення: чим краще організований облік, чим досконаліші методи калькуляції, тим легше виявити за допомогою аналізу резерви зниження собівартості продукції. Правильне використання методів обліку витрат та визначення (калькуляції) собівартості дає підприємству переваги в аналізі, визначенні своїх цілей, закономірностей розвитку фірми та її особливостей. Собівартість напряму пов’язана з прибутком підприємства, тому воно повинно постійно аналізувати зміни прибутку, прагнути знизити собівартість, використовуючи при цьому лише правильні механізми, що дало б можливість підвищити якість продукції. Отже, підприємства повинні вибирати метод обчислення собівартості відповідно до специфіки випущеної продукції, інакше вони не зможуть правильно оцінити та проаналізувати ситуацію. Список використаних джерел: 1. Войтенко Т., Вороная Н. Усе про облік витрат на виробничому підприємстві. – Х.: Фактор, 2005. – 266с. 2. Методи калькулювання затрат // Баланс. – 2009. – № 1 (830). – С. 21 3. Скрипник М. І. Методи обліку витрат і методи калькулювання: сутність і співвідношення понять / М. І. Скрипник // Міжнародний збірник наукових праць. Випуск 2(14) / [Электронный ресурс] / - Режим доступу: http://www.nbuv.gov.ua/portal/soc_gum/ptmbo/2009_2/22.pdf
